1 Вперта. /50/

Соцкий

В руках маєте.

Параска

Нехай же здорові будуть Оверко і Пріська.

(Кланяется и немножко надпивает, скривившись; доливает чарку и подносит соцкому)

Соцкий

(показует ей, чтобы она поднесла солдату)

Прошу випить, пане служивий.

Солдат

(взяв в руки рюмку)

Да здравствует Веверко и Прицка!

Соцкий

(смеется)

Утяв Панька по штанях!.. Як, як, москалю?

Солдат

Как? Да здравствует Веверко и Прицка!

Соцкий

(смеется, а потом опять наливает чарку)

Гарно ти, москалю, навчився говорить по-нашому.

(Выпивает, встает и выходит на средину сцены)

Гарно, москалю, гарно!.. Де ти так навчився?

Солдат

Да все же у твоего свата, не только говорить, но и петь научился ваших хохлацких песен.

Соцкий

Чи бачиш!

(Протирая усы).

Ану, будь ласкав, москалю, заспівай, якої там сват мій навчив тебе. Я всі його пісні знаю і сам колись, було, співав. /50/

Солдат

Изволь,

(Поет)

Ах, в поле могила

С ветром разговаривала:

Не дуй, ветер, ты на меня,

Чтоб я не почернела.

Соцкий

(смеется до уморы)

Гарно, москалю, гарно! Ну, вже втяв до гапликів. Се вже краще від тієї, що «в городі бузина, а в Києві дядько, за те тебе полюбила, що на руці перстень».

Солдат

(продолжает)

Чтобы в реке не плодилась рыба,

За то, что я за Дунай заехал.

Соцкий

(смеется до уморы)

Ха, ха, ха! ой, ой, лишенько! Годі, годі, москалю! будь ласкав, годі, а то, далебі, кишки порву від сміху!

Солдат

Чего ты смеешься?

Соцкий

Да як же не сміяться? ти не знать по якому співаєш.

Солдат

А как же?

Соцкий

Слухай, я тобі заспіваю.

(Поет)

У полі могила

З вітром говорила: /51/

Не вій, вітре, ти на мене,

Щоб я не чорніла.

Ні вітер не віє,

Ні сонце не гріє,

Тільки в степу при долині

Трава зеленіє.

Музыка. Потом:

Соцкий

А що, москалю, чи так сват мій співав тобі?

Солдат

Да, да, точно так.

Соцкий

То-то, мосьпане! а ти не втнеш, даром що в гудзиках.

Солдат

А знаеш ли ты другую?

Соцкий

Яку?

Солдат

Ах, был, да нетуте, да поехал на мельницу.

Соцкий

Ха, ха, ха! Бодай тебе москалю! А сієї ж де ти навчився?

Солдат

Эту часто поет, бывало, Прицка.

Соцкий

Та, може, не так?

Параска

Може:

Ой, був, та нема

Та поїхав до млина? /52/

Солдат

Да, да!

Ой, был да нима,

Да поихав до млина.

Соцкий

А ти знаєш, кумо, сієї?

Параска

Знаю.

Соцкий

Заспівай же нам, серце.

Параска поет. Соцкий аккомпанирует. Солдат танцует. Когда Параска оканчивает другой куплет.

Солдат

Ай да хозяюшка! Спасибо тебе.

(Хочет ее обнять)

Параска

Геть, москалю! не жартуй!

(Отталкивает его)

Оцього-то вже я не люблю і — суча дочка — коли не трісну так, що й очі вилізуть! От як хороше!

(Поправляет очипок)

Соцкий

Ось як воно співається! Бачиш, москалю? не так, як ти, мов коза в шквирю.

Солдат

Да чорт его знает; я долго учился, да мудрено: языком-та не сладишь.

Соцкий

То вже так. Московський язик дуже гострий, та ба! /53/

Солдат

Однако ж я этак целый день пробаю. Хозяюшка! дай-ка чего-нибудь закусить; ноги-та крепко болят от походу, надо отдохнуть.

Соцкий

Кумо, пошукай лиш там у печі: чи нема борщу, або кваші, або лемішки, або путрі, або затірки, або соломахи, або пампушок, або галушок, або шуликів, або товчеників. Уже ж таки треба москаля чимсь нагодувати.

Параска

Далебі, кумочку, і в печі не топила.

Соцкий

Дак кинься да звари чого-небудь.

Солдат

Ну, нечего делать, солдатское брюхо привыкло постничать.

(Ложится)

После хозяюшка меня накормит.

Соцкий

Гляди ж, будь ласкава, кумо, щоб ти, як москаль спочине, нагодувала служивого, я б його узяв до себе, дак у мене копитан кватирує. Прощай.

Параска

Іди здоров.

Соцкий

(смотрит на солдата)

Уже москаль і захріп. Знемігся сердяга від походу!

(Уходит) /54/

Явление 8-е

Параска и дьяк.

Параска

Насилу убрався! От чорт гостей приніс не в пору!

(Засматривает в глаза спящему солдату)

Спасибі москалю — і голодний заснув.

(Поднимает рядно)

Хома Григорович, чи ще ви тут живі?

Дьяк

(выходит на цыпочках со страхом, делая знак Параске).

А що служивий?

Параска

Спить, аж харчить, мов чорти його давлять.

Дьяк

Ей-ей, хорошее я дело сделал... тое-то... що укрився. Блажен муж, иже не иде на совет нечестивых. А чтобы и паки не последовало какое... як його... преткновение, то треба направить стопы своя восвояси.

Параска

Постривайте-бо, Хома Григорович! треба-таки вам хоч вареної покуштувати, бо вже вона і так прохолола.

Дьяк

А разве вы оной не сокрушили со служивым?

