4.1 Транснаціональні компанії в економіці України

В Україні, як і в більшості колишніх радянських республік, покладались ве­ликі надії на діяльність транснаціональних компаній. Але наприкінці 90-х років. реальний досвід засвідчив, що корпорації враховують інтереси тільки своєї підприємницької групи, а не країни, що їх приймає (збіль­шували деякі економічні труднощі країн-рецепієнтів привласнюючи част­ку їх прибутку; встановлювали високі або трансфертні ціни; різними способами уникали від сплати податків, підсилюючи, таким чином, імпортну залежність економіки країни і скорочу­ючи зайнятість). Транснаціональні компанії нав'язу­ють країнам-рецепієнтам спеціалізацію, основою якої є технологія середньо­го рівня, низька заробітна платня, перетворюють їх у по­стачальників дешевих людсь­ких і природних ресурсів.

Особливе місце в Україні займає нафтогазовий комплекс, який був і залишається базовою бюджетною формуючою галуззю і головним за­мовником, наприклад, в чор­ній металургії (труби серед­нього і великого діаметрів); в енергетичному машинобудуванні (високотехнологічне обладнання для нафтогазового і енергетичного комплексів) та для інших галузей.

Нестача фінансових ре­сурсів в умовах інвестицій­ної кризи не дозволяє швид­кими темпами здійснювати економічні реформи. Тим більш, розраховувати на внутрішні ресурси не дово­диться, оскільки їх обсяги не дають змоги у короткий термін вирішити проблему мо­дернізації виробничої бази підприємств України, що є необхідною умовою забезпе­чення високої конкуренто­спроможності продукції віт­чизняних виробників. Тому один із можливих шляхів вирішення даної про­блеми є використання в на­ціональній економіці прямих іноземних інвестицій, які мо­жуть здійснюватися у формі спільних та іноземних під­приємств.

Але під час залучення та використання іноземних інвестицій необхідно врахову­вати інтереси не лише вітчизняної сторони, а й закор­донних інвесторів, які праг­нуть мати доступ до нового ринку, сировини, наймати робочу силу за прийнятними цінами та отримувати значні прибутки.

Великі іноземні інвесто­ри вкладають свої капітали в підприємства, де може бути інтернаціоналізований увесь виробничий ланцюжок, на­приклад, від завантаження сировиною НПЗ до виходу готової продукції та її ре­алізації. Тому великі іноземні компанії є від­носно незалежними від нестабільної ситуації в Україні.

Зазначену стратегічну політику ведуть, наприклад, іноземні корпорації “ЛУКОЙЛ”, “КазахОйл”, “Тю­менська нафтова компанія” та інші.

Однак, крім цього, важли­во виділити також стратегічні і спекулятивні на­прямки іноземного капіталу. Якщо спекулятивна складова характеризується тимчасо­вою присутністю на ринку й отриманням швидких при­бутків, то стратегічний капі­тал намагається зайняти на ринку будь-яку частку і зали­шитися надовго. Тому пошук стратегічних інвесторів - головне завдання українсь­ких вітчизняних державних органів та підприємств. На даний час такими стратегіч­ними інвесторами прагнуть бути компанії “ЛУКОЙЛ” та “КазахОйл”.

Але в найближче деся­тиріччя в Україні треба розробити та вжити заходів щодо самостійного вирішення власних економічних і соці­альних проблем. За відсут­ності даних можливостей ін­тереси глобальних транснаціональних компаній та міжнародних фінансових ор­ганізацій постійно суперечитимуть націо­нальним інтересам, які потребують серйозного захисту.

Особливо це актуально тому, що держава останнім часом втратила інструменти захисту економіки за допо­могою старих механізмів, а з другого боку - не напрацю­вала нових через економічну кризу. Рівень еко­номічної безпеки України за значним числом показників майже досягнув порогових значень або знаходиться на тому рівні, коли проблема економічної безпеки стала головною.

Так, обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення на початок 2002 р. в нашій країні становив 9 % (у 1997 р. – 7 %) від серед­ньоєвропейських (“велика сімка” має порогові значен­ня - 75 % в цілому від серед­нього, та 50 % на душу населення від середнього).

Тільки частка переробної промисловості в промисловому виробництві України має значні показники, але частка машинобудування як основної галузі, що виробляє продукцію інвестиційного призначення, є меншою від порогового значення (70 %).

Аналітики відзначають: порівняно з високорозвинутими країнами залучення су­часних технологій в нашу країну відбуватиметься з надзвичайним запізненням, що спричиняє її хронічне відставання. Отже, необхідно створювати ефективний су­часний механізм протидії (закони, нормативи) цим процесам, оскільки існує загроза стабільності з боку ор­ганізованих угрупувань, у то­му числі і транснаціонально­го характеру.

Після ліквідації централізованого планування в країні транснаціональні компанії виникли як госпо­дарська ланка, що функціо­нує між урядовими структу­рами та конкретними виробниками і є “заповняючим ланцюжком” в керуванні. Тому великі компанії, які пе­реслідують корпоративні цілі, багато в чому визнача­ють ситуацію в українській промисловості. Інвестиції така компанія направляє насамперед до джерел сирови­ни (видобування, транспортування, переробка сирови­ни та інші), дешевої робочої сили, створює виробництво устаткування, нафтопродуктів та ін. Приклад - співро­бітництво ОАО “ЛУКОЙЛ” з Одеським нафтопереробним заводом (компанія майже викупила акції заводу).

