1 Русько-український театр. Історичні обриси Івана Франка. У Львові, 1894. /22/
З метою відвернути увагу народу від боротьби за соціальне визволення цісарський уряд Австрії розпалював національну ворожнечу, ставлячи на деякий час верхівку однієї якоїсь національності у більш привілейоване становище, щоб з допомогою її гнобити інши народи і тримати їх в покорі. Вичерпну характеристику цієї політики дав Ф. Енгельс: «Правління князя Меттерніха грунтувалось на двох правилах: по-перше, тримати кожний з підвладних Австрії народів у покорі з допомогою всіх інших народів, які перебували в такому ж становищі; по-друге, — і це завжди було основним принципом необмежених монархій, — спиратися на два класи: феодальних землевласників і великих фінансистів, урівноважуючи вплив і силу одного класу другим класом, щоб за урядом залишалась повна свобода дій» 1.
1 К. Маркс и ф. Энгельс, Соч., т. VI, стор. 38.
Природно, що в таких умовах не могла вільно розвиватися українська національна культура, і зокрема література. З великими труднощами пробивалось українське слово на сторінки галицьких журналів і газет, на сцену театрів. Вперше вистава українською мовою (якщо не рахувати окремих інтермедій, що виставлялися в проміжку між діями інших п’єс) відбулася в 1837 р. Це було «Руське весілля» Лозинського, що являє собою систематичний і детальний опис весільного обряду. В 40-х рр. виставляється «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Сватання на Гончарівці» та «Купала на Ивана» в переробці Ів. Озаркевича і його сина. Згодом з’являються і українські п’єси місцевих авторів: Рудольфа Моха «Справа в селі Клекотині», І. Бужаненька «Бандурист» та інші.
В історії української драматургії п’єса Р. Моха «Справа в селі Клекотині» не залишила помітного сліду. З художнього боку вона досить невправна, тому сценічне життя її було недовгим. Історико-літературна цінність її полягає, передусім, в тому, що в умовах Галичини середини XIX ст., коли точилися гострі суперечки про те, чи може існувати українська національна література, вона була першою серйозною спробою в галузі драматургії на народній мові. В п’єсі є окремі сцени, які правдиво відтворюють не тільки побутові деталі з життя тодішнього галицького села, а й важливі соціальні моменти.
Автор показує, як важке, безпросвітне життя породжує п’янство, деморалізує село, призводить до того, що сварки, бійки стають звичною справою. Пихатому панству байдуже, що селян-/23/ські діти мруть з голоду, воно дбає тільки про стягнення податків, про сліпу покору селянства. Орендатори, крамарі — заодно з панами. Трудящі ніде не можуть знайти собі захисту, бо:
...Тепер тільки нам і справи:
Виречеш правду, вже ж ся бій,
Сей час до пана та до лави,
За що-будь б’ють тя на забій,
Лебой ся світ почав казати,
Щось му конець вже настає,
Же не мож правди говорити,
Бо і суд нею не жиє.
З погляду тематичного п’єса цікава. Вона дає виразне уявлення про горе і злидні підкарпатського села за часів кріпаччини. Але на ідейному спрямуванні п’єси негативно позначився консервативний світогляд автора. Р. Мох ніби прагне сказати, що село Клекотин становить виняток, що раніше, за «добрих» панів, і це село жило краще. В образі орендаря Хули передусім підкреслюється, що якби цей орендар був не єврей, а українець чи поляк, то не драв би так шкури з селян.
«Бандурист» І. Бужаненька повністю не зберігся. В «Зорі галицькій» за 1850 р. були надруковані лише три уривки, що становлять собою 6, 8 і 9 яви першої дії. З цих уривків важко догадатися про головне ідейне спрямування п’єси, але вони дуже показові щодо літературної вартості твору та його стильових прикмет. Передусім впадає в око неабияка здібність автора у побудові драматичного діалога, в передачі психологічного стану людини. Бідування матері про долю сина, якого скоро забриють в жовніри, майстерно відтворені в дусі народних голосінь. Один такий уривок зважуємось навести цілком:
Летить ворон, летить чорний, жалібненько кряче,
Ой вже ж тебе, мій синоньку, мати не обаче.
Займуть тя до Золочева, устрижуть чуприну,
Здоймуть сіру опанчину, надягнуть фрачину.
