МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ КОМПЮТЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

« ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ »

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з предмету

« ІСТОРІЯ УКРАЇНИ »

Харків 2012

Конспект лекцій з дисципліни «Історія України» розроблений викладачем вищої категорії Рибаченко І.М.

Затверджений на засіданні циклової комісії загальноосвітніх дисциплін, фізичної культури, іноземної мови

Протокол № від « » 2012 р.

Голова комісії І.В.Максимова

Заступник директора з навчальної роботи І.І.Дідух

ЗМІСТ

Вступ.Тема 1	5
Тема 2 Українська революція	5
Початок Української революції	5
Проголошення автономії України	9
Тема 3 Українська державність в 1917 – 1921 роках	15
Проголошення Української Народної Республіки (УНР)	15
Війна радянської Росії з Українською Народною Республікою	16
Проголошення незалежності УНР	24
Українська держава Павла Скоропадського	29
Директорія УНР	36
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)	40
Політика радянського уряду в Україні в 1919році	41
Варшавська угода та її наслідки	49
Закінчення громадянської війни	53
Тема 4 Культура і духовне життя в Україні 1917 - 1920 рр. Наш край	55
Тема 5 УкраїнськаСРР в умовах Нової Економічної Політики (1921 – 1928 рр.)	57
Політичне і соціально-економічне життя в роки НЕПу	57
Культура і духовне життя в роки НЕПу	63
Тема 6 Закріплення радянської влади в Україні (1920 -1938рр.)	66
Сталінська індустріалізація України	66
Суцільна колективізація в Україні.Голод 1932 – 1933рр	68
Суспільно-політичне життя в Україні в 30-ті роки	73
Стан культура України у 30-і роки	76
Тема 7 Західноукраїнські землі у 1921 - 1938рр	79
Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини	79
Тема 8 Україна в роки Другої світової війни	84
Радянська-німецькі договори 1939 р	85
Початок Великої Вітчизняної війни. Оборонні бої 1941 – 1942 рр	88
Окупаційний режим. Рух Опору в Україні	91
Оунівське підпілля. Створення ОУН-УПА	93
Україна в 1943р.Початок визволення України	94
Україна на завершальному етапі війни в 1944-1945рр	95
Культура України в роки Великої Вітчизняної війни.Наш край	98
Тема 9 Україна в перші повоєнні роки (1945 - на початку 50-х років)	99
Україна в період повоєнної відбудови	99
Громадсько- політичне життя в Україні наприкінці 40 х рр. Культурне життя	103

Тема10 Україна в умовах політичної і економічної лібералізації (1953-1964рр.)	109
Суспільно-політичне життя, політична боротьба у 1953-1964рр	109
Економічний розвиток України.Реформи М. Хрущова	113
Тема 11 Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х - початок 80-х років)	118
Визрівання політичної і економічної кризи радянської влади в Україні	118
Дисидентський рух в Україні. Культурне і духовне	126
Тема 12 Відновлення незалежності України і розпад СРСР (1985 – 1991)	131
«Перебудова» в Україні. Погіршення соціально-економічної ситуації в Україні	131
Зростання активності українського суспільства.Формування передумов незалежності України	137
Здобуття Україною незалежності	139
Тема 13 Україна в умовах незалежності	141
Державотворчіпроцеси в Україні. Конституційний процес Конституція 1996року	141
Основні тенденції розвитку економіки України	145
Зовнішня політика незалежної України	147
Тема 14 Етносоціальні та культурні процеси в Україні наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст.	148

Вступ

Тема 1

Для багатьох країн світу, у тому числі й України, період історії з 1917 до 1945 роки був значним тим, що приніс корінні соціально-політичні зміни: буржуазні, національні, соціалісті: революції, у ході яких формувалися не тільки нові соціальні відносини, але й держави.

Новітній період історії був трагічним, його початок збігся з Першою світовою (1914 - 1918 рр.). У 1939 - 1945 рр. відбулася Друга світова війна.

