Класифікація партій України

Праві	• Українська національна партія (УНП) • Українська християнсько-демократична партія (УХДП) • Українська народно-демократична партія (УНДП)
Соціал-демо-кратичні	• Соціал-демократична партія України (СДПУ) • Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ)
Національно-центристські	• Українська республіканська партія (УРП) • Демократична партія України (ДемПУ) • Українська селянська демократична партія (УСДП)
Ліві	• КПУ • Демплатформа (частина КПУ) • Партія демократичного відродження України (ПДВУ)
Екологічні	• Партія «зелених» України(ПЗУ)

2.У 1990-1991 рр. сотні тисяч чоловік вийшли з КПУ. У 1990 р. група реформаторів - членів КПРС - об'єдналася в Демократичну платформу,

оголосивши головну мету: перетворення КПРС у партію парламентського типу. У КПУ були прибічники Демплатформи. На XXVIII з'їзді КПУ вони сформулювали свої вимоги: реорганізація КПРС, перетворення її в союз компартій республік; деполітизація КДБ, МВС, Збройних Сил і управлінських державних установ. З'їзд пропозицій не прийняв. Демнлатформа оголосила про свій вихід із КПУ й у 1990 р. створила нову партію - Партію демократичного відродження України (ПДВУ), ліво-демократичної орієнтації.

Частина членів Демплатформи залишилася в КПРС. До 1991 р. КПРС, КПУ лишалися правлячими партіями, під контролем яких знаходилося суспільство і держава. У березні 1990 р. відбулися вибори у Верховну Раду України й у місцеві ради. Рух, УГС, «Меморіал», «Товариство української мови ім. Т. Шевченка», асоціація «Зелений світ» і багато які інші створили для координації дій на виборах Демократичний блок, він завоював майже третю частину місць у Верховній Раді.

Демократичний блок виступив за суверенітет України, багатопартійну систему, ринкові реформи. Дві третини з 450 депутатських місць у Верховній Раді одержали представники партійного і державного апарата, керівники підприємств, голови колгоспів. Тому робота Верховної Ради, що почалася 15 травня 1990 р., проходила в умовах гострої конфронтації політичних сил. Головою Верховної Ради був обраний перший секретар ЦК КПУ В. Івашко. Представники Демократичного блоку запропонували на посаду заступника голови Верховної Ради І. Юхновського, але не одержали підтримки більшості депутатів. На третій день після виборів керівних органів Верховної Ради опозиційно налаштовані депутати організували блок - Народну раду, до складу якої ввійшло 125 депутатів. Головою Народної ради був обраний І. Юхновський. Народна рада виступила за суверенітет України. 11 липня 1990 р. В. Івашко зробив сенсаційну заяву про своє бажання піти у відставку і балатуватися на посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС. Це деморалізувало комуністичну більшість Верховної Ради і полегшило боротьбу опозиції за суверенітет України.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла історичний документ - «Декларацію про державний суверенітет України».

Короткий зміст Декларації про державний суверенітет України

Проголошувалося право української нації на самовизначення і створення в існую­чих кордонах національної держави.

Проголошувався принцип народовладдя, що здійснюється на основі Конституції через народних депутатів місцевих Рад і Верховної Ради УРСР. Державна влада УРСР самостійна у вирішенні будь-яких державних питань. Державна влада складається з трьох галузей: законодавчої, виконавчої, судової. Кожному громадянину УРСР зберігалося громадянство СРСР. Усім громадянам гарантуються права і свободи, передбачені Конституцією.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканною. УРСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій республіки.

УРСР - економічно самостійна держава. УРСР має право на частину загальносоюз­ного багатства в загальносоюзному алмазному і валютному фондах, золотому запасі. Вирішення питань загальносоюзної власності відбувається на договірній основі між республіками.

УРСР створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову системи, формує державний бюджет, у разі потреби запроваджує свою грошову одиницю. В УРСР забезпечується захист усіх форм власності.

УРСР самостійно організовує охорону природи з метою забезпечення екологічної безпеки.

УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, освітнього, культурного і духов­ного розвитку, гарантує всім національностям, що проживають на території України, право вільного національно-культурного розвитку.

УРСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу й української мови.

УРСР має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи державної безпеки.

УРСР - нейтральна держава, що не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю.

Міжнародні відносини УРСР здійснює самостійно, суб'єктно.

УРСР визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права й загально­людських цінностей.

Декларація є основою для нової Конституції і законів України.