Будуть твої, сину, руки карабін двигати,
Будуть тя немилосердно капрали штуркати;
А як прийде війна люта, поженуть в чужину,
Будеш тяженько вздихати за матеньков, сину!
А в війноньці як кулями та стануть стріляти,
Чи ти жиєш — не дасть мені чорний ворон знати,
А як вороги заб’ють тя, хто тя поховає?
Лиш зозуля жалібненько в лісі заковає,
Позлітаються ворони, посідають круки,
Стануть твоє біле тіло шарпати на штуки, /24/
Стануть твої чорні очі в головці клювати,
Стануть твоє красне личко дзюбами дзюбати.
Як бачимо, уривки написані досить виразною літературною мовою, з додержанням особливостей та колориту місцевої говірки.
В кінці 30-х — на початку 40-х років з’являються історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий», «Переяславська ніч» і «Украинские сцены из 1649 года» — перші спроби історичного жанру в новій українській драматургії.
В оцінці історії М. І. Костомаров стояв на буржуазно-ліберальних позиціях, в його художніх творах на історичні теми багато суб’єктивізму. До художніх узагальнень письменник ішов здебільшого не від глибокого проникнення в суть подій і фактів, а від власних, наперед заданих схем і концепцій. Таким чином, справжній зміст соціально-історичних явищ підмінювався ним часто фальшивими ідеалами.
Костомаров належав до тих діячів свого часу, які відстоювали право української літературної мови на самостійний розвиток. Будучи росіянином за походженням, він спеціально вивчив українську мову, робив екскурсії по українських селах, знайомився з побутом і звичаями селян. Одним з перших Костомаров висловив думку про необхідність вивчення історії не тільки по спеціальних курсах, літописах та інших писемних пам’ятках, а й по матеріалах народної творчості. В перший період своєї діяльності він багато працює над збиранням і дослідженням українських дум і пісень про національно-визвольні рухи.
П’єси Костомарова присвячені проблемі українсько-польських відносин, їх сюжет будується на матеріалах значних історичних подій. В основу драми «Сава Чалий» покладена народна пісня, сюжети трагедії «Переяславська ніч» і «Украинских сцен из 1649 года» взято з періоду визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Історизм п’єс Костомарова обмежується здебільшого лише іменами дійових осіб, деталями побуту, обстановки. Письменник часто змушував історію говорити своїм голосом, нав’язував читачеві свої ідеали і переконання. В українському, як і в польському, народі він не бачив класових суперечностей і все зводив, по суті, до боротьби проти релігійного і національного гніту.
У творах Костомарова часто трапляються помилки фактичного характеру. Так, у «Саві Чалому», наприклад, події відне-/25/сені до 1639 р., тобто ще до визвольної війни 1648 — 1654 рр. Насправді ж їх місце в 30-х рр. не XVII, а XVIII ст. Цим пояснюються згадки героїв про таких ватажків, як Конашевич, Остряниця, Павлюк, в загонах яких нібито доводилось їм воювати, замовчування Богдана Хмельницького, Кривоноса, Богуна, введення у твір історичної постаті Конєцпольського як сучасника Сави Чалого тощо.
Але в основному не ці деталі визначають антиісторизм п’єси. Костомаров дає в цілому невірну трактовку подіям, він обумовлює вчинки своїх героїв випадковими й несуттєвими обставинами, надуманими ситуаціями.
У відомій народній пісні Сава Чалий засуджується як зрадник, а Костомаров у своїй п’єсі намагається виправдати його, зробити невинною жертвою надмірної жорстокості козацької бід. ноти. Співчуття автора цілком на боці Сави, який прагне примирити повсталий народ з польськими магнатами.
Та ж думка висловлена і в трагедії «Переяславська ніч». Письменник засуджує революційні методи боротьби за соціальне і національне визволення народу. На його думку, досить особистого прикладу «всепрощення», щоб змусити ворога розкаятися і відмовитися від насилля і жорстокості.
«Украинские сцены из 1649 года» — це справді тільки окремі сцени, а не п’єса. В основу їх покладений дійсний факт: приїзд посланців польського короля до Хмельницького на переговори про мир. Головна увага зосереджена на змалюванні образу Хмельницького, як народного ватажка і мудрого державного діяча. Успіхи політики Хмельницького автор справедливо вбачає в тому, що її підтримує народ.
