Действие четвертое

Происходит это действие (последнее в истории жизни Грицевой) в несколько дней Почему и не в одном и том же месте могло происшествие это случиться.

Явление 1-е

В воскресенье утром рано, чуть на заре еще, идут по тропинке в лесу Галя с Домахою. Из коих первая в одной руке несет пучок каких-то трав, а другою держится за Змииху Домаху. На востоке багровелось небо перед восхождением солнца. Никто из них в продолжение почти часовой ходьбы ни словечка не проговорил. /255/

Змииха

(посмотрев на Галю)

Дак так-то, дочко, ти не переміниш свою думку?

Обе остановились на поляне.

Галя

Ні, бабусю, поки віку мого, не роздумаюсь! Коли ж не Галин, то нехай же нічий не буде!..

(Помолчав немного).

Ах, бабусю, бабусю! чому в світі не так робиться, як би хотілось? чому не так?..

(Вздохнула и начала петь)

Ах, бачиться і лісок —

Не висок...

Я по тобі походила —

Заблудила була...

Ах! здається і лісок —

Не висок...

Не доходи до батенька,

Мій жалібний голосок!

Ах! здається ж і лісок —

Не висок...

Не доходи до матінки,

Мій жалібний голосок!

(Повторяет)

Я по тобі походила —

Заблудила була!..

(После этого сама задумывается и стоит бледная на одном месте)

Змииха

Чи не пора нам, дочко, йти? дивись, незабаром сонечко зійде!

(Посмотрев на Галю)

Що це з тобою зробилось? /256/

Галя

(вздохнув)

Ох, бабусю, одпочинем абощо!

(Подходят к могиле заростей, невдалеке от них находящейся, и садятся на ней)

Що ж мені з сим зіллям робить? і як, і де йому, бабусю, я віддам?

Змииха

Дак слухай же, дочко! Сьогодні, бач, неділя, то ти нічого не роби, а зав’яли зіллячко на горищі; твоя ж одначе мати поїде до родичів — я все знаю — то завтра вдосвіта сходи за непочатою водицею, і, пополоскавши се зіллячко, намочи з медком; післязавтра в медку ж ізвари, а там моє діло до тебе Гриця загнать... Сама зробиш у середу, як прийдеться... Може, ще ти, дочко, одумаєшся?

Галя

Ні, ні, бабусю, не так плохо отут!

(Указывает рукою на сердце и в исступлении)

Ні, ні! Оце серце знає, кому мстить! Воно не спустить нічиєї кривди!..

(Потом смотрит на начинающее восходить солнце)

Ах! сонечко, сонечко, може й мені не довго будеш світити!..

(Задумывается на несколько минут. Змииха ж и сама сидела в какой-то задумчивости)

Галя

(опять)

А як же людям, людям... ти ще довго будеш світить?

(Поет)

Ой, хто ж, хто, хто ж, хто

Поза річкою ходить?

Сизий селезень, сизий селезень

Своїх утеняток водить!.. /257/

Ой, хто ж, хто, ой, хто ж, хто

Поза річкою свище?

Сизий селезень, сизий селезень

Своїх утеняток іще!..

Я ж умру, я ж умру —

Таки буду любити!..

Сизий селезень, сизий селезень,

А ти ж будеш все жити?!..

Змииха

(вставши)

Ходімо, дочко! Чи чуєш, скот реве. Швидко череду будуть виганять... Ходім!

Галя

(вздохнув)

Ой, боже мій!

(Встает и идет за Домахою молча по тропинке в село)

Явление 2-е

В среду было это, что почти в обеденное время — одним-одинехонька в избе своей расхаживала с беспокойством, бледным лицом и влажными от слез глазами Галя.

Галя

(часто посматривая в окошко, как будто ожидала кого-то. Сдвинув плечами)

Що це так його довго нема? Домаха ж казала — не забариться прислать...

(Садится подле стола и, подумав об чем-то немного, начала петь)

Нащо ж мене, моя мати,

Ти на світ породила?

