Тема 10 Україна в умовах політичної і економічної лібералізації (1953-1964рр.)

Суспільно-політичне життя, політична боротьба у 1953-1964рр.

План

1. Внутрішньополітичне становище України

2. Початок десталінізаци в Україні

3. Територіальні зміни

4. Соціально-політичне життя і політична боротьба в Україні в 1956 - 1964рр.

5.Досягнення політики десталінізації (кінець 50-х - початок 60-х років)

1.Внутрішньополітичне становище України в 1953 - 1956 рр. визначила гостра внутрішньопартійна боротьба, що почалася в керівництві ЦК КПРС (КПРС - нова назва ВКП(б) з 1952 р.) після смерті Й. Сталіна (5 березня 1953 р.). Формально вищими органами влади СРСР були ЦК КПРС і Верховна Рада, тому смерть секретаря ЦК КПРС Й. Сталіна не повинна була викликати політичну кризу, тим більше що існував механізм обрання нового секретаря. Але фактично вся повнота влади була зосереджена в руках Й. Сталіна і «вузького кола» найбільш впливових членів президії ЦК КПРС. Ця обставина породила конкуренцію, суперництво угруповань, які прагнули зміцнити владу за допомогою висування «свого» секретаря ЦК КПРС. Спочатку ця боротьба почалася в президії, а потім у ЦК і серед партійних керівників середнього і нижчого рівня. У боротьбу за владу були утягнені також органи державної безпеки, керівництво армії, союзних республік.

До червня 1953 р. висунулося два найбільш реальні претенденти на владу в СРСР - Л. Берія (керівник органів держбезпеки) і М. Хрущов (секретар, а потім перший секретар ЦК КПРС). Обидва претенденти були досить впливові, мали прибічників у партії і керівних органах країни. В Україні, в інших республіках СРСР були прибічники як у Л. Берії, так і в М. Хрущова. У президії ЦК КПРС у М. Хрущова і Л. Берії не було підтримки більшості (президія складалася з 10 чоловік), члени президії відразу після смерті Й. Сталіна прийняли рішення про «колективне керівництво» і не збиралися підкорятися жодному лідеру. У той же час система влади, яка сформувалася за Й. Сталіна, не могла існувати без лідера, тому що по-суті була диктаторською, тоталітарною.

У спалахнувшій боротьбі за владу Л. Берія був переможений швидко. Л. Берія, борючись за владу, вирішив домогтися мети за допомогою організації змови проти М. Хрущова. В Україні ці прагнення Л. Берії підтримали вищі посадові особи. Т. Строкач зміг вручити М. Хрущову матеріали, які підтверджували намір Л. Берії і його прибічників. Ці і численні інші матеріали, що вже малися в М. Хрущова, допомогли йому підготувати за допомогою своїх прибічників обвинувачувальний документ, що дозволив йому на липневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС довести, що Л. Берія і його прибічники готували змову, вели антипартійні й антидержавні дії. Зокрема, Л. Берію обвинуватили в шпигунстві, фальсифікації цілої низки політичних справ проти видатних членів партії. Л. Берія і його прибічники, у тому числі П. Мешик і С. Мільштейн, були заарештовані, позбавлені всіх посад, а згодом Л. Берія був розстріляний. М. Хрущов довів своє право на лідерство в президії ЦК КПРС, а отже, у країні.

Факти біографії

Хрущов Микита Сергійович (1894 - 1971 рр.). Народився в ро­дині шахтаря. З 1908 р. працював на заводах і шахтах Донбасу робітником. У 1918 р. вступив до РСДРП(б). Брав участь у гро­мадянській війні, потім був на партійній і господарській роботі в Україні. У 1929 р. вчився у Москві в Промисловій академії. З 1931р. - на партійній роботі в Москві. У 1938-1949 рр. (з перервою в 1947р.) був секретарем ЦК КП(б)У. У1941 - 1945 рр. - член Військових Рад Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. З 1943 р. - генерал-лейтенант. З березня 1953 р. - секретар, а з вересня - перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958 - 1964 рр. голова Ради міністрів СРСР.

