- •Дієслово як частина мови. Система дієслівних утворень в українській мові.
- •Загальнодієслівні граматичні категорії. Категорія виду дієслова. Корелятивні видові пари. Дієслова, що вживаються в одній видовій формі.
- •5. Типи дієвідмінювання. Загальна характеристика структурних класів дієслова.
- •6. Категорія часу дієслова. Теперішній час. Характеристика парадигми дієслова теперішнього часу. Пряме та переносне вживання часових форм.
- •7. Майбутній час доконаного і недоконаного виду. Характеристика парадигми дієслів майбутнього часу.
- •8. Минулий час доконаного і недоконаного виду. Давноминулий час. Характеристика парадигм.
- •9. Категорія способу дієслова. Дійсний спосіб. Взаємозв’язок дієслівних категорій і форм у теперішньому, майбутньому, минулому, давноминулому часах.
- •10. Особливості творення дієслівних форм наказового способу.
- •11. Значеннєва специфіка дієслівних форм умовного способу, особливості їх творення. Пряме та переносне вживання способових форм дієслова.
- •12. Граматичні категорії дієслова, що реалізуються в окремих дієслівних формах. Значення форм особи. Дієслова з неповною особовою парадигмою.
- •13. Безособові дієслова, їх граматичні властивості.
- •14. Інфінітив, його граматичні властивості.
- •15. Дієприкметник як неособове дієслівне утворення. Активні й пасивні дієприкметники. Особливості їх творення. Загальна характеристика парадигми.
- •16. Предикативні форми на -но, -то. Їх граматичні властивості.
- •17. Дієприслівник як неособове дієслівне утворення. Особливості творення форм теперішнього часу і минулого часу.
- •18. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника як частини мови.
- •19. Предикативні прислівники. Їх граматичні властивості. Поняття про модальні слова як окремий лексико-граматичний розряд.
- •20. Обставинні прислівники, їх семантико-синтаксичні та морфологічні особливості.
- •21. Означальні прислівники способу дії та міри вияву ознаки. Їх граматичні властивості.
- •22. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників.
- •23. Ступені безвідносної міри якості якісно-означальних прислівників.
- •24. Явище адвербіалізації. Уживання прислівників у значенні інших частин мови.
- •25. Класифікація прийменників за походженням і морфологічним складом. Перехід інших частин мови у прийменники.
- •26. Функції й категоріальне значення прийменника. Зв’язок прийменника з відмінком. Типи відношень, що виражаються за допомогою прийменників.
- •27. Функції й категоріальне значення сполучників. Розряди сполучників за характером позначуваних ними синтаксичних відношень та за значенням. Сполучні слова, їх відмінність від сполучників.
- •28. Функції й категоріальне значення часток, їх розряди. Перехід інших частин мови в частки.
- •30. Відмінність між службовими і повнозначними словами. Питання про семантику службових слів.
11. Значеннєва специфіка дієслівних форм умовного способу, особливості їх творення. Пряме та переносне вживання способових форм дієслова.
Умовний спосіб дієслова позначає дію, можливу за певних умов: Уже б співали треті півні, якби вони тут десь були (П. Дорошенко). Форми умовного способу з погляду вираження - це аналітична структура, що твориться поєднанням дієслова у формі минулого часу з часткою би (б): писав би, писала б, писало б, писали б. Дієслова умовного способу мають тільки форми числа, а в однині - роду.
Однина |
Множина |
|||
чоловічий рід |
жіночий рід |
середній рід |
|
|
учив би |
учила б |
учило б |
учили б |
|
говорив би |
говорила б |
говорило б |
говорили б |
Частка би завжди пишеться окремо з дієсловами з якими утворює умовний спосіб. Вона може стояти після дієслова і перед ним, а також відокремлюватися іншими словами від дієслова: Я поїхав би, аби тільки допомогти (Петро Панч). Коли б мене забили, ти б став володарем моїх багатств (А. Шиян). Солов 'єм якби я став, то любов свою до тебе я б на весь світ проспівав (В. Сосюра).
