Тема 7 Західноукраїнські землі у 1921 - 1938рр.

Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини

План

1. Розділ західноукраїнських земель

2. Правовий статус західноукраїнських земель

3. Соціально-економічний стан західноукраїнських земель

4.Рівень життя населення та репресивна політика урядів

5. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях

6.Окупація Закарпаття фашистською Угорщиною

1.Доля західноукраїнських земель вирішилася на Паризькій мирній конференції (1919 р.). У 1923 р. Рада Антанти остаточно погодилася на приєднання західно­українських земель до Польщі, Румунії, Чехословаччини за умови дотримання національ­них прав українців.

Розділ західноукраїнських земель

Учасники розділу	Приєднані території	Чисельність українського населення
Польща	Східна Галичина, Західна Волинь, Холм-щина, Полісся	6 млн чоловік
Румунія	Північна Буковина та придунайські землі	790 тис. чоловік
Чехословаччина	Закарпаття	455 тис. чоловік

Західноукраїнські землі, включені до складу Польщі, Чехословаччини, Румунії, опинилися в складній політичній, соціально-економічній ситуації. Багато в чому це було пов'язане з тим, що Польща, Чехословаччина, Румунія як незалежні держави виникли в 1918 р., тому їхній політичний устрій не сформувався остаточно, внутрішнє становище було нестабільним. Рівень економічного розвитку Польщі і Румунії був низьким. Більш роз­винена в економічному відношенні Чехословаччина відставала від інших європейських країн і також мала багато економічних проблем.

Проголошуючи незалежність, Польща, Румунія, Чехословаччина декларували своє прагнення до демократії. Але реальна ситуація була іншою. Протягом 20-30-х років політичний устрій цих держав ставав усе більш авторитарним, посилювався вплив фашист­ських організацій.

2.Незважаючи на те, що українська меншина у цих країнах складала більш ніж 7 млн чоловік, її національні права порушувалися всупереч рішенням Паризької мирної конфе­ренції. Це проявлялося в першу чергу в правовому статусі західноукраїнських земель.

Правовий статус західноукраїнських земель

Західноукраїнські землі - територія унітар­них держав (Польщі, Румунії, Чехосло­ваччини).

Заборона на:

•автономний устрій;

•культурну автономію;

•самоврядування;

•особливий адміністративний устрій.

Політика національного гноблення яскраво проявилася у дискримінації (обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за ознакою расової чи національної приналежності, за ознакою статі і пг.ін.) українського населення практично в усіх сферах життя.

^; Крім цих територій Румунія в 1918 р. незаконно окупувала Бессарабію.

Національна дискримінація українського населення

Прояв дискримінації:

Українці офіційно не були визнані окремою нацією, яка має певні національні права. Українці повинні були максимально інтегруватися в усіх сферах життя з корінним населенням (вивчити мову, дотримуватися прий­нятих норм і звичаїв і т.д.). Тільки це давало українцям можливість працювати і жити в Польщі, Чехословаччині, Румунії. Українці не мали права займати адміністративні посади у держав­них органах влади, офіцерські посади в польській, чеській, румунсь­кій арміях. Українців звільняли з посад вчителів і викладачів. Було обмежене право українців навчатися у вищих навчальних за­кладах. Українців виселяли з західноукраїнських земель до центральних районів Польщі, Чехословаччини, Румунії, заселяючи ці землі ко­лоністами з корінного населення. Були змінені українські географічні назви, імена, прізвища. Проводилася державна політика, спрямована на підтримку бізнесу, яким керували представники корінних національностей. Українці не мали рівних економічних прав з корінним населенням

(права на пільги, субсидії). Була заборонена українська мова (у державних і адміністративних органах влади). Закривалися українські школи (в Румунії були закриті всі укра­їнські школи). Державні органи влади всіляко перешкоджали роботі культурних громадських організацій українців.

3.Правовий статус залежних територій і національна дискримінація сприяли погіршенню соціально-економічного стану західноукраїнських земель.