На початку новітньої історії (1917 - 1922 рр.) Україна зробила спробу домогтися державного суверенітету. Здійснити це не вдалося. У 1922 р. Україна ввійшла до складу соціалістичної держави, створеної на території Російської імперії. У складі СРСР Україна знаходилася до 1991р., розділивши з іншими республіками історичні випробування, що випали на їхню долю: соціалістичні реформи 30-х років, які супроводжувалися репресіями; встановлення тоталітарного режиму; тяжка праця для створення міцної економіки; Другу світову і Велику Вітчизняну війни, з яких СРСР вийшов переможцем, зазнавши величезних жертв; післявоєнне відновлення зруйнованої країни, жорстоке придушення національного руху.

Тема 2 Українська революція

Початок Української революції

План

1. Україна на початку 1917р.

2. Внутрішньополітична криза

3. Лютнева буржуазно-демократична революція та Україна

4. Створення Центральної Ради

1.1917 рік народи Європи зустріли без оптимізму - третій рік тривала війна, яка забрала мільйони людських життів. Українські землі, що знаходилися між воюючих Австро-Угорської і Російської імперій, зазнали на собі всі тяготи війни. До російської армії було мобілізовано 3,5 млн українців, до австро-угорської – 254 тисячі. По території України в 1914 - 1916 рр. проходили військові дії.

Війна загострила соціально-економічну ситуацію, яка й до неї була дуже складною.На території воюючих країн почалася криза, яка охопила всі сфери життя.

Частина промислових підприємств була закрита або переведена на випуск військової продукції. Так, на початку 1917 р. в Україні скоротився порівняно з 1913 р. випуск залізної руди - на 46%, марганцевої - на 29%, виплавка чавуну - на 32%, сталі – на 3%. Виробниц­тво цукру знизилося з 85 млн до 50 млн пудів. Нафтова промисловість Галиччинискоротилася на 1/3. На Буковині зменшилося на 50% поголів'я худоби.

2.Зросла недовіра широких верств населення до органів влади. Збільшилася кількість страйків та інших акцій протесту, учасники яких вимагали припинення війни, подолання економічної кризи. Посилилася критика уряду з боку всіх політичних партій (легальних і нелегальних), громадських організацій і рухів.

Активізувався національно-визвольний рух. Навіть помірно-ліберальні організації виступали з вимогою надання автономії українському народу. Але уряд не вирішував цю проблему. Ось, наприклад, що було написано в листівці, нелегально надрукованій в 1917 р. масовим тиражем організацією українських поступовців (ТУП): «Трагедія, яку переживає українській народ, ще збільшується тим, що справедливі його вимоги національного визначення зустрічаються з упертою зневагою з обох боків: росіяни вважають українців частиною російського, поляки - частиною польського народу... Український народ хоче бути самим собою і завзято бореться за самобутнє існування і розвиток».

Уряди Російської та Австро-Угорської імперій почали проводити репресивну політику, будучи не в змозі перебороти кризу: арешти учасників страйкового, національно-визвольного, антивоєнного рухів, закриття громадських організацій, «Просвіт», політичних партій і друкованих видань. У Галиччині австрійський уряд віддав наказ відправити всіх жителів, які співчувають Росії, до концентраційних таборів. Російський уряд санкціонував виселення 12 тисяч чоловік із західноукраїнських земель під час окупації цієї території російською армією в 1914- 1915 рр.

З підпорядкування урядам Російської та Австро-Угорської імперій почала виходити армія. Солдати і частина офіцерів виступали проти продовження військових дій, вимагали вживання дієвих заходів по подоланню кризи в економіці.

Соціально-економічною кризою були охоплені не тільки українські землі, але і вся територія Російської та Австро-Угорської імперій. Уряди цих держав не змогли вжити необхідних заходів для ліквідації кризи. У результаті в лютому 1917 р. в Росії відбулася буржуазно-демократична революція, а згодом, у листопаді 1918 р., буржуазно-демократична революція здійснилася в Австро-Угорщині.

У результаті буржуазно-демократичних революцій в Російській і Австро-Угорській імперіях встановився республіканський устрій, почалися демократичні перетворення. Це стало поштовхом до національних революцій, у тому числі і на українських землях. Мета національної революції - досягнення автономії, або створення незалежної держави на національній території (Австро-Угорщина і Росія були до революцій багатонаціональними, але фактично унітарними державами).

