Семінарське заняття № 1

Тема «Ігрові технології навчання професійно-педагогічної комунікації»

Мета семінарського заняття

• ознайомитися з ігровими технологіями, що спрямовані на засвоєння й використання конкретних комунікативних знань;

• Визначити основну мету ігрових технологій, апробувати їх в конкретних ситуаціях.

План

8. Сутність поняття «професійно-педагогічна комунікація».

9. Ігрові технології як засіб навчання професійно-педагогічної комунікації.

10. Проведення контрольно-тренувальних ігор.

Література

1. Абрамович С. Д. Мовленнєва комунікація : підруч. [для студ. вищ. навч. закл. ] / С. Абрамович, М. Чікарькова. – К . : Центр навчальної літератури, 2004. – 472 с.

2. Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація: навч. посіб. / Н. П. Волкова . – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 256 с.

3. Гойхман О. Я. Речевая коммуникация: учебник [для высш. уч. завед. ] – 2-е изд., перераб. и доп. / О. Я. Гойхман, Т. М. Надеина. – М. : ИНФРА, 2008. – 272 с.

4. Мусатов С. Педагогічна комунікація: Психологічні витоки та особливості / С. Мусатов // Освіта і управління . – 1999. – Т. 3. – № 3. – С. 25–31.

Ігрові технології (ділові, рольові ігри) спрямовані на засвоєння й використання конкретних комунікативних знань, умінь і навичок, доповнення уявлень учасників щодо життєвих, професійних ситуацій, напрацювання їх нового, значущого для них досвіду соціальної комунікативної поведінки. Вони є засобом навчання, основний педагогічний зміст і призначення якого – навчити діяти. Основною метою ігрових технологій є організація різноманітних комунікацій, зокрема професійно спрямованої. Розгортаються вони як ігрова взаємодія, діалог, обмін думками й пропозиціями, їх обговорення, обґрунтування й утвердження, взаємна критика на діловому або професійному рівні; змагання (регулюються встановленими правилами гри, порядком і режимом) або зображення (виконання, репрезентації) певних ситуацій, станів з вимогою прийняття рішення (як учинити, що сказати, як виграти?) і створенням умов для оновлення знань, ототожнення їх і з комунікативними вміннями.

Завдяки «зануренню» у ситуації реальної діяльності вчителя, випробуванню себе у цій ролі ігрові технології забезпечують розвиток у їх учасників уміння слухати, обробляти й застосовувати отриману інформацію, сприймати й розуміти суб'єкта комунікації, його емоційний та психологічний стан і мотиви поведінки, удосконалення умінь щодо кодування й декодування невербальної поведінки, навчають бути толерантним, долати бар'єри спілкування; надають можливість для експериментування із способами, прийомами, технологіями комунікації, створюють умови для самопізнання, самореалізації й самовдосконалення учасників, особистісного комунікативного розвитку через надання максимальної свободи вибору засобів комунікації.

«Компакт-опитування». Завдання гри полягає у підвищенні рівня комунікативності.

Три учасники обирають собі соціальну роль (директор ліцею, домогосподарка, безробітний та ін.) і сідають у центр кола. Решта гравців ставить їм одне й те саме питання. Кожен із тих, хто сидить у центрі кола, повинен відповісти на нього відповідно до ролі (термін підготовки до відповіді – 3 сек.), попередньо визначивши обсяг свого висловлювання (1, 3, 10 речень). Точність виконання завдання контролює «охоронець часу».

«Ланцюжок». Суть гри полягає у складанні колективної розповіді завдяки логічному продовженню думки попереднього оповідача. Почати розповідь може будь-хто. Наприклад, учасник пропонує такий початок: «Учора я зовсім випадково зустрів однокласника, якого не бачив 10 років. Він упізнав мене перший...». А далі кожен по черзі пропонує своє речення, продовжуючи сказане. Всі мають бути готовими включитися в розповідь. Це забезпечує стовідсоткову зайнятість групи, оскільки той, хто слухає, будь-коли може стати оповідачем.

«Портрети». Групу ділять на дві або три підгрупи, кожній з яких пропонують фотографію відомої історичної особи. Учасники гри повинні відповісти на запитання (Хто ця людина за фахом? Скільки їй років? Який вона має вигляд? Чи одружена вона?) або розповісти про неї. Вони роблять це по черзі, а інші слухають, ставлять додаткові запитання й вирішують, чи правильно було визначено особу.

«Як живеш?». Гра сприяє розвитку вміння використовувати невербальні засоби комунікації.

Учасники, варіюючи інтонацією слів «Ось так!», відповідають на поставлене запитання за допомогою жестів:

• Як живеш?

• Ось так! (піднімають великий палець; вимовляють весело, завзято).

• Як ідеш?

• Ось так! (по долоні «крокують» два пальці; відповідь весела).

• Як біжиш?

• Ось так! (лікті притиснуті, рухаються, відображаючи біг; слова вимовляються швидко, на бігу, ледь не задихаючись).

• Як уночі спиш?

• Ось так! (дві долоні кладуть під щоку; голос солодкий, по­вільний).

• Як віддаєш людям добро?

• Ось так! (широкий жест рук від себе; гордість у голосі).

• Як береш?

• Ось так! (широкий жест рук до себе; голос жартівливий).

• Як погрожуєш?

• Ось так! (погрожування вказівним пальцем у супроводі слів з інтонацією роздратування).

«Телеграф пантомімою». Учасники гри утворюють дві команди, стоячи шеренгою один навпроти одного. Ведучий шепоче кожному гравцю однієї команди будь-який іменник. Гравці по черзі зображають це поняття за допомогою міміки й жестів. Завдання гравців іншої команди — відгадати слово. Потім команди міняються ролями.

«Розкажи казку». Гра розвиває комунікативність, створює сприятливу психологічну атмосферу в групі, активізує увагу і творчі можливості особистості.

Учасникам пропонують розповісти казку за встановленими правилами. Усі розміщуються так, щоб було видно один одного. Один із гравців починає розповідати казку, імпровізовано складаючи її сюжет, доки ведучий не перерве розповідь. Наприклад: «В одному дрімучому лісі жив-був заєць, що дуже любив ходити...». Почувши сигнал ведучого, сусід оповідача повинен негайно продовжити казку з тієї фрази, на якій вона була перервана, — «...ходити в гості до мешканців лісу. Його найкращим другом був борсук, з яким вони...». Потім знову лунає сигнал, і казку продовжує наступний оповідач.

«Третій не зайвий». Передбачає побудову конфліктної ситуації за зразком, узятим із життя конкретного педагогічного колективу. Учасники групуються на трійки. Двоє з них грають ролі учасників конфлікту, третій — роль «третейського судді». Мета гри — продемонструвати можливості третьої особи у розв'язанні конфлікту. Після гри доцільно обговорити позитивні й негативні сторони діяльності учасників, які виконували роль «третейського судді», а також враження учасників «конфлікту» від втручання в конфлікт третьої особи, зацікавленої в його врегулюванні.

_{Семінарське заняття №2}