Параска

Як із служивим? Оце нехай бог милує! Я тільки для вас, Хома Григорович, наварила й напекла. Сідайте лиш.

(Ставит варену и кушанье)

Дьяк

Благодатная Параскевия! нет конца доброте вашей. /55/

Параска

(потчевает дьяка).

Ізвольте, годуйтесь; а то не вдасться нам ні попить, ні поїсти: москаль такий голодний ліг, як собака, і як прокинеться, то сам усе потріска. Печеню ж хоть возьміть з собою. Чи влізе курка в кишеню?

(Смотрит в карман)

Ох, який же він засмальцьований... Да тут, бачу, і сала кусок.

Дьяк

Ох, боже мой! І забув випить. Се Онисія Гавриловна пожаловала на школу.

Параска

(подходит к окну и кричит).

Ох мені лихо! Роман іде! да ще й сердитий! Отепер біда! Що він скаже, як тебе застане? Уже і так вибиває тобою мені очі, що ти мене на улиці іноді зачіпаєш, а тепер надсадить мені бебехів, да і вам, пане Хомо, не без біди буде.

Дьяк

(подбегая к окну).

Тое-то... Тое-то... яко... ко... ко... лев рыкающий! Куди мені... тое-то... укритися от поругання?.. Ей-ей, он сокрушит и кости моя!.. куди мені укритися?

Параска

(прибирая со стола варену и кушанье).

Лізьте швидше оп’ять під привалок.

Дьяк

Добре, добре... тое-то... да как же избавлюся от поругания?

Параска

Не бійтесь, Хома Григорович: я уже вигадала, як дурного Романа обманити. Я зараз випроваджу його до дядька, а вас тоді і випущу. /56/

Дьяк

Труд великий об’яша мя.

Параска

Мовчіть, бога ради: Роман в сінях.

(Вносит проворно зайца, кладет на столе и сама садится прясть).

Явление 9-е

Роман, Параска и солдат.

Роман

(за кулисами)

Відчини!

Параска

(отворяя дверь)

Чого ти репетуєш? Мовчи, бога ради!

Роман

Ось я тобі замовчу! Нащо ти мене одурила, дідько б утисся твоєму батькові?

(Намеревает ударить)

Параска

(увертывается от удара)

Що ти робиш, навіжений?

Солдат

(лежа)

Хозяйка!

Роман

Що се?

Параска

Побачиш! Я тобі казала, що мовчи! Москаля поставив соцький на квартиру: да тут такий презлий! трохи не бив мене: насилу його ублагала. /57/

Солдат

Хозяйка!

Параска

От і біда!.. Зараз.

Солдат

Не слыхать ли барабана?

Параска

Ні, не чуть.

Солдат

(засыпает)

Роман

(осматривает осторожно и усматривает зайца)

Гля! заєць! де він узявся?

Параска

Що ти дивишся, лупаєш?

Роман

Де ти взяла?

Параска

А се ж той, що кований приніс.

Роман

Чи справді?

Параска

Буцімто ти й не знаєш?

Роман

Далебі, і не знаю і не бачив!

Параска

Отже, він притирив його аж до порога.

Роман

Ну, гаразд же! а то я залив би тобі за шкуру сала. /58/

Параска

За віщо?

Роман

Я думав, що ти мене одурила; бо як вийшов у поле і тільки що похилив до Стецькової балки, аж мисливці пруть зайця якраз на мене. Я швидше з мішка кованого і давай тютюкать во все горло. Заєць же потяг туди, к Чмировій дубині, а кований прямо шляхом до села.

Параска

То він навперейми пішов.

Роман

Да, мабуть, так: по тій же тропі і хорт один ув’язався; а як уже ловив його кований, далебі, не знаю, бо поки я вибрався з балки, то вже ні хортів, ні поросяти не видно було; я ж так ухоркався, поки вибрався із ерипудиної балки, що аж сорочка мокра.

Параска

Да тут хлопці казали, що кований піймав його біля Свиридового вітряка.

Роман

Бач, аж де дійшов його мій голубчик! Тепер буде печеня.

Параска

Буде, тільки піди, мій Романе, поклич дядька й тітку, бо вони зроду заячини не їли.

Роман

Да іносе.

Солдат

(встает и является на сцену, протирая глаза)

Что это за мужик?

Роман

Да ми тутешні. /59/

Солдат

Не хозяин ли?

Роман

Дадже ж не хто — хазяїн.

Солдат

(про себя)

Неужели это ее муж? Ну, так она не совсем виновата.

(К Параске)

Что же, хозяюшка, давай теперь чего покушать.

Параска

Що ж тобі дати? он шматок гречаника: їж, коли вкусиш.

Солдат

Нет ли чего повкуснее? небось, старика накормила.

Роман

Ні, москалю! сучий син, коли й ріска була в роті, а їсти хочеться так, що аж кишки корчить, да дасбіг чого. Оце вона, спасибі їй, дала шматок гречаника, дак не вкушу: не тобі кажучи, зубів уже лиха мати має.

Солдат

(про себя)

Бедный мужичок!

(К Параске)

Так у вас и хлеба нетуте?

Параска

А де ж його взяти? тепер у нас неврожай. Заробила трохи була, да й той старий попродав.

Солдат

Как можно продать последний хлеб? Это худо.

Роман

А що ж маєш робити? де ж би я грошей узяв на подушне? Заробить не здужаю; нивки й ліски уже дав-/60/но розпродав; скот ніпочому; тільки що послідній хліб продати, щоб прокляті сіпаки не обливали на морозі холодною водою. Добре було колись, що продав бузівка, то й розплатився; а тепер і корову з телям продаси, то тільки хіба за половину заплатиш, бо тепер та корова, що треба було рублів сорок заплатити, більш не дадуть ялишники, як рублів десять. Отаке тепер на світі настало! де ж нам гроші брати?