3.Лютнева буржуазно-демократична революція в Російській імперії почалася 23 лютого (8 березня) 1917 р. у Петрограді. Масові мітинги, збори з вимогами припинити війну, поліпшити матеріальне становище народу 24 лютого (9 березня) переросли в загальний політичний страйк. За наказом царя Миколи II, який знаходився в Ставці головнокомандуючого (Могильов), у Петроград були спрямовані війська для придушення революції. Почалися криваві зіткнення повсталих з військами. 27 лютого (12 березня) на бік повсталих перейшли солдати Петроградського гарнізону - Павловського гвардійського полку, Волинського, Преображенського, Литовського полків. Повсталі взяли під контроль мости, вокзали, Головний арсенал, телеграф, поштамт, найважливіші урядові заклади; Петропавлівську фортецю, Зимовий палац. Міністри царського уряду були заарештовані і ув'язнені в Петропавлівській фортеці. Влада в місті перейшла до Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, сформованої у дні революції. Більшість у Петроградській Раді одержали меншовики і есери.

Меншовики - політична партія, що виникла в результаті розколу РСДРП (Російської соціал-демократичної робочої партії), який почався у 1903 р. Меншовики виступали за мирний (у результаті реформ) шлях встановлення соціалізму (на відміну від іншої частини РСДРП - більшовиків, які були прихильниками проведення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату).

Есери - політична партія (Соціалісти-революціонери), виникла в 1901 р. Есери виступали за буржуазно-демократичні реформи, соціалізацію землі революційним шляхом (тобто передачу землі селянам у результаті ліквідації поміщицького землеволодіння), використання терору для досягнення поставлених цілей.

В ніч 28 лютого було офіційно проголошено про створення Тимчасового комітету Державної думи. Він направив 2 (15) березня до Ставки головнокомандуючого своїх представників О. Гучкова і В. Шульгіна. У результаті переговорів з ними, а також з головнокомандуючими фронтів Микола II зрікся престолу за себе і малолітнього сина Олексія (2 березня) на користь молодшого брата Михайла Олександровича, але той 3 (16) березня відмовився від престолу. Самодержавний лад у Російській імперії перестав існувати. Російська імперія була проголошена республікою (Росією). 2 березня за згодою Петроградської Ради Тимчасовий комітет Державної думи сформував Тимчасовий уряд (ТУ) -вищий орган влади, що має право приймати закони. Влада ТУ поширювалася на всю республіку Росію.

Місцевими виконавчими органами влади Тимчасового уряду стали губернські і повітові комісари, а у волостях - виборні виконавчі комітети.

Мандат на владу ТУ одержав тимчасово, до скликання Всеросійських Установчих зборів, які мали встановити форму державного устрою і прийняти Конституцію Російської республіки. З (16) березня 1917 р. ТУ виклав свою програму в декларації, а потім 6 (19) березня у звертанні до громадян Росії. ТУ оголосив себе правонаступником царського уряду, єдиним законним урядом на території всієї колишньої Російської імперії.

Влада ТУ не була сталою навіть у Петрограді, не говорячи вже про національні окраїни колишньої Російської імперії. Тут (у тому числі і на українських землях) фактично відразу після повалення самодержавства виникли альтернативні органи влади - Ради робітничих, солдатських, селянських депутатів і національні уряди. Вже у перших числах березня Ради робітничих депутатів були сформовані в Харкові, Києві, Катеринославі, Кременчуці, Луганську, Полтаві. У деяких містах створювалися об'єднані Ради, до яких входили робітничі, селянські, солдатські депутати. У ряді районів роль Рад була значною, вони фактично здійснювали єдиновладдя. Наприклад, у Донбасі, ряді міст прифронтової смуги.

До серпня 1917 р. більшість у Радах належала представникам загальноросійських партій есерів і меншовиків. Вони проводили політику підтримки ТУ.

4. Національний уряд в Україні почав формуватися 3 березня 1917 р. Створення українського уряду стало початком Української національної революції. У цей час політичні партії, які зазнали репресій у роки реакції (1905 - 1912 рр.), тільки відроджувалися, відновляли свою діяльність. Це обумовило складність і тривалість процесу створення національних органів влади.

