2) К. Магнітофонна — закрита плоска коробка, в якій роз-

міщують магнітну стрічку.

КАСКО (від італ. casco — шолом) — страхування перевізних засобів:

суден, літаків, автомобілів, вагонів тощо.

КАССАНДРА (грец. Kaaaav5pa) — 1) У давньогрецькому епосі най-

вродливіша дочка троянського царя Пріама, пророчиця, зловісним,

але правдивим віщуванням якої ніхто не вірив. 2) Переносно —

віщувальниця біди, недолі.

КАССІОПЕЯ (грец. Каастштгєю) — 1) У давньогрецькій міфології ма-

ти Андромеди. 2) Сузір'я Північної півкулі зоряного неба, п'ять

найяскравіших зірок якого розміщені у вигляді літери W.

КАСТА (португ. casta — рід, походження, від лат. castus — чистий) —

1) У деяких країнах Сходу замкнена група людей, місце якої у вироб-

ничому і суспільному житті визначено певними звичаями і закона-

258

КАТАЛІЗАТОРИ

ми. Для К. характерна ендогамія, сувора регламентація відносин то-

що. 2) Переносно — замкнена суспільна група, шо оберігає свою

відокремленість і групові привілеї.

КАСТАНЬЄТИ (ісп. castanetas, від лат. castanea — каштан) — іспан-

ський народний музичний інструмент з двох пар з'єднаних пласти-

нок у формі раковин, які надягають на пальці рук.

КАСТРАТ (лат. castratus — вихолощений) — особина чоловічої ста-

ті, в якої видалені статеві залози.

КАСТРАЦІЯ (лат. castratio, від castro — вихолощую) — штучне ви-

далення статевих залоз у тварин і людини, а також видалення гене-

ративних органів у рослин при гібридизації.

КАТА... (греи. жхта...) — префікс, що означає рух униз, протидію,

посилення, перехідність або завершення, напр.: катагенез, ката-

тонія.

КАТАБОЛІЗМ (від грец. хатсфоЛп — скидання, руйнування) — одна

із сторін внутрішньоклітинного метаболізму, що являє собою суку-

пність реакцій, які супроводяться розпадом (дисиміляцією) складних

органічних сполук. Протилежне — анаболізм.

КАТАВАСІЯ (грец. иатараоїоу, від жхтараіуш — сходжу, спуска-

юся) — 1) У православному богослужінні вид співів, коли пер-

ший вірш співається двома хорами і на початку, і в кінці канону.

2) Переносно — в розмовній мові — плутанина, метушня, гарми-

дер.

КАТАГЕНЕЗ (від ката... і ...генез) — 1) Напрям еволюційного проце-

су, що призводить до спрощення будови й функції організмів. 2) Змі-

на осадових гірських порід після виникнення їх у результаті діагене-

зу до перетворення в метаморфічні породи.

КАТАКЛАЗ (від грец. иатахАсеотд — заломлення, розсіювання) — де-

формація й подрібнення мінералів всередині гірської породи, зумов-

лені тектонічними рухами.

КАТАКЛІЗМ (від грец. иатахЛІхІцбс — повінь, потоп, загибель) —

1) Руйнівна раптова повінь, землетрус, виверження вулкана, інше

природне лихо. 2) Раптовий переворот, катастрофа у житті людсь-

кого суспільства.

КАТАКОМБИ (італ. catacombe, від лат. catacumba — підземна гроб-

ниця) — підземні приміщення, галереї природного або штучного

походження, які в давнину використовували для відправи релігій-

них обрядів та для поховання померлих.

КАТАЛЕПСІЯ (від грец. иатйХпфІд — схоплення, оволодіння, утри-

мування) — втрата тілом людини рухомості, що виникає при шизо-

френії, енцефаліті, істерії, гіпнозі тощо.

КАТАЛІЗ (від иатйХитд — руйнування) — зміна швидкості хімічних

реакцій в присутності каталізаторів.

КАТАЛІЗАТОРИ (від каталіз) — речовини, що змінюють швид-

кість хімічних реакцій, а самі залишаються хімічно й кількісно не-

259

КАТАЛОГ

змінними. В хіміко-технологічних процесах як К. застосовують зде-

більшого дуже подрібнені метали.

КАТАЛОГ (від грец. иатаАоуод — список) — 1) Систематизований

перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів,

складений для полегшення їх пошуку. 2) Перелік зірок відповідно

до місця розташування їх у галактиці або за іншими ознаками.