М. Хрущов зайняв сторожку позицію, суть її зводилася до такого: у цілому в СРСР побудоване справедливе, здатне до прогресу суспільство; необхідно позбавити його від репресій, сталінських методів керівництва, звеличування особи Й. Сталіна. У таких умовах у СРСР (і в Україні) почалася десталінізація.

2.Припинилися масові репресії - Почалися реабілітації (зняття незаконного вироку і покарання) репресованих у 30-ті роки відомих радянських, партійних, військових діячів, учених. З таборів ГУЛАГ а в Україну поверталися ті, хто був репресований за дрібні «провини» - анекдоти про радянську владу і Й. Сталіна. На волю вийшли заарештовані по «справі

лікарів» 1953 р.

На сторінках періодичної преси усе рідше згадувалося ім'я Й. Сталіна, з'явилися матеріали, що засуджували кривавий сталінський режим. Були розширені права союзних республік в економічному і культурному житті.

Таким чином, десталинізація в першій половині 50-х років мала обмежений характер, вона торкнулася лише деяких проблем, критика сталінізму була обережною, не давала впев­неності суспільству в тім, що демократичні зміни необоротні. Цьому часу була дана точна назва - «відлига», «хрущовська відлига» (потеплення серед зими). Народилася назва по повісті популярного письменника І. Еренбурга «Відлига», опублікованої в 1954 р. Як при­родна відлига може швидко закінчитися зимовим похолоданням, так і соціально-політична «відлига» була хитливою.

3.У 1954 р. відбулася важлива територіальна зміна в Україні: за рішенням Верховної Ради СРСР (від 19 лютого 1954 р.) Кримська область була передана від РРФСР до УРСР. Цьому рішенню передувала постанова Президії Верховної Ради УРСР від 13 лютого 1954 р.

З приєднанням Кримської області Україна перетворилася в найбільшу республіку СРСР із великим економічним потенціалом. Одночасно приєднання Криму ставило перед УРСР задачу вирішення проблем півострова, серед яких найважливішими були такі:

•Економіка Кримської області знаходилася в глибокій кризі. Особливо тяжким було становище в сільському господарстві. Необхідно було вживати екстрених заходів по виведенню економіки півострова з кризи.

•Після насильницької депортації місцевого населення з Криму гостро встала проблема трудових ресурсів. Без вирішення цього питання був неможливий економічний, соціальний, культурний розвиток Криму.

Керівництво УРСР розробило ряд заходів, спрямованих на вирішення проблем Криму. Але здійснити їх у 50-ті роки не вдалося через відсутність коштів.

4.XX з'їзд КПРС відбувся в лютому 1956 р. Це був перший партійний з'їзд післясталінського періоду. М. Хрущов надавав цьому з'їздові велике значення, брав участь у ретельній його підготовці, домігся рішення про скликання з'їзду на вісім місяців раніше статутного терміну. М. Хрущов і його прибічники планували вирішити на з'їзді важливі питання, пов'язані зі зміцненням влади:

•Легалізувати повноваження першого секретаря ЦК КПРС і відтіснити від влади політичних суперників.

•Піддати критиці сталінські методи керівництва країною, політику звеличування Й. Сталіна (культ особи), практику репресій.

У перші дні роботи з'їзд розглядав різні «планові» питання, включені до порядку денного. В останній день роботи з'їзду новий склад ЦК обрав президію і секретаріат. Результати виборів не виправдали надій М. Хрущова: до складу президії ЦК увійшли його послідовні супротивники - Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов. Але новий склад ЦК КПРС більш ніж на половину складався з людей, зобов'язаних своєю кар'єрою М. Хрущову. Після виборів президії М. Хрущов оголосив, що делегати з'їзду повинні зібратися на закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин зачитував доповідь «Про культ особи і його наслідки».

З доповіді М. Хрущова випливало, що партійно-державне керівництво СРСР вирішило відкоригувати тоталітарні методи керівництва країною і найбільш недемократичні ідеологічні принципи. У доповіді різкій критиці піддалися сталінські методи керівництва, створення культу особи Й. Сталіна, зосередження в його руках усієї повноти влади; засуджувалися репресії, приводилися численні факти зловживань владою і порушень законності. Доповідач виразив упевненість, що ці негативні явища будуть переборені і не стануть перешкодою для подальшого будівництва соціалізму.