Тимчасовий уряд у перші дні свого існування рекомендував створювати на місцях ради об'єднаних громадських організацій як виборні органи влади. 4(17) березня 1917 р. у Києві була створена Рада об'єднаних громадських організацій. До складу Ради ввійшли представники губерній, міської, повітової управ, Земського союзу, Союзу міст, Військово-промислового комітету, Біржового комітету, кооперативних організацій. У короткий строк в українських губерніях виникли аналогічні Ради. Більшість у них посіли кадети.

Керівництво ТУП ще 3 березня 1917 р. запропонувало створити Раду всеукраїнського масштабу - Центральну Раду, Про необхідність такого органа влади заявляли і лідери УНП, зокрема М. Міхновський.

4(17) березня 1917 р.- у Києві на засіданні ради ТУП, УСДРП, УПСР громадських організацій було прийняте рішення про створення Центральної Ради (ЦР). Почався процес її формування. Про створення Центральної Ради Тимчасовий уряд був сповіщений телеграмою. У телеграмі висловлювалася надія, що демократична Росія забезпечить національні права українського народу. На місцях з ініціативи ЦР почали створюватися повітові, міські Ради, підлеглі ЦР.

Тимчасовий уряд зустрів звістку про утворення Центральної Ради майже байдуже, у березні 1917 р. ЦР була однією з багатьох громадських організацій, породжених революцією. ТУ на відміну від ЦР був визнаний найсильнішими державами світу: 9(22) березня - США; 11(24) березня - Великобританією, Францією. Це створювало впевненість, що статус ТУ як вищого органа влади на території колишньої Російської імперії буде безперечним. Більшість членів ЦР спочатку цей статус ТУ не заперечували. ЦР ставила головним своїм завданням досягнення автономії України і культосвітню діяльність. ЦР погодилася з рішеннями Тимчасового Комітету Думи і ТУ відносно того, що питання про державний устрій Російської республіки правомочні вирішити тільки Всеросійські Установчі збори. Терміни проведення зборів ТУ не визначило, але підготовка до їх проведення почалася в березні 1917 р.

7 березня головою Центральної Ради був обраний М. Грушевський (заочно, оскільки знаходився в засланні).

Факти біографії

Грушевський Михайло Сергійович (1866, м. Холм, Польща -1934 р., м. Кисловодськ). Видатний історик, лідер національного українського руху. У 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. З 1894 р. Викладав у Львівському університеті. У 1897 р. став головою Наукового товариства ім. Шевченка. У 90-і роки - активний член київської Громади; організатор Національно-демократичної партії в Галичині. З 1908 р. - один з керівників ТУП. У 1914 р. був заарештований царською владою і засланий у Симбірськ. У 1919 р. емігрував до Австрії. У 1924 р. повернувся в Україну. Був обраний академіком Академії Наук УРСР і СРСР; працював у Москві.

Написав ряд праць з історії України: «Історія України-Русі», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури».

Проголошення автономії України

План

1.Політичні партії в боротьбі за вплив на населення

2.Зміцнення позицій Центральної Ради як загальноукраїнського вищого органа влади

3. Переговори Центральної Ради з Тимчасовим урядом

4. Проголошення автономії України

1.Доля української національної революції багато в чому залежала від того, яким політичним партіям віддасть перевагу народ на виборах до Рад та органів влади. У березні-квітні 1917 р. в Україні діяли десятки українських і всеросійських політичних партій, серед них:

• ТУП - Товариство українських поступівців (з квітня 1917 р. - партія соціалістів-федералістів, або есерів);

• УСДРП - Українська соціал-демократична робітнича партія;

• УПСР - Українська партія соціалістів-революціонерів (есерів);

• Всеросійська партія соціалістів-революціонистів (есерів);

• РСДРП - Російська соціал-демократична робітнича партія;

•Конституційно-демократична партія, офіційно - партія «народної волі» (кадети), (всеросійська партія);

•Октябристи, «Союз 17 жовтня» (всеросійська партія).

Усі політичні партії провели з'їзди і конференції, на яких були прийняті політичні програми подальшого розвитку країни у зв'язку з Лютневою буржуазно-демократичною революцією.Українські партії ставили своїм завданням боротьбу за автономію України, підтримку Центральної Ради, але не виключали можливість співробітництва з ТУ.