Значне місце в економіці України належить паливно-енергетичному комплексу (ПЕК). Важливим питанням економіки української дер­жави є питання стабільності постачання паливно-енерге­тичних ресурсів. Аналітики відзначають, що останнім ча­сом заходи з диверсифікації зовнішніх джерел енерго­носіїв найчастіше призводять лише до посилення паливної залежності від Росії, де знач­не місце зайняла діяльність нафтогазових компаній з участю нафтогазових підприємств у міжгалузевих фі­нансово-промислових гру­пах.

Велика потреба України в енергоносіях пов'язана з тим, що в нас зосереджені най­більш енергоємні виробниц­тва, а власні запаси газу та нафти обмежені. Енергоємна і, взагалі, витратоємна промисловість, що за­лишилась у спадщину від радянської влади, до те­перішнього часу не реструк­турована і не модернізована. Сьогоденний рівень потреби в енергоносіях може зали­шитись через відсутність за­гальних ринкових відносин в економіці України. Це від­штовхує західних інвесторів. Закордонні нафтові компанії зауважують, що збільшенню поставок енергоносіїв (на­приклад, нафти) на ук­раїнські підприємства зава­жає висока планка НДС, ве­ликий податковий тиск.

Наприклад, представники “ТНК-Україна” (Тюменська нафтова компанія - Україна) відзначають, що основними перешкодами для розвитку економіки та ведення легального бізнесу в Україні є недосконалість по­даткової політики, великий податковий тиск та вимиван­ня оборотних коштів. Особливо в цьому відзначилась нафтова галузь України, де імпортери користувалися значними пільгами і підтрим­кою ділових і політичних кіл держави. Це призводить до того, що, наприклад, такі великі постачальники енергоносіїв, як російські компанії ВАТ “Газпром” та АК “Транснефть”, будують транзитні трубопроводи в обхід території України.

Відповідно до Конвенції про транснаціональні корпорації, прийнятої Радою глав урядів СНД у березні 1998 р., транснаціональною корпо­рацією визнається юридична особа (сукупність юридич­них осіб), що має у власності, господарському веденні або оперативному керуванні відособлене майно на тери­торіях двох і більше держав, утворене особами двох і більше держав і зарекомен­доване як корпорація. До транснаціональних струк­тур, обумовлених як трансна­ціональні корпорації, відно­сять фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдінги, спільні підприєм­ства, акціонерні товариства з іноземною участю й ін.

Якщо розглядати інтере­си тільки нафтогазових транснаціональних компаній, то вони пов'язані, в першу чергу, з прагненням за будь-яку ціну забезпечити кон­троль за стратегічно важли­вими об'єктами (наприклад, родовищами прикаспійської нафти і газу, магістральними шляхами їх транспортуван­ня) і за нафтогазовими під­приємствами та ринками збу­ту їхньої продукції. Транснаціональні компанії відіграють важливу роль у консолідації економічного простору та у форму­ванні загального товарного ринку.

Основним елементом світово­го економічного (фінансового, інноваційного) простору на поточний час були і залиша­ються транснаціональні компанії і вже в другу чергу - національні уряди та об'єднання розвинутих дер­жав (наприклад, ЄС, НАФТА або АСЕАН). Так, на середину 2000 р. 37 тис. транснаціональних компаній виробили і продали товарів на загальну суму в 5,5 трлн. дол. А за да­ними Московського центру Карнегі, тільки прибутки США від закордонного виробництва власних транснаціональних компаній перевищили при­бутки від традиційного експорту всіх інших держав світу.

У 2001 році в Україні ухвалений Закон “Про нафту і газ”, в якому дано визначен­ня, що газ - товарна про­дукція. Закон дозволяє пра­цювати на ринку енергоносіїв України іноземним ком­паніям, але реальні механіз­ми стимулювання подібної діяльності відсутні. З прий­няттям даного Закону великі компанії (наприклад, British Petroleum, Royal Dutch Shell Gas de France, “Газпром”, які мали раніше свій інтерес в інвестуванні українського нафтогазового комплексу), можуть створювати консорціум для будівництва газо- і нафтопроводів по ук­раїнській території та ін.

З розпадом СРСР в краї­нах СНД, особливо в Росії, до нафтогазового біз­несу і поставляють нафту та газ на виникли великі компанії, що мають безпосереднє відно­шення експорт. З них понад 11 російських нафтогазових компаній мають безпосереднє відношення до нафто­газового бізнесу і працюють в Україні (поставляють нафту і газ в Україну та транзитом країнам Європи і Туреччини): “ЛУКОЙЛ”, “ТНК“, “Татнефть“, “Сургутнефтегаз“, “Роснефть”, “Славнефть”, “Транснефть“, “Сибнефть”, “Группа Альянс“, “ЮКОС“ та газові компанії: “Газпром“, “Ітера“.

Поширеною стала практика створення спільних українсько-російських під­приємств або поглинання українських підприємств шля­хом їх приватизації та акціонування. Найбільш суттєвим є процес кооперації підприємств України та Росії, який пов'язаний безпосередньо з сучасною стратегією нафто­газового комплексу Російсь­кої Федерації. Це пов'язано з тим, що весь нафтохімічний комплекс України створю­вався з розрахунком саме на російські ресурси, і поява на українських нафтогігантах нових власників була цілком логічною. Вони принесли з собою не тільки сировину, але й нові технології керу­вання.