КАТАМАРАН (від тамільського каттумарам, букв. — зв'язані коло-

ди) — 1) Пліт або гребне чи вітрильне судно, що складається з кіль-

кох з'єднаних між собою колод. 2) Сучасне двокорпусне (зі спіль-

ною палубою) або однокорпусне (з поплавками-балансирами за

бортом) судно.

КАТАМНЕЗ (від грец. хатаругцаоуєіісо — запам'ятовую) — зведення

всієї інформації про хворого; її збирають одноразово або багаторазо-

во після закінчення попереднього обстеження.

КАТАПУЛЬТА (лат. catapulta, від грец. иататгсЛттк) — 1) Стародавня

військова метальна (камінням, колодами тощо) машина. Інша на-

зва — б а л і с т а. 2) Пристрій, що надає початкової (стартової)

швидкості апаратам, які злітають з невеликих майданчиків, палуби

корабля. 3) Пристрій для автоматичного викидання пілота літаль-

ного апарата, космонавта та ін. в разі аварії.

КАТАР (грец. иатйрроое, від иатаррєю — стікаю, протікаю) — за-

пальне ураження слизових оболонок якого-небудь органа.

КАТАРАКТА (від грец. натаррактпд — водоспад) — помутніння кри-

шталика ока. Розвивається внаслідок порушення обміну речовин,

при різних ушкодженнях кришталика, а також як ускладнення ін-

ших хвороб (напр., при глаукомі тощо). Іноді К. бувають уроджені.

КАТАРСИС (грец. xa9apmg, букв. — очищення) — 1) У давньогре-

цькій філософії сутність естетичного переживання — звільнення ду-

ші від тіла, від пристрастей, емоцій. 2) Стан внутрішнього очищен-

ня, що настає після певних переживань та потрясінь. 3) У психоте-

рапії спеціальний метод впливу, націлений на розрядження під-

свідомих імпульсів.

КАТАРСЙЧНИЙ МЕТОД (від катарсис і метод) — засіб лікування

в психотерапії та психоаналізі, в ході якого пацієнт пригадує події,

що призвели до захворювання, і по-новому реагує на них.

КАТАСТРОФА (грец. иатаатрофіі — переворот, кінець, загибель) —

несподіване лихо, подія, шо спричинює тяжкі наслідки, руйнуван-

ня.

КАТАСТРОФІЗМ (франц. catastrophisme, від грец. иатаатросрі'і —

переворот, поворот) — вчення, за яким розвиток земної кори й ор-

ганічного світу відбувається внаслідок періодичних глобальних геоло-

гічних катастроф і потопів, які щоразу знищують все живе. Інша

назва — теорія катастроф.

КАТАТОНІЯ (від ката... і ...тонія) — нервово-психічний розлад,

при якому хворий відмовляється від їжі, часто застигає в якомусь

260

КАТРЕН

положенні, іноді перебуває в стані збудження тощо. Спостерігаєть-

ся при шизофренії та деяких інших психічних захворюваннях.

КАТАФІЛАКСЇЯ (від ката... і грец. cpuXa^ig — охорона, самоза-

хист) — знижена стійкість пошкоджених тканин людини й тварин

до дії хвороботворних мікробів.

КАТЕГОРИЧНИЙ (від грец. иостпуорікбд — стверджувальний, обви-

нувачувальний) — 1) Ясний, чіткий, однозначний. К-не суджен-

ня — логічне судження, в якому відношення між суб'єктом і преди-

катом є цілком визначеним і не обмежується якимись умовами.

2) Який не припускає заперечень, безумовний. К. імператив

див. Імператив.

КАТЕГОРІЯ (від грец. исстпуоріос — обвинувачення; ознака) — 1) фі-

лософ. Загальне поняття, яке відображає універсальні властивості і

відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвит-

ку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. 2) Родове понят-

тя, що позначає розряд предметів. 3) Група однорідних предметів,

явищ, осіб.

КАТЕТ (від грец. иа&етод — прямовисний, перпендикулярний) — ко-

жна з двох сторін прямокутного трикутника, між якими лежить

прямий кут.

КАТЕТЕР (від грец. иавєтпр — зонд) — медичний інструмент у ви-

гляді трубки (з гуми, пластмаси, металу тощо), який застосовується

при катетеризації.

