4.2 Можливості впливу транснаціональних компаній на економіку країни

Вплив транснаціональних корпорацій на економіку України може мати як негатив­ні, так і позитивні наслідки. До позитивних відносять: розширення припливу капі­талу й експорту; модерніза­ція методів керування і мар­кетингу; більш швидке засто­сування нових технологій; поліпшення постачань на внутрішній ринок; зростання доходів місцевого персоналу транснаціональних компаній та місцевих субпостачальників. Серед негативних маємо: нарощування імпорту і витискування вітчизняних товарів і компаній; чим вищий ступінь міжнародної еко­номічної інтеграції через транснаціональні компанії, тим більш безпосеред­ньо поширюється міжнарод­ний ринковий тиск, залеж­ність від циклічних коливань, конкуренції, спекулятивних маневрів.Таблиця 4.1 - Стан роботи українських нафтопереробних заводів у 1998 – 2001 рр.

НПЗ		Власники НПЗ / постачальники нафти		Потужність переробки, млн. т		Обсяг постачання / переробки нафти, млн. т
						1998 р.		1999 р.	2000 р.	2001 р.
Одеський (ВАТ “Лукойл-України”)	“Лукойл-Україна”, (власник з 07.2000р.)		3,6		2,00/1,97		3,09/1,66	1,29/1,3	2,17/2,24
Кременчуцький	СП “Укртатнафта”		18,62		5,91/6,12		5,09/5,2	2,23/2,33	4,47/4,42
Лисичанський, (“ЛиНОС”)	“ТНК-Україна”		15,98		1,83/1,73		0,46/0,52	2,42/2,42	4,93/4,99
Херсонський	ННК “КазахОйл” (власник з 22.10.2000р.). у постачанні бере участь “Група Альянс”		8,7		1,21/1,22		1,29/0,86	1,37/1,3	2,01/1,74
Дрогобицький “Галичина”	Контролюється компанією “Шелтон”		4,24		0,68/0,7		0,8/0,82	0,29/0,3	1,11/1,09
Надвірнянський (“Нафтохімік Прикарпаття”)	Контролюється компанією “Уотфорд Петроліум”		2,6		0,89/0,94		1,24/1,24	0,69/0,76	0,9/0,87
Всього			52,14		2,55/12,69		11,99/10,38	8,32/8,48	15,62/15,385

Україну в даному випадку особливо цікавить позиція Росії, яка є головним поста­чальником нафти на НПЗ Ук­раїни, тим більше, що шляхом приватизації і купівлі кон­трольних пакетів акцій ро­сійські компанії вже погли­нули значну кількість українських підприємств. До того ж управляються вони з Російської Федерації такими транснаціональ­ними консорціумами, як “ЛУКОЙЛ”, “Альфа-груп“, “Альянс”. Як вже вказува­лось, до складу першого з них входить Одеський НПЗ, другого - Лисичанський НПЗ, третього - Херсонсь­кий НПЗ, функціонування якого пов'язане ще й з по­ставками нафти з Казахста­ну. Ще один великий Кре­менчуцький НПЗ в Україні об'єднався через ЗАТ “Укртатнафту” з російською “Татнафтою”.

Аналітики вважають, що, вичерпавши можливості експансії на внутрішньому ринку, російський нафтовий капітал, завдяки підтримці владних структур, буде прагнути заво­лодіти ринками нафтопродуктів на всьому пострадянському просторі, зокрема на українському, скуповуючи підприємства за безцінь.

Вже зараз український ринок нафтопродуктів поступово переходить на новий рубіж після зміни власника українських НПЗ. Відбува­ється переорієнтація ринку нафтопродуктів з імпортного палива на паливо вітчизня­них НПЗ; відміна пільг щодо ім­порту нафти та нафтопродуктів для спільних підпри­ємств (СП) - до сплати по­датків; зміна цінової ситуації на ринку через перенасичен­ня ринку нафтопродуктами; визначились основні учасни­ки ринку, які представляють інтереси вітчизняного виробника. Але перенасичення українського ринку нафтопродуктами (дисбаланс між попитом і пропозицією) мо­же призвести до вилучення представників середнього та малого нафтобізнесу.

Вертикально інтегровані нафтові компанії (як, наприклад, “ЛУКОЙЛ”, “ТНК-Україна”, “Славнефть”) спрямову­ють свою діяльність на об'єд­нання всього процесу - від видобутку нафти до кінцево­го споживача, розширюючи збутову мережу.