Здобуття Україною незалежності

План

1. Проведення Всесоюзного референдуму

2.Надзвичайний стан в СРСР

3.Проголошення незалежності України

1.Із середини 1990 р. у СРСР відбувся «парад суверенітетів» - усі республіки прийняли декларації про суверенітет.

Наприкінці 1990 р. обстановка в СРСР загострилася. Частина партійно-державного апарата висловлювала невдоволення тим, що республіки СРСР прийняли декларації про суверенітет, призивала покінчити із сепаратизмом. 17 березня 1991 р. було вирішено провести Всесоюзний референдум. У бюлетені було одне питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою будуть гарантовані права і свободи будь-якої національності?». КПРС розгорнула агітацію за оновлену федерацію. КПУ активно брала участь у цій роботі, але ставлення до референдуму в партії було неоднозначним. Голова Верховної Ради України Л. Кравчук (В. Івашко перейшов на роботу в ЦК КПРС у липні 1990 р.) назвав референдуму надуманим, не відповідним до Декларації про державний суверенітет України». Його точку зору розділяли багато партійних працівників і громадяни України. Незважаючи на це, референдум в Україні було вирішено провести (шість республік СРСР відмовилися від проведення референдуму). Одночасно з референдумом керівництво республіки вирішило провести республіканське опитування населення України. Громадянам було запропоноване таке питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік на засадах Декларації про державний суверенітет України?»

У Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській областях було вирішено провести одночасно з Всесоюзним референдумом регіональний референдум, на якому запропоновано дати відповідь на питання: «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, що самостійно вирішує питання внутрішньої і зовнішньої політики, що забезпечує рівні права громадянам незалежно від їхньої національної чи релігійної приналежності?». Опозиційні партії агітували за республіканське опитування і проти Всесоюзного референдуму, на якому пропонували громадянам України сказати «ні». У призначений термін референдуми й опи­тування відбулися.

Підсумки Всесоюзного референдуму, регіонального референдуму і республіканського опитування, проведених в Україні, виявилися суперечливими.

Учасники референдумів і опитування не усвідомили, що голосують за принципово різний державний устрій, коли на перше і друге питання відповідали «так». Підсумки регіонального референдуму (за незалежну Україну) однозначно продемонстрували популярність ідеї незалежності в західних областях. Ця обставина вплинула на роботу Верховної Ради, яка прийняла ряд постанов, що зміцнюють суверенітет України (перехід підприємств вугільної промисловості у власність України, про митницю, про введення власної валюти й ін.).

2.У серпні 1991 р. була завершена робота зі створення тексту нового союзного договору республік СРСР; його підписання планувалося провести 20 серпня. Однак цього не відбулося. 19 серпня 1991 р. о шостій годині ранку в СРСР був оголошений надзвичайний стан. Надзвичайний стан увів надзвичайний орган влади - ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану) у зв'язку з хворобою, президента М. Горбачова, який у цей час знаходився на відпочинку у Форосі (Крим). ДКНС складався з 8 чоловік, очолював його Г. Янаєв - віце-президент СРСР. ДКНС зробив спеціальну заяву, у якій була оголошена основна мета введення надзвичайного стану - збереження цілісності СРСР, наведення порядку в країні. ДКНС на першому етапі підтримала армія, центральні державні і господарські органи, КДБ. Ставлення в країні до того, що відбулося, було різним, у перші дні після оголошення надзвичайного стану багатьом не були до кінця зрозумілі причини того, що трапилося, поповзли несподівані чутки. Наприклад про те, що М. Горбачов не хворий (цей слух незабаром цілком підтвердився).

Відразу після створення ДКНС керівництво КПУ, багато рад різних рівнів заявили про його підтримку. Рух, демократичні партії, громадські організації України розцінили подію як спробу державного перевороту в СРСР, призвали до боротьби проти ДКНС. Верховна Рада України утрималася від оцінки того, що трапилося, до 21 серпня 1991 р. Президент Росії Б. Єльцин засудив створення ДКНС, кваліфікував цю подію як путч, спробу державного перевороту, скасування демократичних реформ і суверенітету республік СРСР.

У ніч з 20 на 21 серпня ДКНС здійснив спробу захопити «Білий дім» (Будинок Рад) у Москві. Тут знаходився уряд Росії і президент Б. Єльцин. Здійснити це не вдалося.

3.Президія Верховної Ради УРСР 21 серпня засудила ДКНС і прийняла рішення скликати 24 серпня позачергову сесію Верховної Ради. Позачергова сесія Верховної Ради 24 серпня 1991 р. прийняла «Акт проголошення незалежності України».