Основоположником демократичного спрямування в українській історичній драматургії був Шевченко. Його історичні погляди формувалися під впливом визвольної боротьби українського народу, революційно-патріотичної ідеології декабристів, передової суспільної думки і народної творчості. На відміну від історичного суб’єктивізму реакційних романтиків Шевченко об’єктивно вирішував на історичному матеріалі питання сучасного йому життя.
В його творах відбивається дух часу, в образах втілюються риси конкретної історичної дійсності. При цьому особливо важливо, що письменник показує вирішальну роль народних мас в історичному процесі. /26/
В уривку, що зберігся від трагедії «Никита Гайдай», відтворюється не якийсь конкретний історичний факт, а загальнонародне патріотичне піднесення періоду визвольної війни 1648 — 1654 рр. Як і Гоголь, Шевченко віддає перевагу історизмові цілого перед історизмом деталі, він не списував відомі в історії ситуації і образи, а створював їх у суворій відповідності з особливостями історичної дійсності. Проблеми національної незалежності, слов’янського єднання, народного патріотизму вирішуються в дусі найпередовішої на той час громадської думки.
Співставлення п’єси «Никита Гайдай» з пам’ятками усної народної творчості та історичними працями про визвольну війну 1648 — 1654 рр. переконує в тому, що її герої багато де в чому нагадують героїв українських дум і пісень. Виховані в дусі волелюбних традицій свого народу, Нікіта і Мар’яна живуть думкою про визволення батьківщини, їх все більше захоплює ідея братнього єднання слов’янських націй. В цьому розумінні головним джерелом п’єси була не офіціальна історіографія, не «История русов» чи «Історія Малої Росії» Бантиша-Каменського, а життя народу, його думи і прагнення.
Велику роль у розвитку української драматургії і театру відіграла драма Шевченка «Назар Стодоля». В прямому розумінні — це п’єса не історична, хоча зміст її безпомилково відсилає нашу уяву до другої половини XVII ст. Якщо не приймати до уваги окремих згадок про історичних героїв, то якоїсь конкретної історичної події в ній немає, драматична колізія її не виходить за межі картин побуту і звичаїв. Але оскільки в творі змальовуються все ж явища минулого, є підстави називати «Назара Стодолю» історично-побутовою драмою.
Шевченко створив типові характери, правдиво відобразив класово-антагоністичні суперечності в українській суспільності XVII ст. П’єса відзначається багатством людських характерів, художньою переконливістю. Вона приваблює силою людської мислі і гарячого почуття, захоплює високим громадсько-патріотичним натхненням.
Тоді, як реакційні романтики та письменники, що стояли близько до слов’янофілів, ідеалізували минувшину, бачили в ній тільки спокійне, благодатне життя, Шевченко показав, що в минулому, як і в сучасному, було те, що гідне ненависті — світ насильства. Усвідомлюючи об’єктивні зв’язки минулого з сучасністю, він відобразив розшарування і класову нерівність в козацькому середовищі, боротьбу між козаками і козацькою стар-/27/шиною. В ідейній боротьбі 40-х рр. XIX ст. геніальний син України виступив однодумцем і спільником Герцена, Бєлінського.
Драматургічної майстерності Шевченко вчився на кращих зразках російської, української і світової драматургії. Але, як і кожний геніальний художник, Шевченко не йшов по шляху механічного наслідування, прямих запозичень сюжетів, образів, художніх засобів. Було б марною справою шукати в його творах якихось готових, запозичених у Гоголя, Шекспіра чи Котляревського схем і прийомів. З великими попередниками Шевченка єднало в першу чергу органічне прагнення до високоідейного мистецтва, яке було б близьким і зрозумілим широким народним масам. А вже на цій основі виростала спадкоємність і драматургічної техніки в її принципових, відправних моментах.
Найближчою змістом і характером була Шевченкові творчість Гоголя, в першу чергу його «Вечори на хуторі біля Диканьки», і «Тарас Бульба». Драма «Назар Стодоля» близько стоїть до повісті «Тарас Бульба». І там, і там подаються узагальнені картини життя українського народу XVII ст., позитивні герої виступають безстрашними, вольовими борцями. Обидва письменники вірно зображують героїчний дух епохи, прославляють козацькі вольності як символ свободи і незалежності.