Промисловість західноукраїнських земель була відсталою. Уряди Польщі, Чехословач­чини, Румунії не приділяли уваги промисловому розвитку західноукраїнських земель, перетворивши їх у колонії.

Більшість промислових підприємств західноукраїнських земель були дрібними, напівкустарними. Західноукраїнські підприємства потрапили у залежність від іноземного капіталу (фран­цузького, англійського, німецького). Іноземці у союзі з урядом Польщі, Чехосло­ваччини, Румунії по-хижацькому грабували багатства краю, сприяли розвитку тільки тих галузей, що давали високий прибуток і дешеву сировину (нафтовидобування, дере­вообробка, харчова промисловість, переробка мінеральної сировини, обробка шкір).

Польська влада перешкоджала розвитку українського кооперативного руху у Східній Га­личині.

Періодично економіка західноукраїнських земель піддавалася кризам. Уряди Польщі, Чехословаччини, Румунії залишали без фінансової допомоги українські підприємства, кооперативи і населення («своїм» допомога була надана).

Сільське господарство західноукраїнських земель було слаборозвиненим. Значна кількість землі продовжувала залишатися у власності поміщиків, держави, церкви. У 20-і роки на західноукраїнських землях була проведена аграрна реформа, згідно якій селяни одержали землю. Але отримані земельні ділянки були невеликими і розташову­валися, як правило, на неродючих ґрунтах. Частина землі була віддана до ко­лонізаційного фонду. На цій землі організовували господарства переселенці - вихідці з корінних польських, румунських, чехословацьких земель. Наприкінці 30-х років сільське господарство західноукраїнських земель сильно постраждало в результаті світової економічної кризи: різко зменшилися посівні площі, поголів'я худоби. Частина господарств розорилася.

4.Матеріальний рівень життя населення західноукраїнських земель був вкрай низьким. Велика кількість населення (30 - 50%) була безробітною. Умови праці на підприємствах були надзвичайно тяжкими. Робочий день становив 12 -16 годин. Зарплата низька. Робочий день сільськогосподарських працівників не регламентувався. Зарплату видава­ли, як правило, натурою.

Відбувалося постійне підвищення цін, які набагато випереджали зростання заробітної плати.

Часто спалахували епідемії (тиф, дизентерія, скарлатина). Збільшилася кількість людей із хронічними хворобами, хворих на туберкульоз.

Соціальне і національне гноблення викликало протест українців: частими стали страйки, повстання, захоплення поміщицької землі, підпали маєтків, терористичні акції.

Влади Польщі і Румунії почали широко застосовувати репресії проти населення. Зупи­нити репресії не змогла навіть міжнародна організація - Ліга Націй, яка засудила дії польської і румунської влади.

Репресивна політика польського і румунського урядів на західноукраїнських землях: 1924 р. - Жорстоке придушення антирумунського Татарбунарського повстання насе-лення півдня Бессарабії і придунайських земель.

1930 р. - «Пацифікації» (умиротворення) селян Східної Галичини, У ході «па-цифікацій» спеціальні загони здійсняли арешти, розстріли, конфіскації майна селян - учасників повстання.

1934 р. - Організація концтабору для політичних в'язнів-українців на Поліссі в місті Береза-Картузька.

5.Безправ'я, убогість, гіркі розчарування в можливості домогтися національної свободи кон­ституційними методами, ліберальною боротьбою, реформами - усе це сприяло появі в 20-і роки нової ідеології - інтегрального націоналізму. Головним ідеологом був Д. Донцов - емігрант зі Східної України, колишній соціаліст.

Основні ідеологічні положення інтегрального націоналізму:

Нація - абсолютна цінність.

Вища мета українців - створення незалежної держави. Вища мета може бути досягнута будь-якими засобами.