Делегати з'їзду, серед яких не всі були прибічниками критики Сталіна, вислухавши доповідь, погодилися з пропозицією М. Хрущова розіслати його по партійних організаціях, а в пресі доповідь не публікувати. Текст цієї доповіді вперше був опублікований у СРСР тільки в 1989 р. у журналі «Известия ЦК КПСС», №3, хоча за кордоном він був широко відомий.

Розвінчуючи тоталітарну політику Й. Сталіна, М. Хрущов зміцнив свою владу й автори­тет у радянському суспільстві. Він подбав, щоб архівні документи, що свідчать про його участь у репресіях, особливо в Україні в 1938 р., стали недоступними.

Після XX з'їзду процес десталінізації прискорився, але він як і раніше не торкався органів тоталітаризму. Багато проблем залишилися на довгі роки невирішеними, наприклад:

•Не була засуджена депортація селян у роки колективізації, масові виселення зі своїх місць жителів Західної України.

•Не було дозволено повернутися на батьківщину виселеним з південних районів України татарам, німцям, іншим етнічним групам, хоча сам факт виселення був виз­наний незаконним.

•Не були переглянуті справи жертв політичних процесів, що відбулися до 1934 р.

•Не створені умови для дотримання прав людини (свобода слова, мітингів, зборів, віросповідання).

•Реабілітація засуджених не передбачала визнання провини держави перед жертвами репресій.

М. Хрущов, керівники країни, на словах засуджуючи сталінізм, у практичній діяльності часто використовували недемократичні методи.

З 1962 р. процес демократизації суспільства сповільнився, відбулися події, що свідчать про те, що керівництво країни в будь-який момент може повернутися до тоталітаризму: розстріл демонстрації в Новочеркаську і ряді інших міст, посилення ідеологічного контролю, припинення критики Й. Сталіна. Таке становище зміцнилося ще і тією обставиною, що М. Хрущов - ініціатор десталінізації - на високій посаді виявив такі особисті якості, як непослідовність, надмірна емоційність, амбіційність, схильність до вольових методів вирішення проблем, марних обіцянок.

Причини непослідовності керівництва СРСР при проведенні політики десталінізації

Політичні причини - Більшість керівників країни, у тому числі і М. Хрущов, зробили кар'єру в 20-40-ві роки, «увібравши» тоталітарні методи керівництва, від яких не здатні були відмовитися. Діюче керівництво країни було причетне до репресій і до всіх трагічних подій історії СРСР 1925 - 1953 рр. Це викликало в нього побоювання, що якщо десталінізація роз­горнеться глибше, то постане питання і про відповідальність багатьох працівників партійно-державного апарата. Політика десталінізації викликала активну протидію, консолідацію противників цього курсу (наприклад, проти десталінізації виступали перші секретарі ЦК КПУ О. Кириченко,

М. Підгорний). Починалися спроби організації змови для відсторонення

М. Хру­щова і його прибічників від влади (наприклад, у 1957 р.).

Міжнародні - В умовах «холодної війни» СРСР не одержав належної підтримки процесу демократи­зації у провідних капіталістичних країн. Необхідність проводити твердий курс у міжна­родних справах, конфронтація з Заходом закономірно призвели до жорсткості внутрішньополітичного режиму СРСР (і союзних республік).

Економічні - Соціалістична держава з планово-директивною економікою й однопартійною системою (яким був СРСР) не могла функціонувати на демократичній основі.

Однак, незважаючи на суперечливий, непослідовний характер десталінізації, ця політика привела до значних досягнень на шляху демократизації радянського суспільства.

4.Створено спеціальні комісії з реабілітації незаконно репресованих. Почалася масова реабілітація у всіх союзних республіках СРСР. До 1959 р. КДБ і Генеральна прокуратура УРСР переглянули 4263 тисячі справ діючого й архівного оперативних списків на 5451 ти­сячу чоловік. Було реабілітовано 2689 тисячі чоловік, тобто 58%. Були реабілітовані засуд­жені за співробітництво з окупаційним режимом; 65534 члени ОУН (які не здійснили злочинів).

