3.Доля куркулів

Категорія	Вжиті заходи
1. Куркулі, які взяли участь у боротьбі з ра­дянською владою (повстання і т.д.).	«Ізоляція» у в'язницях, у таборах або розстріл.
2. Куркулі, які чинили частковий опір при розкуркул юванні .	Висилання з сім'ями у північні, східні рай­они Росії.
3. Куркулі, які не чинили ніякого опору розкуркул юванню.	Надання після розкуркулювання ділянки землі за межами села.

Долю куркулів вирішували батрацько-бідняцькі збори. Часто в куркулі потрапляли не­угодні керівництву колгоспів селяни, які не були заможними. Селяни, які співчували своїм сусідам-куркулям, також розкуркулювалися як «підкуркульники» (так їх називали в пресі та офіційних документах). Розкуркулювання проходило, як правило, із застосуванням сили. Багато заможних селян намагалися силою і зброєю захистити своє майно. Пере­конавшись в безглуздості такого опору, вони мстилися учасникам розкуркулювання, а ті у свою чергу мстилися сім'ям і родичам куркулів. Помста набувала жорстоких, диких форм: убивства, підпали. У ході розкуркулювання знову, як у громадянську війну, гинули люди - громадяни однієї країни. Кількість жертв не рахували.

Опір куркулів досить швидко був придушений за допомогою каральних державних ор­ганів і армії (у 1922 - 1923 рр. ВНК була реорганізована і перейменована у Державне політичне управління (ДПУ) при Народному комісаріаті внутрішніх справ (НКВС).

4.Підсумки суцільної колективізації:

• Основною формою організації сільського господарства стали колгоспи — колективні соціалістичні господарства.

• Колгоспи були створені на основі недемократичних принципів: керівництво кол­госпів, як правило, призначалося партійним керівництвом, уся діяльність колгоспів контролювалася партійними і державними органами, колгоспники фактично були позбавлені економічних прав (замість зарплатні одержували оплату «натурою», тобто сільськогосподарською продукцією) і можливості виявляти ініціативу, са­мостійність. Це сприяло формуванню байдужого ставлення до праці в колгоспі.

• Були цілком знищені господарства заможних селян.

•Загинули тисячі (або більше, число невідоме) учасників суцільної колективізації (як куркулів, так і бідняків).

•Завершивши суцільну колективізацію, керівництво країни не забезпечило створення законодавчої бази для роботи колгоспів (це буде зроблено тільки в 1935 р.), що викли­кало численні зловживання, перешкоджало організації роботи колгоспів.

•Найстрашнішим наслідком суцільної колективізації був голод 1932 - 1933 рр. в Україні і ряді районів РСФРР.

5.Голод (голодомор) 1932 - 1933 рр. - історична трагедія українського народу. Аналіз да­них, які стали доступні тільки у 80-і роки XX століття, свідчить, що від голоду 1932 - 1933 рр. померло 3 — 3,5 млн чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжува­ності під впливом голоду, сягають 5 млн чоловік.

Головна причина голоду 1932 - 1933 рр. - аграрна політика, яку проводила ВКП(б). У результаті суцільної колективізації відбулося різке падіння сільськогосподарського ви­робництва. Селян-одноосібників не залишилося, колгоспи працювали погано; багато селян виїхали із сіл у пошуках кращої долі. У 1929 р. керівництво СРСР прийняло рішення відно­вити продрозверстку, не зважаючи на стан справ у сільському господарстві. У ході хлібо­заготівель 1930 р. колгоспи і селяни-одноосібники здали 477 млн пудів - рекорд за всі роки радянської влади. Однак вже в 1931 р. рівень хлібозаготівель знизився, а в 1932 р. Україна не змогла виконати план по хлібозаготівлях, який у зв'язку з несприятливими погодними умовами був знижений до 267 млн пудів. До 1 листопада 1932 р. вдалося заготовити тільки 136 млн пудів хліба. До цього часу стало ясно, що Україну очікує голод. Чинні на той час продовольчі норми для сільського населення - вісім пудів хліба на людину на півроку, тобто 200 млн пудів у цілому. Такої кількості зерна в країні не було. Тому в багатьох господарст­вах вже в жовтні призупинили здачу хліба державі.