Всеросійські партії есерів і меншовиків вважали, що необхідно підтримувати Тимчасовий уряд, незважаючи на те, що він був сформований з представників кадетів і октябристів. У перспективі есери і меншовики сподівалися отримати більшість в уряді, сформованому Установчими зборами. Лідери кадетів і октябристів заявляли про повну підтримку Тимчасового уряду, допускали формування коаліційного уряду, до складу якого ввійдуть есери і меншовики. Кадети та октябристи вимагали негайного розпуску більшовицької партії, категорично заперечува­ли революцію, протиставляючи їй шлях мирного, конституційного розвитку, збереження «єдиної і неподільної» Росії.

Більшовики - РСДРП(б) - у квітні 1917 р. змінили політичну лінію. Цьому сприяла робота «Квітневі тези», написана В. Леніним, який повернувся з еміграції до Петрограду. Більшовики ставили перед собою (відповідно до «Квітневих тез») такі задачі:

• не надавати ніякої підтримки Тимчасовому уряду;

• витиснути з Рад есерів і меншовиків, отримавши більшість;

•реалізувати гасло «Вся влада Радам!», тобто проголосити в країні радянську владу (з урахуванням того, що більшість у Радах одержать більшовики, влада фактично пе­реходить до РСДРП(б)).

Усі політичні партії проводили велику агітаційну та організаційну роботу для того, щоб завоювати довіру населення, збільшити свій чисельний склад і популярність. Підсумки цієї роботи в Україні (квітень-травень 1917 р.) були такими:

•Соціалісти-федералісти завоювали популярність серед інтелігенції та в Центральній Раді.

•Українські соціал-демократи мали підтримку в містах Правобережжя.

•Всеросійські соціал-демократи (меншовики) користувалися підтримкою пролетарських районів України.

•Українські есери завоювали довіру сільського населення.

•Всеросійські есери домоглися успіху на Катеринославщині і Херсонщині серед сільського населення.

•Більшовики - РСДРП(б) - у березні-квітні 1917 р. підтримкою населення не користувалися, але вже в травні їхній вплив зріс. На довиборах до Рад більшовики отримали близько третини депутатських місць.

•Кадети навесні 1917 р. широкою підтримкою населення не користувалися.

•Октябристи підтримки в населення практично не мали.

Таким чином, підтримку населення України мали українські і всеросійські політичні партії, які виступали за соціалістичні і демократичні перетворення та автономний устрій України.

2.Центральна Рада швидко завоювала авторитет як загальноукраїнський вищий орган влади. Велика заслуга в цьому належала М. Грушевському, який повернувся із заслання 12 березня 1917 р. Грушевський виступив з низкою статей у газеті «Нова Рада» з питання надання Україні широкої територіальної автономії в складі Російської федерації. Статті привернули увагу політичних партій і громадськості, викликали жваву дискусію. Голова ЦР закликав вирішувати питання автономії негайно, не чекаючи Всеросійських Установчих зборів. Він пропонував скликати в найближчому майбутньому Український національ­ний конгрес для вирішення питання надання українському народу автономії. Це була дуже рішуча і смілива постановка питання. Не менш сміливою була і пропозиція Грушевського створити автономну українську державу на таких територіях:

• 9 українських губерній;

• Кубань (крім східних районів);

• Хотинський і частина Акерманського повітів Бессарабії;

• Холмська губернія (східна частина);

•західні частини області Війська Донського, Чорноморської, Ставропольської, Воронезької і Курської губерній.

ЦР підтримала позицію М. Грушевського. Тільки Українська національна партія (УНП) мала особливу позицію з національного питання. Програмною вимогою цієї партії було ство­рення незалежної української держави.

Проти курсу ЦР виступили практично всі Ради, загальноросійські партії та організації. Однак масові національні маніфестації, проведені 12 березня в Петрограді (200 тис. чол.) і 19 березня в Києві (100 тис. чол.), цілком підтримали Центральну Раду. У підтримку ЦР виступив і Український національний конгрес, що почав роботу в Києві 6(19) квітня 1917 р. На конгрес прибуло 900 делегатів від українських політичних партій і організацій.

