Політичні партії України

Національно-демократичні

Українська республіканська партія.

Українська християнсько-демократична партія.

Українська селянсько-демократична партія.

Народно-демократична партія.

Рух (створений у 1989 р. як суспільний рух, у 1992 р. перетворився в політичну партію).

Ліберально-демократичні

Українська соціал-демократична партія.

Демократична партія України.

Об'єднана соціал-демократична партія.

Партія зелених.

Партія демократичного відродження України.

Комуністичні (соціалістичні)

Комуністична партія України.

Демплатформа.

Соціалістична партія.

Соціал-демократична партія України (об'єднана).

Селянська партія України.

4.Конституційний процес (підготовка і прийняття Конституції) в Україні тривав з 1988 по 1996 р. Конституційний процес можна умовно розділити на кілька етапів:

-1988 - 1991 рр. У 1988 ропі Верховною Радою УРСР прийняте рішення про створення Конституційної комісії для підготовки проекту Основного Закону республіки, тому що Конституція 1978 р. застаріла, не відповідала змінам, що відбулися за час перебудови. Конституційна комісія в травні 1991 р. представила парламенту для обговорення концепцію Конституції України, що передбачала:

•Створення президентської республіки.

•Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

•Створення президентських адміністрацій в областях (замість обласних рад).

•Збереження органів місцевого самоврядування (міських, районних, сільських рад).

•Уведення демократичної виборчої системи на основі багатопартійності.

•Формування професійного парламенту, що складається з депутатів-законодавців.

•Незалежність суддів і т.п.

Ця концепція зустріла різку критику з боку переконаних комуністів і націонал-радикалів і не була прийнята Верховною Радою. Конституційна комісія продовжила роботу.

-1992 - 1993 рр. У липні 1992 р. Конституційна комісія подала на розгляд Верховної Ради проект Конституції. У Верховній Раді виникло політичне протистояння між депутатами, думки яких розділилися на протилежні:

•Зберегти радянську систему (влада Рад різних рівнів). Цю точку зору висловили комуністи.

•Створити парламентську республіку. За формування такої політичної системи виступали націонал-радикали.

•Створити президентсько-парламентську республіку. Цей варіант підтримала помірна опозиція.

Через те, що досягти розумного компромісу депутатам не вдалося, проект Конституції не був прийнятий. У Конституцію 1978 р. Верховна Рада внесла виправлення і зміни (часто вони суперечили одне одному).

-1994 — 1995 рр. У березні 1994 р. відбулися дострокові вибори Верховної Ради. Було обрано 338 (з 450 місць) депутатів. Більше 25% депутатів представляли КПУ. Більшість депутатів були безпартійними (170 чол.). Президентом України був обраний Л. Кучма. Верховна Рада затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. З огляду на те, що конституційний процес знаходився в кризовому стані, Л. Кучма запропонував проект Конституційного Закону про владу і органи місцевого самоврядування. Запропонований Президентом закон дозволяв чітко розмежовувати повноваження законодавчої, виконавчої, судової влади, Президента України. Верховна Рада під тиском Президента погодилася на прийняття Закону. 8 червня 1995 р. між Верховною Радою і Президентом був укладений Конституційний Договір про основні принципи організації і функціонування державних органів влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції.

-1995 - 1996 рр. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. Після тривалого і бурхливого обговорення, внесення виправлень Верховна Рада 28 червня 1996 р. прийняла нову Конституцію України.

5.Конституція України складена відповідно до кращих зразків міжнародного права, що захищає демократію, права і волі громадян. Конституція України складається з 161 статті. Статті об'єднані в 15 розділів. Конституція починається преамбулою, у якій викладається мета прийняття Конституції - зміцнення основ демократичної, правової держави.

Конституція визначила:

•Правовий статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави.

•Форма держави - республіка.

•Джерело влади - народ.

•Державна влада здійснюється на основі поділу на три галузі: законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів), судову (система судів, Прокуратури, Конституційний суд).

•Державна мова - українська.

• Державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

•Права, свободи, обов'язки громадян України.

•Порядок проведення виборів органів влади.

•Функції всіх галузей влади.

•Правовий статус Президента України - глави держави, гаранта Конституції; порядок його обрання.