КАТЕТЕРИЗАЦІЯ — введення катетера в порожнини організму

людини й тварин для спорожнення і промивання їх.

КАТЕХІЗИС (від грец. натпхч<ле ~ Усне повчання, настанова) — ви-

клад основ християнського віровчення (переважно у формі запи-

тань і відповідей).

КАТІбНИ (від ката... та іон) — позитивно заряджені іони, які під

час електролізу рухаються до катода.

КАТбД (від грец. иа8о6ос — рух донизу) — 1) Негативний полюс

джерела струму. 2) Електрод приладу, з'єднуваний з негативним

полюсом джерела струму. Протилежне — анод.

КАТОЛИКОС (від грец. хадоМиод — загальний) — титул глав вір-

менської (з 363 р.) і грузинської (з 475 р.) православних церков, мо-

нофізитської і вірмено-католицької церков.

КАТОЛИЦИЗМ, КАТОЛИЦТВО (від грец. жх&оМибс - загальний,

вселенський) — один з головних (поряд з православ'ям і протестан-

тизмом) напрямів у християнстві. Догматичні особливості К.: ви-

знання існування чистилища, догмати про виходження Святого

Духа не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина, про непогріши-

мість Папи Римського як намісника Христа на Землі.

КАТРЕН (франц. quatrain, від quatre — чотири) — строфа з чоти-

рьох рядків, що містить у собі закінчену думку. Поетичний твір-

мініатюра.

261

КАУЗАЛЬНИЙ

КАУЗАЛЬНИЙ (лат. causalis, від causa — причина) — причинний.

КАУСТИК (від грец. хаистибд — їдкий) — технічна назва їдких лу-

гів, зокрема 'їдкого натру.

КАУСТИЧНИЙ — пов'язаний з каустиком; к-на сода — техніч-

на назва їдкого натру.

КАУЧУК (франц., англ. caoutchouc, з індіан. мови майнас) — висо-

комолекулярна еластична речовина, яку видобувають у вигляді

твердої пружної маси з латексу деяких рослин (натуральний К.) або

одержують штучним способом (синтетичний К.). Застосовують у

багатьох галузях техніки й побуту, головним чином у вигляді гуми.

КАФ (англ. caf, скор. від cost and freight — вартість і фрахт) — вид

договору зовнішньоторговельної купівлі-продажу, коли до ціни то-

вару включають і вартість морських перевезень (фрахту) до порту

призначення.

КАФЕДРА (грец. шЗєбра, букв. — сидіння, стілець) — 1) Місце для

викладача, лектора, промовця тощо. 2) У вузах — основна навчаль-

но-наукова група, що здійснює навчальну, методичну і науково-до-

слідну роботу з однієї або кількох пов'язаних між собою наукових

спеціальностей, а також підготовку і підвищення кваліфікації кад-

рів.

КАФЕТЕРІЙ (франц. cafeterie) — вид кафе, звичайно із самообслу-

говуванням.

КАХЕКСІЯ (грец. кахє?іа, від иаход — поганий і Ifyc, — стан) — стан

прогресуючого виснаження організму, шо виникає внаслідок недо-

статнього й неповноцінного харчування або тяжких порушень об-

міну речовин, а також при виснажливих захворюваннях (рак, тубер-

кульоз тощо).

КАШАЛОТ (франц. cachalot, від португ. cachalote) — водяний сса-

вець підряду зубатих китів. Поширений в усіх океанах та відкритих

морях (самки — лише в теплому поясі).

КАШЕМІР — легка вовняна, напіввовняна або бавовняна тканина

саржевого переплетення. Від назви князівства Кашмір (тепер штат

Джамму й Кашмір в Індії).

КАШПО (франц. cache-pot, від cacher — ховати і pot — горщик) —

декоративна ваза, часом підвісна, для вазона з квітами.

КАШТЕЛЯН (лат. castellanus — житель фортеці, від castellum —

укріплення, замок) — 1) У Польщі за раннього середньовіччя сано-

вник, який управляв фортецею, здійснював військові, судові й фіс-

кальні функції у каштеляні ї — адміністративній окрузі, що при-

лягала до фортеці. 2) Доглядач замку або громадського будинку.

3) Сторож у католицькому храмі.

КАЮР (ненецьке) — погонич запряжки собак.