Солдат

Да как же ты живешь?

Роман

Отак, мосьпане: що як запряде стара шматок хліба, то й їм; а тепер накинув голова засідательські мітки прясти, то більше того, що нахлищусь борщу да голодний й спать ляжу.

Солдат

Да, худо, старик. Однако ж хозяюшка нас накормит.

Параска

Чим? хіба трясцею?

Солдат

(про себя)

Постой же, плутовка, я тебя накажу.

(К Роману)

Ну, так я тебя, хозяин, накормлю, хочешь ли?

Роман

Да спасибі, москалю; у мене, далебі, аж серце болить, що нічим вас нагодувати.

(Вынимает из кармана деньги)

Парасю! піди лиш купи хоч чвертку; може, служивий вип’є з дороги, да чи не добудем хоч у дяка паляниці: він у нас, бачся, чоловік добрий. /61/

Солдат

Не трудись, старик, не надо ничего: я знаю, что ты добрый человек, да безмозглый; у нас будет что пить и есть без денег; только чтобы вы обое меня слушали и все то делали, что я скажу.

Роман

Добре, москалю. Я чоловік не ретивий.

Солдат

Послушай же: я буду ворожить, так вам надобно стать вот здесь и зажмурить глаза. Становитесь.

(Становит на середине театра)

Параска

Що се буде? не знати, що москаль вигадує.

Роман

Чи воно ж, будьте ласкаві, служивий, не грішно буде?

Солдат

Нет, уж я за то отвечаю. Становитесь.

Роман

Да іно́се. Становись, Парасю, тілько, будьте ласкаві, коли б воно не теє...

Солдат

Не бойсь. Ну, зажмурь глаза.

Роман

(зажмурив глаза)

Уже.

Солдат

(чертит кругом их палкою)

Бер... бар... дар!..

Роман

Добродію служивий! /62/

Солдат

Не бойсь.

(Чертит палкою и говорит невнятные слова)

Роман

Постійте, судир, будьте ласкаві, постійте.

Солдат

А что?

Роман

Я ненароком і сам не знаю, як розплющив очі.

Солдат

Экой ты! эдак и сам пропадешь, и мне беды наделаешь.

Роман

Уже буду держать рукою.

Солдат

Ну, держи покрепче.

Роман

А, добре, Парасю! гляди ж, не розплющ очиць.

Солдат

(между тем выносит и становит на стол кушанье и варену)

Ну, Роман, теперь конец. Смотри сюда.

Роман

(смотрит с удивлением)

Гля!

Параска

(в сторону)

Не єретичний і москаль, який же хитрий! /63/

Солдат

Ну, хозяин, милости просим покушать.

(Начинает есть)

Роман

(глядит на все стороны)

Де воно взялось?

Солдат

Ну, садись да кушай. Ты никогда не едал такого вкусного.

Роман

Чи воно ж не грішно буде?

Солдат

Да ведь я тебе сказал, что я отвечаю!

Роман

(приступая со страхом к столу).

Москалю, служивий! чи мені можна перехреститься?

Солдат

Пожалуй, крестись себе, сколько хочешь.

Роман

(крестится и шепчет молитву)

А страву можна перехрестить?

Солдат

Нет, не можно.

Роман

(отступая назад)

Отже, далебі, мені моторошно. /64/

Солдат

Не бойсь.

(Дает ему в руки кусок)

Вот на, кушай.

Роман

(принимаясь дрожащею рукою)

Господи, благослови.

(И крестясь)

Да вже ж, що бабі, то те й громаді.

(Ест, к Параске).

Парасю! а ти ж чому не їси?

Параска

Нехай бог милує, щоб я їла у пеклі варене.

Солдат грозит Параске пальцем.

Роман

(опускает из руки кусок)

Чи воно ж, служивий, у пеклі варилось?

Солдат

Да где бы ни было, вам до того дела нет, лишь бы вкусно.

(Наливает варену и дает Роману)

Ну-тка, выпей.

(После сего солдат встает и идет к Параске)

Роман

(надпивает сам и дает жене)

Ось покуштуй, Парасю, яке добре.

Параска

Да вже ж, коли так, то й я буду їсти; тільки будь ласкав, служивий, змилуйся над нами, не погуби мене./65/

Роман

(не вслушавшись)

Дадже ж сказав, що він за все одвічає.

Солдат

(трепля по плечу Параску)

Не бойсь, все будет ладно, только вперед с солдатами обходись лучше.

(К Роману)

Ну, Роман, кушай.

Роман

(уплетая жаркое)

Отепер наївся, аж неначе на животі полегшало.

Параска упрашивает солдата выпустить дьяка, и он соглашается.

Солдат

Хорошо, изволь.

Роман

Спасибі тобі, служивий, що ти направив трохи кендюх; тільки тепер, мабуть, треба буде хату посвятити.

Солдат

Не надо; я тебе сам всех чертей выгоню; только ни с места!

Роман

Ух, аж шкура піднімається: так страшно! Да вже ж коли так, то і не тину́. /66/

Солдат

Ну, станьте здесь.

(Становит обоих среди театра)

Вот так.

(Завязывает глаза им и связывает руки)

Роман

Ух, страшно!

Солдат

(завязывая глаза)

Ну, Роман, тебе надобно выучить сии волшебные слова: джун... бер... дач... дур... ниер... гапта... де...

Роман

Не зумію, мосьпане, вичитать.

Солдат

Как не зумиєш? Говори за мною: Джун.

Роман

Жук.

Солдат

Вер... дач.

Роман

Пепе... перь бач.

