Тема 6 Закріплення радянської влади в Україні (1920 -1938рр.)

Сталінська індустріалізація України

План

1.Основи індустріалізації

2.Результати радянської модернізації

3. Початок сталінської індустріалізації

4. Індустріалізація України

Поняття «модернізація» (від франц. - новітній, сучасний) означає зміну суспільства відповідно до новітніх, сучасних вимог. Концепції капіталістичної модернізації вчені почали розробляти в другій половині XIX століття. Теоретичні основи радянської модернізації були визначені на партійних з'їздах, конференціях, пленумах ЦК ВКП(б) наприкінці 20-х років. Радянська модернізація полягала в прискореному проведенні трьох реформ:

індустріалізації (створення сучасної промисловості);

колективізації (створення колгоспів, радгоспів);

культурної революції (підвищення культурного рівня, освіченості населення; затверд­ження в суспільстві соціалістичної ідеології).

Керівництво СРСР було впевнене, що, здійснивши модернізацію, воно виведе країну на новий, більш високий, рівень розвитку соціалістичної економіки і культури, що дозволить випередити розвинені капіталістичні країни і побудувати в СРСР соціалізм (комунізм).

У розвинених капіталістичних країнах модернізація була здійснена (або почала здійснюватися) наприкінці XIX ст. і призвела до формування індустріальних суспільств, що замінили старі - аграрні.

Характерні риси індустріальних суспільств такі:

• Розвинена економіка, заснована на новітній техніці і технології.

• Прискорення технічного прогресу, впровадження технічних досягнень в усі сфери життя.

• Посилення ролі фахівців, професіоналів у соціально-економічному житті суспільства.

• Зміна ставлення людей до праці: підвищення відповідальності і дисципліни. • Якісне підвищення культурного, освітнього рівня населення.

2.Радянська модернізація була здійснена в 1929 - 1938 рр. і призвела до таких ре­зультатів:

•Створенню важкої промисловості, яка забезпечувала потреби СРСР.

•Часткової модернізації виробництва.

•Переходу до колективних форм землеробства (колгосп, радгосп).

•Ліквідації неписьменності населення.

Формуванню економіки, не здатної до швидкого впровадження новітньої техніки і технології, повному вирішенню проблеми попиту населення.

•Збереженню значного відсотка некваліфікованої ручної праці в усіх сферах еко­номіки.

• Недостатньому підвищенню культурного, освітнього, професійного рівня населення.

Таким чином, радянська модернізація докорінно відрізнялася від капіталістичної. Радянська модернізація, вирішивши ряд невідкладних проблем в області економіки, не стала таким фактором, що перетворить суспільство, виведе його на принципово новий рівень роз­витку.

3.У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) схвалив директиви першого п'ятирічного плану на 1928/29 - 1932/33 рр. Директиви передбачали високі темпи індустріалізації. Приріст промислової продукції мав скласти 16%. Держплан ще більше підвищив темпи індустріалізації: 18% приросту промислової продукції передбачав відправний план і 20% - оптимальний план. Оскільки ініціатором таких темпів індустріалізації був Й. Сталін (та його прибічники в політбюро ЦК ВКП(б)), вона одержала назву сталінської. Не всі керівники схвалили сталінський підхід до індустріалізації, тому що в ньому малося на увазі, що високі темпи розвитку промисловості будуть забезпечені за рахунок погіршення матеріального рівня життя населення країни, у першу чергу - се­лян. Але противники сталінської індустріалізації опинилися в меншості.

В Україні сталінську індустріалізацію підтримали на вищому рівні: Генеральний секре­тар ЦК КП(б)У С. Косіор, голова Раднаркому В. Чубарь, голова ВУЦВК Г. Петровський. Вже в 1927 р. у селян спробували «вилучити» кошти на індустріалізацію. На проми­слові товари різко зросли ціни, у той же час були знижені ціни на хліб, які закупали дер­жавні хлібозаготівельні організації у селян. Це викликало хлібозаготівельну кризу - селяни відмовлялися везти на ринок хліб.

Взимку 1928 - 1929 рр. хлібозаготівельна криза повторилася, незважаючи на вжиті заходи: штрафи, конфіскація майна, кримінальне переслідування за відмову продавати хліб державі. У 1929 р. керівництво СРСР вирішило знову перейти до продрозверстки і відмови­тися від непу в цілому. Частина членів політбюро ЦК ВКП(б) (М. Бухарін, О. Риков, М. Томський) виступили проти скасування непу, але їх звинуватили у нерозумінні «лінії партії», «правому ухилі». А в 1930 р. противників високих темпів індустріалізації вже кваліфікували як ворогів народу, шкідників. Почалися репресії проти госпо­дарників і фахівців, які дозволили собі критику сталінської індустріалізації.