Не менш руйнівною для колгоспів була відсутність чіткої законодавчої бази їхньої діяльності. Права та обов'язки колгоспників, питання організації та оплати праці, охорони колгоспної власності регулювалися постановами партійно-державних органів, які прийма­лися в залежності від обставин. (Законодавче оформити діяльність колгоспів стало можли­вим тільки в 1935 р. після прийняття Всесоюзним з'їздом колгоспників-ударників² Приблизного статуту сільськогосподарської артілі.) Так, наприклад, колгоспникам спочат­ку було заборонено продавати хліб, потім (з 1932 р.) - дозволено; зарплатня до 1932 р. вип­лачувалася за фактом виходу на роботу (трудодень), без урахування якості і кількості роботи, з 1933 р. трудодень уже передбачав ці показники.

У сільському господарстві не вистачало кваліфікованих фахівців. А там, де такі фахівці були, вони виконували партійні і державні директиви з питань сільського господарства. Ці ди­рективи часто були непродуманими, безграмотними з погляду на стан справ у колгоспах.

Ось ряд прикладів. У 1931 - 1932 рр. була введена конвейєрна система, при якій жнива проводилися поетапно - косовиця, скирдування, обмолот, вивіз зерна. Непогодженість цих операцій, незацікавленість колгоспників у результатах своєї праці призводила до значних втрат зерна від обсипання. Ось характерна інформація зі статті в газеті «Правда» (1932 р., 22 липня): «У Дніпропетровській області десятки гектарів скошеного хліба лежать у валках. Скошений хліб у копиці не в'яжуть, копиці кладуть абияк, вітер розкидає копиці, хліб усю­ди розкиданий, колосся не згрібають. По скошеному хлібі ходять коні з підводами, їздять трактори. Тривале збереження скошеного хліба вже в липні викликало масове розмноження гризунів, які знищують зерно».

У цей самий час (1930 - 1931 рр.) у колгоспах створюються тимчасові бригади - на період сільськогосподарських робіт. За цими бригадами не були закріплені інвентар, худоба, земельні ділянки. 1932 р. тимчасові бригади були терміново замінені (відповідно до по­станови ЦК ВКП(б)) на постійні. Причина - у тимчасових бригадах колгоспники погано пра­цювали, не берегли (часто розкрадали) інвентар, худобу. Але в багатьох колгоспах цю постанову не виконали.

Колгоспникам і селянам-одноосібникам до 1932 р. заборонялося продавати сільськогос­подарську продукцію. Але ринок все ж таки існував - нелегально. А ціни на цьому ринку були в 30 разів вищі за державні. Ця обставина сприяла поширенню розкрадань у сільсько­му господарстві. За офіційними даними, у 1932 р. 85 - 90% колгоспників займалися крадіжками колгоспного врожаю.

У серпні 1932 р. були прийняті постанови, згідно з якими крадіжка колгоспного, держав­ного, кооперативного майна каралася розстрілом (за деяких обставин - 10 років ув'язнення); а незаконний продаж (спекуляція) - ув'язненням у таборі на строк від 5 до 10 років без права амністії.

Недивно, що за таких умов колгоспи дуже швидко прийшли до господарської катастро­фи: половина річного продовольчого фонду сільськогосподарської продукції (приблизно 100 -200 млн пудів) гинула в результаті поганої організації праці в колгоспах, відсутності еко­номічної зацікавленості колгоспників результатами роботи.

Виправити ситуацію, що склалася, керівництво країни вирішило за допомогою ре­пресій.

Щоб організувати вивіз хліба з місцевостей, де вже починався голод, були створені над­звичайні комісії (за особистим наказом Сталіна). Надзвичайні комісії були направлені в Харків, Ростов-на-Дону і Саратов із завданням узяти хліб за будь-яку ціну. Надзвичайну комісію в Україні очолював В. Молотов - голова РНК СРСР. Надзвичайні комісії не приймали власних рішень, вони діяли від імені пар­тійно-державного керівництва. Діяльність надзвичайної комісії в Україні почалася відповідно до постанов ЦК КП(б)У від 18 жовтня і РНК УРСР від 20 жовтня 1932 р. з одна­ковою назвою - «Про заходи для посилення хлібозаготівель».