Солдат

Дурниер.

Роман

Дурний я.

Солдат

Гапта... де, Гапта... де, Гапта... де.

Роман

Гапка де... Гапка де. /67/

Солдат

Ну, смотри же, Роман, как крикну я «ура!», то ты тотчас должен говорить сии слова самым громким голосом.

Роман

Ей, далебі, москалю, не вичитаю: важке дуже на язик.

Солдат

Ничего! смотри только, не забудь.

(Уходит и раздевает дьяка)

Роман

Да коли б не забуть. Парасю, чи ти переняла?

Параска

(печально)

Переняла!

Роман

Нагадаєш же мені, як помилюсь.

(Говорит вполголоса)

Жук... бе... бе... бе... бер, бердь... бач... дурний я... Гапка де, Гапка де... Гапка де.

(Берется за живот)

Параска

О, щоб тебе побила лиха година!

Роман

Ох, ох, служивий! Мосьпане служивий!

Солдат

(продолжая около дьяка работу)

Что ты там?

Роман

Будьте ласкаві, чи ще воно довго буде? /68/

Солдат

(продолжая работу)

А что там?

Роман

Коли довго, то б я на час надвір пішов,.

Солдат

Зачем?

Роман

Прошу простить, мені неначе теє...

Солдат

(прибрав кафтан и выпачкав дьяка сажею)

Ура, Роман.

Роман

Джу... джу... джу... Парасю, як?

Параска

О, щоб тебе побила лиха година!

Солдат подходит к Роману.

Роман

Жук... бердь... бач... дурний я... Гапка де.

(Топает ногами и плюет)

Солдат

Теперь совсем.

(Развязывает глаза)

Роман

(протирает глаза)

Ух, ух!

Солдат

Ну, смотри, Роман, как чорт выбежит.

(Смотрит на дьяка, стучит палкою и говорит)

Гапта де... Гапта де... Гапта де!

Дьяк, выпачканный, через сцену уходит вон. /69/

Роман

(дрожит и крестится)

А який же страшний!

Солдат

Ну, Роман! теперь чорта выгнал, а гнездо себе возьму.

(Прибирает дьяково платье)

Роман

О, спасибі тобі, добродію служивий! тільки прошу не в гнів: скажіть, будьте ласкаві, — я чув, що нечистий дух з рогами, а у сего і ріжків нема.

Солдат

Ну, нечего делать. Рога он тебе оставил.

Роман

Ох, мені лихо!

(Хватает себя за лоб)

Солдат

Ничего, Роман!

(Трепля Романа по плечу)

И получше тебя бывают с рогами...

Роман

Парасю! Що ж мені робити?

Параска

Якби ти не лежав з ранку до вечора та робив так, як люди роблять, то б не було сього нічого, а то поти лежав, поки вилупив чорта. Я тобі скілько казала: «Ей, Романе, не лінуйся. Ліность до добра ніколи не приводить».

Занавес опускается

Т. М.

БЫТ МАЛОРОССИИ В ПЕРВУЮ ПОЛОВИНУ XVIII СТОЛЕТИЯ

Длинная бричка, называемая краковскою, влекомая четверней пестрых лошадей, показалась из лесу и остановилась перед обширным домом, обнесенным высоким частоколом; из нее вышел г. Провинциаленко Никодим Тимофеевич.

Провинциаленко

Петро! Пе-тро, чого ти там маракуєш на зап’ятках? А це ж твоє було діло відтіль спригнути і вивести мене за руку: хіба мені самому треба вилізати з брички, чи що? Дивись, який він дурень!..

Петр

Та сих же витребеньків наперед не було, поки не їздили в Москву.

Провинциаленко

А що ж, хіба ти, відмінок, не бачив, як там всі лакеї панів своїх за руки водять? Чи, може, забув, що я твій пан? Чи, може, думаєш, що так буде, як наперед було? о, ні! недаром, бач, я їздив у Москву і недаром дивився на розумних людей, щоб мені не перейняти обичаю московського!

Петр

(про себя)

От іще став вередувати! Може, ще захоче, щоб я його і за ніс водив. О ні, сього не буде: я не дурень. /74/

Провинциаленко

Та чого ж ти там мурликаєш? Чого ще там моргаєш губами? Іди, скажи старій пані, що я приїхав з Москви, щоб вона зараз з дочками вийшла на крильце і прийняла мене, як слідує розумній жінці; а я тутечки трохи підожду, заким вона прибереться. Чи чуєш?

Петр

Та чую!

(Тихо)

От як став перебендювать — і сам нечистий не потрапить.

Провинциаленко

А ти, Грицьку,

(обращаясь к кучеру)

як будеш під’їжджати під крильце, то закричи так курйозно, як в Москві; тільки сділай милість, не ляскай батогом і не свищи: сі вихлестаси не пристали вже панським погоничам.

Грицько

Слухаю!

(Про себя)

О, тепер уже не буде мені життя, челядь осміє мене, як учує, як я галасую.

Провинциаленко

Здається мені, що вже пані з панночками на порозі стоїть.

(Садится в бричку, едут)

Провинциаленко

Борони ж тебе боже, Грицьку, як ти мені що-небудь не до шмиги зробиш.

(Подъезжают)

Провинциаленко

Ну, галасуй!

(Скоро)

Галасуй же, Грицьку! /75/

Грицько

Гей-ви-пой-ди!

Провинциаленко

Та не так, плюгавцю! Ах, який сором! мов жаром тебе осипало. Постривай же мені, я ж тобі наперу спину.

(Подъезжают и останавливаются)

Провинциаленко

(виглянувши из брички, закричал гневно)

А що се? Ви, мабуть, панночки, і не пізнали уже свого батька? Та ходіте ж сюди, дурочки, та поможіть мені трохи вибраться із брички.