4.Методи проведення індустріалізації були однаковими в усіх республіках СРСР і вклю­чали таке:

- планування темпів індустріалізації п'ятирічками (п'ятирічними планами). Перша п'ятирічка почалася в 1928 -1929 рр.;

- зосередження управління економікою у вищих органах влади - ЦК ВКП(б) і ВРНГ (Вища Рада Народного Госпо­дарства);

- обов'язковість виконання рішень ЦК ВКП(б) і ВРНГ;

- репресії проти противників індустрі­алізації;

- створення грошових ресурсів для індус­тріалізації за рахунок збільшення податків з селянських господарств, випуску облігацій позики на індустрі­алізацію (позики поширювалися при­мусово), економії на всіх соціальних сферах (охорона здоров'я, житлове будівництво, освіта та ін.).

Створена сучасна промисловість, яка за­безпечувала незалежність СРСР від імпорту верстатів, устаткування, чавуну, заліза, сталі, Україна стала одним з роз­винених регіонів СРСР. Тут були побудо­вані заводи-гіганти («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Дніпро-алюмінієвий, Краммашбуд, Харківський тракторний завод). На Дніпрі побудована найбільша в Європі гідроелектростанція (Дніпрогес), а також Зуєвська, Штерівська, Харківська, Київська, Дніпродзержинська та інші мо­гутні електростанції.

Були цілком реконструйовані старі заводи (Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський металургійні та ін.).

Наприкінці 30-х років Україна посіла друге місце в Європі (після Німеччини) з виплавки чавуну, четверте місце у світі з видобутку вугілля, випередила з вироб­ництва металу і машин Францію, Італію.

Індустріалізація в Україні (та інших республіках СРСР) мала і негативні, трагічні наслідки:

-Формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку).

-Зміцнення ролі ВКП(б) у державі, тому що саме партія керувала економікою.

-Відставання легкої і харчової промисловості, оскільки цим галузям приділялося менше уваги, ніж важкій індустрії.

-Нерівномірність будівництва об'єктів індустріалізації, що викликало відставання час­тини регіонів в економічному розвитку.

-Індустріалізація не поліпшила добробуту народу, у більшості населення умови праці і життя залишилися такими ж важкими, як і до революції.

-Збереглася важка некваліфікована ручна праця. У багатьох галузях її частка сягала 70%. Це обумовило збереження низької кваліфікації і низького рівня освіченості, куль­тури у багатьох верств населення.

-За роки індустріалізації від тяжких умов праці, репресій, голоду і хвороб загинули де­сятки тисяч чоловік молодого і середнього віку.

Суцільна колективізація в Україні.Голод 1932 – 1933рр.

План

1.Проголошення суцільної колективізації

2. Етапи суцільної колективізації

3. Доля куркулів

4.Підсумки суцільної колективізації

5.Голодомор 1932- 1933рр. в Україні

1.Незва­жаючи на широку пропаганду колективних форм землеробства і пільги, надані державою колгоспам, більшість селян виявляла обережність і не переходила на нові, колективні фор­ми господарювання.

У 1928 р. Й. Сталін став ініціатором проведення суцільної колективізації (тобто колек­тивізації всіх селянських господарств). На його думку, підтриману більшістю ЦК ВКП(б), колективізація мала створити умови для прискореного завершення індустріалізації, тому що колгоспи (радгоспи) забезпечать країну дешевим хлібом та іншою продукцією. У ході суцільної колективізації передбачалося вирішити ще одну проблему - ліквідувати заможне селянство, яке не підтримувало радянську владу. Суцільна колективізація, як і колек­тивізація 1918 - 1928 рр., викликала опір значної частини селян.

2. 1928 р. - Уряд СРСР прийняв рішення про проведення суцільної колективізації в стислі строки (до 1931 1932 рр.). Розпочалася підготовча, ор­ганізаційна робота.

1929 р. - Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) ухвалив, що колективізацію в Україні не­обхідно завершити восени 1931 - навесні 1932 р. Партійні і державні органи взялися до виконання цього рішення, але наштовхнулися на опір селян.

1930 р. (січень - березень) - Партійно-державні органи почали застосовувати насильницькі методи колек­тивізації. У колгоспи було зараховано 75% селянських господарств з інвента­рем, худобою, птицею, присадибними ділянками.

1930 р.(березень -грудень) - У березні 1930 р. була прийнята постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з лік­відації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» (кур­кулями у той час називали заможних селян).

Й. Сталін виступив у газеті «Правда» з критикою насильницьких методів ко­лективізації (вони були названі «перегинами»), поклав відповідальність за них на місцеве керівництво. У квітні селянам повернули присадибні ділянки, корів (1 шт.), дрібну живність, інвентар, відібрані на початку 1930 р. До кінця 1930 р. органи влади не перешкоджали виходу з колгоспів усіх ба­жаючих.

1931р. - Відновилися насильницькі методи колективізації. 200 тисяч селянських гос­подарств були знищені як куркульські, їхнє майно передане колгоспам (ця акція була названа «розкуркулювання»). 1932 - 1933р. Колективізація завершилася. Індивідуальних селянських господарств зали­шилося не більше 1%.