Постанови передбачали таке:

•Повернення незаконно розданого колгоспникам хліба (більше норми авансування в колгоспах, тобто більше 15% від фактичного обмолоту).

•Введення натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими това­рами у разі відсутності зерна) для колгоспників і одноосібників, які мали борг по хлібозаготівлях.

•Вилучення в рахунок заборгованості по хлібозаготівлях усіх створених у колгоспах натуральних фондів - посівного, продовольчого, фуражного. До того ж посівний фонд вилучався тільки згідно з санкцією облвиконкому. У грудні 1932 р. ЦК ВКП(б) скасувало постанову ЦК КП(б)У від 18 жовтня, тому що вище керівництво вважало її надмірно «м'якою», особливо щодо вилучення посівного зерна. (Це означало і скасування постанови РНК УРСР від 20 жовтня 1932 р.) Незабаром в Україну стежити за ходом хлібозаготівель приїхав Л. Каганович. У січні 1933 р. був знятий з посади секретар Харківського обкому КП(б)У Р. Терехов, який насмілився докласти Сталіну про голод в Україні. На його посаду був призначений П. Постишев. Почалися репресії проти керівників колгоспів, партійних працівників, рядо­вих колгоспників, які саботували вивіз хліба з України і виступали з критикою діяльності надзвичайних комісій. Покарання винним були жорстокі: від 5-10 років тюремного ув'язнення до розстрілу. У січні 1933 р. повсюдно були введені нагороди за донос. Кожний, хто вказував, де сусіди ховають зерно, одержував від 10 до 15% виявленого зерна як премію. У цих умовах надзвичайна комісія «успішно» домагалася виконання хлібозаготівельного плану. Для цього було необхідно вилучити 131 млн пудів хліба.

Надзвичайна комісія змогла вилучити тільки 85 млн пудів хліба. Вже в січні 1933 р. становище в голодуючих областях стало катастрофічним, і держава була змушена почати на­дання допомоги голодуючим. Україна одержала в лютому - квітні 1933 р. 34,3 млн пудів до­помоги у вигляді посівного, фуражного, продовольчого зерна. П. Постишев зміг переконати Сталіна припинити хлібозаготівлі з лютого 1933 р. і залишити в голодуючих областях заго­товлене після 1 лютого зерно для харчування, всього 330 тисяч пудів. До березня 1933 р. були створені пункти харчування для 60 тисяч голодуючих дітей. Але обсяг допомоги голо­дуючим був недостатнім. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць до початку літа. Справжні масштаби голоду керівництво СРСР і України приховало.

Суспільно-політичне життя в Україні в 30-ті роки

План

1.Зміни в соціальному складі населення

2. Конституція УРСР 1937р

3.Масові репресії та їхні жертви

1.Зміни в соціальному складі населення відбулися в результаті перетворень і реформ, які проводило керівництво СРСР у 20-30-і роки. Соціальний склад населення змінився так:

•Зросла чисельність робітничого класу (у 2,6 раза). Робітничий клас поповнився в пер­шу чергу представниками селянства.

•Сформувалася нова соціальна верства - колгоспне селянство.

•Сформувалася нова інтелігенція (із представників робітників і селян).

•Утворилася нова соціальна верства — номенклатура (працівники партійних і державних органів, а також керівники різних рангів).

•Усередині соціальних груп відбулися якісні зміни:

- Збільшився відсоток некваліфікованих робітників (за рахунок вихідців із селянст­ва) з низьким загальноосвітнім і культурним рівнем.

- У результаті репресій були практично цілком знищені заможні селяни - найбільш здібні і заповзятливі господарі землі.

- Знизився професійний, інтелектуальний рівень інтелігенції, тому що кращі її представники загинули в результаті репресій.

