1.Поняття, ознаки та система речових прав.

Речове право як сукупність правових норм регулюють зміст повноважень суб’єкта щодо речі, встановлює види речових прав, підстави їх виникнення чи припинення, порядок та способи захисту (в об’єктивному розумінні).

Речовим є право на річ, яке закріплює приналежність цієї речі особі, безпосередній вплив на неї у межах визначених повноважень і яке користується захистом від будь-якого порушника (в суб’єктивному розумінні).Ознаки: -Об’єктом речового права є річ;-Носій речового права має безпосередній вплив на річ (для задоволення його інтересів не потрібні дії інших осіб), а забовязальне право, навпаки засвідчує таке повноваження, яке можна реалізувати через посередництво інших осіб -Річ стає об’єктом права власності, якшо вона визначена родовими ознаками(тобто наділена тільки їй властивими ознаками , що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей; є незамінною), а от речі, визначені родовими ознаками стають об*єктами ПВ лише за умови їх індивідуалізації( цукор у мішках за певними цифровими або нішими характерними позначками);

-Абсолютний характер (власник може робити з власністю своєю все, що хоче, якщо таке не заборонено законом).

-Володілець речового права може отримати захист від будь-якого порушення. Він забезпечується за допомогою речово-правових способів захисту, необхідною умовою подання яких є наявність речі. Такий захист надається будь-якому речовому праву і він має перевагу над забовязально- правовими. (прикладами позовів є негаторний, віндикаційний, позов про визнання права власності);

-Кожному речовому праву притаманне право слідування. Сутність у тому, що право слідує за річчю при передачі від одного власника (володільця ) до іншого. Відповідно, право на речовий позов теж слідує за річчю (наприклад, право на подання негаторного позову (позов в усунення перешкод для користування майном) переходить від орендодавця і орендаря. Якщо третя особа чинить перешкоди у володінні , то і той і той може подати позов);-Безстроковий характер речових прав, тобто доки існує річ, доти й речове право на неї;-Види речових прав, їх зміст – встановлюються законом.СИСТЕМА РЕЧОВИХ ПРАВ:-Право власності (основне реч право);-Речові права на чуже майно:1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); 4) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 5)ін, встановлені законом (наприклад ГКУ передбачає також оперативне управління і господарське відання).

2. Поняття власності та право власності.

Власність –(законод визн нема)це суспільні відносини щодо речей, в яких одні особи (власники) ставляться до приналежних їм речей як до власних , а інші -(не власники) ставляться до них як до чужих і утримуються від посягань на ці речі.

2) Толстой Ю.К: власність – це відношення особи до приналежної йому речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні та розпорядженні нею.

3) Грібанов: власність – це відношення суб’єкта до приналежної йому речі.

4) Камишанський: власність як економічне відношення, складається з двох елементів, які обумовлюють його правову форму: 1) відносини між людьми з приводу ПЕВНОГО майна; 2) відношення особи до присвоєного майна як до власного;

Право власності(обєкт розумінні) – це система правових норм ,які закріплюють приналежність матеріальних благ певним суб’єктам, регулюють володіння, користування і розпорядження ними, а також способи і порядок захисту повноважень власника.

Право власності в суб’єктивному розумінні (ч 1 , ст. 316 ЦКУ) – це право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею ,незалежно від волі інших осіб; – це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися речами на свій розсуд в межах закону.

3.Зміст суб’єктивного права власності.

Зміст ПВ становлять права володіння, користування і розпорядження власника своїм майном. На зміст ПВ не впливають місце проживання власника і місцезнаходження майна. В науковій літературі визначається таке повноваження як управління(законодавчо не закріплено).

Володіння – це безпосереднє фактичне панування над річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. Його поділяють на законне і незаконне. Законне набувається на підставі певного титулу (за договором оренди переходить право користування майном від орендодавця до орендаря – титул, тобто законним володільцем стає на час дії договору оренди – орендар(титульний володілець)). Незаконне володіння – це таке яке набуте без правової підстави. Незаконне володіння пов’язане з категоріями добросовісного (не знав про набуття, що воно незаконне) і недобросовісного набувача.

Користування – це можливість вилучення корисних властивостей речі. Можливість користування реалізується лише через розпорядження (наприклад,користування грошима). Право користування може бути складовою частиною права власності, може бути як окреме право (сервітут), або як забов*язальне право.

Право розпорядження – це визначенні фактичної і (або) юридичної долі речі. Таке право здійснюється безпосередньо власником або через представника(за довіреністю чи за законом). Це право може бути обмеженим в силу прямої вказівки закону або за договором,( напр – обтяження заставою, іпотекою, тощо).

4. Суб’єкти права власності

Стаття 318. 1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші

учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. 2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Стаття 2. Учасники цивільних відносин 1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна,

Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

ст..324 Від імені Українського народу права власника здійснюють органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Кон­ституцією України.Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами пра­ва власності Українського народу відповідно до закону.

ст..325 Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

2. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Стаття 326.. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відпо­відно органи державної влади.Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, ау випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

ст. 327 У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке нале­жить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосеред­ньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

5.Здійснення права власності.

Під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна.

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на влас­ний розсуд. Тобто власник здійснює їх за власною волею і не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб. Дія цього правила не скасовується і тоді, коли правомочності власника реалізуються його представником(управителем), адже останній вчиняє відповідні дії за волею власника, виконує його вказівки. Однак такі особи не набувають статусу суб'єктів права влас­ності. 2.Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не супере­чать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов*язків власник зобо* язаний додержуватися моральних засад суспільства. Наприклад, якщо законодавчі акти встановлюють певні правила щодо містобудування та архітектури, то власник, який будує споруди на земельній ділянці, що знаходиться у його приватній власності, зобов'язаний вчиняти будівництво з дотриманням цих правил.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Водночас законами України визначаються особливості у правовому режимі влас­ності фізичних і юридичних осіб, держави, територіальної громади (ст. 92 Кон­ституції України). Спеціальними законами певним суб'єктам цивільного права встановлюються деякі переваги або обмеження у підприємницькій чи іншій діяль­ності.

3. Власність зобов*язує.5 Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, сво­бодам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну си­туацію та природні якості землі.

6.Держава не втручається у здійснення власником права власності. Однак вона не позбавлена права через відповідні органи влади контролювати власників щодо виконання ними своїх обов'язків, дотри­мання вимог закону та застосовувати до порушників передбачені законодавством заходи впливу.

7.Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8.Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Межі здійснення права власності

ПВ ЯК Суб’єктивне право за своїм змістом, а також та свобода, що встановлюється законом для реального здійснення права, не можуть бути безмежними. Всяке суб’єктивне право, будучи мірою можливої поведінки, має певні межі як за своїм змістом, так і за характером його здійснення. Ці межі можуть бути більшими чи меншими, але вони існують завжди. При відсутності таких меж право перетворюється в свою протилежність – сваволю. З іншого боку, право покликане гарантувати і правовий захист суспільства вцілому, а також прав і інтересів інших суб’єктів, що можуть бути порушені при здійсненні права управомоченою особою. Однією із правових форм забезпечення цих інтересів є законодавче закріплення певних меж здійснення суб’єктивних прав, в тому числі права власності, встановлення обов’язку кожної управомоченої особи здійснювати свої права належним чином, не порушуючи прав та охоронюваних законом інтересів інших суб’єктів, додержуючись моральних засад суспільства, не допускаючи зловживань правом.