У драмі «Назар Стодоля» правдиво відображено характер народного життя, соціальні суперечності розкриваються у всій їх гостроті й непримиренності. Герої твору виступають живими, конкретними носіями соціальних суперечностей свого часу. В сукупності всіх персонажів письменник створив художній образ епохи, показавши, з одного боку, світ експлуататорів, з другого — благородство життя і прагнень трудової людини.
В реалістичній тканині п’єси своєрідно переплітаються сатиричний, гумористичний, героїко-романтичний і ліричний елементи. Самодурство, бундючність і лицемірність козацької старшини подається сатиричними штрихами. Дотепний гумор — характерна національна риса українського народу; світлі поривання народу до свободи, до щастя висловлені в романтично піднесеному дусі; глибоким ліризмом овіяні інтимні переживання героїв.
У творчості Шевченка сентиментально-ідилічні барви, елементи бурлеску, властиві його попередникам, зникають. Мова «Назара Стодолі», як і народна мова, багата і різноманітна. Шевченко прагне до створення національно-літературної мови на основі синтезу літературного слова з живою розмовною мовою. /28/ Він широко використовує лексику і звороти народної мови, приказки, прислів’я і разом з тим не впадає у фальшиву простонародність.
У п’єсі Шевченка широко використовуються мотиви, стилістичні риси та художні прийоми народної творчості. Письменник сміливо вводить у твір цілі картини обрядів, звичаїв, але весь цей матеріал майстерно підпорядковує ідейному змісту п’єси. Етнографічно-побутові елементи використовуються творчо. Все другорядне, дріб’язкове, що тільки може переобтяжити твір картинами обрядовості і заступити головну думку, відкидається.
Підсумовуючи короткі спостереження над українською драматургією першої половини XIX ст., слід сказати в першу чергу, що творчість передових письменників розвивалась під знаком прагнення до правдивого показу життя, до розкриття соціальних явищ кріпосницької дійності. Найбільш яскраво і повно в драматургії цього часу (в п’єсах Василя Гоголя, Кирила Тополі, Якова Кухаренка, Стецька Шерепері та ін.) відображені побутові деталі, етнографічні елементи, слабіше — типові суспільні суперечності. Однак у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, і особливо Шевченка, є значні соціальні узагальнення, які мають важливе пізнавальне значення.
З порівняно широкої і різноманітної драматургії того часу найбільш життєвими виявились дві п’єси: «Наталка Полтавка» і «Назар Стодоля». За своїм значенням у розвитку української драматургії і сценічного мистецтва це були явища етапні. Перша з них поклала початок української класичної п’єси, поява другої засвідчила перемогу реалізму в українській драматургії.
Принципи реалістичного мистецтва, вироблені в драматургії першої половини XIX ст., були життєвими і плодотворними, вони вплинули на дальший розвиток української класичної драматургії. Вирішуючи питання громадського і культурного життя свого часу, прогресивні письменники другої половини XIX ст. використали досвід попередників для остаточного утвердження в українській драматургії методу критичного реалізму.
В. Шубравський
В. П. ГОГОЛЬ
ПРОСТАК, ИЛИ ХИТРОСТЬ ЖЕНЩИНЫ, ПЕРЕХИТРЕННАЯ СОЛДАТОМ
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
Роман, малороссийский казак, простой и ленивый.
Параска, жена его, женщина молодая и хитрая.
Соцкий, кум Параски.
Дьячок, любовник Параски.
Солдат переходящей командні.
Явление 1-е
Театр представляет малороссийскую избу.
Роман
(один, поднимаясь со скамейки и представляя расслабленного)
Враг його батька знає, здається, я іще не дуже й старий, а зовсім охряв, так що ні ніг, ні рук не чую, неначе побитий.
(Зевает)
Кажуть люди, що мене баглаї 1 напали... може, прокляті й баглаї; тільки ж я уже дуже давній — я уже був дебелим парубком, як наші козаки на Лінію 2 в поход ходили. Дай, боже, царство пану сотнику: для мене дуже пан добрий був — всіх козаків у поход витурлив, а мене так уподобав, що оставив дома і повелів свині пасти; отоді-то мені розкіш була! Не знав я ніякого діла; а тепер і нездужаю, да треба робити, щоб стара не лаяла.