Чому ж мене, моя мати,

Малу не придушила?..

Будуть люди насміхаться...

Будуть ще й поносити... /258/

Будуть люди зневіряться...

Будуть ще й кабалити...

Не нажилась на сім світі,

Я мало й веселилась.

Що не зроблять того й діти,

У віщо я пестилась.

Людям тільки теє видно,

Що в других негарно,

Чуже щастя їм завидно...

Життя своє їм неладно...

Нащо ж мене, моя мати,

Ти змалечку кохала?

Чому ж мене, моя мати,

Дитиной не приспала?..

Стануть люди зневіряться —

Мені й пісню проложать!

А сестрички зацураться

І ще й казку приложать!..

По окончании песни, утерши заплаканные свои глаза, отворила окошко и долго смотрела в оное. Но не видя никого, с беспокойством отошла от окошка; и подошед к полке, на которой в штофе стояло питье, для Гриця приготовленное, смотрит на оное.

Що б це значилось? Ну, як Домаха обманула? Тоді...

(Берет штоф и держит в руках)

Тоді — оце... і поминай як звали Галю!.. Тільки жаль оставить на сім світі такого невіру... Він ще кого-небудь... Ні, ні, буде з його й того, що й так удавалось...

В это время послышался шум в сенях, и Галя, поставив скорее штоф на своем месте, села подле стола.

Явление 3-е

Гриць

(входя с усмешкою)

Здорова була, Галю! Як ти собі живеш? Та й давно ми бачились! /259/

Галя

(с принужденностью)

Здається, не дуже давно!!

Гриць

(подсел к неп)

Що це тебе ніде не видно? ні на улиці, ні на музиках не було? а без Галі, кажуть, і гульня не гульня!

Галя

Байдуже, не буде Галя, буде другая...

Гриць

(всматриваясь в нее)

Чи ба! ти що-то, Галю, дуже вспоганіла! Тільки не гнівайся, будь ласка, що я так сказав!

Галя

(с язвительностью)

Може й поганіше... А для кого — усе б переважила б недоростка!!

Гриць

(как би не слыша)

Коли б ти знала, Галю, як мені пить хочеться, що мусив забігти до тебе. Дай лишень меду!.. Я чув, що у вас сей рік удався дуже мед! ану ж, чи правда?

Галя

Може... луччого ні для кого не піднесу!..

(Встает и идет к полке, берет оттуда штоф с питьем и ставит перед Грицем на стол вместе с стаканом)

Гриць

(усмехаясь)

Що це така Грицю милість? чим він заслужив?

(Наливает стакан и пьет) /260/

Галя

(переженившись в лице)

Яка услуга, така й дяка!

(В сторону)

Кінчилось!..

Гриць

(осушив стакан)

Ай, медок! я ще зроду смачного такого не пив!

(Наливает в стакан опять)

Галя

Тільки впослі — не так-то гаразд бува, похмілля тяжке!..

Гриць

(выпивает другой стакан)

Як хоч, а я ще третій стакан вип’ю. Що за діло до похмілля?

Галя

(пройшовшись по избе)

В твоїй волі, Грицю, тільки, може, багацько не годиться.

Гриць

(смеясь).

Дай послухаюсь хоч один раз на своїм віку!

Галя

Опізнився з правдою!..

Гриць

(продолжая смеяться)

Ще тільки настало половина дня!

Галя

І під вечір будеш ще Гриць!.. /261/

Гриць

До вечора далеко, а тимчасом пора убираться додому,

(Встает и, намереваясь идти, обращается к Гале и берет ее за руку, пожав немного)

Ну, спасибі тобі, Галю! Прощай.

(Помолчав немного, смотря в землю)

Як то в світі робиться!..

Галя

(с навернувшимися на глазах слезами)

Не так, як думалось!..

Гриць

Чого ти, Галю, плачеш?