КАЮТ-КОМПАНІЯ (від каюта і франц. compagnie — товарист-

во) — загальне приміщення на судні для командного складу, в яко-

му обідають, відпочивають тощо (пор. кубрик).

262

КВАЛІФІКАЦІЯ

КАЯК (ескім.) — легкий шкіряний одномісний човен з дволопате-

вим веслом у ескімосів та інших народів Півночі.

КВАДРАНТ [від лат. quadrans (quadrantis) — чверть, четверта части-

на] — 1) Будь-яка з чотирьох частин площини, на які її ділять дві вза-

ємно перпендикулярні прямі (осі координат). 2) Сектор круга з цент-

ральним кутом 90°, 'Л круга. 3) Старовинний астрономічний прилад

для вимірювання висот небесних світил. 4) Прилад для вимірювання

кутів при вертикальному наведенні артилерійських гармат.

КВАДРАТ (від лат. quadratum — чотирикутник) — 1) Прямокутник з

рівними сторонами. 2) Другий степінь будь-якого числа.

КВАДРАТУРА (від лат. quadrature — надання квадратної фор-

ми) — 1) Число квадратних одиниць у площі даної фігури. 2) Побу-

дова квадрата, рівновеликого даній фігурі. К. к р у г а — не-

розв'язне завдання перетворення круга за допомогою циркуля і

лінійки в рівновеликий йому квадрат, а також переносно — про

будь-яке нерозв'язне завдання, безнадійну справу. 3) Обчислення

площі, знаходження інтеграла. 4) астр. Положення, при якому

лінія, що з'єднує центри Землі і Сонця, складає прямий кут з лінією

центрів Землі і якоїсь планети або Місяця.

КВАДРИГА (лат. quadrigae, букв. — четвірка) — у Стародавній Греції

і Римі двоколісна колісниця, запряжена четвіркою коней в один ряд.

КВАДРИЛЬЙбН (франц. quadrillion) — число, яке зображується

одиницею з 15 нулями, тобто 1015. У деяких країнах (Великій Бри-

танії, Німеччині) К. називають число 1024.

КВАЗАРИ (англ. quasars, скор. від quasistellars radiosource — квазі-

зоряне джерело радіовипромінювання) — джерела радіовипроміню-

вання, що знаходяться на відстані мільярдів світлових років від Зем-

лі і відзначаються великою кількістю випромінюваної енергії (в ква-

дрильйони разів більшою від випромінювання Сонця).

КВАЗІ... (лат. quasi — ніби, майже, немовби) — у складних словах

означає "ніби", "позірний", "несправжній", "фальшивий", напр.:

квазігроші, квазіоптика.

КВАЗІГРбІШ (від квазі... та гроші) — грошові засоби з високим

рівнем ліквідності, які легко обертаються в гроші; використовують-

ся як засіб платежу.

КВАКЕРИ (англ. quakers, букв. — трясуни) — християнська протес-

тантська секта, заснована в 17 ст. в Англії. К. вважають, що людина

може вступати в безпосередній союз з Богом, заперечують будь-

який зовнішній вияв релігійності (обряди, таїнства), дотримуються

пацифізму. Громади К. поширені в США і Великій Британії.

КВАЛІМЕТРІЯ (від лат. qualis — який, якої якості та ...метрія) —

наука про методи кількісної оцінки якості продукції.

КВАЛІФІКАЦІЯ (від лат. qualis — який, якої якості і ...фікація) —

1) Ступінь і вид професійної виучки працівника, наявність у нього

знань, уміння, навичок, потрібних для виконання певної роботи.

263

КВАНТ

2) Характеристика певного виду роботи, яка визначається залежно

від її складності, точності й відповідальності. 3) Правова оцінка

вчиненого злочину.

КВАНТ (нім. Quant, від лат. quantum — скільки) — загальна назва

певних порцій променистої енергії, моменту кількості руху та інших

величин, якими характеризують фізичні властивості мікросистем.

КВАНТИТАТИВНИЙ (від лат. quantitas — кількість) — кількісний;

який стосується кількісних показників.

КВАНТОР (від лат. quantum — скільки) — символ математичної ло-

гіки, що вказує на логічну операцію, яку необхідно виконати, щоб

дати кількісну характеристику певній області предметів.

КВАНТУВАННЯ (від лат. quantum — скільки) — перетворення яко-

їсь величини з неперервною шкалою значень на величину з дискрет-

ною шкалою значень (напр.: к. енергії частинок, к. сигналів).