(Садится)
Спасибі богу, що зайшла десь, а то б уже давно досі скребла моркву.
(Зевает и чешет себе спину)
1 Лінощі.
2 На лінію, на прикордонну смугу. /32/
Явление 2-е
Роман и Параска.
Параска
(входит)
Не лиха година! оце ти й досі чухмаришся, і не приймався за роботу! Горе мені з тобою! всі люди, як люди, а ти, мов виродок який, сидиш цілий день у хаті, згорнувши руки. От уже через твоє недбальство дожились до того, що нічого й їсти.
Роман
А що я тепер буду робити?
Параска
Ти б став у кого молотить за коробку.
Роман
А як його тепер молотити? адже бачиш, що мокро.
Параска
Дак ти б найшов другу яку роботу. Он як кум Вакула: ніколи не сидить без діла; а сьогодні раненько потяг у поле.
Роман
Чого в поле?
Параска
По зайці.
Роман
Як по зайці? У його нема ні хортів, ні тенет, ні рушниці.
Параска
Ото-то й диво. Він поросям ловить зайців.
Роман
Як поросям? /33/
Фотокопія портрета В. П. Гоголя.
Параска
Да так. Учора пішов після обіду да й приніс двох зайців.
Роман
Дай його честі! я, далебі, вперше зроду чую, що поросятами ловлять зайців!
Параска
Що ти почуєш або побачиш, на печі лежачи, мов кабан у просі? а я тобі хоч забожусь, що від мого кованого 1 кабанця не втече ні один заєць. Оце колись зацькували були його поповичі собаками; як же чкурнув від них — дак ні одна собака і не догнала!
Роман
Уже що меткий, то меткий! Лиха — матері утнуть його попові собаки. Оце колись, як молотив я на току, а він добравсь до вороха да й уплітає гречку, так що, якби не Покот 2 туди пригодився, то, поки б я підняв ціп, щоб його зацідити, то ні панцура б не осталось гречки. Уже, чортового батька, у кума будуть швидші поросята!
Параска
От бач! Чого ж тобі іще треба? Ось піди лиш лучче в поле, як маєш лежати, чи не дасть біг і нам оскоромитися хоч заячиною.
Роман
Да іно́се 3; тільки не знаю, чи побіжить кований за мною.
Параска
Де ж ти бачив, щоб порося бігло за чоловіком? Ти возьми його в мішок, а як побачиш зайця, тоді й випусти.
1 П’ятнистого, рябого.
2 Собака.
3 Згода. /34/
Роман
Хіба в мішок! Так піди ж піймай, а я обуюсь.
Параска
(в сторону)
Отак дурнів обманюють!
(К Роману)
Обувайся ж хутче.
(Уходит)
Явление 3-е
Роман
(один садится среди сцены и достает постолы)
Добре б було, якби піймав я зайця!
(Натягивая постолы)
Е... Е... не єретичі його й постоли! як же позсихались!
(Обвязывая волокою, урывает оную).
Отак же! Гай, гай! дай його честі! Отепер у лиха грати!.. жінко!.. жінко!.. Параско!.. Параско!..
Явление 4-е
Роман и Параска.
Параска
Чого ти так репетуєш, неначе навіжений?
Роман
Чого ти репетуєш!.. чортма волоки!
Параска
Дак що ж будем робити? /36/
Роман
Чи нема де ремінця або мотузочки?
Параска
Біда мені з тобою! На хоть поворозку, да обувайся хутче, бо нерано.
Роман
О, яка ж бо ти швидка дуже... Адже бачиш, як постоли позсихались і насилу нацупив.
Параска
Чому ж ти не вимазав?
Роман
(вдруг опускает руки)
Не вимазав!.. А якби вимазала сама? Невелика єси пані.
Параска
(перерывает речь его)
Годі ж, годі! не возом тебе зачепила.
Роман
То-то, бачиш!
(Встает)
Параска
(подавая сиряк)
Ну, на, надівай сіряк.
Роман
(поднимая штани)
Стривай.
Параска
Уже що проворний, то проворний! Тебе б тільки за смертю посилати. /36/
Роман
(надевая сиряк)
Коли б так іще чим підперезаться.