- Ряди номенклатури збільшилися в 3,6 раза - поповнилися людьми, які не брали участі у соціалістичній революції і громадянській війні, а зробили кар'єру в 30-і роки. Як показали подальші події, серед них опинилася велика кількість людей, яким були чужі не тільки ідеали соціалізму, але й доля Батьківщини, а та­кож кар'єристів, здатних на аморальні вчинки заради збагачення, особистого бла­гополуччя.

•В усіх соціальних групах з'явилася значна кількість людей, настроєних патріотично, готових ціною життя захищати соціалізм і соціалістичну Батьківщину. Велику роль у цьому відігравала ідеологічна, виховна робота, що її проводили партійні, піонерські, комсомольські та інші громадські організації, а також школи, вищі і середні навчальні заклади під керівництвом ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У.

Зміни соціального складу населення і якісного складу окремих соціальних груп - подія з далеко спрямованими наслідками. Фактично вони змінили вигляд країни, її традиційний менталітет. З кінця 30-х років, образно кажучи, ми маємо справу з уже «іншою» країною.

2.Конституція УРСР 1937 р. була створена на основі Конституції СРСР, прийнятої Над­звичайним VIII з'їздом Рад Союзу РСР 5 грудня 1936 р.

Основний зміст Конституції СРСР Проголошувалася перемога соціалізму в СССР - союзній державі, створеній на основі добровільного об'єднання рівноправних Радянських Соціалістичних республік. Визначалися основи соціалістичного устрою (панування соціалістичної власності; суцільна ліквідація експлуатації та експлуататорських класів; ставлення до праці як до обов'язку кожного працездатного громадянина; соціально-економічні права; політичні права і свободи). Вводився принцип загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосу­ванні.

Проголошувалися основні принципи:

- верховенство закону;

- пріоритет представницьких органів влади;

- державний суверенітет народу (повновладдя);

- керівна і спрямовуюча роль ВКЩб) в усіх сферах життя радянського суспільства;

- радянський федералізм у поєднанні з унітаризмом як форма державного устрою;

- право націй на самовизначення;

- непорушний союз робітників і селян; керівна роль у цьому союзі робітничого класу як передового і найбільш організованого класу радянського суспільства.

Конституція УРСР 1937 р. була затверджена Надзвичайним XI з'їздом Рад України 30 січня 1937 р.

Основний зміст Конституції УРСР

Закріплювалися всі основні положення Конституції СРСР 1936 р.

Декларувалася добровільність об'єднання УРСР з іншими республіками в Радянський Союз. Введено нову офіційну назву республіки - Українська Радянська Соціалістична Рес­публіка (УРСР).Визначалися вищі органи державної влади УРСР:

-Верховна Рада - орган законодавчої влади;

-Рада народних комісарів - орган виконавчої і розпорядницької влади.

Конституція СРСР 1936 р. діяла до 1977 р. Конституція УРСР 1937 р. - до 1978 р. Потім були прийняті нові конституції, також соціалістичні за своїм характером. Критиці та аналізу обидві конституції (як і конституції інших радянських соціалістичних республік) не піддавалися до 90-х років XX століття. У 90-і роки більшість істориків, оцінюючи консти­туції 1936 - 1937 рр., дійшли таких висновків:

•Конституції носили декларативний характер, не забезпечували втілення в життя ба­гатьох проголошених демократичних положень (права і свободи громадян - недотор­каність особи, житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів; суверенітет народу, свобода виходу республік зі складу СРСР та ін.).

•У Конституціях містилися не сумісні з демократією принципи, що зміцнювали то­талітарні основи держави (керівна роль ВКП(б), робітничого класу, єдиноукладна, тобто соціалістична, економіка).

•На практиці конституції не стали основним законом держави. У 30-і та наступні роки не закон і Конституція, а ВКП(б), КП(б)У й адміністративний апарат визначали політику держави.