(Начал утирать и свои глаза)

Галя

(пуще заплакала)

Ах! не так-то думалось бути!

Гриць

(утерши глаза)

Проведи ж мене, Галю!

Галя

Може, в послідній раз...

(Вместе уходят за дверь)

Явление 4-е

В четверток при захождении солнца, когда оно последние лучи свои бросало в окошко Лопатиной избы, Лопата сидел подле стола, облокотясь на оный рукою и подперщи свою голову; Лопатиха ходила по избе и плакала. А Гриць, сын их, лежал на постели бледный и изнеможенный от болезни и, как говорится, при последних минутах жизни своей. /262/

Лопатиха

(подошед к мужу)

А все ти виноват, старий! Скільки ж я тобі гризла голову — жени сина!.. тобі ж байдуже...

(И завыла)

Ох, моя дитино! Хто ж нашу старість буде доглядати?

Лопата и сам начал плакать.

Гриць

(со слезами на главах и слабим голосом)

Чого ви плачете? Успокойте мене хоч перед смертію!

Лопатиха

Як же нам, синку, моя дитино, да й не плакати?

(Опять завила)

Хто ж нашу худобу поживе? навіщо ж ми так дбали?..

Гриць

(привстав и довольно твердим голосом)

Мамо, добрі люди поживуть... Нехай лучче добрим достанеться!

(Подняв глаза вверх)

Ах, боже мій! тепер тільки я бачу, що хто не по правді вік живе, той не по правді і вмирає!

(Крестится)

Прости мені, господи!

(Обратясь к отцу своєму)

Благослови мене, тату!

Лопата

(встав и, подошедши к сыну, не мог произнести ни од-/263/ного слова; шевеля губами своими, благословил одной рукою сина, а левою между тем утирал слезы)

Гриць

(едва успел сказать).

Простіть ме-ні...

(Повалился на подушку и умер)

Лопата пошел на прежнее место, сел и, повалившись на стол, задумался.

Лопатиха

(взглянув на сина и видит, что он умер, завила на весь голос)

Ох, моя дитино, Грицю! Я ж цього й не сподівалась, щоб не няньчить унучків! Хто ж тепер буде звать мене бабусею?

(Вцепившись за труп)

Ох, моя година лиха да нещаслива! Кого ж я тепер буду тішити да колихати?..

В это время начали собираться соседи, чтобы приготовить хладное тело мертвого Гриця к похоронам.

СЦЕНА V

И ПОСЛЕДНИЙ АКТ ПЬЕСЫ

Было уже близко полуночи; молодежь гуляла на улице. Но веселья у них не было, как будто бы чего-то недоставало. Правда, не было между ними Гриця, Гали и Христи, а все те же ребята и девушки — молодые и красные.

Улица, на которой они гуляли, невдалеке поворачивала за село, где на возвышенности расположено было под лесом сельское кладбище. Ночь была темная. Изредка тусклые звезды светились чуть-чуть, как бы перед ненастьем. Ветер постепенно усиливался, качал деревья и шумом своим еще более увеличивал мрачность ночи.

Шуток между гуляющею молодежью и в помине не было, а только молчание их весьма редко нарушалось разговором отрывистым и то шепотом. Как будто бы они разговором своим боялись нарушить чье-либо спокойствие. /264/

Вот завыли во всем почти селе собаки. Все гуляющие от этого оробели, девушки стали одна к другой жаться — и есе вообще крестятся.

Василь

(желая ободрить).

Братця, заспіваєм лишень що-небудь — чи не повеселіша?

Некоторые

Нічого, Василю, щось і співи не беруть, таки так страшно, що й куди!..

Василь

Ну ж бо, Петре, да ще хто, братця, глядіть я начну...

(Поет, а за ним и еще некоторые)

Ой, не ходи, Грицю, довго на улицю,

Бо на тій улиці дівки чарівниці!

Котра дівчина да чорнобривая,

То й чарівниця справедливая!

