3.9.1 Структура і функції дк “Укртрансгаз”

До складу “Укртрансгазу” входять 18 філій, виробничі об’єкти яких знаходяться у всіх областях України (рисунок 3.2).

У дочірній компанії операторами магістральних трубопроводів високого тиску є 6 управлінь магістральних газопроводів (УМГ) - “Харківтрансгаз“, “Львівтрансгаз“, “Прикарпаттрансгаз“, “Донбастрансгаз“, “Черкаситрансгаз“ та “Київтрансгаз“. Структурні схеми апарату управління ДК і його підрозділів (УМГ) зображено на рисунках 3.3 – 3.9.

Загальна пропускна здатність газопроводів цих

Рисунок 3.1 - Газопровідна система України

Дочірня компанія “Укртрансгаз”

Управління магістральних газопроводів

Філія “Укравтогаз”

Укргазенергосервіс

Будівельно - монтажна фірма “Укргазпромбуд”

Інформаційно обчислювальний центр

Укргазтехзв’язок

Нормативно - аналітичний центр “НАЦ”

Управління “Газпромторг”

Інформаційно - обчислювальний центр

Управління сервісного обслуговування та ремонту імпортної автотракторної спецтехніки “СІАТ”

Об’єднане диспетчерське управління

6

НДПІАСУтрансгаз

5

4

Головпобутгаз

3

1

2

Науково-виробничий центр технічної діагностики

“ТЕХДІГАЗ”

Рисунок 3.2 – Структурна схема ДК “Укртрансгаз”

Директор УМГ

Рисунок 3.3 - Структура апарату управління магістральних газопроводів

Головний інженер

Диспетчерська служба

Виробничо-технічний відділ

Відділ видобутку і підземного зберігання газу

Відділ експлуатації КС

Механічна майстерня

Заступник головного інженера – головний технолог

Відділ головного механіка

Відділ головного енергетика

Відділ автоматизації і телемеханіки

Error: Reference source not found

Рисунок 3.4 - Підрозділи і служби, підпорядковані

головному інженеру УМГ

Апарат управління магістральними газопроводами

Error: Reference source not found Рисунок 3.5 - Структура управління магістральними газопроводами

Error: Reference source not found

Рисунок 3.6 - Структурна схема ЛВУМГError: Reference source not found

ГКС

Начальник ГКС

Інженери

КВП і А

Ст. інженер з експлуатації технологічного обладнання

Змінні інженери - технологи (4 чол.)

Машиністи технологічних компресорів

Ст. інженер з ремонту технологічного обладнання КС

Бригада з ремонту технологічного обладнання КС

Машиністи технологічних компресорів, слюсарі з ремонту і експлуатації технологічного обладнання КС, регенераторник відпрацьованого масла

Провідний інженер КВПіА

Бригада з ремонту і експлуатації КВП і А

Слюсарі КВП і А

і приладисти

КВП і А

Начальник дільниці ЕВП

Інженер ЕВП

Бригада з ремонту і експлуатації ЕВП

Електромонтери з ремонту і експлуатації електрообладнання, акумуляторник, слюсарі-ремонтники (трубопровідники)

Рисунок 3.7 – Структурна схема підрозділів ГКС Error: Reference source not found

Рисунок 3.8 - Структурна схема ЛЕС Error: Reference source not found

Рисунок 3.9 - Структурна схема дільниці експлуатації ГРС

підприємств становить: на вході - 290 млрд. куб. м природного газу на рік (800 млн. куб. м за добу), а на виході – 175 млрд. куб. м.

У 2001 р. трубопровідною системою “Укртрансгазу“ протранспортовано понад 200 млрд. куб. м газу, більшість з якого - російський газ, що транспортувався до 19 європейських країн. Динаміку основних показників діяльності ДК “Укртрансгазу” у 2000-2002 рр. наведено в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 - Динаміка основних показників діяльності ДК “Укртрансгазу” у 2000-2002 роках

Найменування показника, обсяг, млрд. м3	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Транспортування газу	187,8	181,7	187,7
Використання газу на технологічні потреби	6,7	6,1	6,6
Закачування газу в підземні сховища газу	14,7	11,2	17,5
Відбір газу з підземних сховищ газу	14,0	15,3	11,2
Товарний газ, в т. ч. транспортування газу споживачам в Україні	186,9 62,9	185,6 60,6	181,7 59,4
Транзит газу через територію України в країни: Європи СНД іншим	112,2 11,3 0,5	105,3 19,1 0,6	106,1 15,3 0,9

Для вирішення проблеми забезпечення України природним газом, а також підвищення надійності поставок газу в Західну Європу використовуються підземні сховища газу (ПСГ).