Заради вищої мети мають об'єднатися всі класи і політичні партії (ідея соборності, тоб­то єдності нації). Необхідно діяти, припинивши усі політичні дискусії. Майбутню незалежну українську державу має очолити вождь з безмежною владою. Соціально-економічний устрій української незалежної держави - питання другорядне. Швидше за все держава буде аграрною, з розвиненою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Факти біографи

Донцов Дмитро Іванович (1883 - 1973 рр.) Нащадок козацько-старшинського роду. Навчався в Царськосільському ліцеї, на юри­дичному факультеті Петербурзького університету (з універси­тету був виключений за участь у демонстрації 1905 р.). З 1905 р. -член РУП (згодом УСДРП). У1908р. емігрував за кордон. У1914 р. став головою Союзу Звільнення України (СЗУ). У1917р. жив у Львові, став доктором права. У1919 - 1922 рр. жив у Швейцарії, потім повернувся до Львова. Вів громадську і видавничу діяльність. У 1939 р. був заарештований, відправлений у поль­ський табір. У1940р. звільнений, виїхав до Німеччини. З 1947р, жив у Канаді, працював викладачем у Монреальському університеті.

Інтегральний націоналізм став ідеологією двох українських партій Організації українських націоналістів (ОУН) і Радикальної націоналістичної організації. Інші партії не схвалили нової ідеології.

Політичні партії та організації Західної України

Назва	Дата створення	Лідери	Основні цілі
УНДО (Українське націо­нально-демократи­чне об'єднання) легальне	1925 р.	Д. Левицький	Незалежність України, демокра­тичні реформи, мирні засоби до­сягнення мети.
КПЗУ (Комуністична партія Західної України) нелегальна	1919 - 1923 рр.	В. Затонський	Соціалістичні реформи. Об'єд­нання з Радянською Україною, Засоби досягнення цілей - рево­люційні.
ОУН (Організація укра­їнських націоналістів) нелегальна	1929 р.	Є. Коновалець	Незалежна українська держава з багатоукладною економікою. Засоби досягнення мети -будь-які, включаючи терор.

ОУН розгорнула активну діяльність: видання газет, журналів, брошур; ор­ганізація демонстрацій, бойкотів, саботажу, експропріацій, терористичних актів. Польські війська застосували до ОУН репресивні заходи: був розгромлений «крайовий провід». У Галичині зарештовані, відправлені до концтабору Береза-Картузька сотні членів ОУН.

У 1938 р. після вбивства Є. Коновальця ОУН розділилася на дві частини: ОУН під керівництвом А. Мельника та ОУН під керівництвом С. Бандери. Обидві ОУН продовжували боротьбу. Мельниківці вважали, що необхідно співробітни­чати з фашистською Німеччиною. Бандерівці більш покладалися на власні сили. Це викликало гострі суперечки і конфлікти всередині ОУН.

Факти біографи

Бандера Степан (1909 - 1959 рр.). У 1927 р. вступив до Української військової організації (УВО); у 1929 р. став членом ОУН. У 1934 р. був засуджений польським судом до страти, заміненої на довічне ув'язнення. У1939 р. був звільнений, став ак­тивним керівником частини ОУН, організатором похідних груп. У 1941 р. став ініціатором проголошення Української держави, за що був заарештований німцями і відправлений до в'язниці. У в'язницях і концтаборах знаходився до 1944 р. У 1947р. був об­раний головою проводу ОУН, керував боротьбою українського націо­нального підпілля проти радянської влади: У 1959 р. був убитий у Мюнхені агентом радянських спецслужб Б. Сташинським.

Мельник Андрій (1890 - 1964 рр.). У 1914 - 1916 рр. був коман­диром сотні УСС у складі австрійської армії. Потрапивши в 1917 р. у російський полон, здійснив утечу. Став організатором січових стрільців, начальником штабу армії УНР у 1919 р., одним із за­сновників ОУН. У 1924 - 1928 рр. був ув'язнений польською вла­дою. У 1938 р. очолив ОУН. У 1944 р. знаходився у фашистському таборі. Після Другої світової війни займався громадською діяльністю. Помер у Люксембурзі.