Російські компанії в ос­танні роки активізували свою діяльність у напрямку придбання нафтоперероб­них українських підприємств, що безпосередньо наближе­ні до ринків споживання нафтопродуктів у Централь­ній та Західній Європі.

Найбільша нафтова і по­ки єдина російська транснаціональна корпорація (центр фінансово-промислової гру­пи) ВАТ “ЛУКОЙЛ“ є одним з найбільших інвесторів в українську нафтопереробку.

Нафтова компанія “ЛУК­ОЙЛ“ прийшла в Україну 8 років тому. За цей період компанія купила Одеський НПЗ, через деякий час - ка­луську “Оріану“. Завершу­ються переговори про спіль­ну експлуатацію бердянського “АЗМОЛа“, розширення мережі АЗС. Компанія вже міц­но інтегрувалася в економіку України.

В Україні “ЛУКОЙЛ“ ство­рив підприємство з іноземними інвестиціями (ПІІ) “ЛУКОЙЛ - Україна“. Ще в 1999 р. дочірнє підприємство “ЛУК­ОЙЛа” - ПІІ “ЛУКОЙЛ-Україна“ придбало 52 % акцій Одеського НПЗ. У квітні 2000 р. ДП придбало контрольний пакет акції цього НПЗ за 7 млн. дол. та прийняло інвестиційні зо­бов'язання на адекватну су­му. Цьому сприяла експортна спрямованість підприємства і його близькість до Одеської нафтогавані. Компанії .LUK-Sintez OIL LTD. належить 64,3 % акцій Одеського НПЗ, а 25 % - 000 “Лук-Синт“. Зараз “ЛУКОЙЛ“ контролює вже більше 90 % акцій Одеського НПЗ.

Відкрите акціонерне товарист­во “Нафтова компанія “ЛУК­ОЙЛ“ створено в 1991 р. як вертикально-інтегрований концерн, до якого увійшли державні підприємства з видобутку і переробки нафти. За даними закордонних експертів, запаси нафти і газового конденсату на початок 2001 р. становили 2 млрд. т, природ­ного газу - 100 млрд. куб. м. Власниками компанії є Російська Федерація (11,2 %), компанії групи “Никойл” (21 - 24 %), іноземні акціонери 26,4 %, (за даними однієї групи експертів - BANK of NEW YORK - 21 %, за даними іншої - Агсо - 8 %), інші акціонери - у дочірніх підприємствах, 80 тис. приватних осіб. Основ­ними видами діяльності нафтової компанії (НК) “ЛУКОЙЛ“ є геологорозвіду­вальні роботи, видобуток нафти і газу, переробка та збут нафти і нафтопродуктів. Ком­панія “ЛУКОЙЛ“ щорічно до­буває близько 80 млн. т нафти і газу, приблизно 5 млрд. куб. м.

На частку компанії припадає 20 % (62 млн. т) нафти і 12 % нафтопродуктів російського виробництва. Близько 55 млн. т на рік добувається дочірніми компаніями, близько 0,6 млн. т - на закордонних родовищах. НК “ЛУКОЙЛ“ займає перше місце у світі за запасами і 4-е за видобутком нафти серед акціонерних компаній (після Royal Dutch Shell, Exxon i British Petroleum ).

У 2000 р. компанія отримала чисту виручку - 14,2 млрд. дол. (у 1999 р. - 7,37 млрд. дол.) та прибуток від основної діяльності - 2,9 млрд. дол. (у 1999 р.- 1,06 млрд. дол.).

Інвестиції компанії в 2001 - 2019 роках. оцінюються в сумі до 30 млрд. дол.

Для більш глибокої пере­робки російської нафти з метою подальшого експорту нафтопродуктів у країни дальнього зарубіжжя “ЛУК­ОЙЛ“ модернізує завод в Одесі (планує інвестувати понад 70 млн. дол.).

Компанія створює техно­логічну мережу на півдні України з тим, щоб повністю замкнути виробничий цикл безпосередньо на спожива­чах кінцевих продуктів (ре­алізує нафтопродукти через свою мережу з 56 АЗС та пла­нує їх збільшити до 150). Загалом “ЛУКОЙЛ“ планує зайняти до 20 % українського роздрібного ринку нафто­продуктів.

Компанія “ЛУКОЙЛ“ створила також дочірню структуру “ЛУКОЙЛ Европа Холдингз ЛТД“ для забезпечення спільної інвестиційної, бюджетної і адміністратив­ної роботи закордонних під­приємств, зокрема “ЛУКОЙЛ-Одеський НПЗ“ (Україна), “Петролеум ЛУКОЙЛ“ (Румунія), “ЛУКОЙЛ-Нафтохім Бергаз“ (Болгарія).

НК “ЛУКОЙЛ“ планує в найближчі роки створити в Україні спільне підприємство на базі українського ВАТ “Азмол“. Підприємство “Азмол“ використовує у виробництві продукти нафтопереробки НК “ЛУКОЙЛ“, позбувшись фірм-посередників. ВАТ “Азовські мастила і масла“ (“Азмол“) - повністю дер­жавне підприємство (100 % акцій належать НАК “Нафтогаз України“). У випадку відмови “ЛУКОЙЛ” планує побудувати завод з виготовлення масел під Києвом.