ПСГ дають змогу резервувати запаси газу на території України.

Особливо важливе значення мають ПСГ, які є на території Західної України (Богородчанське, Дашавське, Опарське, Більче-Волицьке, Угерське), оскільки вони є невід’ємними складовими найпотужнішої трансконтинентальної системи експортних газопроводів. Загальна активна місткість ПСГ ДК “Укртрансгазу” становить понад 32 млрд. куб. м газу.

ДК “Укртрансгаз“ здійснює доставку природного газу магістральними газопроводами до газорозподільних станцій (для внутрішніх споживачів України), де "блакитне паливо" передається до газопроводів середнього та низького тисків та їхньою мережею надходить до споживачів України. Дочірня компанія експлуатує 1337 газорозподільних станцій (таблиця 3.6). Газопроводи середнього та низького тисків експлуатують акціонерні товариства з газопостачання та газифікації, що також належать до структури Компанії.

Таблиця 3.6 – Кількість ГРС (станом на 1999 рік)

Найменування УМГ	ГРС на балансі управління, шт.	ГРС на балансі інших підприємств, шт.
Київтрансгаз Харківтрансгаз Прикарпаттрансгаз Львівтрансгаз Донбастрансгаз Черкаситрансгаз	350 210 153 191 154 151	31 12 4 13 10 1

Україна залишається головним транзитером російського природного газу (близько 85 %) до європейських країн (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7 – Обсяги транзиту природного газу через територію України в млрд. м³ за рік

Напрямки транспорту-вання	Роки
	1992	1994	1996	1998	2000	2002
Всього, в тому числі: в країни СНД в інші країни Європи	122,9 30,0 92,9	128,9 29,2 99,7	139,9 23,4 116,5	141,1 26,2 114,9	123,5 11,3 112,2	121,4 15,3 106,1

Стратегічне значення української газотранспортної системи зумовлено вигідним географічним розташуванням України між основними газовидобувними регіонами і основними споживачами газу в Європі, розвиненою системою транзитних газопроводів, сполученням цих газопроводів з магістральними газопроводами всіх сусідніх держав, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ, а також високим рівнем обслуговування та експлуатації газотранспортної системи.

Враховуючи важливу роль транзитної системи газопроводів, ДК “Укртрансгаз“ особливу увагу приділяє проблемам забезпечення надійності та ефективності роботи чинних газопроводів.

За останні роки з метою підвищення надійності лінійної частини газопроводів проведено обстеження понад 3 тисяч км газопроводів за допомогою “інтелектуальних поршнів”.

Важливим елементом підвищення економічності і надійності транзитних поставок газу є здійснювана Укртрансгазом програма реконструкції газотранспортної системи з використанням українських газових турбін і компресорів, які за своїм технічним рівнем відповідають світовим стандартам. На сьогоднішній день 43 нові газові турбіни нового покоління вже успішно працюють на компресорних станціях.

Поряд із роботами щодо реконструкції і підвищення технічного рівня газотранспортної системи в Україні постійно здійснюються роботи з її розширення. Протягом останніх десяти років було введено в експлуатацію понад 5 тис.км магістральних газопроводів і газопроводів-відводів і 10 компресорних цехів.

Незважаючи на розвиток альтернативних маршрутів подачі російського газу, таких як Ямал-Західна Європа, “Блакитний потік” та інших, Україна продовжує залишатися основним транзитним коридором для Росії. Це зумовлено вигідним географічним положенням, розвинутою системою транзитних газопроводів великої потужності, з'єднанням цих газопроводів з магістральними газопроводами всіх сусідніх держав, наявністю потужного комплексу підземних сховищ газу (рисунок 3.1).

Газотранспортна система Укртрансгазу вже сьогодні здатна забезпечити збільшення транзитних поставок газу в країни Центральної та Західної Європи без її розширення на 30-35 млрд. куб. м на рік.

Проекти розширення існуючих газотранспортних систем, таких як газотранспортна система “Укртрансгазу” з її величезним технічним потенціалом, розвинутою інфраструктурою, не потребують великих капіталовкладень і виглядають дуже вигідними з економічної точки зору.