Конгрес ухвалив:

•Негайно створити Крайову Раду - вищий загальноукраїнський орган влади.

•Доручити створення Крайової Ради членам Центральної Ради.

•Поповнити склад ЦР представниками національних меншин.

•Створити спеціальний комітет для вироблення проекту автономного статусу України.

Конгрес обрав:

• Новий склад Центральної Ради (у ЦР були обрані 150 делегатів від політичних партій, губерній, міст, громадських організацій) і склад вищезгаданого комітету.

• Голову ЦР нового складу - М. Грушевського.

•Заступників голови - С. Єфремова і В. Винниченка.

Після Українського національного конгресу був сформований ще один комітет, який згодом одержав назву Мала Рада. Мала Рада спочатку вирішувала поточні питання, а потім стала законопідготовчим і законодавчим органом влади.

Склад Малої Ради:

голова ЦР;

два заступники голови ЦР;

17 членів ЦР;

голови Комісій ЦР (не менше 8 чоловік).

На початку травня 1917 р. між ЦР і Петроградською Радою, підтриманою загально-російськими партіями, спалахнув конфлікт. Причина конфлікту - незгода Петроградської Ради з політикою ЦР, спрямованою на створення автономної держави та української армії (українські військові частини почали створюватися стихійно і за підтримки ЦР у квітні 1917 р.). Позицію Петроградської Ради поділяли багато українських Рад. На обласному з'їзді Рад, який відбувся у Києві в травні 1917 р., була прийнята резолюція, яка засуджувала формування українських військових частин і вимогу автономії України. Цю резолюцію не підтримали тільки делегати від Селянської спілки, які на знак протесту залишили з'їзд. А незабаром позиція українських Рад була засуджена І Українським військовим з'їздом, який відбувся в Києві 5 — 8 травня.

Рішення І Українського військового з'їзду

Центральна Рада - єдиний компетентний орган влади в Україні.

Тимчасовий уряд і Петроградська Рада мають прийняти акт про національно-тери­торіальну автономію України.

Українізація армії буде тривати. Для здійснення українізації армії був обраний гене­ральний військовий комітет у складі В. Винниченка, М. Міхновського, С. Петлюри та ін. Генеральний військовий комітет повинен, погоджуючи свої дії з російським генеральним штабом, створити окремі українські частини, українські команди на ряді кораблів Балтійського флоту, українізувати весь Чорноморський флот (перше національне військове формування на цей час було створене - це 1-й український полк їм. гетьмана Б. Хмельницького).

3. У середині травня 1917 р. ЦР відправила для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою повноважну делегацію на чолі з В. Винниченком. Задача української делегації - вирішити питання про надання Україні автономії. Тимчасовий уряд передав вирішення цього питання на розгляд комісії експертів.

Питання розглядалося два тижні. Делегація України була змушена поїхати, щоб взяти участь у роботі І Всеукраїнського селянського з'їзду (28 травня - 2 червня 1917 р.). Відповідь Тимчасового уряду була надіслана до Києва. Тимчасовий уряд повідомляв, що не має повноважень вирішити питання про автономію України, це можуть здійснити тільки Всеросійські Установчі збори.

Підсумки переговорів стали відомі напередодні І Всеукраїнського селянського з'їзду, тому центральним питанням на з'їзді стала автономія України і політика Тимчасового уряду з національного питання.

4.Автономія України була проголошена 10(23) червня 1917 р. в Першому Універсалі Центральної Ради. Текст Першого Універсалу (і трьох наступних) був написаний В. Винниченком за узгодженням з Малою Радою.

З огляду на негативне ставлення Тимчасового уряду Росії до автономії України, ЦР вирішила звернутися з універсалом до українського народу. Перший Універсал був оголоше­ний на II Всеукраїнському військовому з'їзді, який проходив у Києві 5 - 10 червня 1917 р. У роботі з'їзду взяли участь 2500 делегатів від солдатів, офіцерів фронту і тилових гарнізонів. Десятки тисяч киян вітали делегатів з'їзду на мітингу, який відбувся на Софійській площі.