На початку 60-х років був ліквідований ГУЛАГ.

Демократизувалася робота партійних організацій. Був прийнятий новий Статут КПРС, у якому передбачалося відновлення не менш чверті складу ЦК і його Президії на кожних чергових виборах; обрання керівників партійних органів тільки на три терміни. Це обмежувало повновладдя партійних чиновників.

З'явилося більше можливостей для вільної творчості. Почалася демократизація всіх сторін громадського життя. Партійно-державні органи влади відмовилися від тоталітарних методів керівництва державою.

Був обмежений контроль центральних органів за економікою. Це полягало в створенні те­риторіальних органів управління економікою - раднаргоспів (рад народного господарства).

Розширилися права союзних республік у формуванні бюджету, у сфері теріально-технічного постачання, збуту, в адміністративних питаннях.

Економічний розвиток України.Реформи М. Хрущова

План

1.Розвиток промисловості

2. Сільське господарство

3.Заходи КПРС і уряду СРСР в економіці (кінець 50-х - перша половина 60-х років)

4.Соціальна політика

5.Культура і духовне життя в Україні

1.Наприкінці 50-х - в першій половині 60-х років в Україні (і в СРСР у цілому) був досягнутий цілий ряд успіхів у розвитку базових галузей важкої індустрії, військово-промислового комплексу (ВПК). Усередині ВПК особлива увага приділялася розробці і серійному випуску ядерної зброї і засобів її доставки. Керівництво країни поставило задачу прискорити розвиток наукових досліджень, створення нових галузей, модернізацію старих. Для вишукування коштів на реалізацію цих завдань було вирішено:

•Скоротити фонд нагромадження.

•Скоротити чисельний склад офіцерського корпусу армії (на 200 тис. чоловік).

•Закуповувати за кордоном нову техніку.

Досягненнями промислового розвитку цього періоду можна назвати:

•Зростання темпів росту економіки.

•Будівництво нових заводів на Півдні України (завод важких пресів і завод бурякозби­ральних комбайнів у Дніпропетровську, трансформаторний завод у Запоріжжі, завод вантажних автомобілів у Кременчуці й ін.).

•. Спорудження і реконструкцію 700 підприємств легкої і харчової промисловості.

•Зміцнення паливно-енергетичної бази. Побудовано Дніпровський каскад гідроелек­тростанцій.

•Випуск найбільших у світі сухогрузів і рибальських траулерів у Миколаєві, реактив­них літаків ТУ-124 у Києві.

•Розробку і впровадження в машинобудування нових видів техніки (кукурудзозби­ральні комбайни, металорізальні верстати).

•Будівництво в Дніпропетровську найбільшого у світі ракетобудівного комплексу.

•Будівництво теплоелектростанцій: Ворошиловоградської, Миронівської, Придніпровської, Сімферопольської, Слов'янської, Старобешівської; гідроелектро­станцій Дніпровського каскаду - Дніпродзержинської, Каховської, Кременчуцької.

•Збільшення кількості шахт у Донбасі. Освоєння нових вугільних басейнів Львівсько-Волинського, Дніпропетровського (бурого вугілля).

•Освоєння нових газових родовищ - Радченківського (Полтавська область), Шебелинського (Харківська область).

•Будівництво найбільшого в Європі Південного гірничозбагачувального комбінату (Криворізький).

•Вирішення завдання створення хімічної промисловості («великої хімії»). У цю галузь удалося вкласти в 1,5 раза більше коштів, ніж за попередні 40 років. Було побудовано 35 нових заводів і 250 хімічних підприємств (Лисичанський, Рубежанський, Горлівський, Раздольський, Черкаський, Чернігівський, Дніпропетровський і ін.).

•У зв'язку з відставанням легкої промисловості на підприємствах важкої індустрії був налагоджений випуск устаткування для легкої і харчової промисловості і так званих «товарів народного споживання», тобто побутових товарів.

