31. Класифікація способів захисту права власності

Усі способи захисту права власності поділені на 3 групи:

1)Речово-правові (є такі, що пов’язані з безпосереднім порушенням правомочностей суб’єкта речового права і до них відноситься віндикаційний, негаторний і про визнання права власності речово–правових способів). Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником.

2)Зобовязально-правові (вимоги власника (іншого титульного володільця), що не базуються безпосередньо на речовому праві, а підставою їх пред’явлення є інші цивільно-правові інститути. Приклади: повернення майна після закінчення договору найму, оренди; позов про відшкодування шкоди, завданої майну власника, іншого титульного володільця; позови з безпідставного набуття або збереження майна) Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах. Зобов'язально-правові засоби відзначаються відносним характером взаємовідносин сторін, а також тим, що об'єктом захисту можуть бути будь-які речі та майнові права. Наприклад, якщо права вимоги не можуть бути об'єктом речово-правових засобів захисту, то цю проблему можна вирішити за допомогою зобов'язально-правових засобів. Однак, незважаючи на усталеність такої класифікації, єдності щодо входження до неї конкретних засобів захисту не існує.

3)Інші (вони не ввійшли до двох перших груп, містяться в різних інститутах цивільного права; в них немає спільної кваліфікуючої ознаки. Це є позови про визнання правочинів недійсними; про застосування правових наслідків правочинів; позови про захист майнових прав та інтересів осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошеними померлими; позов про переведення прав та обов’язків покупця; про припинення права на частку спільній частковій власності; позов про відшкодування вартості земельної ділянки - перелік не є вичерпним).

32. Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація)

ВІНДИКАЦІЙНИЙ ПОЗОВ

Є найбільш притаманним щодо самого права власності. З латинської – оголошую про застосування сили. Віндикаційний – це позов про витребування майна в натурі з чужого незаконного володіння. Умови пред’явлення віндикації:

• Власник (титульний володілець) позбавлений можливості фактичного панування над річчю.

• Предметом віндикації може бути лише індивідуально визначене майно, яке збереглося в натурі. Речі, визначені родовими ознаками, можуть стати предметами віндикації, мають бути індивідуалізовані.

• Майно перебуває в незаконному володінні

• Суб’єкти індикаційного позову не можуть перебувати в договірних відносинах

Суб’єкти:

• Позивачем за віндикаційним позовом може бути власник або титульний володілець – наймачі, орендарі, зберігачі, заставодержатель. Це також юридичні особи, які мають майно на праві особливого відання.

• Відповідач. Ним може бути незаконний володілець, тобто особа, в якої фактично перебуває майно, але без достатнього правого титулу. Незаконний володілець може бути добросовісним або недобросовісним набувачем.

Будь-який набувач вважається добросовісним, поки це не буде спростовано в судовому порядку, тобто застосовується презумпція добросовісності, яку можна спростувати. Добросовісним ж такий набувач, який не знав і не повинен був знати, про те, що він набуває майно в особи ,яка не мала права його відчужувати. В цьому листі під поняттям «знав» пропонують розуміти не лише безпосередню обізнаність особи у тому, що вона набуває майно у суб’єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлює факт порушення своїми діями прав іншої особи. Поняття «повинен був знати» характеризує недобросовісність того набувача, який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та забовязаний про це знати. (Наприклад, чоловік йде продавати телевізор на базар без згоди жінки і покупець купляє – і він мав знати про те, що той чоловік не має права його продати без згоди).

Недобросовісний є такий набувач, який знав або повинен був знати про незаконність свого володіння, незаконність набуття. У тому листв – особи, які заволоділи майном, або одержали внаслідок злочину (крадіжка, тощо) – в будь-якому разі вважаються недобросовісними.

В літературі звертали увагу на те, чи було в діях незаконного володільця має бути умисел, тощо.