Тексти універсалів за стилем не схожі на законодавчі документи, як правило, сухі, чіткі, короткі. Універсали були написані емоційно, художньо.

Універсал - документ, акт, який має конституційне значення.

Зміст Першого Універсалу

ЦР проголошувала:

•Автономію України у складі Російської федерації.

•Вищий орган влади в Україні - Центральну Раду.

•Право України скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття своїх законів. Установчі збори мають бути обрані загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням.

•Необхідність створення скарбниці України. ЦР закликала населення:

•Підтримати боротьбу ЦР за автономію України.

•Створювати місцеві органи влади, підлеглі ЦР.

•Організувати перерахування до 31 липня особливого податку для діяльності Центральної Ради і місцевих органів влади. Цей податок мав стати регулярним.

ЦР висловила надію, що:

•Національні меншості підтримають боротьбу за автономію України.

•Всеросійські Установчі збори схвалять рішення ЦР щодо надання Україні автономії.

ЦР засудила:

•Позицію ТУ на переговорах з М. Грушевським і В. Винниченком.

•Відмову ТУ заснувати посаду комісара у справах України.

• Діяльність всіх організацій і голів місцевої влади, які не підтримали політику ЦР.

Значною частиною населення України Перший Універсал був схвалений: повсюдно пройшли мітинги підтримки ЦР, збір коштів.

Однозначно ухвалив політику ЦР і підтримав вимоги Першого Універсалу II Всеукраїнський військовий з'їзд.

Реакція ТУ на проголошення Першого Універсалу була негативною. ТУ і лідери урядових і всеросійських партій, крім більшовиків, оцінили цей документ так:

1) помилка ЦР; 2) злочин ЦР; 3) «німецька інтрига», спрямована на розвал республіки Росія.

Голова ТУ князь Львов звернувся із закликом до «братів-українців», у якому призивав відмовитися від автономії України, піклуватися про обороноздатність і зміцнення всієї Російської держави в ім'я перемоги в Першій світовій війні.

Однак осуд з боку ТУ, заклики виявити обережність і терпіння у справі створення автономного устрою не вплинули на позицію ЦР і її прихильників.

У червні 1917 р. відбувся І Всеросійський з'їзд Рад. У резолюції з'їзду з українського питання ТУ пропонувалося досягти взаєморозуміння з ЦР, створити тимчасовий крайовий орган влади. Остаточне вирішення питання про автономію України з'їзд все ж таки вирішив залишити в компетенції Всеросійських Установчих зборів, але в цілому позиція делегатів з'їзду з питання автономії України була більше співчутливою, ніж осудливою. Більшовики також не виступили проти автономного устрою України.

Таким чином, у червні 1917 р. Центральну Раду беззастережно підтримали:

• частина населення України;

• українські політичні партії і РСДРП(б)

•військові і селянські з'їзди та обрані ними Ради селянських і Ради військових депутатів.

Перешкодами на шляху досягнення автономії стала позиція:

Тимчасового уряду, Всеросійських партій, Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, Рад робітничих і солдатських депутатів України.

Крім того, Центральну Раду не підтримували (або ставилися до неї нейтрально) численні Ради, створені в ході революції на місцях. У цих Радах (робітничих, селянських, солдатських) йшла боротьба між різними політичними партіями. Завданням ЦР було завоювати авторитет місцевих Рад. Це б значно збільшило число прибічників ЦР і створило умови для зміцнення її влади.

Після проголошення Першого Універсалу ЦР перетворилася в державний орган влади. Для вирішення поточних питань 15 червня 1917 р. був створений Генеральний секретаріат - виконавчий орган влади (уряд). Мала Рада, прийнявши рішення про створення Генерального Секретаріату, не повідомила про це Тимчасовий уряд. Мала Рада вважала, що це допоможе уникнути поглиблення конфлікту з Тимчасовим урядом. У першому складі Генерального секретаріату переважали соціал-демократи.