Параска
(подавая пояс)
Ке лиш, я підпережу тебе.
Роман
Добре, добре...
(Параска подпоясывает)
Чи нема, Парасю, поснідать?
Параска
Іще й снідать! Я кажу, що ти поки зберешся, то й смеркне.
(Дает кусок сухого хлеба)
На шматок хліба. Як піймаєш зайця, то в полі й поснідаєш.
Роман
(прячет хлеб за пазуху)
Отепер зовсім козак! тільки закурить люльку, да хоч і у Крим.
Параска
(про себя)
Уже козак, то козак! Годився б у коноплі на опудало.
Роман
(надевая шапку)
А де ж кований?
Параска
У сінях.
Роман
У мішку? /37/
Параска
Дадже ж не як! у мішку! Да гляди тілько, не задуши.
Роман
(накладывает люльку и крешет огонь)
Коли б же так, що тілько в поле, а тут і заєць! Да я колись як козакував, то з сотником разів зо два був на охоті і тютюкать добре навчився я. Було зберуть нас чоловіка двадцять або й більше, і запустять у ліс з кийками, і вже чортового батька заєць улежить! Як гукону було: «єй, тю-тю, тю-тю!», то аж листя з дуба посиплеться.
Параска
(про себя)
Коли б був тоді ти лопнув!
Роман
Що ти кажеш?
Параска
Да то я кажу: «нехай тобі біг помагає»!
Роман
О, спасибі тобі, моя голубко! Гляди ж, навари обідать.
(Уходит)
Параска
Добре, добре!
(Про себя)
Їстимеш лихої матері. Наварила, да не для тебе.
Роман
(в сенях)
А, ти тут, кований!
(Смеется глупо)
От куди вона його затирила! /38/
Параска
(смеется)
Проноси лиш, дурню, кованого в поле.
Роман
Да й важке ж з біса яретичне порося!
Явление 5-е
Параска
Ха, ха, ха!.. От коли дурний!.. Як-таки поросям піймати зайця?.. Бідний Роман! його нетрудно обмануть: хто що скаже, то він і повірить. Мені вже й жаль, що кований надсадить йому бебехів, да нічого робить: так розлежався, що ніяк не виманиш його із хати. Нехай лиш трохи провітриться. Добре, що мене кума надоумила, як Романа випровадити з дому. Вона дала мені й зайця, щоб його обманить, будто приніс кований, да не знаю, чи до ладу воно буде... Да вже ж, що буде, то буде, а я з дяком погуляю.
(Садится прясть)
Коли б тілько не забарився мій чорнявий Хома Григорович.
(Поет)
В’яне вишня, посихає,
Що росте під дубом:
Сохну, чахну так нещасна,
Живучи з нелюбом.
Прийди, милий, утри сльози,
Що я проливаю,
Бо одради ніякої
Більш в світі не маю.
При конце последнего куплета входит дьяк.
Явление 6-е
Дьяк и Параска.
Дьяк
(входит, делает знак удивления, слушая песню, а при конце оной)
Ей-ей, ангельский глас!
Параска
(увидев)
Ох, мені лихо!
Дьяк
Радуюсь сердечно... тое-то душевно, что слышу глас веселия вашего сердца и нижайший отдаю вам, Параскева Пантелемоновна, добридень.
Параска
А, се ви, Хома Григорович? Цур же вам, як ви мене злякали!
Дьяк
Аз есмь, тое-то... да где же ваш возлюбленный сожитель?
Параска
Пішов по зайці.
Дьяк
(про себя)
Сия оказия для меня сладка, яко мед дивий.
(К Параске)
Так вам удалась выдумка Онисии? Он... тое-то, як його... направил стопы своя на дибраву; там-бо есть прибежище заяцам. С оружием или... тое-то... с дрекольми?
Параска
І, ні! з кованим кабанцем. /40/
Дьяк
(смеется),
Хе, хе, хе! Не мечите бисера перед свиньями. Сие есть чудо неизглаголанное. Но вы, здается мне, якобы творите надо мною глумление.
Параска
Ні, далебі, що. правда. Потяг у поле скілько видно.
Дьяк
Итак вы посвятили своего Романа в патентовые мисливці?
