
- •2. Поняття власності та право власності.
- •4. Суб’єкти права власності
- •6, Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі.
- •7. Підстави набуття права власності : поняття та види
- •8.Державна реєстрація прав на нерухоме майно
- •9. Створення речі як підстава набуття права власності
- •10. Переробка речі як підстава набуття права власності
- •11.Правовий режим об’єктів незавершеного будівництва
- •12. Набуття права власності за договором чи іншим правочином.
- •13. Набуття права власності на безхазяйну річ
- •14. Набуття права власності на бездоглядну тварину
- •15. Набуття права власності на знахідку
- •16. Скарб
- •17. Набувальна давність
- •18. Інші підстави набуття права власності
- •19.Відчуження власником свого майна як підстава припинення права власності
- •20 Відмова власника від права власності.
- •21.Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати
- •22.Припинення права власності на земельні ділянки та майно, що на них розташоване, у зв’язку з їх викупом для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
- •24.Реквізиція та конфіскація як підстави припинення права власності
- •25. Самочинне будівництво
- •26. Поняття спільної власності
- •27. Право спільної часткової власності
- •27. Спільна сумісна власність
- •28.Підстави припинення права спільної сумісної та спільної часткової власності.
- •30. Поняття захисту права власності
- •31. Класифікація способів захисту права власності
- •32. Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація)
- •33. Вимоги про усунення положень, не пов’язаних із позбавленням володіння.
- •34. Визнання права власності
- •35. Зобов’язально-правові способи захисту пв
- •36. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •37. Право володіння чужим майном
- •38.Право користування чужим майном(сервітут)
- •39.Право користування чужою земельною діялнкою для с-г потреб-емфітевзис
- •40. Право забудови(суперфіцій)
- •41. Право господарського відання та оперативного управління
15. Набуття права власності на знахідку
Після закінчення шести місяців з моменту заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування у особи, яка знайшла загублену річ, виникає право власності на неї.
Особа, яка знайшла чужу річ, може відмовитися від набуття права власності на неї, подавши відповідну заяву органові місцевого самоврядування. Така річ у подальшому переходить у власність територіальної громади.
Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції. З метою виявлення власника або особи, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, органи міліції повинні зробити у друкованих засобах масової інформації оголошення про виявлення загублених транспортних засобів.
Органи міліції мають право продати транспортний засіб, якщо протягом шести місяців від дня опублікування оголошення власник або особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб. Сума виторгу, отримана від продажу транспортного засобу, має бути внесена на спеціальний рахунок в банку і зберігатися там протягом трьох років. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.
Особа, яка знайшла загублену річ, має право на відшкодування необхідних витрат, зумовлених знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо) від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, чи від органу місцевого самоврядування, у власність якого перейшла ця річ , а також винагороду за знахідку від її власника (володільця). Закон визначає, що розмір винагороди не має перевищувати 20 відсотків вартості речі. Норма про це є імперативною. Це означає, що особа, яка знайшла загублену річ, не має права вимагати винагороди, що перевищує 20 відсотків.
На практиці досить часто трапляються випадки, коли особа, яка загубила річ, публікує про це оголошення, що містить обіцянку виплатити винагороду за повернення речі. Якщо така пропозиція є публічною офертою, а дії особи, яка знайшла загублену річ, відповідають вимогам про акцепт, то договір вважається укладеним. Винагорода за знахідку в такому випадку виплачується на умовах публічної обіцянки. Право на отримання винагороди за знахідку не виникає у особи, яка не заявила про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування або вчинила спробу приховати річ, тобто хотіла звернути річ у свою власність
16. Скарб
Визначення скарбу, що міститься в ЦК, відтворює визначення, яке містив ЦК 1963 p. Об'єктом відносин є гроші, валютні цінності , інші цінні речі (дорогоцінні метали, перли, дорогоцінні метали у зливках, у виробах і ломі), а не будь-яке інше майно. Названі об'єкти визнаються скарбом лише за наявності певних умов, а саме: - вони повинні бути закопані чи іншим способом приховані в землі; - власник їх є невідомий або якщо відомий, але за законом втратив на них право власності. З огляду на це не є скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив права власності на них. ЦК встановив, що право власності на скарб набуває особа, яка його виявила. У тих випадках, коли скарб був виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі (наприклад таким майном може бути земельна ділянка, будівля тощо), право власності на скарб виникає у двох осіб — в особи, якій належить майно, в якому скарб був прихований, та в особи, яка виявила скарб. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. За ЦК 1963 p. скарб завжди надходив у власність держави. Відповідно до чинного ЦК держава набуває право власності на скарб лише тоді, коли предмети, що становлять скарб, є пам'яткою історії та культури. Пр. режим пам'яток історії та культури визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відп. до вказаного ЗУ, пам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Держреєстру нерухомих пам'яток У-ни. Спір про те, чи є скарб пам'яткою історії та культури, підлягає розгляду в суді.Особа, яка виявила скарб, що є пам'яткою історії та культури, має право одержати від держави винагороду в розмірі до 20%від вартості скарбу на момент його виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена в майні, що належить іншій особі, право на отримання винагороди має як особа, яка виявила скарб, так і особа, в майні якої скарб був прихований, у розмірі до 10 % від вартості скарбу кожна. Винагороду виплачує державний фінансовий орган. Особи, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводяться відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків (наприклад геологи, історики), не набувають права власності на скарб, а також позбавляються права на одержання винагороди.