1. Кількість учасників:

• монолог (мовлення однієї людини);

• діалог (мовлення двох людей);

• полілог (мовлення кількох людей);

1. Мета спілкування:

• інформування;

• переконання;

• розважання;

1. Характер ситуації:

• ділове спілкування (доповідь, лекція, дискусія тощо);

• побутове спілкування (розмови з близькими людьми тощо).

Для кожного типа комунікації існують специфічні мовні засоби (слова, граматичні конструкції тощо), тактика поведінки, володіння якими на практиці є необхідною умовою досягнення успіху в процесі мовленнєвої комунікації.

4. Запам’ятайте

З погляду механізмів кодування-декодування інформації мовленнєва діяльність включає чотири основних аспекти, які прийнято називати видами мовленнєвої діяльності: говоріння, слухання, письмо, читання.

Говоріння – це відправлення мовленнєвих акустичних сигналів, що несуть інформацію.

Слухання (або аудіювання) – сприйняття мовленнєвих акустичних сигналів та їх розуміння.

Письмо – шифрування мовленнєвих сигналів за допомогою графічних символів.

Читання – розшифрування графічних знаків та розуміння їх значень.

Механізми кодування інформації діють при говорінні та письмі, механізми декодування – при слуханні та читанні. При говорінні та слуханні людина оперує акустичними сигналами, під час читання та письма – графічними знаками.

Зазначені чотири види мовленнєвої діяльності складають основу процесу мовленнєвої комунікації. Від того, наскільки в людини сформовані навички цих видів мовленнєвої діяльності, залежить ефективність мовленнєвого спілкування. Крім того, міра сформованості навичок мовленнєвої діяльності є критерієм оцінки рівня володіння мовою (насамперед рідною) та показником загальної культури людини.

В основі будь-якого типу мовленнєвої комунікації покладена єдина схема, або модель. Компонентами такої моделі є:

1. відправник інформації (або адресант) – людина, яка говорить або пише;

2. отримувач інформації (або адресат) – людина, яка читає або слухає;

3. повідомлення (текст в усній або письмовій формі) – невід’ємна частина моделі, оскільки без обміну інформацією не може бут мовленнєвої комунікації.

Фрагмент комунікації називається комунікативним актом (наприклад, у діалозі – репліка одного зі співбесідників). Схема комунікативного акту у процесі мовленнєвого спілкування має такий вигляд:

В ІДПРАВНИК ПОВІДОМЛЕННЯ ОТРИМУВАЧ

ІНФОРМАЦІЯ ІНФОРМАЦІЯ

к одування декодування

У межах комунікативного акту відправник інформації, маючи мотив висловлювання, будує його у своєму внутрішньому мовленні, а під час переведення в зовнішнє мовлення кодує в звуки. Отримувач, сприймаючи сигнал, що надійшов, декодує його і розпізнає зміст висловлення. У нього також виникає мотив висловлювання, відбувається обмін репліками,тобто здійснюється зворотний зв'язок.

Таким чином, мовленнєва комунікація – це спілкування людей, що широко розуміється не лише як розмова або бесіда, а будь-яка взаємодія з метою обміну інформацією.

Основна мета мовленнєвого спілкування – обмін інформацією. Відповідно завдання, що вирішує людина в процесі спілкування, можна звести до таких основних:

• ефективне отримання інформації;

• ефективна передача інформації;

• досягнення поставленої мети шляхом переконання співбесідника і спонукання його до дії;

• отримання додаткової інформації про співбесідника;

• позитивна самопрезентація.

Ефективне отримання інформації належить як до усного, так і до письмового мовлення й залежить від рівня володіння навичками читання та слухання. Ефективна передача інформації (в письмовій та усній формах) передбачає володіння навичками письма та говоріння. Досягнення поставленої мети шляхом переконання співбесідника передбачає знання основних риторичних прийомів (як в усному, так і в письмовому мовленні), а також володіння мовленнєвими тактиками переконання та спонукання. Отримання додаткової інформації про співбесідника можливе лише на основі знання основних закономірностей функціонування мови в суспільстві (щоб визначити рівень соціально-культурного розвитку людини, її соціальну приналежність), уміння розрізняти відтінки інтонації й голосу співбесідника (щоб оцінити його емоційний стан), уміння інтерпретувати зміст його висловлювань і зрозуміти можливий підтекст. Позитивна самопрезентація означає здатність справити приємне враження на співбесідника (або на читача) і передбачає володіння основами культури мовлення. Відповідно до цих завдань і побудований курс «Теорія і практика мовленнєвої комунікації». Він знайомить нас з поняттями мовленнєвої норми та основними принципами культури мовлення. Наступні розділи (переважно практична частина курсу) присвячена основним видам мовленнєвої діяльності, питанням етики та психології спілкування.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке комунікація?

2. Яка мета мовленнєвої комунікації?

3. Які види мовленнєвої діяльності ви знаєте?

4. На конкретному прикладі розкрийте сутність моделі мовленнєвої комунікації.

Висновки

Головна мета мовленнєвої комунікації – обмін різноманітною інформацією. Засоби її передачі від людини до людини поділяються на вербальні (словесні) та невербальні. Вербальна комунікація – це спілкування за допомогою слів, невербальна – передача інформації за допомогою різних несловесних символів та знаків (міміка,жести, рухи тіла тощо).

Мова – це система знаків, одиниці якої і відносини між ними утворюють ієрархічно впорядковану структуру.

Мовлення – один з видів комунікативної діяльності людини: використання мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення – результат діяльності – текст (стаття, повідомлення тощо) .

Внутрішнім мовленням називають мовне оформлення думки без її висловлення, усного чи письмового.

Зовнішнє мовлення – це процес мовленнєвої діяльності, що включає різноманітні механізми кодування й декодування інформації.

З погляду механізмів кодування-декодування інформації мовленнєва діяльність включає чотири основних аспекти, які прийнято називати видами мовленнєвої діяльності: говоріння, слухання, письмо, читання.

Говоріння – це відправлення мовленнєвих акустичних сигналів, що несуть інформацію.

Слухання (або аудіювання) – сприйняття мовленнєвих акустичних сигналів та їх розуміння.

Письмо – шифрування мовленнєвих сигналів за допомогою графічних символів.

Читання – розшифрування графічних знаків та розуміння їх значень.

Основна мета мовленнєвого спілкування – обмін інформацією.