•Територіальний устрій України як унітарної держави.

•Правовий статус Автономної Республіки Крим.

•Права й обов'язки органів місцевого самоврядування.

•Порядок внесення змін до Конституції України.

Прийняття Конституції - найважливіша історична подія. Конституція законодавче закріпила демократичні завоювання народу України.

Основні тенденції розвитку економіки України

План

1.Наростання кризових явищ

2.Прискорення ринкових реформ

3. Досягнення України в проведенні ринкових реформ

1.Зміцнення незалежності держави можливо тільки за умови створення економіки, яка динамічно розвивається, забезпечує потреби держави. Вирішення цієї задачі було складним і тривалим. Незважаючи на значні зусилля уряду, господарських працівників, громадян, економічна ситуація в Україні дотепер залишається напруженою.

Економіка України пройшла у своєму розвитку кілька періодів. 1991 — 1996 рр. Наростання кризових явищ: скорочення виробництва, банкрутство підприємств, розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, зростання інфляції і зовнішнього боргу Росії, безробіття, невиплати зарплат, пенсій, допомог, розгул економічної злочинності, наростання криміналізації економіки, пограбування внутрішнього ринку України в результаті відсутності митниць і належного контролю з боку держави.

2. Спроби проведення економічних реформ і виходу з кризи: створення умов для розвитку різних видів власності, підприємницької діяльності, господарської самостійності підприємств. 1996 — 1999 рр. Прискорення ринкових реформ. Початок стабілізації фінансової сфери (у 1996 р. була введена національна валюта - гривня, знизилася інфляція). У цілому стан економіки продовжує залишатися важким, кризовим.

1999 - 2002 рр. - деяка стабілізація економіки: зменшення інфляції, скорочення спаду виробництва, зростання зайнятості населення, насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва, у тому числі і сільського господарства, початок освоєння ряду галузей світового ринку. Але економічне становище продовжує залишатися несталим. Технічне оснащення багатьох галузей не відповідає світовому рівню. Низький рівень зарплат викликав бідність населення, що визначила низьку купівельну спроможність громадян. Це перешкоджає розширенню вітчизняного виробництва.

Причини економічних проблем 90-х років. Труднощі створення національної економіки пояснюються багатьма причинами. Національну економіку довелося створювати в несприятливих умовах. Напередодні розпаду СРСР економіка держави в цілому і союзних республік знаходилася в глибокій кризі. Ринкові реформи, що почалися в середині 80-х років, не були доведені до кінця. Уряд незалежної України, поклавши собі за мету створення могутньої національної економіки на основі соціальне орієнтованих ринкових реформ, тривалий час не міг не тільки вирішити цю задачу, але й вивести країну з хаосу економічної кризи. Багато в чому це пояснювалося тим, що у Верховній Раді не було єдності думок із приводу економічної політики України, а в уряду - необхідного досвіду проведення ринкових реформ. Тому Верховна Рада спізнювалася з прийняттям необхідних законів, а заходи уряду, здійснювані в галузі економіки, виявилися недостатніми для успішного виходу з кризи і створення розвинутої економіки. Непідготовленим до нових економічних умов виявилося і все суспільство, що звикло до соціалістичних стереотипів.

Крім внутрішніх обставин, оздоровленню української економіки перешкоджали зовнішні фактори:

•Несправедливо було розділене майно СРСР між колишніми союзними республіками (Держбанк, золотий і алмазний фонди стали власністю Росії).

•У Росії також відбувалася економічна криза. Це погіршувало ситуацію в Україні, тісно пов'язаній з російською економікою.

•В Україні не було (і немає) достатньої кількості енергоресурсів (нафта, газ), без яких стабільний економічний розвиток неможливий. Україна змушена експортувати нафту і газ, ціни на які у 90-ті роки зросли, особливо в Росії і Туркменістані, які є основними постачальниками цієї сировини.