Багаторічний досвід ефективної роботи підтверджує високу надійність газотранспортної системи України щодо забезпечення транзиту російського газу через територію України в інші європейські країни.

Для збереження конкурентноздатності української газотранспортної системи НАК “Нафтогаз України“ розробив і здійснює програму реконструкції компресорних станцій, лінійної частини системи, газорозподільних і газовимірювальних станцій.

Для збільшення транзитних можливостей України у напрямку балканських країн та Туреччини створено спільне україно-російсько-турецьке акціонерне товариство “Газтранзит”.

АТ вже завершило роботи над першим етапом проекту збільшення транзиту газу в напрямі балканських країн, а саме: ввело в дію компресорну станцію на діючому газопроводі Ананьїв-Тирасполь-Ізмаїл. Це збільшило пропускну здатність системи на 4 млрд. куб. м за рік.

Ведеться реалізація другої черги проекту – будівництво другої нитки газопроводу і компресорної станції. Будівництво фінансується за рахунок кредитів Європейського банку Реконструкції та Розвитку. Участь в проекті російської і турецької сторін є гарантом стабільної роботи даної газопровідної системи.

Введення в експлуатацію газопроводів і компресорних станцій у південному напрямку дасть можливість збільшити подачу природного газу на 14-15 млрд. куб. метрів на рік.

Як важливий елемент диверсифікації джерел постачання газу в Європу має реальну перспективу варіант постачання туркменського газу. Надлишок газу в Туркменістані складає 50-70 млрд. куб. м на рік. Найбільш раціонально для транзиту цього газу використати існуючу інфраструктуру газопроводів країн Середньої Азії та України. Для реалізації цього проекту необхідно побудувати на території Російської Федерації газопрововід Александрів Гай-Новопсков довжиною 720 км (від російсько-казахського кордону до російсько-українського) в одному коридорі з чинним газопроводом “Союз”. Цей газопровід з пропускною здатністю 28 млрд. куб. м на рік може бути однією з ланок транспортування природного газу із Середньої Азії в Європу. Його будівництво і експлуатація могло б здійснюватися на багатосторонній основі і це б підвищило надійність і гнучкість постачання газу в Європу.

Планується, що від Новопскова траса цього газопроводу пройде територією України за маршрутом Новопсков-Ужгород, тобто з Луганської в Закарпатську область.

Стратегія НАК “Нафтогаз України“ у сфері транспортування природного газу націлена на збереження та зміцнення ролі України як головного транзитера продукції ВАТ “Газпром“ до європейських споживачів.

Влітку 2002 року НАК “Нафтогаз України“ та ВАТ “Газпром“ уклали 10-річний контракт на транзит російського природного газу до європейських країн обсягом 110 млрд. куб. м на рік. Крім того, підписано 10-річний контракт, що визначає умови зберігання російського природного газу в підземних газосховищах України.

Від якості послуг української газотранспортної системи напряму залежать європейські країни, тому вона є важелем геополітичного і геоекономічного впливу України у світі. Окрім того, отриманий як оплата за транзитні послуги російський природний газ забезпечує Україну необхідними енергоносіями та дозволяє з 1999 року не піднімати ціни на газ для населення і комунальної теплоенергетики. Тобто, газотранспортна система є високоприбутковим стратегічним підприємством газової промисловості. Ще у 1995 році за дорученням Європейського банку Реконструкції та Розвитку відома аудиторська компанія “Артур Ді Літл” оцінила українську газотранспортну систему, застосувавши чотири різні методи оцінки фондів. Середня вартість становила 25 млрд. доларів США.

Майже всі великі європейські енергетичні компанії (“Бритиш петроліум”, “Шелл”, “Газ де Франс”, “Рургаз”) виявили бажання взяти участь у приватизації газотранспортної системи України. Але, зважаючи на її виняткове значення, Верховна Рада включила українську ГТС до переліку стратегічних підприємств, що не підлягають приватизації. І єдиним, хто не полишає надій встановити свій контроль над ГТС України, є російський “Газпром”.

Впродовж 90-х років він перепробував декілька спроб такого захоплення.