Параска
Нехай лиш трохи провітриться, а то вже так розлежався, що не хоче ні за віщо й приняться.
Дьяк
Ей-ей, премудро! Дак теперь без всякого преткновения можно мне насладиться всевозлюбленнейшею беседою с вами?
Параска
Що таке?
Дьяк
Моя сладчайшая! вы не внемлете глаголу моему.
Параска
Отже ви, Хома Григорович, так говорите по-письменному, що я не второпаю.
Дьяк
Я... ей-ей, не изберу глагола к уразумлению вас в страстях моих, которыми любовь моя со дня воззрения на вас на поклонах воспламенила мне сердце.
Параска
Далебі, я не знаю, що ви кажете. /41/
Дьяк
О боже мой! как не уразуметь глагола моего и не догадаться, что я, то есть, яко олень к источнику, к вам прибегаю.
Параска
Шо? Олена?
Дьяк
Якая тут Олена? Боже мой! я возлюбих! вас всем сердцем и душою.
Параска
Не знати, що ви вигадуєте! Я просила вас, Хома Григорович, прийти протвердить ту пісню, що ви мене на христинах у дядини учили, а ви мені провадите не знати що.
Дьяк
Очень добре, изрядно.
(В сторону)
Гласом моим воззову к ней и в песне возвеличу ея.
(К Параске)
Преклоните ухо ваше и внемлите гласу моему.
Параска
А нуте, нуте!
Дьяк
(поет)
Я люблю тебя и стражду,
Но отрады не сыщу;
Зреть тебя всегда я жажду,
И очей не насыщу;
Быть хочу всегда с тобою
И с тобой всегда вещать,
Наслаждатись красотою
И словам твоим внимать.
Жизнь с тобою провождати — /42/
Нет утехи мне иной,
И тебе немилым стати —
Нет мне горести другой.
Ты едина составляешь,
Радость и печаль мою,
Ты едина заставляешь
Речь сказать меня сию.
Параска
(вторит за дьяком ту же песню)
Я люблю тебя и стражду и проч.
Дьяк
Ей-ей, прекрасно! Вы совершенно изучились сему сладкому пению.
Параска
Спасибі вам, Хома Григорович! Да як ви хороше співаєте басом!
Дьяк
Так, так, моя возлюбленная. А какое же вы сотворите мне воздаяние?
Параска
Я для вас вареної наварила і курочку спекла.
Дьяк
Всякое даяние благо и всяк дар совершен; но... тое-то... щедрота ваши не суть совершенны.
Параска
Що таке?
Дьяк
То есть — бремя тяжкое отяготе на мне; несть мира в костех моих; слякохся до конца, по вся дни сетуя хождах!.
Параска
Отже, я бачу, що ви, Хома Григорович, в хмару заходите. /43/
Дьяк
(вздыхая)
Ох!..
Параска
Чого ви так важко здихаєте?
Дьяк
(про сєбя)
Ей-ей, не знаю, какими глаголами вскрыть мне страсти сердца моего; язык мой прильне к гортани.
Параска
Що вам, Хома Григорович, сталось?
(Про себя)
Чи він не сказився?
Дьяк
(прислонившись к стене, берется рукою за сердце, воздыхает)
О, дух немощи овладеша мною.
Параска
Вам, мабуть, нудно, Хома Григорович? може, у вас соняшниця або завійниця? випийте лиш чарочку запіканки.
(Становит на стол горилку. Вдруг слышит лай собачий)
Ох, мені лихо! хтось іде! Покот недаром бреше!
(Выглядывая в окно)
От біда! Соцький, да ще з москалем, якраз сюди прямується.
Дьяк
Проклятии люди! тое-то... яко скимны рыкающий! Теперь мне остается сотворити благо и направити стопы моя восвояси.
(Хочет уйти) /44/
Параска
Стривайте лиш, Хома Григорович, послухайте мене. Тепер соцькому багато діла: москалі ввійшли в село сьогодні, дак йому треба кватирі відводить; то вони недовго тут будуть... Сховайтесь під привалок.
Дьяк
Ей-ей, премудро!
Параска
Швидше ж ховайтесь, бо вже вони в сінях.
(Подбирает его под привалок и закрывает рядном)
Дьяк
(под привалком)
Ах, боже мой! як преизрядно, если бы и вы, Параскева Пантелемоновна, здесь со мною обитали!