3.Удалося законодавчо і практично сформувати багатоукладну економіку. Крім державної, були створені такі види власності: державно-асоціативна (частину капіталовкладень у виробництво здійснює держава, решту - трудовий колектив, який є власником нарівні з державою), асоціативна (усі працівники підприємства є влас­никами акцій), асоціативно відкритого типу (акції розподіляються як серед працівників підприємства, так і інших громадян), орендна, індивідуальна (приватна), спільна за участю іноземного капіталу. Багато підприємств, переборовши кризу, вийшли на новий рівень виробництва, почали освоювати світовий ринок: «Мотор-Січ» (Запоріжжя), Сумське науково-виробниче об'єднання ім. Фрунзе, об'єднання «Азовсталь» (Маріуполь), Київські науково-виробничі об'єднання ім. Артема та ім. Антонова, завод «Комунар» (Запоріжжя), Донецьке виробниче об'єднання «Норд», Микола­ївський кораблебудівний завод; завод ім. Малишева (Харків) і ін. Удалося створити достаток промислових товарів і продуктів харчування. Почали створюватися фермерські (індивідуальні) господарства на селі. У 2002 р. був прийнятий Закон про землю, який передбачає розвиток приватної власності на землю, що повинно сприяти поліпшенню роботи всього сільськогосподарського комплексу. Була введена національна валюта - гривня (1996 р.), вдалося зберегти відносно твердий курс гривні. Покращилося ставлення працівників до своєї праці, підвищилася відповідальність, якість роботи.

Зовнішня політика незалежної України

План

1. Основи міжнародної політики

2. Досягнення і проблеми міжнародної політики України

3.Вирішення проблемних питань міжнародних відносин

1.Основи міжнародної політики незалежної України були визначені в Декларації про державний суверенітет України, у розділі «Міжнародні відносини», це активне сприяння процесу зміцнення миру і міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права, розвиток співробітництва і добросусідства з країнами світу, участь у різних формах загальноєвропейського процесу. Україна проголосила себе нейтральною державою, такою, що не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщати ядерну зброю.

У 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких були закріплені основи міжнародної політики країни, проголошені в Декларації про державний суверенітет України. Відповідно до цього документу Україна здійснює міжнародну політику і тепер.

2.Досягнення і проблеми міжнародної політики України

Визнання статусу України як незалежної держави

• Україна була визнана як незалежна держава 150 країнами світу; більше 100 країн світу встановили з Україною дипломатичні відносини.

Участь у ядерному роззброєнні

Україна підписала ряд документів, відповідно до яких вона одержала статус без'ядерної країни: Договір про стратегічні наступальні озброєння (1991 р.), Лісабон­ський протокол до нього (1992 р.), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.).

Уряд України погодився на без'ядерний статус за умови твердих міжнародних гарантій безпеки, територіальної цілісності нашої держави. У 1994 р. Україна, США, Великобританія, Росія підписали Меморандум про гарантії безпеки України у випадку приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Україна стала учасником загальноєвропейських процесів, активно співробітничає з державами СНД, Європейської співдружності, НАТО, веде активну роботу в ООН і інших міжнародних організаціях.

У 1992 р. Україна стала членом Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції, у 1995 р. - Ради Європи, приєдналася до програми «Партнерство заради миру».

У 1992 р. Україна підписала Паризьку хартію, Декларацію Гельсінкської зустрічі на вищому рівні, Декларацію про Чорноморський економічний союз (цю декларацію підписали 11 країн причорноморського регіону).

3. У 1997 р. Україна змогла вирішити проблему розділу Чорноморського флоту і статусу м. Севастополя. Це питання тривалий час ускладнювало взаємини України з Росією, викликало претензії країн одна до одної. Воно було вирішене після підписання угоди про Чорноморський флот і Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією. Обидві країни визнавали існуючі кордони. Росія визнала право власності України на майно колишнього Чорноморського флоту СРСР. Флот був поділений нарівно. Росія одержала право на оренду земельних ділянок і розташованих на них об'єктів берегової інфраструктури, а також акваторії бухти в Севастополі і Феодосійському порту для базування російського флоту. Росія зобов'язалася відшкодовувати витрати на базування своїх військ і вартість переданих Росії кораблів, судів, плавзасобів.

У 1997 р. Україна підписала широкомасштабний договір у Констанці з Румунією. Договір зняв територіальні претензії Румунії до України, обидві країни визнали непорушність існуючих кордонів, зобов'язалися розвивати співробітництво, забезпечувати національні права українців (які проживають у Румунії) і румунів (які проживають в Україні).