Перший склад Генерального секретаріату' (ТС)

В. Винниченко (УСДРП)	голова ГС і секретар внутрішніх справ
П. Христюк (УПСР)	генеральний писар
X. Барановський (безпартійний)	генеральний секретар фінансів
С. Єфремов (соціал-федераліст)	генеральний секретар у міжнаціональних справах
С. Петлюра (УСДРП)	генеральний секретар у військових справах
Б. Мартос (УСДРП)	генеральний секретар у земельних справах
В. Садовський (УСДРП)	генеральний секретар у судових справах
І. Стешенко (незалежний соціал-демократ)	генеральний секретар освіти
М. Стасюк (УПСР)	генеральний секретар у продовольчих справах

Професійний рівень генеральних секретарів був високий, більшість з них мали вищу освіту, досвід роботи. Ця обставина сприяла формуванню ставлення до Генерального секре­таріату як до авторитетного, компетентного органа влади. Мала Рада сподівалася в ході переговорів з Тимчасовим урядом досягти не тільки вирішення питання про автономію, але й затвердити Генеральний секретаріат як уряд автономної України.

Згодом, склад ГС змінився, а в січні 1918 р. ГС був перейменований у Раду народних міністрів Української Народної Республіки.

Другий Універсал Центральної Ради був опублікований 3(16) липня 1917 р. після за­вершення переговорів делегації ТУ з керівниками ЦР, президією ЦР і генеральними сек­ретарями.

На переговорах було досягнуто такої угоди:

•ТУ визнає ЦР державним органом влади в Україні.

•ЦР відкладає питання про автономію України до Всеросійських Установчих зборів. За підсумками переговорів ТУ підготував і прийняв постанову «Про національно-політичне становище України», а ЦР прийняла Другий Універсал.

Зміст Другого Універсалу

ЦР оголосила:

•ЦР і ТУ досягли взаєморозуміння. ТУ визнав право України на автономію, але остаточ­не рішення з цього, питання приймуть Всеросійські Установчі збори.

• ЦР поповнить свій склад представниками національних меншин України.

• ЦР обере новий склад Генерального секретаріату для затвердження його Тимчасовим урядом.

• ЦР розпочала підготовку законів про автономний устрій України, які будуть подані Всеросійським Установчим зборам для затвердження.

• ЦР продовжить комплектувати українську армію, але усі свої дії буде узгоджувати з ге­неральним штабом і верховним головнокомандуючим Російської республіки.

ЦР виразила надію, що:

• Генеральний секретаріат виправдає виявлену довіру, зуміє організувати роботу в інте­ресах усього народу України.

• Народ України підтримає політику ЦР і Генерального секретаріату.

Зміст Другого Універсалу свідчить, що ЦР зробила поступки ТУ, погодившись чекати вирішення питання про автономію України Всеросійськими Установчими зборами. Крім того, в універсалі не була визначена територія автономної України, не конкретизовані пов­новаження Генерального секретаріату. Генеральний секретаріат одержав статус органа вла­ди, підлеглого ТУ, а це означало, що його функції як національного уряду звужуються. Не було вирішене питання і про місцеві органи влади ТУ, що продовжували діяти в Україні. Але в цілому Другий Універсал став важливим документом на шляху досягнення суверенітету України.

Другий Універсал ЦР викликав різкий осуд членів УНП, які виступали за незалежність України (самостійників). Наступного дня після публікації Другого Універсалу самостійни­ки підняли повстання проти керівництва ЦР, яке вони обвинуватили в зраді інтересів України.

4 — 5 липня 1917 р.відбулося Збройне повстання самостійників:

• Український полк ім. П. Полуботка зайняв зал засідань ЦР.

• Полк зажадав, щоб ЦР скасувала Другий Універсал.

•ЦР відмовилася виконати цю вимогу.

•Полк не наважився застосувати проти ЦР силу.

•ЦР викликала війська, вірні ТУ.

•Керівники повстання були заарештовані (у тому числі і М. Міхновський - лідер УНП) або відправлені на фронт.

•Заплановане повстання військових частин, які підтримували самостійників, в інших містах не відбулося.

Другий Універсал, незважаючи на його компромісний характер, викликав урядову кризу в Росії. Партія кадетів засудила рішення ТУ схвалити Другий Універсал, кваліфіку­вала дії ТУ як спрямовані на розвал Росії. Три міністри-кадети на знак протесту вийшли зі складу ТУ за вимогою партії.