Улияна

(супруга Провинциаленко)

А! Здорово же був, мій сизий голубчик! Та чого ж ти так запізнився? чи забагатів, чи що?

Провинциаленко.

Та стривай лиш, поки я вийду, яка ти кудесна! мені здається, що розумна жінка наперед би чоловіка поцілувала, а потім уже здоровалась би — ось як воно буває у розумних людей.

Дочери Провинциаленко: Наталка, Приська и Домаха ведут батюшку на крыльцо, целуя по очереди его руку.

Провинциаленко

(взойдя на крыльцо, останавливается и кланяется)

Ну! Желаю здравствовать вам, любезна супруга і любезні дочки! Дуже радуюсь, що бачу вас живими і здоровими; думаю, що і ви веселитеся, забачивши батька, і дуже тошковали, поки я був у Москві?

Дочки

(все вместе)

Аякже! /76/

Улияна

І дуже-дуже раді!

(Целует супруга, и все уходят внутрь комнат)

Провинциаленко

Наперед цього, любезна жінка, скажу тобі, що вже я став не той дурень, який поїхав у Москву; тепер у мене багацько прибавилось розуму! Там, у Москві, всі люди, бач, умні; там не можно, щоб дурень не набрався розуму. Та здається мені, що я за сим же добром туда і їздив? Тепер у нас все піде на новий лад, і ми не одного сусіда зіб’ємо з пантелику!!

Улияна

Ану-ну, розкажи, що бачив, що видав там, в тій Москві!

Провинциаленко

Тепер ніколи, треба наперед добре поїсти, а потім опочити, а завтра уже зачнем все гобзовати на новий штиль! Так, бач, роблять і там: з дороги зараз їдять і лягають спать; е! постій, от трохи не забув! зараз, Уляно, постав Панаса у воріт і скажи йому, щоб він нікого не пускав і всім говорив: пан не велів теперечки нікого допускати, бо тілько що приїхав з Москви. Іще скажи йому, щоб він нарядився в свитку, гобзовану шнурками; нехай обує жовті чоботи і візьме замісто булави... що би таке?

(Думает)

та хоть ковіньку або макогін! Нехай він держить її на плечі, як рушницю. А столяру скажи, щоб зараз мені покинув він всяку роботу та швидко будував йому возлі воріт будку і гарно покрив би її новою соломою.

Улияна

Хіба ж так і в Москві водиться? Оце діло! Сусіди подумають, що розбійник живе у нас при воротях; тільки подивляться, то і будуть чимглядь удирать додому. /77/

Провинциаленко

Бо вони дурні, не знають, як потребує жить світлим панам: а завтрачки буде мені багацько роботи, а теперечка добре було б чого-небудь поїсти.

Улияна

Та оце ж і снідання уже на столі; ось млинці, ковбаса, пиріжки зо сметаною і холодець з поросячими ніжками; годуйтесь, Никодим Тимофійович, ось зараз буде і гарячий буханець.

Провинциаленко

А яка тепер година?

(Смотрит на часы и вскрикивает)

Ах! Бери ж, бери се снідання скоріше, се вже бо не до шмиги: іще тільки восьма година! Чи ж я ошоломонів! Та за се би в Москві бозна-що сказали!.. Та мені же і не хочеться їсти, я вже, бач, привик жить по-панськи: в сю саму пору там тільки п’ють гаряче: скоріше грійте самовар, та, зділай мені милість, сама около його не стряпай, а нехай Наталка се діло зробить. А піднос давать хто буде?

(Думает)

Та візьми хоть чоботаря, та нехай він зараз обує чоботи, тільки мені щоб ні олія, ні сало не воняло од них, а то зараз заболить у мене голова.

Улияна

А чим же? Смальцем мазать, чи що?

Провинциаленко

А, борони боже! Чоботи треба мазать вапсою! е, ні! не так.

(Вынимает записную книжку и читает)

О... ваксою. Ось бач, яка вона блистяча.

(Показывает жене сапог) /78/

Улияна

Мабуть, з купорвасу зроблена, що така чорна, як галка.

Провинциаленко

А, де тобі! там стільки около її забобонів, що і в півгода не виучишся; але я купив її на десять рублів, і міркую, що, може, стане на два місяці. Іще прошу тебе, щоб Прокіп і Андрій (от що роблять у нас на винниці), щоб безпремінно все були тут в маленькій кімнаті: ся кімната буде зватися прихожа. Нехай вони там собі грають у карти або в дзигу, а як хто прийде, — щоб зараз питали: «а хто ви? а відкіль? а що маєте за діло до пана? а як сказать пану о вашій мосці?» І тоді уже доносити мені, а я вже скажу, чи допустити, чи прогнати, або скажу, що сьогодні багацько дуже письма, і нема нікому до мене припуску. Ось як воно!

Улияна

Далебі, ще ж будуть з нас сміяться люди, і одцураються від нас всі хрещені. Схаменуйся, Никодиме!

Провинциаленко

Нехай дурні цураються! Уже ж, бач, не пристало тепер нам жити по-мужицьки, нехай же всі знають, що ми живемо по-московськи!

Наталка

Батюшка, бат...

Провинциаленко

(прервал ее)

Цить-цить! Треба кликати «папа».

Улияна

І що вже бо се таке? Чи видано ж бо де в світі, щоб дочка кликала батька свого попом?

Провинциаленко

Та не попом же, а папою. /79/

Улияна

Що ж то? римським би то, чи що?

Провинциаленко

Що-бо ти глузуєш? Я тобі говорю, що мене нехай вони кличуть «папа», тебе «мама» а ми будем їх кликать: старшу «Натуша», середущу — «Присуша», а найменшу — «Домуша», а коли треба всіх трьох, то «медузелі»; ось як воно водиться в розумній Москві!