•Значні успіхи були досягнуті в освоєнні космосу. Реалізація космічних програм - «лакмусовий папір» для визначення результативності ракетно-ядерної гонки. Запуском першого у світі штучного супутника Землі (4 жовтня 1957 р.) СРСР продемонстрував, що робота над створенням міжконтинентальних балістичних ракет завершена, тобто в збройних сил СРСР з'явилася можливість перенести ядерну зброю в будь-яку точку земної поверхні. 12 квітня 1961 р. у СРСР був зроблений ще більш грандіозний прорив в освоєнні космосу - політ в космос першої у світі людини -громадянина СРСР Юрія Олексійовича Гагаріна.

Економічні успіхи кінця 50-х років породили в керівництві країни впевненість у тім, що найближчим часом СРСР побудує матеріально-технічну базу комунізму (ця база перед­бачала абсолютний достаток усіх товарів).

На XXII з'їзді КПРС, що відбувся в 1961 р., була прийнята Програма КПРС, у якій декларувалася побудова комунізму (демократичного, високорозвиненого ладу, за якого здійснюється принцип розподілу матеріальних цінностей - по потребах) до 1980 р. Але здійснити Програму КПРС не вдалося.

2.У середині 50-х років сільське населення зрівнялося по чисельності з міським (до революції 1917 р. сільських жителів було більше 75%). Забезпечити населення продовольством стало можливим тільки за умови збільшення сільськогосподарської продукції. Виробити більше сільськогосподарської продукції можна було такими методами:

1.Інтенсифікація виробництва, тобто впровадження сучасної техніки і технології виробництва, елітних сортів, порід, зберігаючих технологій.

2.Збільшення посівних площ при збереженні того ж самого технічного і техно­логічного рівня.

Керівництво СРСР обрало другий метод. У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю, Південного Уралу. Найбільша кількість ресурсів була спрямована до Казахстану. В освоєнні цілинних земель Казахстану взяли участь переселенці з України (80 тис. чоловік з 360). Українські переселенці організували 54 колгоспи. У 1956 р. цілинні землі дали рекордний врожай, він склав половину заготовленого державою хліба. У сільському господарстві почався підйом. Збір зерна зріс на 20%, цукрового буряка - у 2 рази, виробниц­тво м'яса зросло у 3 рази, молока - у 2 рази.

З 1958 р. підйом у сільському господарстві змінився різким спадом, основні причини цього:

•Сільське господарство в умовах неринкової економіки не мало внутрішніх стимулів до розвитку (одержання прибутку, конкуренція), розвивалося «за наказом» керівництва.

•На початку 60-х років поступово припинилося виділення великих коштів на розви­ток сільського господарства (як це було в другій половині 50-х років).

•Необхідність викупити техніку в МТС (з 1957 р.) стала для багатьох колгоспів непо­сильним економічним тягарем, що підірвав їхнє відносне благополуччя. До 1958 р. колгоспи викупили 108 тис. тракторів, 43 тис. зернових комбайнів і багато іншої техніки.

•У 1960 р. були підвищені ціни на промислову продукцію, запчастини, мінеральні до­брива, а ціни на сільськогосподарську - «заморожені» (тобто не підвищилися).

•У 1959 р. почалася нова кампанія по укрупненню колгоспів (перший раз колгоспи укрупнювали на початку 50-х років). До 1960 р. нараховувалося 9634 колгоспи (у 1950 р. їх було 19295). Невеликі села, хутори стали занепадати.

•Зменшення присадибних ділянок (у 1955 р. - майже в 2 рази).

•Скорочення кількості домашньої худоби в колгоспників, що «добровільно» відмови­лися від 9% корів, 20% свиней, 53% овець і кіз з ініціативи керівництва колгоспів.

•Зниження врожаїв на цілинних землях через ерозію ґрунтів, (ерозія ґрунтів відбувається, як правило, через неправильне землекористування і виражається в руйнуванні ґрунтів, зменшенні їхньої родючості.)