. 3.У середині 30-х років Сталін проголосив теорію «загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва». Ця теорія сприяла поширенню репресій на усе більш широке коло людей. Проти посилення репресій, у захист чесних людей виступали сміливі і по­рядні люди. Таких прикладів багато. Але масової відсічі політиці репресій не було. Кількість несанкціонованих арештів, відкритих і закритих судових процесів зростала. У 1930 р. був ор­ганізований судовий процес над неіснуючим «Союзом звільнення України» (СЗУ). Основним обвинувачуваним був віце-президент Всеукраїнської академії наук С. Єфремов. Усього обвину­вачуваних на цьому процесі було 45 чоловік: 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, нау­ковці, викладачі вузів, вчителі, юристи, священослужителі, студенти. Провина їх не була доведена, але кожний одержав строк тюремного ув'язнення або заслання. Через кілька років багато хто з засуджених, а також сотні нібито додатково виявлених членів СЗУ були заарешто­вані і без суду і слідства (рішенням «трійок» - секретар обкому ВКП(б), голова ДПУ, представ­ник судової влади) засуджені до розстрілу або різних строків ув'язнення. Після розправи над «членами» СЗУ була викрита «ворожа організація» - «Український національний центр», яким нібито керував М. Грушевський, потім контрреволюційна організація в сільському госпо­дарстві України і група націонал-ухильників під «керівництвом» Скрипника. За цими сфаль­сифікованими справами необґрунтовано були засуджені сотні людей. Після вбивства в 1934 р. С. Кірова (члена політбюро ЦК ВКП(б), керівника Ленінградської парторганізації) репресії по­силилися, досягнувши до 1937 р. жахливих масштабів. Жертвами репресій стали вищі партійні і державні працівники, старі революціонери, вчені, маршали, наркоми, діячі мистецтва, вчи­телі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція, робітники, селяни. Серед них - відомі, заслужені люди:

•С. Єфремов — публіцист, літературний критик, історик літератури; заарештований у 1930 р.; помер у таборі в 1939 р.

•М. Грушевський - заарештований у 1931 р., помер у 1934 р.

•М. Скрипник - обвинувачений у націоналізмі, у 1933 р. застрелився, не домігшись спростування обвинувачення.

П. Демчук - український філософ, заарештований у 1933 р., у 1937 р. розстріляний.

•М. Яворський - академік, засуджений до заслання на Соловки; у 1937 р. розстріля­ний.

•М. Рильський - український письменник, заарештований у 1930 р., півроку провів у в'язниці.

•О. Вишня - український письменник, заарештований у 1933 р., засуджений на 10 років таборів.

•Г. Косинка-український письменник, заарештований і розстріляний у 1934 р.

•М. Зеров - український письменник, заарештований у 1935 р., розстріляний.

•В. Верховинець - керівник хорового ансамблю, у 1938 р. розстріляний.

•К. Богуславський - композитор, у 1938 р. розстріляний.

•Л. Курбас - керівник театрального колективу «Березіль», заарештований у 1933 р., загинув у таборі.

•М. Бойчук - художник, у 1937 р. розстріляний.

•Ю. Коцюбинський - старий більшовик, заступник голови Раднаркому УРСР, голова Держплану; заарештований у 1935 р., у 1937 р. розстріляний.

•X. Раковський - у 1937 р. заарештований, у 1941 р. розстріляний.

•Е. Квиринг — перший секретар ЦК КП(б)У, розстріляний у 1937 р.

•І. Якир - командуючий військами Київського військового округу, розстріляний у 1937р.

•І. Дубовий - командуючий військами Харківського військового округу, розстріляний у 1937р.

•В. Затонський - старий більшовик, член ЦК КП(б)У, розстріляний у 1938 р.

Історики не встановили точну цифру загиблих від репресій у 30-і роки. Вона велика. По­чинаючи з 1989 р., фахівці і громадські організації ведуть роботу з встановлення прізвищ жертв репресій, пошуку інформації про ці жахливі, трагічні події, які партійно-державне керівництво ретельно приховувало більш ніж п'ятдесят років.

