Тема 4 Культура і духовне життя в Україні 1917 - 1920 рр. Наш край

План

1.Загальний огляд

2.Освіта

3.Наука

4. Література, музика, театр, скульптура

1.Період історії України з 1917 по 1920 р. - несприятливий для розвитку культури. Культура, як і всі сфери життя, потрапила в найскладніші умови, пов'язані з громадянською війною, господарською розрухою, нестачею коштів на культуру, загибеллю, еміграцією багатьох діячів культури, знищенням культурних цінностей. Соціально-політичні зміни, що відбувалися в країні, прихід до влади то одних, то інших політичних сил (Центральна Рада, гетьманський уряд, Директорія, радянський уряд) також вкрай негативно відбилися на розвитку культури, тому що представники культури мали або пристосовуватися до вимог влади, які постійно змінювалися, або не брати участі у культурному процесі взагалі.

Нестабільна політична ситуація, боротьба за владу перетворили культуру в об'єкт ідеологічної боротьби, а пізніше, коли встановилася радянська влада, у засіб затвердження соціалістичної (комуністичної) ідеології. Більшовики сприяли припливу в усі ери культури представників робітників і селян, які часто не мали достатньої освіти, таланту, естетичного смаку. Представники старої інтелігенції у радянського уряду викликали стійку ворожість. У 20-і роки їм навмисно не створювали умов для творчості, не

захищали від життєвих прикрощів, не виявляли належної поваги та уваги до створених творів, особливо якщо діяч культури не був прихильником радянської влади (у 30-і роки стару інтелігенцію піддали репресіям: арештам, розстрілам, засланням).

Боротьба України за незалежність викликала сплеск національних почуттів, що не мог­ло не відбитися на культурі. Багато діячів культури, незважаючи на тяжкі умови, зробили величезний вклад у розвиток української мови, освіти, української літератури, мистецтва. Центральна Рада, гетьманський уряд, Директорія всіляко підтримували українізацію, якийсь час радянський уряд також не перешкоджав розвитку української культури. Діячі культури черпали натхнення в переламному, трагічному, емоційному часі революційних подій і громадянської війни, самі були учасниками цих подій і залишили нам талановиті твори, в яких відобразили весь пафос дійсності.

Значну спробу здійснити прорив в освіті і науці зробили освітяни, вчені.

2.Освіта

– за Центральної Ради:

• Почали створюватися українські школи.

•Засновано 53 українські гімназії.

•Відкриті державні українські університети в Києві, Кам'янець-Подільському (1918 р.).

•Продовжена робота зі створення українських шкіл.

•Випущено кілька мільйонів підручників українською мовою.

• У російських школах введені українська мова, історія і географія України.

- за Радянського уряду:

• Були вжиті заходи по боротьбі з неписемністю. У відповідності до «Дек­рету про ліквідацію неписьменності серед населення РСФРР» (1919 р.) в Україні в 1920 р. були створені комісії по боротьбі з неписьменністю ца чолі з Г. Петровським та губернські, повітові, волосні комісії. Комісії організували навчання неписьменного населення віком від 8 до 50 років. Наприкінці 1920 р. письменне населення складало 51,9% (до революції цей показник був набагато нижче - 27,9%). • Кількість дітей, які навчалися, збільшилася до 2,25 млн; збільшилася також кількість шкіл (до 21,9 тис.).

• Розширилася мережа вищих навчальних закладів. В 1920 р. в Україні діяли 38 вузів. Була скасована плата за навчання у вузах, введені сти­пендії для студентів.

• Створені умови для вступу до вузів робітничої та селянської молоді, яка проходила попередню підготовку до вступу у вуз на робітничих факуль­тетах (робітфаках).

• Створені 665 професійних школ (училищ).