Політичні партії Буковини діяли в дуже складних умовах: з 1918 по 1928 р. в Румунії були заборонені всі політичні партії. Чергова заборона на їхню діяльність набрала чинності в 1938 р. Усі легальні партії перестали існувати. Нелегальна партія - Ради­кальна націоналістична організація - зуміла, незважаючи на репресії уряду, зберегти свої ряди і продовжити роботу.

У Закарпатті українських партій не було. Політичні групи та організації українців увійшли до складу близьких за програмою і цілями чехословацьких партій - аграрної, народної, соціал-демократичної, комуністичної. Незважаючи на відсутність самостійних національних політичних партій у 30-і роки в Закарпатті відбувалася гостра політична бо­ротьба.

Учасники політичної боротьби - Русофіли (вважали, що карпатоукраїнці є частиною російського народу). Прибічники русинства (вважали, що карпатоукраїнці у XX ст. стали окремою нацією - русинами).

Українофіли (вважали, що карпатоукраїнці - частина українського народу, виступали за створення незалежної Української держави).

Політичні партії Чехословаччини (аграрна, народна, соціал-демократична партії підтримали русофілів; християнсько-народна - українофілів).

Після підписання в 1938 р. Мюнхенської угоди Закарпаттю надали (11 жовтня 1938 р.) автономні права у складі Чехословацької республіки. Автономну адміністрацію спочатку очолили русофіли, потім - українофіли, лідер яких А. Волошин очолив уряд. У 1939 р. А. Волошин став ініціатором створення Українського національного об'єднан­ня (УНО), мета якого - домогтися створення суверенної держави в Закарпатті. На виборах до Сейму, які відбулися в Закарпатті в 1939 р., перемогу одержали при­бічники суверенітету Закарпаття (92%). 15 березня 1939 р. Сейм (засідання Сейму відбулося в Хусті, оскільки Ужгород ще на початку березня був захоплений Угорщиною) з ініціативи УНО проголосив створення на території Закарпаття суверенної держави Карпатської України. Президентом Карпатської України був обраний А. Волошин. (А. Волошин вважав, що відстояти неза­лежну Карпатську Україну буде можливо за допомогою Німеччини.)

Факти біографії

Волошин Августин (1874 - 1945 рр-). Закінчив семінарію і Вищу педагогічну школу в Будапешті. Заснував і очолив Народно-хри­стиянську партію (1923 - 1939 рр.). Обирався в парламент Чехо­словаччини. У 1939 р. емігрував до Праги. У 1945 р. був заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській в'язниці.

6.У березні 1939 р. Німеччина, порушивши Мюнхенський договір 1938 р., окупувала всю територію Чехословаччини. Одночасно (14 березня) Угорщина почала окупацію Закарпаття (частина території була уже захоплена). Формальне «право» на це їй надавали статті Мюнхенського договору, які передбачали задоволення територіальних претензій Угор­щини (і Польщі) до Чехословаччини. Таким чином, долю Закарпаття в 1938 - 1939 рр. вирішили країни, які підписали Мюнхенський договір: Німеччина, Італія - з одного боку, Великобританія, Франція - з іншого.

Окупантів не зупинили політичні зміни, що відбулися в Закарпатті у зв'язку з утворен­ням незалежної держави Карпатська Україна. Героїчний опір окупантам вчинила Карпатська Січ - воєнізована організація, створена у 1938 р. для захисту краю. Але сили були нерівні. Січовиків було не більше 2 тисяч чо­ловік, у них бракувало зброї. В боях Карпатської Січі з чеськими та угорськими військами, які відбулися в березні 1939 р., загинула 1 тисяча січовиків.

Карпатська Україна опинилася у міжнародній ізоляції, її не підтримали європейські країни і СРСР. Угорську окупацію цілком підтримала Німеччина. Наприкінці березня 1939 р. угорські війська цілком контролювали територію Закарпаття. Окупанти ліквідували неза­лежну державу Карпатську Україну, уряд і президент змушені були емігрувати. Закарпаття ввійшло до складу Угорщини - фашистської держави, союзника Німеччини.