•Надмірне збільшення посівів кукурудзи, навіть у тих регіонах, де через кліматичні умови ця культура була непридатна (ініціатором широкого впровадження кукурудзи був М. Хрущов, що став прихильником цієї ідеї після візиту в США, де познайомився з досвідом роботи американських фермерів, які широко використовують кукурудзу, особливо для корму худобі).

Кризове становище в сільському господарстві збільшила посуха 1963 р. СРСР був змушений закупити в зв'язку з неврожаєм хліб за кордоном (у США і Канаді було закуплено 12 млн. тонн зерна, вартістю 1 млрд. доларів). Країна потрапила в залежність від імпорту хліба на багато років. Бракувало й інших сільськогосподарських продуктів, спорожніли прилавки продовольчих магазинів. Коли ж у них завозили товари, вишиковувалися довгі і гучні черги.

В другій половині 50-х - на початку 60-х років керівництво СРСР здійснило ряд заходів, які, на його думку, повинні були докорінно поліпшити становище в економіці. Ці заходи здійснило і керівництво України.

3.Заміна галузевих мініс­терств у промисловості і будівництві на терито­ріальні органи управ­ління - ради народного господарства — раднар-госпи. (В Україні було створено до 1960 р. 14 раднаргоспів, що керу­вали 2,8 тис. підпри­ємств, які випускали більшу частку промис­лової продукції).

Децентралізація управ­ління економікою (перед­бачалося, що раднаргоспи будуть ефектив­ніше управляти економі­кою підвідомчих облас­тей. Найбільші раднаргоспи України - Київсь­кий (5 областей), Харків­ський (3 області), Львів­ський (4 області). Раднаргоспи не поліп­шили управління еко­номікою, а в ряді ви­падків здійснювали її менш кваліфіковано, ніж міністерства. Цент­ральні органи втручали­ся в процес управління раднаргоспів. У 1960 р. у Росії, Україні, Казах­стані були знову ство­рені центральні органи управління економі­кою. В наступні роки були створені численні органи контролю за діяльністю раднаргос­пів, які підготували їх­ню ліквідацію в 1965 р.

1958 - Реорганізація МТС (ма­шинно-тракторних стан­цій), у результаті якої колгоспи, радгоспи ви­купили в МТС техніку і зобов'язалися самостій­но її ремонтувати у РТС (ремонтно-тракторних станціях).

Надати колгоспам біль­ше господарської самос­тійності. Колгоспи викупили в МТС значну кількість техніки. Ряд колгоспів, в основному середні і дрібні, витративши для цього кошти, погір­шили своє фінансове становище, що сприяло початку кризи в сільсь­кому господарстві. Не­обхідність ремонту тех­ніки в РТС важким тя­гарем лягла на бюджети колгоспів і радгоспів.

1959 – 1965 Укрупнення колгоспів, ліквідація дрібних сіл, хуторів як економічно безперспективних. Поліпшення умов праці і побуту селян, створен­ня більш рентабельних господарств. У ряді колгоспів-гігантів з високорозвиненим господарством (їх нази­вали «маяками») ціль була досягнута. Але в цілому через нестачу коштів реалізувати ме­ту не вдалося. У той же час ліквідація дрібних сіл, хуторів породила нові проблеми (пересе­лення і працевлашту­вання людей).

Дата	Заходи	Мета заходів	Результати
1959 - 1965	Обмеження індивіду­альної трудової діяль­ності селян, зменшення присадибних ділянок і особистих господарств.	Створити умови, за яких селяни більш від­повідально ставляться до праці в колгоспі, рад­госпі.	Ціль не була досягнута. Ставлення селян до праці в колгоспі не змінилося, тому що не змінилися матеріальні стимули до праці. Змен­шення присадибних господарств викликало зростання цін на сільсь­когосподарську про­дукцію, негативно відбилося на матеріаль­ному становищі як се­лян, так і городян.
1962	Створення в Москві дер­жавних комітетів, від­повідальних за впровад­ження нової техніки.	Прискорити процес ство­рення і впровадження нової техніки.	Ціль була частково до­сягнута. Але в цілому СРСР продовжував від­ставати від розвинутих країн по якості і кіль­кості нової техніки.
1963	Створення Вищої Ради Народного Господарства СРСР.	Удосконалювання ме­тодів управління еко­номікою.	Ціль не була досягнута, тому що збереглася ос­новна перешкода в еко­номіці - відсутність ринкових механізмів.