КВАРКИ (англ. quark — неологізм ірландського письменника Дж.

Джойса) — теоретично припустимі фундаментальні елементарні ча-

стинки, з яких, як гадають, складаються всі відомі та ймовірні еле-

ментарні частинки. Реального існування К. поки що не зафіксовано.

КВАРТА (від лат. quanta — чверть, четверта частина) — 1) Неметри-

чна одиниця ємності, місткості в США (0,946 л), Великій Британії

(1,1364 л) та інших країнах. 2) Міра довжини в ряді країн Латинсь-

кої Америки (20—21 см). У) муз. Четвертий ступінь діатонічної гами,

а також відповідний йому інтервал. 4) спорт. Позиція або фігура у

фехтуванні.

КВАРТАЛ (від лат. quarta — чверть) — 1) Частина міста, обмежена

кількома вулицями, що перетинаються; частина вулиці між двома

перехрестями. 2) Четверта частина року (3 місяці). 3) У лісівницт-

ві — одна з квадратних ділянок, на які поділяють ліс.

КВАРТЕТ (італ. quartette, від лат. quartus — четвертий) — музичний

ансамбль з чотирьох виконавців, а також твір для виконання на чо-

тирьох музичних інструментах.

КВАРТИР'ЄР (нім. Quartierherr) — військовослужбовець, який під

час пересування військ готує їх розміщення у населених пунктах чи

підшукує місце для бівуаку.

КВАРТИРМЕЙСТЕР (нім. Quartiermeister) - військовослужбо-

вець, що відає постачанням та розміщенням військ по квартирах.

КВАРЦ (нім. Quarz) — мінерал класу силікатів або класу оксидів і

гідрооксидів (за різними класифікаціями). Чистий К. безбарвний,

прозорий (гірський кришталь), залежно від домішок набуває чор-

ного (моріон), фіолетового (аметист) та інших відтінків. Чисті від-

міни застосовують у радіотехніці, оптиці, забарвлені — як напівдо-

рогоцінний і виробний камінь.

КВАРЦИТ — гірська порода, що складається головним чином з

кварцу. Використовують у будівництві, для виробництва вогнетрив-

кої цегли.

264

^^_______________________________________________КЕГЛЬ

КВАТРОЧЕНТО (італ. quattrocento, букв. — чотириста) — італійсь-

ка назва 15 ст., періоду розквіту культури і мистецтва Італії епохи

раннього Відродження.

КВЕСТОР (лат. quaestor, від quaero — шукаю, розшукую, веду слід-

ство) — 1) У Стародавньому Римі службова особа. За різних часів

здійснював різні функції (за часів імперії, напр., адміністративні, су-

дові, фінансові). 2) У парламентах деяких країн завідувач адмініст-

ративно-господарської частини. 3) Поліцейський чин в Італії.

КВІНТА (від лат. quinta — п'ята) — 1) муз. П'ятий ступінь діатоніч-

ної гами, а також відповідний йому інтервал. 2) Перша, найвища за

тоном струна на скрипці (мі).

КВІНТЕСЕНЦІЯ (від лат. quinta essentia — п'ята сутність) — 1) У

давньоримській філософії— п'ятий елемент (ефір), який протистав-

ляли чотирьом земним елементам (воді, вогню, землі, повітрю) як

основний елемент небесних тіл. За середньовіччя — найтонший

елемент, що ніби становив сутність речей. 2) Згущений або найчис-

тіший екстракт якоїсь речовини. 3) Переносно — найважливіше,

найсуттєвіше.

КВІНТЕТ (італ. quintetto, від лат. quintus — п'ятий) — музичний ан-

самбль з п'яти виконавців, а також твір для виконання на п'яти му-

зичних інструментах.

КВІНТИЛЬЙОН (франц. quintillion) — число, яке зображують оди-

ницею з 18 нулями, тобто 1018. У деяких країнах (Великій Британії,

Німеччині) К. називають число 1030.

КВІПРОКВО (лат. qui pro quo — один замість іншого) — термін,

яким визначають плутанину, безладдя. У біржовій роботі К. означає

ситуацію, що закінчується зривом біржової операції.

КВОРУМ [від лат. quorum (praesentia sufflcit) — чиєї (присутності

достатньо)] — визначена законом, статутом тощо кількість прису-

тніх на зборах, засіданні якогось органу, достатня для визнання їх

рішень правомочними.