Улияна

Чи бачите! У мене і розуму не достане, щоб пам’ятовати оцю коверзію!

Провинциаленко

Ну, а ти, Домуша, гарна моя дочка, що скажеш?

Домаха

А як там убираються пані і панночки?

Провинциаленко

Ось як. В чоботях ніхто тепер уже не ходить, а все в черевиках, але не в червоних, а в пістрьових, плетених, мабуть, із заполочі; панчохи довгі до самих колін, а на колінах підперезані широкою стьожкою; у сорочок пазух теперича уже нема, і не знаю сам, для якої се причини; карсети, кохточки, спідниці і мантилії ніде уже не носяться, і наряджаються в дуже довге і широке плаття — таке, що, я думаю, якби ти в його нарядилась, то не пройшла би і в двері! Рукава у його, як у ряси, широкі, а ззаді розтопирюється і дуже далеко оддувається. У пояса дуже тісно, так що аж ребра знать, і підперезуються стрічкою; шия гола; на руках до локтів довгі рукавички — мабуть, для того, щоб руками не пачкали плаття; на шиї широкий пістрьовий платок, буває іноді червоний або зелений. В ухах превеличенні серги, мало що до плеч не досягають; на голові волосся скручене, як перевесла у снопів, і заткнуте великим гребінцем; іноді носять квітки, іноді брилі, зверху чорні, а всередині червоні; а на бриликах зверху теліпається якась сітка! Панночки тепер уже не швен-/80/дяють так, як у нас, а ходять з вихилясами, з вивертасами, з викрутасами, так що аж любо дивиться; а в танцях уже не плигають навприсядки, а стрибають помаленьку по двоє враз; а як зачнуть точити баляси, то їх уже не опиниш, так що якби чоловік од нудьги не скріб собі голову, то їм ніколи не було кінця. Іще я примітив, що там пани не чвиркають уже додолу, а в маленькі скриньки, бо діл вистлан коцями, килимами і рябими півстьми.

Домаха

Ах, матіночка моя, що там за диво! Нащо ж та сітка у паній і панночок?

Провинциаленко

Того уже і сам не знаю, а маракую, що то зроблено для того, щоби тепліше було в лицьо. Іще слухайте, дочки, нехай завтричка прийде цирульник, я йому розтолкую, як вас остригти по-московськи і заплести коси; ось як.

(Вынул и показал картинку модной прически)

Іще пішліте безпремінно за манією і малюйте щоки — таке, бач, тепер поведенія, без його тепер ані зизирк перед людей!

Вседочки

(вдруг)

О, єй-богу, не хочем, і цур йому, пек йому, осина йому.

Провинциаленко

А ні, нельзя, треба червонити щоки, а то будуть називать мужичками.

Дочери показывают вид изумления.

Провинциаленко

(продолжает)

Е, нельзя, не можна ніяк. Іще треба би натираться і крохмальком, але ви дуже білі і без того. Слухайте /81/іще: маслом голови тепер уже не мажуть, а чим-то пахучим, як, бач, воно кличеться — забув!.. Воно пахнеть так гарно, як ладан.

(Ищет)

Ось воно вам, чи бачите?

(Дает духи и помаду)

Приська

А що там таке їдять?

Провинциаленко

А я привіз з собою мусе-кухаря: він знає стряпать всякі німецькі потрави. А ви уже, донечки, на кухню — анішишир!

Дочки все

(вместе)

О, як то можна, та нас і заміж ніхто не візьме.

Провинциаленко

Тепер вам замуж іти не тутечки, а вже в розумній Москві, я вас туди і одвезу, коли настане пора, а тепер побалакаєм о тім, як би вам зробиться такими чемними панночками, щоб аж ангели зазирали вам в очі!..

Домаха

(смотрит в окна)

Дивіться, он іде до нас і дядюшка, Полікарп Семенович!

Провинциаленко

(в суматохе)

Пе-тро, Петро, а ходи скоріше сюда, вражий сину; біжи швиденько на крильце і подивися, коли у Полікарпа Семеновича чоботи змазані дьогтем, то скажи йому, що мене нема дома, та не ковиляй же, а йди моторненько. /82/

Поликарп Семенович

А що, Петре, пан дома?

Петр

Дома, та, бач, казав, коли у вас чоботи змазані дьогтем, то сказать вам, що його нема дома, бо в його, бач, все голова болить од дьогтю.

Поликарп Семенович

А се що таке? О, дій його кату честі! дивись, як він чваниться! А то що за чоловік ходить у вас з макогоном поперед ворітьми?

Петр

Щоб не допущати гостів до пана.

Поликарп Семенович

(качает головою)

Скажи ж, Петре, моєму братіку, що я первий раз од його чую, щоби можна іще дурнішим приїхати з Москви, як туди поїдеш.

(Уходит)

Провинциаленко

(Петру)

А що?

Петр

Та що — дьогтьом. Він іще сказав, що ви, мабуть, тепер дурніший, як в Москву поїхали.

Провинциаленко

Що ти кажеш? Стривай же мені, мужицька порода! Я ж тобі оці натабеньки зіб’ю, а диви! Яку ж він капість мені робить! Ай, гай!.. Віднеси ж зараз йому оце письмо, нехай він знає, що я там знався з високородними, і нехай він передо мною не чваниться, мов свиня в болоті. А ти, Присуша, нароби зараз білих карточок /83/ і скажи писцю на всякій написать: «Никодим Тимофійович Провінціаленко тільки що приїхав з Москви». А як се все буде готово, то нехай горбатий Панько запряжеть в віз сивого коня і повезе ті карточки до наших знакомих і до родні, а як будуть його питати, «нащо се?», нехай їм, дурням, розказує, що тепер, бач, всі розумні люди замість себе посилають з чоловіком в гості писульки, що значе, мось будто самі їздили.