Стан культура України у 30-і роки

План

1. Загальна характеристика

2.Освіта, наука

3. Мистецтво

4. Художня література

Атмосфера страху і безвихідності, яка панувала в країні, не давала можливості діячам культури працювати на повну силу таланта і душі. До абсурду був доведений партійно-державний контроль, що здійснювався за творчістю письменників, поетів, худож­ників, музикантів - усіх представників культури. Партійні і державні органи визначали ху­дожню цінність творів, перспективи розвитку культури, ідеологічну спрямованість, долю (і не тільки творчу) її творців. Низький інтелектуальний і естетичний рівень партійних і державних працівників не дозволяв їм здійснювати контроль над культурою з максималь­ною користю для цієї сфери життя суспільства. Відсутність свободи творчості губила талан­ти. Страх бути заарештованими і засудженими штовхав деяких діячів культури на створення низькохудожніх, брехливих творів, що оспівували мудрість партії, успіхи соціалістичного будівництва і не відображали дійсну картину життя, де успіхів і щастя було набагато менше, ніж невдач і горя. Саме такі «твори» культури одержували схвалення партійного керівництва країни.

Протягом 30-х років відбулися систематичні репресії проти інтелігенції. Представників інтелігенції обвинувачували в націоналізмі, створенні «контрреволюційних організацій», шкідництві, неправильному розумінні своєї ролі і завдань у соціалістичному будівництві. Були організовані судові процеси над неіснуючими «Союзом звільнення України», «Українським національним центром», «Українською військовою організацією» та ін. Про­водилися репресії без суду і слідства. Репресії 30-х років забрали життя тисяч діячів культу­ри.

Значною втратою для культури закінчилася політика недостатнього фінансування: низькі зарплати, брак найнеобхіднішого стали постійно супроводжувати науку, освіту, мис­тецтво. У результаті найбільш талановиті, працездатні люди йшли в інші, більш престижні сфери діяльності.

Уже наприкінці 30-х років стало очевидним, що через робітфаки, знищивши стару інтелігенцію, підготувати фахівців з високим професійним і загальноосвітнім рівнем прак­тично неможливо. На довгі роки (десятиліття!) ця проблема, залишаючись невирішеною, не дозволяла здійснити значний прорив у культурі, а в ряді ЇЇ галузей (наприклад, у гуманітар­них науках - історії, філософії, педагогіці) відбулося катастрофічне відставання від загаль­ноприйнятих у світі стандартів.

Дискримінація інтелігенції призвела до знищення соціальної значущості інтелектуальної праці. У суспільстві культивувалося зневажливе ставлення до інтелігенції, розумової праці, їм протиставлялися робітники і фізична праця як основа добробуту країни.

Політика держави в області культури визначалася багатьма факторами. Однак вирішальними все ж таки стали неповажно-підозріле ставлення до інтелігенції, впевненість в тому, що радянська країна зможе впевнено рухатися шляхом прогресу і без особливих зусиль, спрямованих на розви­ток культури.

Незважаючи на жорстокий політичний режим, прорахунки в політиці держави, культу­ра продовжувала розвиватися, тому що культуру народу знищити не можна. Через найтемніші і найстрашніші періоди історії вона все одно пробивається новими, живими па­ростками, вселяючи оптимістичну віру в краще майбутнє.

2.Продовжується розширення мережі шкіл і вищих навчальних за­кладів, завершується, в основному, ліквідація неписьменності (у 1939 р. тільки 1,5% дорослого населення залишилася неписьменним), ство­рюються нові навчально-виховні заклади для сиріт і безпритульних.

Введена загальна обов'язкова початкова освіта в сільській місце­вості і семирічна - у містах (1939 р.). До 1930 р. в Україні навчалося 4,5 млн дітей.

У 1933 р. відновилася діяльність університетів (Харківського, Одесь­кого, Київського, Дніпропетровського).

Створено мережу культосвітніх установ: клуби, будинки культури, бу­динки самоосвіти, бібліотеки, агітпункти, музеї, сільські будинки, хати-читальні, парки культури і відпочинку.