А в неділю рано зілля копала,

А в понеділок да й пополоскала,

А у вівторок зілля варила,

А й у середу Гриця отравила,

Прийшов четвер — Грицик умер,

Прийшла п’ятниця — поховали Гриця!

У суботу рано мати дочку била:

Навіщо ти, суко, Гриця отравила?

Ей, мати, мати, жаль ваги не має,

Да нехай же Гриць да двох не кохає!

А не любив мене одну —

Нехай же любить сиру землю!

Последние два куплета каким-то отголоском повторяются на кладбище, но только тихо. Многие стали торопиться идти домой.

Меж тем подходит к ним войт.

Войт

Чого ви допізна так гуляєте? Хіба й не чуєте, що /265/ вашу пісню уже й на могилках співають?.. А ніч-то, ніч! Аж хміль із голови вийшов!

Между тем внятнее отозвался на кладбище голос:

Ей, мати, мати жаль ваги не має —

Да нехай же Гриць да двох не кохає!

На западе сверкнула сильная молния, загремел гром, и ветром несомая туча помрачила совершенно небосклон. Молодежь разбежалась по домам. Еще сверкнула молния, загремел сильнее гром — и полился дождь.

Конец

Я. Г. КУХАРЕНКО

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПОБИТ

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

Китишний сотник Тупиця.

Іван Прудкий, козак.

Ілько, брат Прудкого.

Явдоха Драбиниха, вдова.

Маруся, її дочка.

Борис Цвіркун.

Івга Цвіркунка.

Кабиця, козак, Незаймаївський курінний.

Кулина, його полюбовниця.

Ігнат Очкурня, робітник Тупиці.

Пріська Притулівна.

Парубки й дівчата.

ДІЯ ПЕРВА

Обстановка показує зсередини хату вдови Драбинихи і збоку двері в хижу.

I

Маруся

(сидя на лаві, пряде і співає)

Болить моя головонька

Від самого чола:

Не бачила миленького

Сьогодні і вчора.

Ой, бачиться, не журюся,

В тугу не вдаюся,

А як вийду за ворота,

Од вітру валюся.

Ой, бачиться, що не плачу —

Серце замирає,

Як згадаю, що Івана

І досі немає.

Нема мого миленького,

Нема мого сонця!

Ні з ким мені розмовляти,

Сидя у віконця!

Нема мого миленького,

Що карії очі,

Рада б його дожидати

До темної ночі!.. /270/

Нема мого миленького,

Нема його тута;

Вже поросла по слідочку

Шавлія та рута!..

Зелененький барвіночку,

Стелися низенько,

А ти, милий, чорнобривий,

Прилини швиденько.

Зелененький барвіночку,

Стелися ще й нижче,

А ти милий, чорнобривий,

Прилини ще й швидше.

Ох, Іване, Іване! мій голубоньку сизий! де ти так довго баришся? Скілько днів я тебе ждала, щоб побачиться з тобою та розказати тобі, що моя мати часто до сусідів ходить та все розпитується про якогось парубка: либонь хоче мене віддати за його заміж. Хто він, який він, — не знаю і не бачила. Не приведи, господи, як Іван заїхав куди далеко, а мати заходяться мене видавати за другого, за якого нелюба! Я б їм і сказала, що люблю Івана, так що ж?., крий боже, які вони сердиті!.. Тяжко боюсь матері, щоб...

(Задумується)

II

Іван

(зовсім приоружений, входить)

Добривечір, Марусю!

Маруся

(зрадівши)

Серденько Іване! Чи ще ти живенький?

(Понурилась, мов сердиться)

Ну, добрий же ти! відцуравсь зовсім мене. Скілько я днів дожидаю тебе, таки ні слуху ні вісточки нема; хоть би твій брат Ілько прийшов сказати: де ти і що робиш? /271/

Іван

Винен, винен, моя голубочко. Я дома не був. Оце недавно приїхав з Васюринської, та й уп’ять прощай!