На базі українського наф­тохімічного концерну “Оріана“ створене спільне підпри­ємство з НК “ЛУКОЙЛ” - ЗАТ “ЛУКОР“.

Тюменська нафтова ком­панія (“ТНК“) - друга за обсягами запасів і четверта за рівнем видобутку нафтова компанія Росії.

Загальні запаси нафти “ТНК“ становлять 3,4 млрд. т (24,8 млрд. бар.), а запаси газу - 203 млрд. куб. м. У 2001 р. нафтовидобувні підприємства “ТНК“ видобули 40 млн. т (в 2000 р. - 37,6 млн. т) нафти та газового конденсату. Чиста виручка від діяльності компанії у 2000 р. досягла - 54,08 млрд. руб. (в 1999 р. - 37,88 млрд. руб.), а прибуток - 7,7 млрд. руб. (в 1999 р. 5,77 млрд. руб.). Податкові відрахування становлять 2,930 млрд. руб. Контрольним пакетом “ТНК“ володіє консорціум: ЗАТ “Банк Кредит Свисс Ферст Бостон АО“ (50 % акцій), ЗАТ “Новый Холдинг“ (10 % акцій), ЗАО “Новые приоритеты“ (40 % акцій).

В Україні компанія “ТНК“ створила ДК “ТНК-Україна“. Світове визнання “ТНК“ до­помогло просуван­ню “ТНК-Україна“ у число лідерів нафтового ринку Ук­раїни.

Для цього в 2000 р. “ТНК“ здійснила великі капіталовкладення на території Ук­раїни, через ПІІ “ТНК-Україна“ придбала 67,41 % кон­трольного пакета акцій ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез“ (“ЛіНОC“). На даний час компанія володіє майже 79 % - пакетом “ЛіНОСу“. На частку “ЛіНОСу“ в загальному об­сязі у 2001 р. прийшлося 32,5 % (майже 5 млн. т нафти) всієї нафти, що була пере­роблена в Україні.

Приватна українська ком­панія “ТНК-Україна“ отримала кредит без урядових гарантій для забезпечення стабільнос­ті виробництва нафтопро­дуктів на Лисичанському НПЗ. (В лютому 2001 р. була підпи­сана кредитна угода між німецьким банком “Westdeu-tsche Landesbank Girozentra-Le“ (West LB) і “ТНК-Україна“ на суму 50 млн. дол. США термі­ном на 1 рік. (Банк West LB є однією з головних кредитних структур у Європі. В угоді також бере участь парт­нер ТНК - “Raiffeisen Zentral-Банк“ та ін.).

Одночасно “ТНК“ також планує створити в Україні розвинену збутову мережу та прагне контролювати понад 25 –30 % українського ринку нафтопродуктів. Для цього компанія пла­нує побудувати в Україні ме­режу АЗС. У перспективі “ТНК-Україна“ розглядає можливі варіанти спільної роботи з ВАТ “Укрнафта“. Як­що пакет акцій цієї компанії (на даний час державі в осо­бі НАК “Нафтогаз України“ належить 50 % + одна акція “Укрнафти“) продаватиметься, то “ТНК-Україна“ готова взяти участь у тендері на купівлю.

Російська державна ком­панія АК “Транснефть“ є основним постачальником нафти російськими нафтопроводами до кордонів Ук­раїни (як для транзиту у Західну Європу, так і для пе­реробки українським НПЗ ).

Російська державна компанія АК “Транснефть“ є найбільшим власником єдиної системи трубопроводів у Росії (47,9 тис. км, діаметром від 420 до 1220 мм. 315 магістральних нафтоперегонних станцій, 855 резервуарів сумарною ємністю 12,8 млн. куб. м), що забезпечує транс­портування близько 97 % російської сировини для НПЗ Росії, а також на експорт. За 2000 рік компанія виручила від реалізації послуг - 54,12 млрд. руб (у 1999 р. - 41,8 млрд. руб.), отримавши прибуток від основної діяль­ності 18,37 млрд. руб (у 1999 р. - 8,66 млрд. руб.). Акціонерний капітал складає 225 млн. руб., вартість основ­них засобів компанії в 2000 р. становила 135,63 млн. руб.

Довгостроковий борг значний і становить понад 15 % пасивів.

У 2000 р. компанія отримала чисту виручку - 4,81 млрд. дол. США (у 1999 р. - 1,98 млрд. дол.), отримавши прибуток від основної діяльності - 0,84 млрд. дол. (у 1999 р. - 0,36 млрд. дол.).

У 2000 р. за кордон ком­панія перекачала 151,7 млн. т нафти , в тому числі з Росії через Україну поступило в Західну і Центральну Європу 56,4 млн. т нафти і близько 26 млн. т було перекачано на Новоросійськ, 10 млн. т на Одесу та 16 млн. т на НПЗ кра­їн Східної Європи. У 2001 р. компанія “Транснефть“ скоротила порівняно з 2000 р. транспортування нафти на 0,8 %.

Для зменшення витрат за транзит нафти територією України компанія “Транс­нефть“ за півроку побудува­ла по своїй території нафто­провід на Новоросійськ (Су­ходольна - Родіонівська - Новоросійськ). Пуск в експлуатацію російського наф­топроводу в обхід території України, за даними “Укртранснафти”, призвів в 2002 р. до зменшення транспортування нафти на третину і відповідно скорочення надходжень коштів до ук­раїнського держбюджету.