12. Граматичні категорії дієслова, що реалізуються в окремих дієслівних формах. Значення форм особи. Дієслова з неповною особовою парадигмою.
Значення категорії особи випливає з кореляції форм за ознакою особовості, або мовця і не мовця. При цьому значення особовості по-різному виявляє себе в однині і в множині. 1-ша особа однини — це завжди мовець, 1-ша особа множини — мовці або один уповноважений від групи мовців, який може сказати: ми йдемо, живемо, працюємо, пишемо; ідімо, живімо, працюймо, пишімо; 2-га особа однини — об'єкт звернення від 1-ї особи однини й множини: ти йдеш, живеш, працюєш, пишеш — про це знаю я або знаємо ми, про що й повідомляємо; ти йди, (киви, працюй, пиши,— бо так хочу я або хочемо ми; 2-га особа множини — об'єкти апеляції від 1-ї особи однини і множини: ви йдете, живете, працюєте, пишете— про це знаю я або знаємо ми, про що вас і повідомляймо; ви йдіть, живіть, працюйте, пишіть — робіть це відповідно до мого або нашого бажання; 3-я особа однини й множини — об'єкт (відповідно в множині об'єкти) повідомлення, які не беруть участі в розмові і до яких не звертаються з розповіддю. Категорія особи по-різному виявляє себе в дієсловах, що сполучаються з іменниками, які позначають істоти та неістоти. Якщо дієслова поєднуються з іменниками, що однією формою можуть передавати і чоловічу і жіночу стать, рід дієслова визначає й рід іменника: Інженер Іваненко показав приклад — Інженер Іваненко показала приклад.
Значення категорії особи виражається двома способами: синтетичним, за допомогою особових афіксів (вед-у — 1-ша особа, вед-еш — 2-га особа, вед-е — 3-я особа, вед-и — 2-га особа та ін.) і аналітичним — сполученням дієслова з відповідним займенниковим іменником (особовим займенником) (я іду, ти ідеш, він пішов, вона пішла і т, д.). У теперішньому й майбутньому часі та в наказовому способі синтетичний спосіб вираження особи здебільшого супроводжується аналітичним, у минулому, давноминулому часі і в умовному способі існує тільки один вид вираження особи — аналітичний. У 2-й особі замість особового займенника може виступати іменник у кличному відмінку (прийшов, Петре?), а в 3‑й —іменник у називному відмінку (прийшов Петро).
Дієслова, які сполучаються з іменниками, що позначають осіб, уживаються в усіх особових формах однини й множини. Ця властивість поширюється й на істоти — неособи, але з певними обмеженнями. Так, неповну, семантично обмежену парадигму дієвідмінювання мають фаунонімічні дієслова, вживані в прямому значенні (гавкати, гарчати, іржати, мукати, жеребитися, пороситися, ревти, рохкати, телитися, хрюкати, ягнитися та ін.). Вони звичайно не мають форм 1-ї особи однини й тільки умовно можуть бути вжиті в формі 1-ї особи множини. Однак при поєднанні цих дієслів з іменниками, що позначають осіб, у них з'являється можливість виступати в 1-й особі однини й множини: я гарчу, як собака; ми ржемо, Як жеребці і под.
Дієслова, що позначають процеси, які відбуваються в неживій природі, різні хімічні реакції та фізіологічні процеси (ржавіти, імжитися, тліти, жевріти; брунькувати, запилюватися, зріти, спіти, цвісти; окислюватися, пліснявіти, ятритися — про рану, серце,— боліти та ін.) уживаються тільки в 3-й особі однини й множини. При метафоризації цих дієслів виникає можливість уживання їх в інших особових значеннях, напр.: «І в цім саду цвіту я квіткою багряно» (В. Сосюра); «—Та бачу — ти сьогодні весь пашиш, весь цвітеш» (О. Гончар); «Цвіти, земле моя, квітуй, щаслився!» (В. Сосюра); «—Знаєш, нічого нам у хаті сидіти, походимо по бульварах, а то ти скоро запліснявієш» (В. Собко).