Продовжувала роботу Академія наук, ряд науково-дослідних інсти­тутів. Багато вчених стали широко відомі (І. Курчатов, Л. Ландау, Є. Патон, М. Крилов, М. Боголюбов, Ю. Кондратюк, А. Палладій, Д. Воронцов, О. Богомолець та ін.). Були зроблені відкриття світового значення:

кінетична теорія плазми (Л. Ландау); метод електрозварювання металів (Є. Патон і колектив Інституту електрозварювання); дослідження в області ракетної техніки, теорії космічних польотів (Ю. Кондратюк); штучне розщеплення атома літію (вчені Харківського фізико-технічного інституту); теорія нелінійної математики (М. Крилов, М. Боголюбов); О відкриття в області офтальмології (В. Філатов).

У 1935 - 1936 рр. в Україні побудований перший у СРСР електроста­тичний прискорювач заряджених частинок. У 1939 р. створений пер­ший у СРСР радіолокатор.

Розвивалася астрономія, проводилися дослідження з деформації Землі і руху полюсів (О. Орлов). Склалася наукова школа в галузі вивчення планет під керівництвом М. Барабашова.

Значних успіхів досягай вчені-медики (О. Богомолець, М. Фердман, О. Пал­ладій, В. Філатов, Д. Заболотний та ін.).

Українські вчені видали ряд праць із серії «Нариси історії України», «Історія України в документах і матеріалах».

Велику роботу з вивчення сировинних ресурсів України здійснила Українська комісія з вивчення продуктивних сил під керівництвом Л. Яснопольського і Рада з вивчення продуктивних сил УРСР (1934 р.).

3.Продовжувало розвиватися театральне мистецтво. Наприкінці 30-х років в Україні діяло 80 театрів. З'явилися молоді талановиті художники (О. Петрицький, С. Гри-гор'єв, М. Дерегус та ін.), скульптори (Б. Іванов, М. Лисенко, Г. Пивоваров та ін.), графіки (В. Касіян).

Відкритий пам'ятник Т. Шевченку в Харкові (1935 р., скульп­тор М. Манізер).

Розвивалося музичне мистецтво. З'являлися талановиті музичні тво­ри (композитори Б. Лятошинський, М. Вершковський, В. Косенко та ін.). Високого рівня майстерності досягли музичні колективи (капела «Думка», капела під керівництвом М. Михайлова, театральний хоро­вий ансамбль, очолюваний В. Верховинцем та ін.). Успішно працюва­ли консерваторії в Києві, Харкові, Одесі. Створені симфонічні музичні твори, присвячені радянській дійсності (композитори К. Данькевич, Л. Гуров, Б. Лятошинський); концерти для інстру­ментів з оркестром (П. Ревуцький, П. Глушков, Г. Таранов); опери (К. Данькевич, Ю. Мейтус та ін.); оперети (А. Рябов).

Одержав розвиток балет, створювалися народні ансамблі пісні і танцю.

На сценах провідних українських театрів з'явилися значні поста­новки світової і української класики (Г. Юра, Л. Курбас).

Успішно виступали циркові актори. До складання циркових програм залучалися відомі українські режисери Г. Юра, В. Балабан, М. Кру-шельницький, композитори П. Майборода, А. Штогаренко та ін.

Значних успіхів досягло кіномистецтво. На початку 30-х років з'яви­лося звукове кіно, Талановиті твори кіномистецтва створили режисе­ри І. Кавалеридзе, І. Савченко, О. Довженко, І. Пир'єв.

Українські архітектори створили громадські споруди в класичному стилі (І. Фомін, П. Абросимов, В. Заболотний, А. Красносельський, В. Боголюбов та ін.).

4.Видавалися твори українських письменників М. Рильського, В. Сосю-ри, М. Бажана, А. Малишка, Ю. Смолича, О. Донченка, І. Кириленка, К. Гордієнка, О. Десняка, О. Ільченка, Н. Рибака та ін.; російських письменників, що жили в Україні (М. Ушаков, П. Беспощадний, Л. Вишеславський, М. Строковський), західноукраїнських письмен­ників С. Тудора, Я. Галана, О. Кобилянської, П. Козланюка.