На даний час “Транс­нефть“ працює над проектом інтеграції нафтопроводів “Дружба” і “Адрія“ з тим, щоб збільшити постачання нафти до Європи. З цього пи­тання компанія веде перего­вори з Україною та іншими країнами.

До п'ятірки найкращих російських нафтових компа­ній (з обсягом добутку нафти понад 7 % від усієї нафти в Росії) входить холдінгова компанія “Татнафта“.

У зв'язку з тим, що такі великі нафтові компанії, як “ЛУКОЙЛ“, “ТНК“, замкнули тех­нологічний цикл від первинного ресурсу до кінцевого продукту на території Росії, компанія “Татнафта“ ак­тивізувала роботу щодо створення власної інфраструкту­ри для реалізації нафтопро­дуктів в країнах СНД. Напри­клад, проводячи таку політи­ку, компанією “Татнафта“ (яка не мала у своїй структурі нафтопереробних підпри­ємств РФ) було в 1995 р. створено спільне українсько-російське підприємство ЗАТ “Укртатнафта“. До цієї транснаціональної фінансово-промислової нафтової ком­панії увійшли тільки юридич­ні особи. З української сто­рони в статутний фонд компанії передано майновий комплекс АТ “Кременчукнафтооргсинтез“, а зі сторо­ни Татарстану - грошові внески, акції і нафтові родо­вища нафтовидобувних ком­паній.

Пакети акцій ЗАТ “Укртатнафта“ розподілені в такій про­порції: Фонд державного май­на України (43.054 %), Державний комітет Республіки Татарстан з управління держмайном (28,778 %), Корпо­рація SEAGROUP International Inc. (9,960 %), AT “Татнефть“ (8,613 %). Фірма “Ам РУЗ Трейдинг“ (8,336 %), АКБ “МТ-Банк“ (1,154 %), AT “Татнефтехиминвестхолдинг“ (0,035 %), AT “Сувар“ (0,035 %), Банк “Девон-Кредит“ (0,035 %). З української сторо­ни компанія включила до себе Кременчуцький НПЗ.

Кременчуцький НПЗ (ЗАТ “Укртатнафта“) - це велике нафтопереробне підприєм­ство України, яке може пере­робляти 18,6 млн. т сирови­ни.

У 2001 р. поставка нафти збільшилася в 2 рази порівняно з 2000 р., з 2,23 млн. т до 4,47 млн. т. Це дало змогу заводу в останні роки працювати достатньо стабільно. Але транснаціональна компанія “Укр­татнафта" ще не забезпечує Кременчуцький НПЗ достат­нім обсягом нафти відповідно до домовленості (по 5 млн. т на рік).

Нафтогазова компанія АТ НГК (нафтогазова компанія) “Славнефть“ створена в 1994 р. у відповідності з рішеннями урядів Росії і Біло­русії. ЗАТ НГК “Славнефть“ є вертикально- інтегрова­ною компанією. Річний ви­добуток АТ НГК “Славнефти“ нафти та газового кон­денсату в 2001 р. становив 14,9 млн. т (в 2000 році - 14,1 млн.т). Частка власності в акціонерному капіталі ЗАТ НГК “Славнефть“ становить: Міністерство майнових від­ношень РФ - 55,27 %, Росій­ський фонд федерального майна - 19,68 %, Міндержмайно Республіки Білорусь - 10,83 %, КБ “Сітібанк Т/0“ - 5,13 %, ЗАО ING-Bank (Євразія) - 5,0 %.

Компанія забезпечує нафтою НПЗ України: у 2000 р. на українські НПЗ направ­лено 75 тис. т нафти. У 2001 р. ця компанія провела полі­тику входження на україн­ський ринок нафтопродуктів. Спочатку вона забезпе­чила Україну імпортними нафтопродуктами з Білорусі (з Мозирського НПЗ), а відтак організувала власне підпри­ємство нафтопродуктів на базі Кременчуцького НПЗ. У тому ж році на базі Кремен­чуцького НПЗ “Славнефть“ створила спільне підприєм­ство “Укрславнафта“, яке от­римало в оренду на З0 років четверту частину нафтопере­робного комплексу Кременчуцького НПЗ з промисловою потужністю в 3,2 млн. т наф­ти щорічно.

Розмір статутного капіталу компанії “Славнефть“ становить 4,75 млн. руб.

Консолідо­вана виручка підприємств компанії в 2000 р. становила - 71,84 млрд. руб., консолідований прибуток - 21,77 млрд. руб, що більше за показники 1999 р. майже в 2 рази.

АТ НГК “Славнефть“ здійснює повний виробничий цикл - від розвідки вуглевод­них запасів до реалізації нафтопродуктів з НПЗ. Компанія веде добуток нафти у Західному Сибіру. Володіє трьома НПЗ - двома в Росії й одним у Білорусії загальною проектною потужністю 30,5 млн. т.

ВАТ НГК “Славнефть“ планує в найближчі три роки встановити в Україні мережу АЗС (з 75 - 100 од.) і постав­ляти 2 млн. т нафти. Зараз на українській території вста­новлено 10 АЗС. Подібні пла­ни компанії дозволять ук­раїнському ринку мати ще одного оператора національ­ного масштабу.