Першою була спроба конвертувати борги України за поставлений природний газ, що записані як державний борг у контрольний пакет акцій української газотранспортної системи. Рішуча відмова України примусила шукати інші варіанти. Зокрема, “Газпром” пропонував створити спільне підприємство, котре займалося б транспортуванням газу нашою територією. Внеском до статутного фонду такого спільного підприємства з боку України мали б стати об’єкти ГТС, а з боку Росії - природний газ для транзиту. Однак, чинне законодавство України не встановлює жодних норм щодо порядку створення та діяльності СП. А, враховуючи, що кошти і активи, які вносяться до статутного фонду, належатимуть самому СП, це означало б відчуження об’єктів ГТС із державної власності, тобто приховану приватизацію. Зрозуміло, що жодної копійки від створення такого СП держбюджет не отримав би.

Не менш грабіжницькі були пропозиції британської компанії “Шелл”. За 49 відсотків транзитних газопроводів України вона зобов’язувалася сплатити лише 1,5 млрд. доларів, тоді як тільки обсяг щорічної плати за надання газотранспортних послуг сягає 2,5 млрд. доларів.

Усе сказане стосується також пропозицій з передачі ГТС України у концесію. Як правило, концесійні пропозиції вносились саме тоді, коли економічний стан нашої ГТС ускладнювався, а тиск з боку Росії посилювався. Наприклад, у 2000 році почали активно нав’язувати Україні ідею віддати ГТС російському “Газпрому” із залученням великого західного інвестора. Досі на теренах СНД був лише один приклад передачі у концесію газопроводів Казахстану, він закінчився значними збитками. Через неможливість встановити свій контроль над газотранспортною системою України ВАТ “Газпром” у другій половині 90-х років почало розглядати можливість будівництва магістральних газопроводів в обхід України. Це дало б змогу “Газпрому” підірвати монопольне становище України на ринку газотранспортних послуг.

Російський “Газпром” підписав міжнародні договори:

• у грудні 1997 року міжурядову російсько-турецьку угоду про постачання природного газу до Туреччини через Чорне море в обхід України;

• у лютому 1999 року – меморандум про взаєморозуміння з італійським концерном “ENI” про спільну участь у реалізації проекту “Блакитний потік”. (Перша черга цього газопроводу довжиною підводної частини 390 км від селища Джубга на північному Кавказі до турецького міста Самсун повинна бути побудована із труб діаметром 610 мм при товщині стінки 31,8 мм і забезпечувати пропускну здатність 16 млрд. куб. м газу. Цієї пропускної здатності можна досягти, якщо тиск на вході в газопровід буде не меншим 25 МПа. Найбільша глибина прокладання газопроводу досягає 2150 м, при цьому зовнішній гідростатичний тиск був майже 22 МПа). Будівництво цього газопроводу до Туреччини в обхід України через Чорне море в даний час ведеться;

• наприкінці 1999 року – спільна компанія “Нордтрансгаз”, яка заснована російським “Газпромом” і фірмою “Фортум” (Фінляндія) за участі компаній “Несте інжиніринг” (Фінляндія), “Геоконсульт” (Норвегія), “Рамболл” (Данія), закінчила розробку техніко-економічного обгрунтування будівництва Північно-Європейського газопроводу. Прокладений через Балтійське море до Німеччини він істотно зменшить потреби “Газпрому” в ГТС України;

• у жовтні 2000 року договори з компаніями “Газ де Франс”, “Снам”, “Вінтершаль” і “Рургаз” про створення консорціуму з будівництва обхідної гілки газопроводу через Польщу та Словаччину.

Реалізація цих проектів відсувається в часі лише через нестачу фінансування. Але вони обов’язково будуть втілені у майбутньому. І не лише тому, що вже укладено відповідні міжурядові угоди, а й тому, що диверсифікація експортних потоків російського природного газу задля можливості маневрувати ними офіційно проголошена важливим завданням ВАТ “Газпром”.

Окрім того, у проекті Енергетичної стратегії Росії до 2020 року прямо сказано:”Газотранспортна система Росії отримає подальший розвиток завдяки реалізації таких відомих проектів, як “Голубий потік”, Ямал-Захід, Північно-Європейський газопровід, “Китайський газовий проект”. З них перші три так чи інакше дублюють ГТС України, і відмовлятися від їх будівництва Росія не збирається, незважаючи на сумнівну економічну доцільність їх реалізації. Так, реалізація проекту “Блакитний потік” обійдеться у 3 млрд. доларів США, тоді як розширення української ГТС у напрямку Балкан і Туреччини (нині здійснюється в межах програми “Газтранзит”) дала б тойже результат лише за 0,7 млрд. доларів США. Орієнтовна ж ціна системи Ямал-Захід, яка буде дублювати українську ГТС, може сягати 40 млрд. доларів США.