Навпаки, дієслова з повною особовою парадигмою втрачають її, сполучаючись з іменниками, що позначають різні реалії флори та фауни, неживі предмети. Вони зберігають здатність виступати тільки в формі 3-ї особи однини і множини (дерево росте, вітер плаче, звук тремтить, звір біжить і т. ін.). Проте внаслідок антропоморфізації цих іменників дієслово набуває можливості вживатися в усіх особових формах, напр.: «— Сім'я любиш, журавлю, журавлю? — А журавлик: Ой люблю, ой люблю!» (Д.Білоус); «Я— дзеркало. Я акумулюю мовчання» (В. Коротич)? «Дзвени, моя пісне, дзвени!» (В. Сосюра).
Неповну, внутрішньоструктурно обмежену особову парадигму мають дієслова, вживані тільки у множині. Сюди належать дуже характерні для української мови префікс сальні дієслова з дистрибутивним значенням (модель по- + Префіксальне дієслово): повиходити, позабігати, повтомлюватися, повлітати, повилітати, поприсідати, поприходити і т. д. Напр.: «Люди... попідводилися навшпиньки» (М. Чабанівський); «Щось затупотіло біля вікон. То поприбігали люди» (Б. Грінченко); «Ми, як звірі, виростали, до всьоґо попривикали» (Я. Щоголів); «Зірочки трохи попригасали» (Г. Григоренко); «Хати людям порозмокали» (О. Гончар) та ін. У тих випадках, коли йдеться про вибіркове поширення дії по якійсь поверхні (найчастіше тоді, коли суб'єктом дії виступають іменники, що позначають аморфні — сипкі, плинні — маси або абстрактні поняття, які звичайно не мають множини), двопрефіксні дистрибутивні дієслова можуть уживатися і в однині, напр.: «На ногах і на руках повиступала Од стужі кров» (Т.Шевченко); «Залізо й дерево аж співали в «діда, поки сила не повиходила з них» (М. Стельмах).
Перехідні дієслова з такою ж морфемною структурою мають повну особову парадигму (я понасипаю піску, ти понасипаєш піску і т. д,). При рефлексації ці дієслова втрачають перехідність, а разом з нею і здатність уживатися в однині, напр.: «Повитягались гострі шпилі» (М.Коцюбинський); «—Ще й на писарів повиучуєтесь» (М.Стельмах); «Бруньки на каштанах поналивалися» (Остап Вишня).
Звичайно не вживаються в однині дієслова з семантикою масової дії (громадитися, гуртуватися, купчитися, роїтися, товпитися, юрбитися). Проте в сполученні зі збірними іменниками (молодь, народ, люд, полк, юрба), особливо з тими, що мають формальний показник збірності — суфікс -ста- (селянство, студентство), ці дієслова вживаються в однині, напр.: «Скрізь народ товпиться» (П. Куліш); «Молодь гуртувалася біля оркестру» (С. Чорнобривець), В однині виступають також безособові форми цих дієслів; утворюється така морфолого-синтаксична конструкція: «дієслово в 3-й особі однини теперішнього/майбутнього часу+прислівник міри +іменник у родовому відмінку», напр.: «Тут... більш усього купчиться молодиць коло сковорід, мисок та глечиків» (Марко Вовчок); «Там юрбилось багато бджіл» (О. Іваненко). Замість прислівника міри може виступати іменник, що вживається переносно для вказівки на велику кількість якихось осіб або предметів. У таких випадках дієслово вживається як особове, пор.: Набігла маса людей — Набігло багато людей; Налетіла сила мух — Налетіло безліч мух. В обох випадках виконавцем дії є іменник у родовому відмінку.