На даний час надходжен­ня палива на НПЗ після приходу в Україну російських і казахстанських нафтових компаній подвоїлося (див. дані, які наведені у таблиці 4.1). Але діяльність в Україні однієї з найбільших російських наф­тових компаній – Тюменсь­кої нафтової компанії (“ТНК”), за даними експер­тів, може бути двоякою. З од­ного боку, постачання нафти і нафтопродукктів поліпшило­ся, з другого, - не виключено, що найближчим часом “ТНК” зіткнеться з серйозними фі­нансовими проблемами, що можуть відбитися на долі са­мої компанії, НПЗ “ЛіНОС” і на великій мережі українсь­ких споживачів нафтопродуктів.

Останнім часом, за інфор­мацією російської преси, активізувалися процеси навко­ло консорціуму “Альфа-груп” і його дочірньої струк­тури - Тюменської нафтога­зової компанії. Це пов'язано з діяльністю щодо купівлі консорціумом акцій багатьох структур у різних сферах і різних країнах без впевненості в можливості повернення запозичених для цього кредитів.

На економіку України сут­тєво впливає також діяльність російської компанії “Газпром”. Так, “Газпром” намагається обійти Україну за рахунок зменшення обсягів транзиту російського газу до Західної Європи і Туреччини.

Ще в 1994 р. керівник “Газпро­му” заявив про наміри ком­панії знизити монопольний вплив транзитних країн на експортні поставки російсь­кого газу. Така заява частко­во реалізується. Вже діє пер­ша нитка газопроводу Ямал - Західна Європа, яка про­кладена через Польщу і Біло­русь. Реалізується проект “Голубий потік” та “Балтійська транспортна систе­ма”. Отже, на долю українсь­кого транзиту може зали­шиться не більше З0-40 % російських експортних по­ставок. Але до 2013 р. “Газ­пром” буде використовувати українські трубопроводи для транзиту російського газу, тому що свій експортний газ компанія заклала європейсь­ким країнам на майбутні 20 років під кредити і займи на суму понад 10 млрд. дол. Ви­ходячи з цього, Росія підпи­сала угоду про реструктури­зацію боргу України на 12-річний термін, а також про можливості реекспорту газу українською стороною. За заявою російської сторони, вже з 2002-2003 рр. “Газ­пром” може відмовитись від натуроплати і буде оплачува­ти транзит газу в валюті і в валюті продавати паливо Ук­раїні. Нашій країні необхід­но виробити і підготувати свої пропозиції для захисту власних інтересів.

Крім того, Україна пропо­нує Росії додаткові потужності щодо транзиту газу у Євро­пу. На думку фахівців, серйозної геоекономічної по­треби у прокладанні всіх трьох обхідних газопроводів (що планує здійснити РФ) не­має, адже додаткову кіль­кість природного газу можна було б подавати й через ГТС України, дещо модернізував­ши її.

За інформацією представ­ників НАК “Нафтогаз України”, Україна має проблему з відмовою “Газпромом” від закачування російського при­родного газу в українські підземні сховища для під­тримання стабільності тран­зиту російського газу після вимоги України оплатити ці послуги. Тобто “Газпром” пе­реклав усі витрати на ук­раїнського партнера. Ситу­ація потребує вирішення.

Присутність РАТ “Газ­пром” помітна також в нафтовій, хімічній та інших галу­зях промисловості, у виробництві труб і машинобуду­ванні України. Зараз російський капітал є реальним дже­релом інвестицій в українську економіку на відміну від західного капіталу. На даний час у російську економі­ку вкладено майже 40 млрд. дол., тоді як в Україну - 3,5 млрд. дол. Російські компанії мають намір взяти участь у конкурсах з прива­тизації майже всіх великих українських підприємств. Наприклад, РАТ “Газпром” має наміри приєднати до се­бе українські магістральні га­зопроводи, щоб контролювати можливість реекспорту га­зу з України до Центральної Європи. Тому Російська Фе­дерація вважає, що доступ РАТ “Газпрому” до володіння українськими магістральни­ми газопроводами є справою часу.

Росія як майже абсолют­ний монопольний постачальник енергоресурсів в Украї­ну диктує свої умови. Відбу­вається поступове витіснення українського експорту з Росії із одночасним утри­манням РФ провідних по­зицій на українському ринку.

