Глава 2.Речевое поведінка

>Психолингвисти визначають мовну діяльність як мотивоване, обумовлений цілями свідоме мовленнєвий прояв, а мовленнєвий поведінка — як позбавлене усвідомленої мотивування автоматизоване, стереотипне мовленнєвий прояв.Речевое поведінка людини — складне явище, пов'язане з особливостями її, місцем його й навчання, з середовищем, де він звично спілкується, з усіма властивими їй як особи і як представнику соціальної групи, в тому числі національної спільності особливостями.Речевое поведінка стереотипно, звично, тому вона виявляється у стереотипних висловлюваннях, мовних кліше, з одного боку, й у деяких суто індивідуальних мовних проявах даної особистості — з іншого. До цього слід й тінеречевие (невербальні) кошти комунікації — жести, міміку, тональні іфонационние особливості. Інакше висловлюючись, в мовному поведінці проявляється мовна особистість, що належить даному часу, країні, даному регіону, даної соціальної (зокрема та фахової) групі, даній сім'ї. Тут багато спільного і багато особливого. Людина, професійно пов'язані з мовної банківською діяльністю та який звик до публічним виступам (наприклад, лектор, журналіст, диктор), вільно почувається зі спілкуванням, його мовленнєвий поведінка видає у ньому людини, володіє промовою, жестом, що може концентруватимуть свою увагу слухачів. Навпаки, не пов'язані з "мовної" професією, опинившись перед мікрофоном, поводитьсяскованно, міміка його неприродна, не знає, куди подіти руки, болісно шукає слова... А буває негаразд. Самобутня особистість нерідко знаходить спосіб цікаво повідомити себе і "своїх справах, не утрудняючись манерою мови і виявляючи у поведінці розкутість і ваша сміливість. [15,c.12-18]

>Речевое поведінка прямо пов'язано з рольовим поведінкою, з властивою кожному людей постійними і перемінними рольовими ознаками. Кожна розумна людина перебуває в багатьох рольових і мовних ситуацій, постійно орієнтується за умов спілкування, і у своєму партнері, й у присутніх третіх обличчях і постійно вибирає той чи інший мовну манеру, ту чи іншу поведінка. Володіння переключенням мовного коду тим більше чи іншому рольовому мовному поведінці — складова частина наших мовних умінь і нашої культури взагалі. Чим культурніше людина, тим вищий його культура спілкування, і тим досконаліший від його спроможність переключатися. Але переключення не безмежно! Воно залежить властивих людині постійних соціальних ознак, його власних звичок, його улюблених мовних прийомів.

Є мовленнєвий поведінка, властиве городянам і жителям села, високоосвіченою і малоосвіченим людям, молодим та давнім і т.д. тощо. А мовленнєвий поведінка, які властиві лише Івану Івановичу чи Ганні Кузьмівні.

Можна дійти невтішного висновку, що мовна особистість дуже складна у проявах. Вона містить у собі досвід мовного розвитку поколінь, зокрема і російський досвід майстрів слова, досвід країни, середовища, в тому числі свій власний неповторний досвід минулого і образ. Спілкуючись, ми завжди виявляємо себе, немов особистість і завжди в рамках заданого різноманітними умовами мовної поведінки. Отже, мовленнєвий поведінка людини розглядатимемо її як різновид і складової частини його соціального поведінки. [7,c.66-70]

2.1 Правила ведення діалогу

Слово підрозділяється на внутрішнє і зовнішня. Внутрішнє слово організує думку, яку треба висловити. Слово зовнішнє є безпосереднє вираз думки в усній чи письмовій формах. Правила і, наведені нижче, ставляться зовнішнього слову, тобто до основним видам спілкування — монологу і діалогу. Ці правила узагальнюють досвід організації мовних відносин.

I. Правила для говорить і слухача

1.Ритор завжди вести діалог.

2. У діалозі становище слухача прихильніше, ніж становище говорить.

3. Звернення з промовою передбачає, що слухає перериває будь-яку роботу чи власну мову, щоб вислухати повідомлення.

4. Отже, який провіщає відповідає за актуальність, значимість, доречність повідомлення.

5. Якщо звернена й обернена мова беззмістовна або викликає відповідної думки у слухача, діалог то, можливо перерваний, а може не відбутися, внаслідок чого відповідальна який провіщає.

II. Умови продовження діалогу.

1.Слушающий повинен уважно вислухати звернене нього висловлювання.

2.Слушающий зміг відповісти питанням або повідомленням, або дією.

3.Слушающий зміг відповісти на розповідь або новим повідомленням, або переказом (третій особі), або умовчанням.

4.Слушающий зміг відповісти на спонукання або дією, або новим повідомленням.

5.Слушающий може переказати отримане повідомлення іншій юридичній особі, якщо він дістав листа від говорить спеціального заборонити переказ.

6.Слушающий зміг відповісти на повідомлення дією, коли вона спеціально не заборонено. [16,c.35-39]

III. Правила захисту говорить від слухача і слухача від говорить

Правила для говорить:

1. Розмовляючий має старанно відсіватисообщаемую інформацію: має перевагу той, хто має інформації.

2. Наслідки кожного висловлювання мали бути зацікавленими обдумані.

3. Кожне висловлювання має бути доцільним: створення що говорять виходить із задуму, а чи не з психологічної реакцію обставини.

4. Зміст сенс висловлювання визначаються тоном, яким вона вимовлено.

5. Повідомлення має бути доречним.

6. Повідомлення повинно бути суперечливим.

7. Повідомлення повинна утримувати нову інформацію.

8. Повідомлення повинно бути багатослівним.

Правила для слухача:

1.Слушающему слід зіставити повідомлення говорить з повідомленнями ту тему, отриманими від різних осіб.

2.Слушающий повинен виділити істинні й неправдиві, правдоподібні і неправдоподібні висловлювання.

3.Слушающий повинен виділити прийнятні і неприйнятні йому висловлювання.

4. Зіставивши висловлювання ту тему різних осіб, розділивши істинні й неправдиві, прийнятні і неприйнятні повідомлення, слухає відокремлює інтереси говорить від змісту висловлення.

5.Слушающий оцінює висловлювання й інтерес говорить стосовно ситуації мови і цій підставі відокремлює інтереси говорить з його намірів, оскільки інтереси можуть збігатися з намірами.

6. Виділивши інтереси й наміри говорить, слухає зіставляє це висловлювання коїться з іншими висловлюваннями тієї особи яких і визначає щирість, тобто сумлінність намірів говорить.

7. З належним увагою слухає належить до судженням говорить про інші обличчях про те, що вони вимовляють: якщо ваша співрозмовник неспроможна зберігати секрети інших, він неспроможна зберігати і ваші секрети; коли він недоброзичливо належить решти, то, очевидно, він недоброзичливо стосується й вам.

8. Не менша увага слухає приділяє логічним і змістовним помилок говорить: за цими помилок оцінюється розум співрозмовника як здатність розуміння і судження.

9. Помилки не у змісті промови слухає пов'язує зі ставленням говорить до власними висловлюваннями (модальністю промови): який провіщає то, можливо скромним, смиренним людиною, а може жартувати, відчувати слухача, свідомо вводити у оману щодо своїх розумових здібностей чи інформованості.

10. Зі змісту промови співрозмовника слід відібрати позитивну і придатну інформацію, яка основою відповідногосуждения.[4,c.43-55]