Петр

(подавая обратно письмо)

Полікарп Семенович щось там нариговав.

Провинциаленко

Ке сюди!

(Смотрит),

Що се?

(Читает)

«Каплоуху хоть родзинками корми, а вона все-таки каплоуха». Дивись! що би се значило? А! Догадався: то, мабуть, значе, що він хоть і читав се письмо, а всетаки дурень остався, який і наперед був, бо не міг добре прослюбозовати розумного письма! гей! гей! Отака дурнів доля!

Приська

А дивіться ж, сорока під самісіньким вікном кажеть гостей.

Провинциаленко

(смотрит)

Ага! Пе-тро, Пе-тро, от скоро будуть до нас гості; обід уже готовий, бо вже муся-кухар спить, а ти зараз мені розпечатай бутилку з тим дорогим вином, як, бось, воно кличеться? шам-шам-шампанське — так! І постав його на пічку, та затички мені не відтикай, а то візьмеш стусана в спину. Кажуть, що як воно в теплі постоїть, то дуже добре на смак і гарно шумує, а я, доки прийдуть гості, піду, трохи опочину.

Все расходятся.

ЛЮБКА, ИЛИ ОПЕРЕТТА В 4-Х ДЕЙСТВИЯХ

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:

Любка, бедная дивчина.

Кулина, ее мать, вдова.

Гриць, богатый парубок, жених Любки.

Горпина, его мать, вдова.

Мартин, дед Гриця, богатый казак.

Наум, кум Мартина.

Крутий, Петро Терешкович, подьячий, крестный отец Гриця.

Дьяк, Трохим.

Цыганка, парубки и девчата.

ДЕЙСТВИЕ I

Явление 1-е

Театр представляет улицу в деревне. Колодезь с журавлем, подле колодца стоит Любка, а возле нее ведро.

Любка

(вздыхает)

Нема того, що виглядаю.

Хоч з горя пісню заспіваю.

(Поет)

Горе тим дівкам на світі,

Що віна не мають:

Так як пташки сидять в клітці,

Хлопці оббігають.

Хоч рябая, руді брови,

Та буде багата,

Аби воли та корови

І віна до ката —

То женихи, мовби оси,

Коло неї в’ються,

В гирявої бачать коси,

Старостами шлються.

Хоч горбата, кривобока —

З віном не постила,

А вродлива та убога —

В очах тілько мила,

(Вздохнув) /88/

Боже, боже, твоя воля,

Яка гірка бідних доля!

Явление 2-е

Входит Гриць. Одной рукой скидает шапку, а другую держит у груди.

Гриць

Здорова, Любкої Як ся маєш?

Що тут на серці — чи ти знаєш,

Чи ти байдужа до того?

Йому, далебі, за тобою

І вдень, і вніч нема покою —

Ти зовсім змучила його.

Не знаєш, як воно кипіло,

І покіль тебе не узріло,

То світ зробивсь йому тюрмой.

Приложи сюди лиш руку,

Тоді пізнаєш його муку,

Як воно б’ється за тобой.

В очах його одна ти мила,

І ніякая в світі сила

Не зможе рани сей зцілить.

Чи вже ж, пак, ти жалю не знаєш,

Чи в собі серця ти не маєш?

Чи ти родилась не любить?

Ох, коли б серце моє сміло,

Воно б до твого полетіло

І, як голубка, загуло,

Щоб ти його к собі прижала

І вкупі з своїм заховала,

Щоб двоє в тебе їх було.

(Складывает руки и потупляет глаза),

Любка

(вздохнув)

Слава богу, добре знаю,

Тугу серця также маю; /89/

Коли б тебе не любила,

То б, далебі, не ходила

В цей колодязь води брати,

За що лає мене мати,

Щоб тут довго не барилась,

Щоб на хлопців не дивилась.

Що ж, Гриценьку, з того буде?

Тілько судить стануть люде...

Вибачай, серце, мені,

Що не пара я тобі:

В тебе рідня вся багата —

Не позволять мене взяти;

Хоч я кажусь тобі мила,

Але ж бідна я дівчина.

Моя мати удовою,

І я, ставши сиротою,

Овець не маю та корів,

Ні пасіки, ні волів.

Бідно вік ми коротаєм,

Кусок хліба заробляєм.

Гірке життя, гірка доля!

Гриць

Що ж робити? Божа воля!

Любка

Одні брови — моє віно,

Коси темні до коліна —

Більш нічого не питай

І багатшої шукай!

(Утирает рукавом глаза)

Гриць

Що ти бідна, те я знаю;

Не багатства я шукаю,

Знавши, як живеться в вас.

Та й багатство тлінно в мирі:

І царі в златій порфирі

Чи ж багатші серцем нас? /90/

Всіх бунчукових і вельможних,

Багатих, бідних і заможних

Покосить рівно смертний час.

Нащо багатства нам бажати?

На той нам світ його не взяти.

Що бог святий послав нам з неба,

Тим помагати другим треба.

На світі двічі нам не жить.

Колись багатства не вважали,

Колись князі підданок брали:

Хто серцю має запретить?

Я в матері єдним-єдиний,

Мій дід старий, лишенний сили, —

Чи вже ж захоче мене вбить?

(Берет Любку за руку)

Даруй мені оцю каблучку,

Дозволь тебе взяти за ручку,

Дозволь тебе повік любить.