Явление 7-е
Параска, соцкий и солдат.
Соцкий
Помагайбі вам!
Параска
Здоровенькі були, пане куме!
Соцкий
А кум де? чи вже на піч забрався або, може, сьогодні з печі і не злазив?
Параска
Да нема дома.
Соцкий
А де ж він? /45/
Параска
Пішов у поле.
Соцкий
Оце, мабуть, уже насильне його витурила.
Солдат
А что же, здесь мне квартира?
Соцкий
(к солдату)
Здєсь, тутича.
(К Параске).
Кумо, оце вам постоялець... да глядіть, щоб у вас все гаразд було.
Параска
Ох, мені лихо!
Солдат
(скидая амуницию)
Не бойсь, хозяюшка: я добрый человек; наше дело солдатское. Нам много не надо: курица к обеду, а другая к ужину; а если и лаврениками накормишь, то сердиться не стану; от меня ты худа не услышишь.
Параска
Якби було!
(К соцкому)
Що оце ти, куме, робиш? ти ж обіщався не ставить у нас постою.
Соцкий
Постій, кумо, не варуй. На сей раз ослобонить тебе від постою, далебі, не можна: всі хати зайняли, а в іншій по два і по три. Народ і так на мене враждує, що деколи вас обминаю, да я ж тобі і москаля привів предоброго. Він стояв у свата мого в Ракосічі, і сват мій ним не нахвалиться. /46/
Параска
Бідна моя головко! а я хотіла хату мазать!
Соцкий
Або поженихаться з ким без Романа.
Параска
Не знать, що ти, куме, вигадуєш! Я не знаю, як у тебе язик не заболить, отаке мелючи.
(К солдату)
Може б ви, служивий, відпочили?
Солдат
Ладно, хозяюшка; однако ж дай мне прежде чего покушать.
Параска
Що ж вам дать? ми вже пообідали.
Солдат
Ну, чего-нибудь на первой случай, а там уж примемся делать лавреники. Вить я уж более года стою в Малороссии и сам их делать научился.
Соцкий
От бачиш, кумо, який москаль моторний! він тобі і вареників наробить!
(Увидя водку, для дьяка приготовленную)
А се що в пляшці?
Параска
(про себя)
Ох мені лихо! і забула сховати.
(К соцкому)
Да се для Романа стискала, щоб почастувать, як вернеться з поля. /47/
Соцкий
(грозит пальцем)
Ей, кумо! ти лихом, бачу, граєш...
Параска
Іще чого чи не буде? Уже ти мені допік своїми вигадками.
Соцкий
Ну, годі ж, годі, кумо!
(Вынимает из кармана деньги )
На тобі гроші да купи для свого Романа, а ми сю вип’єм з служивим.
(Садится, наливает в чарку горилку и потчевает солдата)
Прошу випить, пане служивий.
Солдат
(берет чарку)
Ай да приятель! Здравствуй, любезный!
(Выпивает)
Сват твой...
(Утирает усы)
как бишь его?
Соцкий
Оверко.
(Наливает горилку в чарку)
Солдат
Да, да, Веверко, Веверко!.. Правду сказать, таких людей мало нынича на свете.
Соцкий
(взяв в руки чарку)
Нехай же йому легенько ікнеться.
(Выпивает). /48/
Параска
(про себя)
Щоб вас чорт забрав зо всім вашим родом!
Солдат
А хозяюшка?
Соцкий
Пріська.
Солдат
Да, Прицка!.. Дай бог ей здоровье — как мать родная. Право, таких хозяев не сыщешь во всем белом царстве.
Соцкий
(наливает в чарку горилки)
Кумо, випий лиш і ти чарку за здоров’я сватів моїх.
Параска
Да спасибі, куме! не турбуйтеся мною.
Соцкий
Чого ти так зажурилась? Що Роман пішов у поле? Він швидко буде. На лиш випий, прошу.
Параска
Не хочу, далебі, не хочу.
Соцкий
О, яка ж бо ти зати́нчива! 1 Почастуй же нас, (подает ей чарку) коли сама не хочеш.
Параска
(берет в руки чарку и пляшку и подносит соцкому)
Ізволяйте, пане куме.