Іноземні компанії, що прийшли на український ри­нок, реалізують не тільки своє устаткування, але й при­ходять із своїми сервісними фірмами. При освоєнні ново­го ринку великі міжнародні корпорації завжди застосо­вують демпінг. Інжиніринго­ві послуги на першому етапі будуть для України дешевими доти, поки іноземні компанії не розорять або не скуплять українських конку­рентів. І після цього ціни підскочать до світового рівня. Це стандартна технологія освоєння нового ринку транс­національними корпорація­ми. А податки з прибутків цих корпорацій Україна може не отримати, бо вони будуть в офшорних терито­ріях

Треба враховувати, що підприємства з іноземними інвестиціями вимагають по­даткових пільг при імпорті-експорті продукції і посеред­ницькій діяльності, посилаю­чись на державні гарантії за­хисту інвестицій, які перед­бачені Законом України “Про іноземні інвестиції”. За да­ними уряду, тільки за період липень-вересень 2001 р. під­приємства з іноземними ін­вестиціями уникнули подат­ків у бюджет на 131 млн. грн. і були звільнені від оплати належних митних платежів за 9 місяців (січень - вере­сень) 2001 року на 310,3 млн. грн.

Останнім часом україн­ські нафтопереробні підприємства одержали не тільки нових ха­зяїв (таких, як компанії “ЛУКОЙЛ”, “ТНК”, “КазахОйл”), багатих фінансами, але й власною нафтою. Це дало змогу наситити внутрішній ринок нашої країни нафтопродуктами. Це явище призвело до відновлення українського нафтобізнесу, особливо торгівлі нафтопро­дуктами.

Зараз, за повідомленням преси, зростає монополізація українського ринку нафто­продуктів великими нафтопереробними компаніями. Це може призвести до знищення незалежних операторів нафторинку (середнього і малого бізнесу). До 2000 р. на кож­ному НПЗ працювали подавачі, які самі вирішували, з якими операторами їм працювати в 26 регіонах Украї­ни. Але сьогодні ситуація зміни­лася, і власники НПЗ, такі як, наприклад, “ТНК” або “КазахОйл”, вводять своїх опера­торів у регіонах і встановлюють низькі оптові ринкові ціни на деякий час, щоб позбутися незалежних операторів, а відтак, можливо, підняти ціни на АЗС України до середньо­європейських.

Виникають проблеми з українськими продуктопроводами. Наприклад, продуктопровід Дрогобич - Калуш (Україна), яким раніше здій­снювались великі поставки дизпалива (700 тис. т що­річно) для калуського кон­церну “Оріана”, опинився під загрозою зупинки у зв'язку з розкраданням нафтопродуктів на цій гілці труби, внаслідок чого компанія “ЛУКОЙЛ” змушена була перейти на деякий час на залізничні поставки.

Реалізацію диверсифікаційних проектів в Україні стримує ціла низка істотних чинників, основним з яких є відсутність інвестицій. Отри­мання інвестицій можливе тільки за допомогою ство­рення міжнародних консор­ціумів або великих кредитів. Сформована в країні еконо­мічна ситуація унеможливлює на даному етапі часткове або тимчасове скорочення поста­чання вуглеводнів із Росії, бо це може призвести до руйну­вання української економіки.

Враховуючи те, що йде поширення процесу глобалізації, і вже деякі українські стратегічні нафтові підприємства приватизовані (Лисичанський НПЗ “ЛіНОС”, Одеський НПЗ, Херсонський НПЗ та ін.) російськими велетнями (“ЛУКОЙЛом”, “ТНК” та ін.), можна сказати, що вони вже зараз стають основою для транснаціо­нальних компаній України.

Відзначимо, що в за­гальному обсязі російські інвестиції, спрямовані на відновлення зруйнованих продуктивних зв'язків, становлять близько 65 % від загального обсягу іноземних інвести­цій у ПЕК України.

На даний час ВТО, МВФ, Світовий банк та інші діючі за ними транснаціональні компанії проводять політику глобалізації. Дана політика має дві сторони, перша - забезпечує дійсно об'єктив­ний процес інтернаціоналі­зації економіки і зближення народів, друга - здійснення подібної інтеграції, вигідної для транснаціональних компаній. Основне завдання цих організацій - створити умо­ви для формально вільної конкуренції у світових торго­вих відносинах з тим, щоб дати простір для вільного поширення влади, прихованого диктату основних глобальних структур на світових ринках.

Для стримування даних процесів необхідно розробляти і впроваджувати меха­нізми контролю за діяльністю транснаціональних компаній, щоб забезпечити дотримання міжнародних стан­дартів у сфері праці, природокористування, соціальних і інших прав людини.

На даний час бурхливо розвиваються процеси монополізації економіки. Це мо­же призвести до непередбачених наслідків як для самої країни, так і для ряду інозем­них інвесторів через те , що відбувається новий етап перерозподілу власності. Ре­зультатом перерозподілу власності в Україні стає кон­солідація основних галузей української економіки, особ­ливо у нафтовій промисло­вості, і фінансових групових потоків.