Таким чином, заходи в області економіки не привели до бажаного результату. Після жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС вище радянське керівництво залучило вчених-економістів для аналізу становища в економіці СРСР. Висновки, зроблені вченими на основі вивчення економічних показників і стану справ на місцях, були однозначні: економіка СРСР вступила в глибоку кризу, необхідно негайно проводити радикальні економічні реформи, що будуть успішними за умови соціально-політичних реформ; заходи щодо часткового поліпшення методів управління економікою, створення більш сприятливих умов функціонування промисловості і сільського господарства, проведені наприкінці 50-х - в першій половині 60-х років, не здатні вивести економіку СРСР із кризи.

4.Безперечним досягненням М. Хрущова була соціальна політика. Завдяки соціальним реформам наприкінці 50-х - в першій половині 60-х років було вирішено багато проблем соціальної сфери. Перелічимо найважливіші соціальні заходи, що з ініціативи М. Хрущова ужив радянський уряд.

У 1956 р. радянський уряд:

•зменшив на дві години тривалість робочого дня в передвихідні і передсвяткові дні;

•збільшив відпустку в зв'язку з вагітністю та пологами (з 77 до 112 календарних днів);

•скасував закон 1940 р., що забороняв працівникам звільнятися за власним бажанням;

•установив шестигодинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років;

•скасував плату за навчання в старших класах середніх шкіл і вищих навчальних закладах;

•прийняв закон про державні пенсії для робітників та службовців. Пенсійний вік був знижений до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Середній розмір пенсій був збільшений майже в два рази;

•прийняв рішення про перехід з 8-годинного на 7-годинний робочий день, а на підземних роботах і роботах з тяжкими умовами праці на 6-годинний;

•прийняв рішення про підвищення в середньому на 30% заробітної плати низькооплачуваним робітникам та службовцям;

•прийняв рішення про підвищення в середньому на 30% заробітної плати низькооплачуваним робітникам та службовцям;

•увів щомісячну заробітну плату в колгоспах.

У 1957 р. керівництво країни:

• прийняло постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР», у якому була поставлена задача забезпечити кожну родину окремою квартирою (відповідно до постанови за 10 років було побудовано 3 млн. квартир).

У 1959 р. було введено державне пенсійне забезпечення колгоспникам (чоловікам - з 65 ро­ків, жінкам - з 60 років). Стара система матеріальної підтримки непрацездатних колгоспників за кошти колгоспів продовжувала діяти і не регламентувалася державою.

5.Перебудова загальноосвіт­ньої школи (1959 р.) - Розширення мережі ви­щої, середньої спеціаль­ної і професійної освіти.

Народна освіта - Уведення обов'язкової восьмирічної освіти. Перетворення 10-річних шкіл у 11-річні. Скасування плати за навчання в старших класах.

Створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл виробничими професіями. Політехнізація школи, тобто зв'язок із виробництвом. Русифікація освіти - Збільшується кількість вузів, технікумів, профтехучилищ. Розгорнулася підготовка фахівців з нових спеціальностей (обчислювальна техніка, автоматичне і телемеханічне устатку­вання). Матеріальна база спеціальних навчальних закладів зали­шається недостатньою. Вузи переходять на викладання російською мовою .

Наука - Створення наймогутнішого у світі прискорювача електронів (Фізико-технічний інститут АН УРСР). Розвиток кібернетики (Інститут кібернетики під керів­ництвом В.Глушкова); космонавтики. Створення штучних алмазів (Науково-дослідний конструк­торсько-технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР). Нові методи електрозварювання (Інститут електрозва­рювання ім. Є. Патона). Квантова теорія поля і статистичної фізики (академік М. Боголюбов). Теоретичні розробки і впровадження в клінічну практику методів хірургічного лікування пороку серця (академік М. Амосов).