Маруся

(здивувавшись) Куди ж то?

Іван

Підемо з товариством за Кубань, чи не роздобудемо чого...

Маруся

(жалібно)

Так і є! Уже ж ти мене, мабуть, і не застанеш!..

Іван

(з тривогою)

Як се так, Марусю?

Маруся

Моя мати хотять либонь за когось мене віддати заміж...

Іван

Яким би то побитом? І за кого?

Маруся

Я й сама не знаю, а так догадуюсь, бо вони частенько ходять до сусідів совітоватись, та й готують усе, що треба для весілля...

Іван

Потривай же, Марусю! я побіжу на часок та покличу сюди мого хрещеного батька, сотника Тупицю, бо він мене з козаками випроводжа за Кубань, та ось тут зараз на улиці і дожидається. Я оце від його до тебе забіг на часочок, щоб попрощатись; а се таке діло, що як я тут не буду, то треба вже йому знати, що і як, і до чого? Бо він чоловік такий, що поможе. Ти, Мару-/272/сю, не крийся перед ним ні в чім. Він мені той же рідний батько і чоловік у всьому тямущий: чи ружа спортить, або направить, від кулі, від гадюки, уроків, заговорів, від любощів, нелюбощів, сказано — характерник, та й годі. Ось я зараз.

(Підходить до дверей, відчиня їх і кличе)

Тату! тату!

Тупиця

(за дверима)

А що там?

Іван

Ідіть, лиш, будьте ласкаві, сюди: мені до вас діло є!

Тупиця

(не входячи)

Та й зараз!

Іван

(до Марусі)

Ось він зараз прийде. Не журись, Марусю: усе гаразд буде.

Маруся

Дай, боже, щоб усе гаразд було; а лучче всього, якби ти остався дома...

III

Тупиця

Помагай біг, діти! Будьте здорові з тим, що сьогодня!

Маруся

(кланяється низько)

Спасибі, добродію! /273/

Фотокопія портрета Я. Г. Кухаренка.

Тупиця

(до Івана)

Чи оце твоя й дівчина, Іване?

Іван

Оце ж, тату, й вона.

Тупиця

(любується)

Годиться, сину, хороша! дуже хороша дівка!

(До Марусі)

А мати ж твоя де?

Маруся

Пішли десь до сусідів.

Іван

Та тут, тату, щось у її матері коїться таке...

(До Марусі)

Ось розкажи, Марусю!

Тупиця

Ану, дочко, розкажи, то й я послухаю.

Маруся

(утупивши очі в землю)

Та то, добродію, я казала Іванові, що моя мати ходять часто до сусідів та розпитують про якогось парубка: хотять либонь мене заміж віддати за його: а тут ще Іван як сказав, що й сам іде з козаками за Кубань...

(крізь сльози)

то вже, мабуть, мені за ним і не бути, бо в мене мати такі сердиті, що крий боже! Як мені по правді сказати, що я люблю Івана, то...

Тупиця

Сього, дочко, не журися! Нехай-таки Іван іде собі з товариством до тих єретичих черкесів, бо він козак,/274/ його така стать... От як ми колись були в старій Січі, то відтіль було ходимо добуваться до татар або до ляхів; а що ті прокляті жиди, то було не попадайсь нашому братові. Витрусимо кишені! А тут більш нікуди кинутись, тілько до сих шолудивих черкесів, то хоть скотини або коней чи не добудуться хлопці. Нехай собі ідуть з богом! А про те, що тебе мати за другого віддасть заміж, то сього чорт його матиме. Ти знай Івана, а Іван тебе, та й годі... Та по чім же се ти, дочко, міркуєш, що мати хоче тебе віддати заміж? Може, вона так ходить до сусідів?

Маруся

Е, ні, добродію! Вони їздили в город та й накупили ситцю на дві спідниці, червоної байки на юпку, платків, скиндячок, ковки ¹ і дукач; та й приказують, щоб швидше рушників дошивала...