Компанія “ЮКОС” – за розмірами друга після “ЛУКОЙЛу” вертикально-інтегрована нафтова структура з видобування нафти.

Доведені запаси нафти “ЮКОСа“ на кінець 2000 р. становили 1,6 млрд. т, а газу - 73 млрд. куб. м. У 2001 р. компанія добула нафти та газово­го конденсату в обсязі 58,1 млн. т (в 2000 р. - 49,5 млн. т). В 2000 р. ком­панія отримала чисту виручку - 7,66 млрд. дол. (у 1999 р. - 3,53 млрд. дол.). Чистий прибуток від основної діяльності - 3,0 млрд. дол. (у 1999 р. - 1,1 млрд. дол.).

В Україні російська наф­това компанія “ЮКОС“ щомісячно перевалює через Одеський морський порт “Сінтез-Ойл“ 150-180 тис. т нафти, яка поставлялася за­лізничним транспортом. Че­рез підвищення “Укрзалізни­цею“ з червня 2002 ро­ку ставок тарифів на переве­зення Одеса перестала бути привабливою для великих клієнтів, в тому числі для “ЮКОСа“. На зменшення поставок нафти для перевалки через порт в Одесі, можливо, також вплине розширення нафтотранзитних потужностей Новоросійського порту (Росія літом 2002 року прийняла рішен­ня знизити річні тарифи на експортні поставки нафти, що дало змогу використову­вати універсальні танкери “річка-море”), запуск нафто­проводу Суходольна - Родіонівська, завершення будівництва Балтійської трубо­провідної системи. Такі за­ходи Росії негативно впливають на державний бюд­жет України.

До речі, на початку 2002 р. нафтова компанія (НК) “ЮКОС“ придбала пакет акцій у розмірі 49 % статутно­го капіталу державної сло­вацької компанії Transpetrol (74 млн. дол.). Це дає мож­ливість НК “ЮКОС“ підвищи­ти ефективність роботи Transpetrol за рахунок збіль­шення поставок нафти тери­торією Словаччини до Захід­ної Європи і на Балкани, кон­тролювати подачу нафти на виході з території України у вказані регіони.

Компанія “Сургутнефтегаз“ - третя велика російсь­ка вертикально-інтегрована нафтова компанія, що видо­буває нафту, її доведені запа­си нафти і конденсату, скон­центровані на 47 ліцензійних родовищних ділянках ХМАО і ЯНАО, становили 969,0 млн. т, а газу - 355,2 млрд. куб. м. Сумарний обсяг видобутку нафти та газового конденса­ту в 2001 р. складає 44,0 млн. т (відповідно у 2000 р. - 40,6 млн. т). У 2000 р. ком­панія отримала чисту виручку - 5,56 млрд. дол. (у 1999 р. - 3,28 млрд. дол.), прибу­ток від основної діяльності - 2,29 млрд. дол. (у 1999 р. - 1,25 млрд. дол.).

Компанія “Сургутнефтегаз“ експортує російську нафту транзитом через те­риторію України нафто­проводом “Дружба“ і Придніпровськими магістральними нафтопроводами в країни Європи (у 2000 р. транзитом пройшло 25,60 млн. т нафти).

Російська компанія ВАТ “Сибнефть“, що входить до числа шести найбільших ро­сійських нафтових компаній, мала в 2000 р. обсяг капіта­ловкладень у сумі 19 млн. дол. Доведені запаси нафти на початок 2001 р. становили 644 млн. т.

Основна частка акцій “Сибнефти“ знаходиться в номінальному утриманні в міжна­родних банках: ING Bank (23,31 %), Національний де­позитарний центр (21,11 %), АВN Аmro (19,59 %), Deutche Bank (17,43 %), Західносибірський депозитарій (10,56 %), Депозитарний клірінговий центр (3,1 %) та інші (4,92 %).

Керівництву компанії на­лежить 88 % акцій. Сумарний обсяг видобутку нафти та га­зового конденсату у 2001 р. склав 20,5 млн. т (це від­повідає більш ніж 375 тис. барр. на добу), а в 2000 р. - 17,1 млн. т. У 2000 р. ком­панія отримала чисту виручку - 2,39 млрд. дол. (у 1999 р. - 1,74 млрд. дол.), прибуток від основної діяль­ності - 0,67 млрд. дол. (у 1999 р. - 0,31 млрд. дол.).

Компанія “Сибнефть“ ек­спортує російську нафту транзитом через територію України нафтопроводом “Дружба“ і Придніпровськими магістральними нафтопроводами в країни Європи (у 2000 р. транзитом пройшло 0,88 млн. т нафти).

Компанія ВАТ “Роснефть“ - це державна компанія (100 %) з перспективною капі­талізацією 12 - 15 млрд. дол. Доведені запаси компанії ста­новлять 840 млн. т нафти з конденсатом і 1030,6 млрд. куб. м газу. Видобуток нафти та газового конденсату в 2001 р. становив 14,9 млн. т, або 111,4 % до рівня 2000 р. (13,4 млн. т), газу 5,58 млрд. куб. м, або 114,8 % до рівня 2000 р. В 2000 р. виручка від продажу “Роснефти“ і її дочірніх підприємств стано­вила 87,98 млрд. руб. Чистий прибуток склав 23,57 млрд. руб. Сумарні інвестиції за проектами “Роснефти“ ста­новлять 176,2 млрд. дол., з них частка НК “Роснефть“ - 64,8 млрд. дол.