Також відбувається процес роз­поділу Східної Європи з приватизацією паливно-енерге­тичного комплексу країн колишнього СРСР, де особливий вплив мають великі російські компанії, що приступили до формування альянсів з міс­цевими нафтовими компані­ями. У цьому напрямку знач­них успіхів досягла компанія “ЛУКОЙЛ”, яка стала спів­власником європейських підприємств (НПЗ в Румунії, Болгарії); “ЮКОС” підписала угоду про співробітництво з угорською нафтогазовою компанією МОL; “ТНК” нала­годжує контакти з хорватсь­кою INA.

Значення України для європейської, а також української економіки може під­силиться, якщо вона стане транспортно-комунікацій­ним мостом не тільки для Росії, але й для Євроатлантичного і Азійсько-Тихоокеанського регіонів. Особливої актуальності дане питання набуває у зв'язку з майбутнім приєднанням Росії та України до Всесвітньої торгової ор­ганізації. Для цього в України є всі можливості. По-перше, наша країна перебуває на перехресті шляхів транспор­тування газу і нафти з основ­них регіонів їх видобування - Росії та країн Центральної Азії - до споживачів цих енергоносіїв у Центральній і Західній Європі. По-друге, ми володіємо потужною інфраструктурою транспортування нафти і газу, що дає змогу здійснювати транзит понад 70 млн. т нафти і 170 млрд. куб. м газу на рік. Також існують великі потужності щодо нафтопереробки і нафтохімії. На даний час загальна по­тужність 6 НПЗ досягає 52,5 млн. т.

Розглядається понад десять проектів щодо ство­рення транснаціональних корпорацій за участю під­приємств України в галузях видобування, транспорту­вання, переробки та реаліза­ції газу, нафти і нафтопродуктів, виробництва трубопровідної промисловості та ін. Розроблені заходи з реалізації програм щодо створення фінансово-промислових груп в енергетичній галузі, у якій планується залучити Росію, Україну, країни Європи та СНД, а також у сфері техніки і металургії.

Одним з основних чин­ників продовження негатив­них тенденцій в економіці України стала гостра фінан­сова нестача.

З огляду на те, що на най­ближчі роки (якщо не на десятиліття) Україна приречена бути залежною на 70 % від постачань нафти і газу ви­нятково з однієї країни - Росії, необхідно цю залеж­ність зробити максимально корисною і безпечною для нашої країни.

Зменшення залежності України від монопольних інвесторів енергоносіїв (Росії та Туркменістану) повинно досягатися кількома шляха­ми: необхідно зменшити енергоємність української продукції (на одиницю про­дукції йде в 3 - 5 разів біль­ше енергії, ніж у розвинутих країнах світу); розвинути власну видобувну промисло­вість; отримувати нафту і газ за рахунок участі українських підприємств та фахівців в освоєнні і розробці відповідних родовищ Західного Сибіру та інших регіонах; розширити послуги щодо транзиту росій­ських енергоносіїв до Євро­пи; проводити політику ди­версифікації поставки енер­гоносіїв в Україну. Але ці за­ходи потребують значних ка­піталовкладень і часу.

Для поліпшення еконо­мічного стану в Україні, на думку експертів, необхідно, по-перше, залучити якнай­більшу кількість російських нафтогазових компаній як малих, так і середніх, для по­стачань енергоресурсів, щоб не залежати від одного постачальника. По-друге, тісно співпрацювати з Росією на міжурядовому рівні, викорис­товуючи таку ж диверсифіка­цію постачань енергоресур­сів, які використовує Росія всередині своєї країни; по-третє, з позиції диверсифікації джерел і шляхів поставок газу важливе значення для України мають країни Прикаспійського регіону (Туркменістан, Узбекистан і Казах­стан), а також варіанти поставки газу з Ірану через Ту­реччину і Балканські країни.

Для забезпечення Украї­ни енергоносіями держава повинна стимулювати розви­ток нафтогазової галузі. Причому зосередити увагу необхідно на досягненні практичних стратегічних ці­лей, шляхом ліквідації на найближчий і на довгостро­ковий періоди дефіциту наф­ти і газу, а також розширення масштабів розвитку нафтога­зової галузі, що дає змогу формувати фінансові ресур­си для модернізації економіки України. Реалізація даного завдання повинна здійснювати­ся спільними зусиллями дер­жави та корпорацій.