Поряд з цим ВАТ “Газпром” розгорнуло широку пропагандистську компанію з дискредитації технічної надійності української ГТС. Так, з високих трибун міжнародних нафтогазових конференцій у Ніцці, Х’юстоні, Брюсселі, Будапешті лунали застереження представників російського “Газпрому” про ненадійність України як економічного партнера, технічної застарілості та зношеності її ГТС.

Наведення порядку в українській нафтогазовій сфері, укладання та виконання великого контракту на постачання туркменського газу істотно поліпшили становище України. Окрім того, англійська компанія “Шелл інтернешнл газ ЛТД” разом із представниками АТ “Укргазпром” наприкінці 1998 року здійснила огляд технічного стану ГТС і зробила висновок: система надійна, а інвестиції в реконструкцію обсягом 0,5-1 млрд. доларів США протягом п’яти років дадуть змогу підтримувати її на рівні світових стандартів ще 20 років.

Надійність української ГТС досягається за рахунок інвестування в щороку до 250 млн. доларів США. З 1996 року проводиться внутрішньотрубна діагностика із застосуванням інтелектуального поршня німецької фірми “Розен Інжиніринг”. Розроблена і реалізується програма реконструкції магістралей і компресорних станцій, де зосереджено понад 800 різних газоперекачувальних агрегатів загальною потужністю 5,6 млн. кВт. Передбачається до 2005 року замінити до 200 застарілих газоперекачувальних агрегатів на нові українського виробництва. Передусім їх установлюють на транзитних газопроводах “Союз”, “Єлець-Кременчук-Кривий Ріг” та “Київ-Західний кордон України”. Це не тільки різко підвищить надійність системи, а й дасть змогу щорічно економити до 1 млрд. куб. м газу. Окрім того, українське машинобудування буде завантажене роботою на тривалий час.

В результаті реконструкції і модернізації пропускна здатність української ГТС в напрямі Західної Європи збільшиться до 160 млрд. куб. м в рік.

Сьогодні із загальної протяжності магістральних газопроводів України телемеханізовано близько 10 тис. км. З 1995 року діє “Програма телемеханізації магістральних газопроводів до 2005 року”, яка через погане фінансування фактично не реалізовується, однак локальні роботи з телемеханізації, заміни окремих контрольних пунктів проводиться на всіх газотранспортних підприємствах.

Відповідно до розробленої в 1996 р. “Концепції створення оперативно-диспетчерського керування магістральними газопроводами України” у стислі терміни на базі програмно-технічного комплексу відображення інформації фірми “Barco”, програмних продуктів НДПІАСУтрансгазу та клієнт-серверної технології впроваджено першу чергу системи оперативно-диспетчерського керування магістральними газопроводами України. Система є гарантом забезпечення надійного і безперебійного газопостачання європейських країн, України і південних областей Росії, а також ефективної координації роботи диспетчерських управлінь і служб національних газових компаній.

Особлива увага приділяється питанням комерційного обліку газу на пунктах вимірювання витрати газу і газорозподільних станціях. Проводиться заміна приладів на автоматичні вимірювачі витрати газу сучасних конструкцій.

За останні декілька років реконструйовано і побудовано 4 нові витратомірні станції на кордоні України. Остання з них станція Гребеники, що споруджена на кордоні з Республікою Молдова в рамках програми ТАСИС-ИНОГЕЙТ, яка є однією із найсучасніших у Європі. Також побудовано першу чергу Метрологічного центру в Боярці Київської області, який дасть змогу створити єдину систему обліку газу, стане центром впровадження стандартів ІSO не тільки в Україні, але й у сусідніх країнах.

В Україні завершується створення інтегрованої автоматичної системи керування газотранспортною системою (ІАСК ГТС), рисунки 3.10 і 3.11.

Науково-технічне забезпечення виробничої діяльності ДК “Укртрансгаз” здійснюється за рахунок наукового потенціалу галузевого інституту “Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспорту газу” (НДПІАСУтрансгаз) та ін. понад 70 наукових та конструкторських організацій, які працюють з ДК за договорами на створення науково-технічної продукції.