Компанія “Роснефть“ екс­портує російську нафту транзитом через територію Украї­ни нафтопроводом “Дружба“ і Придніпровськими магістральними нафтопроводами в країни Європи (у 2000 р. транзитом пройшло 33,85 млн. т нафти). Компанія має термінал на Чорно­му морі для експорту нафти і нафтопродуктів.

Багатопрофільний кон­церн ВАТ “Група Альянс“ утворено у квітні 1998 р. До складу акціонерів “Групи Альянс“ входять 15 суб'єктів Російської Федерації (напри­клад: “Варьеганефтегаз“, “Восхсибуголь“, Томський нафтохімічний комбінат, Хабаровський НПЗ з п'ятьма збутовими підприємствами та ін.), а також два великих російських промислових під­приємства - ВАТ “Кировский завод“ і ВАТ “Іжмаш“.

Підприємства і дочірні компанії “Групи Альянс“ працюють у семи галузях економі­ки, в тому числі з Україною, за такими напрямками: видобу­ток нафти і газу на родови­щах у Росії і СНД; випуск ви­сокоякісних нафтопродуктів на Херсонському НПЗ; маши­нобудування і транспорт (Стаханівський вагонобудівний завод в Україні). В Ук­раїні стратегію холдінгу ре­алізує дочірнє товариство Групи товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) “Альянс Україна“.

Російський газовий мо­нополіст ВАТ “Газпром“, якому належить більш ніж 1/5 усіх світових запасів природного газу (19,4 трлн. куб. м), постачає 25,7 % всього газу від потреб Європи. Росії на­лежить 38,4 % статутного капіталу цієї компанії, ринкова капіталізація “Газпрому“ - вартість усіх його акцій - становить близько 7 млрд. дол. Загальна виручка у 2000 р. від продажу товару, продукції, робіт і послуг складає 498 млрд. руб.(у 1999 г. - 305,9 млрд. руб.). Чистий прибуток компанії у 2000 р. становить 60,7 млрд. руб. (у 1999 г. - 32,6 млрд. руб.).

Розвідані запаси газу на початок 2001 р. становили - 29,9 трлн. куб. м, нафти і конденсату - 1,9 млрд. т. У 2001 р. видобуток газу ста­новив 512 млрд. куб. м (У 2000 р. на частку компанії припадало 90 % газу, що ви­добувався в Росії, всього добуто 523,2 млрд. куб. м). Видобуток з газовим кон­денсатом у 2001 р. становив 10,1 млн. т (у 2000 р. - 10,01 млн. т).

Основне завдання ВАТ “Газ­пром“ полягає у стабілізації видобування газу на рівні 520-530 млрд. куб. м; стра­тегічним регіоном видобу­вання в найближчі роки компанія вважає півострів Ямал.

Поставки газу на експорт забезпечує Єдина система

газопостачання (ЄСГ), яку експлуатує ВАТ “Газпром“. Сьогодні ЄСГ - це 149 тис. км магістральних газопрово­дів і відводів, 253 КС з вста­новленою потужністю понад 42,6 млн. кВт, 22 ПСГ, 6 за­водів з переробки газу про­ектною потужністю перероб­ки 49,7 млрд. куб. м.

ВАТ “Газпром“ екс­портує російський газ в краї­ни Європи транзитом, в ос­новному, через українську те­риторію. Експорт газу в краї­ни Західної і Східної Європи у 2000 р. становив 129 млрд. куб. м, що на 2,2 млрд. куб. м біль­ше, ніж у 1999 р. У 2000 р. “Газпром“ поставив в Україну 27,9 млрд. куб. м природного газу.

Відповідно до угод, укла­дених 15.01.2001 р. між урядами

Російської Федерації і України, ВАТ “Газпром“ по­ставляє в Україну газ за ра­хунок оплати послуг, нада­них НАК “Нафтогаз Ук­раїни“, за транзит російсь­кого газу обсягом до З0 млрд. куб. м на суму біля 1,5 млрд. дол. Україна, в свою чергу, забезпечує транзит російського газу че­рез свою територію в обсязі 124,6 млрд. куб. м за рік.

Міжнародна групова компанія (МГК) “Ітера“ створена у 1992 р. До її складу входять 120 дочірніх підприємств. МГК “Ітера“ здійснює багатопрофільну комерційно-промислову діяльність у металургійній, хімічній і енергетичній галузях у 27 країнах світу, в тому числі в офшорних зонах. “Ітера“ добуває природний газ на півострові Ямал і реалізує його разом з сировиною, яку купує у РАО “Газпром“ в Цент­ральній Азії, країнах СНД і Прибалтики.

Ще в 90-ті р. XX ст. при­ватна компанія “Ітера“ стала брокером між “Газпромом“ та споживачами, що часто не в змозі оплатити свої рахун­ки. За останні роки “Іте­ра“ стала однією з найбіль­ших вагомих газових компа­ній, володіючи запасами в 1,2 трлн. куб. м газу. Фінан­сові дані компанія не публі­кує, але вона не заперечує, що заробляє мільярди до­ларів на перепродажу газу та на різноманітних послугах. Із звіту Рахункової палати Росії відомо, що загальна за­боргованість компаній групи “Ітера“ перед ВАТ “Газпро­мом“ на 31.12.2000 р. ста­новила 250,9 млн. дол. і 6,4 млрд. руб.