Любка

(снимает перстень и, целуя Гриця, отдает ему)

Оце перстень небагатий;

Як ходила я копати,

Трохи грошей заробила,

За працю щирую купила,

Підношу в ралець тобі;

Коли вірний ти мені —

Нехай тобі достається.

Гриць

Бог скарає, хто сміється;

Хто хитрує над тобою,

Щоб наложив головою!

Любка

Не зводь же, Гриценьку, мене:

Признаюсь, люблю я тебе!

(Поет) /91/

Зроду вечорниць не знала,

Як любляться, не чувала,

Пряла, шила дома я;

Тепер воля не моя:

Час настав любити Гриця.

Гриць

(поет)

Дівчино, білолиця!

Клянусь небом і землею,

Клянусь тілом і душею:

Скоріш в землю я піду,

Коли тебе не візьму.

Любка

Ой, хтось іде!

Гриць

Де?

Любка

Де не йде, пусти мене!

Гриць уходит.

Любка

(одна)

Якби правда сьому сталась,

Щоб я Гриценьку досталась,

Як би я була щаслива!

Бога б вік благодарила,

Гриця б щиро шанувала,

Усім бідним помагала!

(Поет)

Гриць варт того, щоб любити,

З Грицем мило було б жити:

Гриць молодий і красивий,

Серцем добрий, не спесивий,

Гриць вродливий і моторний,

Чорнобривий, сладкомовний; /92/

Гриць хлопчина на всю губу,

З Грицем горе все забуду:

(Танцуя)

Буду жити, панувати,

Буду Гриценька кохати!

Явление 3-е

Любка и мать.

Мать

Ой, доню, доню, що з тобою?

Горе та лихо за бідою!

Не посилать тебе води брати,

А посилать смерті шукати —

Куди не підеш, то й засядеш,

А на домівку й не поглянеш.

(Качая головой)

Мабуть, недурно тут стояла.

Любка

Ні, я...

Мать

(торопливо)

Кажи мені: з ким розмовляла?

Любка

Ні з ким, ні з ким.

Мать

Зараз кажи!

Любка

Чим пусте нам толковати,

Лучче пісню заспівати,

(Поет). /93/

Сказать стидно, гріх таїться,

Одкрить правди не годиться,

Обманути й того гірше;

Подумати треба більше.

(Целуя свой палец)

Гриць хлопчина, щоб кохати,

Як тут матері сказати?

Як признаться, як одкрити?

Може, стане за те бити...

Чи я ж довго тут барилась?

За що мати розгнівилась?

Була сама молодою,

Згадать можеш за собою,

Як ти кому признавалась,

Коли і з ким женихалась;

По своїм літам згадайте

І у мене не питайте!

Мать

Тобі і море по коліна,

Тобі б тільки вітри ганяти;

Хоч би і хата там згоріла —

Тебе додому не загнати.

(Разводя руками)

Чи довго ж тут води вхопити?

Ну, як не стидно так робити?

В нас не водилось колись так!

Признавайся, з ким стояла?

Хто тут був? що розмовляла?

Кажи скорій: з ким, що і як?

Любка

Добре, мамо,

Тривай мало,

Розкажу

І скажу;

Вислухайте

І не лайте,

Не сердітесь, /94/

Не гнівітесь.

То, бачите, зробилось так, —

Знаєте самі, бувало як:

Мені прийшлося до ума,

Я глянула — води нема,

Узяла відра та й пішла.

І прийшла, а тут знайшла...

Тепер знайте,

Розбирайте,

Не сердітесь

І не бийтесь!

От вам усе, о!

Мать

Прийшла, знайшла — та кого?

Любка

Прийшла, знайшла — нікого!

Мать

(смотря на руку)

А перстень твій у кого?

Любка

У кого? — У його.

Мать

То-то в його, да у кого?

Любка

Я вам кажу, що ні в кого.

Мать

Та що ти все: то в його,

То в кого,

То ні в кого!

Любка

Так, мамо, так: ні в кого, ні в кого! /95/

Мать

Так що ж ти довго тут робила?

Любка

Що робила?

Відро впустила,

Дужка порвалась,

Ключка зламалась.

Мать

Да женихалась!

Любка

З ким?

Мать

Нащо тобі із ким казати?

Лучче од мене можеш знати.

Любка

Слухайте, мамо:

Не знаю,

Не маю

Опріч, опріч...

Мать

(торопливо).

Опріч кого?

Любка

Опріч, опріч... нікого!

Мать

Ну як тобі віри поняти,

Коли в очах хочеш дурить?

Не почавши води брати,

Хіба ж можна відро впустить? /96/

Любка

Далебі!

Мать

(поет)

Дужка не рвалась,

Відра стоять;

Що женихалась,

Можна вгадать.

Вгледіла добре когось я з спини.

Знаєш ти, хлопці — превражі сини:

Їм віри няти — дівкам біда,

Заміж збиратись — ти молода.

Так не годиться матір дурить.

Тобі любиться час не велить:

Де твої хустки? де рушники?

Чим подарити нам старости?

Треба напрясти, треба наткати,

Треба вбілити, навишивати!

Так не годиться матір дурить.

Тобі любиться час не велить.

Любка

Ви, мамо, як молоді бували,

Так, може, й гарно співали,

А тепер ваш голос зовсім зіпсувавсь,

Таки так зіпсувавсь,

Таки так зіпсувавсь,

Що зовсім зіпсувавсь!

І, сказать правду, не стидиться,

Що й пісня ваша не годиться!

Мать

(смеясь)

Не любо слухати?..

Набери ж води

Та додому йди!

Уходят обе. /97/

Явление 4-е

Гриць

(танцует и поет)

Мені перстень тут достався,

Тут я з Любкой женихався,

Тут я Любку взяв за руку,

Тут забув я мою муку!

(Уходит)