51 Питання Різновиди уваги.
У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та післядовільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов’язані і за певних умов переходять один в один. Мимовільна увага виникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам. Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об’єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення — усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, за несприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.
Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.
Довільна увага — це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля. Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що віддаленіша мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.
Післядовільна увага, як свідчать досвід і спеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження. У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів післядовільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю й порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не становить інтересу. Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб’єктивного відчуття втоми
Форми уваги.
Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньою дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об'єктом наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У зв'язку з цим виокремлюють зовнішню, або сенсорну, та рухову (шторну) увагу і внутрішню, інтелектуальну увагу. Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.
Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, в мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання. У зовнішній увазі виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і явищах - сигналах до дії і рухів, як це буває в трудовій і спортивній діяльності. Увагу до очікуваних предметів та явищ називають пресенсорною та премоторною увагою.
Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам'яті, уяви, мислення), психічних органів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв'язування завдань подумки, у пригадуванні, у міркуванні подумки.
У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина не помічає знайомих, не чує, коли до неї звертаються, відволікається від діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій діяльності - трудовій, навчальній, спортивній - недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу. Наприклад, недоцільно давати учням завдання розв'язувати подумки задачу або пригадувати формулу, дату, назву і в цей час демонструвати наочні засоби навчання: сприймати написане на дошці, спостерігати географічну карту, стежити за роботою приладу. Для цього потрібна досить розвинена здатність розподіляти увагу між зовнішньою та внутрішньою діяльністю. 53 . Властивості уваги.
Найбільш професійно важливими якостями, або властивостями, уваги є: концентрація, інтенсивність, стійкість, об’єм, розподіл і переключення. Концентрація є показником зосередженості свідомості на певному об’єкті, неможливості відволікання уваги на побічні подразники. Найбільша концентрація уваги досягається, коли свідомість зосереджується на одному об’єкті. Інтенсивність уваги характеризується кількістю витрат енергії на здійснення психічної діяльності. Вона залежить від заінтересованості людини до праці та її результатів. Стійкість уваги характеризується здатністю підтримувати концентровану інтенсивну увагу протягом певного часу. Показником її є продуктивність діяльності протягом тривалого періоду. Стійкість уваги залежить від об’єктів зосередження і активності працівника. Складні об’єкти вимагають активного мислення, що є причиною тривалого зосередження на них. Обсяг уваги — це здатність психіки одночасно сприймати певну кількість об’єктів або їхніх елементів. Він залежить від інтересу людини до інформації, від ознайомленості з об’єктами сприймання, від умов, за яких відбувається сприйняття. Експериментально доведено, що обсяг уваги людини становить 4—6 не пов’язаних між собою об’єктів. Розподіл уваги — здатність зосереджуватися на кількох об’єктах одночасно. З цією особливістю уваги пов’язана можливість одночасного успішного виконання (суміщення) двох і більше різних видів діяльності (кількох дій). Високий рівень розвитку цієї якості уваги працівника — одна з обов’язкових умов ефективності праці, зокрема операторів, багатоверстатників, диригентів, педагогів та ін. Розподіл уваги, таким чином, є трудовою навичкою, яка формується в процесі тренування. Переключення уваги — здатність більш-менш легко і швидко переходити від одного об’єкта до іншого, від однієї діяльності до іншої. У процесі праці переключення уваги має місце при переході від однієї операції до другої, від однієї людини в процесі спілкування до іншої і т. ін. Воно може бути зумовлене програмою свідомих дій у межах однієї діяльності, необхідністю переходу до нової діяльності або здійснюватися з метою відпочинку, коли попередня робота втомила працівника.