Компанія “Ітера“ є опе­ратором поставок газу в Європу і до країн СНД, для цього використовує газотранспортні можливості “Газпрому“. За останні 2 роки видобуток газу підприєм­ствами “Ітери“ збільшився до 20 млрд. куб. м газу і нарощується далі. На даний час “Ітера“ є другою після “Газ­прому“ найпотужнішою ро­сійською газовою компа­нією. У 2001 р. основні ім­портери туркменського газу - МГК “Ітера“ і НАК “Наф­тогаз України“ купували цей газ за ціною 40 дол. за тис. куб. м з оплатою 50% його вартості валютою, а ще 50 % - товарами і послугами.

У межах імпортних по­ставок до України від “Ітери“ в 2001 р. надійшло 34,9 млрд. куб. м газу (у 2000 р.- 32,8 млрд. куб. м). Станом на 1.04.01 р. борг спожива­чів за поставлений компанією газ, за українськими даними, становив понад 50 млн. дол.

Один із найбільших трейдерів України - ЗАТ “Торгово-економічна компанія (ТЕК) “ІТЕРА-Україна“, яка створе­на в середині 1996 р. - вхо­дить до МГК “Ітера“. Основний напрям діяльності ТЕК “ІТЕРА-Україна“ - реалізація природного газу. З 1998 р. “ІТЕРА-Україна“, почала пра­цювати за прямими контрактами з газоспоживачами. У 2001 р. компанія постачала українським споживачам 20 млн. куб. м газу за місяць. За п'ять років роботи ком­панією реалізовано близько 25 млрд. куб. м газу, поставлено­го з Туркменістану і Росії, це забезпечило газом близько 400 тис. підприємств-споживачів в Україні.

ЗАТ “Газтранзит“ - ком­панія з іноземними інвестиціями, створена у листопаді 1997 р., акціонерами якої є: НАК “Нафтогаз України“ (37 %), ВАТ “Газпром“ (35 %), турецькі компанії “Турусгаз“ (18 %) та “Трансбалкан“ (8 %).

Основними видами діяль­ності спільного підприємства “Газтранзит“ є фінансування будівництва й експлуатації новозбудованих потужнос­тей на території України для збільшення експорту при­родного газу.

Профінансовані такі проекти. Пер­ша фаза - будівництво КС “Тарутине“ (Одеська обл.) на існуючому газопроводі Ананьїв - Тирасполь - Із­маїл і будівництво нового ма­гістрального газопроводу Ананьїв - Ізмаїл діаметром 1200 мм, довжиною 389 км.

Загальна вартість першої фази складає 78 млн. дол., з яких 26 млн. - кошти, вне­сені акціонерами в статутний фонд “Газтранзит“, і 52 млн. - кредитні ресурси. Для будівництва КС компанія за­лучила кредит Європейсько­го банку Реконструкції і Роз­витку на суму 40 млн. дол. Будівництво газокомпресор­ної станції “Тарутине“ вже завершено. Пропускну здатність газопроводу Ананьїв - Тирас­поль - Ізмаїл збільшено на 25 %.

“Газтранзит“ також завершило будівництво двох нових ділянок газопроводу, пара­лельно до нитки чинного газо­проводу Тальне - Ананьїв - Ізмаїл. Нові газопроводи введені в експлуатацію в 2002 р. для транспор­тування російського природного газу в Туреччину, Ру­мунію, Болгарію, Македонію та Грецію. Ці газопроводи дадуть змогу збільшити пропуск­ну здатність на 1,7 млрд. куб. м на рік, тобто до 21,7 млрд. куб. м.

Крім зазначених російсь­ких компаній, на економіку України впливає також діяль­ність казахської компанії “КазахОйл“.

Національна нафтогазо­ва компанія (ННК) “КазахОйл“ із 100 % державною участю сформована в 1997 р. На да­ний час компанія контролює 15 % запасів нафти в Казах­стані і 18 % видобування. Компа­нія через дочірнє підприєм­ство “КазахОйл-Україна“ во­лодіє ЗАТ “Торговий дім “Укрнафтопродукт“ (99 % акцій) приватизувала Херсонський НПЗ (60 % пакета акцій). Херсонський НПЗ має виробничу потужність по переробці си­рої нафти 7,1 млн. т на рік (законсервовані потужності - до 2 млн. т).

Показники постачання та переробки обсягів нафти за останні чотири роки наведе­но в таблиці 4.1.

На початку 2002 р. у Москві було підписано тристоронню угоду між ННК “КазахОйл“, російським НК “Роснефть“ та ОАО “Группа Альянс“ щодо реалізації проекту розвитку Херсонсь­кого НПЗ (куди входять про­грами розвитку, постачання та збуту продукції). Відпо­відно до програми поставок щорічно буде надаватися не менше 1,8 млн. т нафти “Ка­захОйл“ та 0,6 млн. т “Рос­нефть“. “Группа Альянс“ бу­де проводити організаційні роботи та роботу з інвесто­рами. До речі, НК “Роснефть“ отримала право на пакет акцій (25 % плюс 1 акція) че­рез два роки після підписан­ня угоди за умови виконан­ня взятих на себе зобо­в'язань.