КВОТА (від лат. quot — скільки) — частка, норма чого-небудь, що

дозволяється, допускається (в системі виробництва, збуту, оподат-

кування тощо).

КВОТУВАННЯ (від квота) — кількісне обмеження експорту, ім-

порту певних видів товарів, яке здійснюється державними органами

з метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

КЕГЕЛЬБАН (нім. Kegelbahn) — приміщення для гри в кеглі, а та-

кож поміст для встановлення кеглів та катання куль.

КЕГЛІ (від нім. Kegel — кегля) — гра, яка полягає в тому, що кулею

намагаються збити якомога більшу кількість фігур (що теж назива-

ються кеглями), розставлених на спеціальному помості — кегельба-

ні.

КЕГЛЬ, КЕГЕЛЬ (нім. Kegel) — розмір шрифту в друкарських пунк-

tnax, який визначається висотою літери.

265

КЕЙФ

КЕЙФ, КАЙФ (араб.) — безтурботний, приємний відпочинок; за-

доволення, радість.

КЕЛІЯ (від грец. x&Xiov — хижа, комірка) — 1) Житло ченця або чер-

ниці в монастирі. 2) Переносно — невеличка кімнатка самотньої лю-

дини.

КЕЛОЦЦ (від грец. ипХп ~ пухлина і ...оїд) — пухлиноподібне розро-

щення сполучної тканини шкіри, яке розвивається на поверхні

шкіри або утворюється після травми.

КЕЛЬНЕР (нім. Kellner, від лат. cellarius — ключник, комірник) — у

деяких країнах офіціант у ресторані, кафе, їдальні.

КЕМБРІЙ, КЕМБРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД - перший період палео-

зойської ери геологічної історії Землі (див. Палеозой). Розпочався

близько 570 млн років тому, тривав 70 млн років. Відклади цього

періоду становлять кембрійську систему. Від давньої назви Уель-

су — Кембрій (Велика Британія).

КЕМПІНГ (англ. camping) — табір, база для автотуристів.

КЕНГУРУ (англ. kangaroo, з австрал. мов) — підродина сумчастих

тварин, що пересуваються стрибками на міцних задніх ногах. По-

ширені в Австралії, Новій Гвінеї й Тасманії.

КЕНОТАФ (грец. иєуотафюу, від ИЄУОС — порожній і тйсрод — моги-

ла) — пам'ятник померлій, загиблій людині, споруджений не на

місці її поховання.

КЕНТАВР, ЦЕНТАВР (грец. KSvraupoe) — 1) У давньогрецькій

міфології химерна істота, напівлюдина-напівкінь. 2) астр. Сузір'я

Південної півкулі неба.

КЕРАМЗИТ (від грец. нйрацо? — глина) — пористий матеріал, який

виробляють випалюванням з глинистих порід. Застосовують у бу-

дівництві.

КЕРАМІКА (від грец. иерсфіип — гончарство) — 1) Виготовлення

гончарних виробів з природних глин; гончарне мистецтво. 2) Виро-

би й матеріали, що їх одержують спіканням глиняної сировини, а

також різних мінеральних сумішей. Основними технологічними ви-

дами К. є теракота, майоліка, селадон, фаянс, фарфор.

КЕРАТИНИ [від грец. кірас, (пірате,) — ріг] — білкові речовини з

групи склеропротеїдів. Головна складова частина утворів, що вико-

нують у тваринних організмах покривну й захисну функції (волосся,

шерсть, копита, роги, пір'я, луска, кігті тощо).

КЕРБ (від англ. kerb — неофіційна біржа) — операції, які проводя-

ться після закінчення торговельних сесій, після закриття біржі.

КЕРН (від нім. Kern — серцевина, стрижень) — 1) Циліндричний

стовпчик гірської породи, який одержують при бурінні свердловин.

2) Металева основа (осердя) катода електронної лампи. 3) Цент-

ральна щільна частина будь-якої галактики. 4) Точка, нанесена ке-

рнером при розмічуванні заготовок.

266

КИРЗА

КЕРНЕР (нім. Кбгпег) — інструмент (загострений сталевий стри-

жень), яким наносять керни (4) на заготовки перед їх обробкою.

КЙСАР (грец. Коїсгар, від лат. Caesar — Цезар) — 1) Грецька назва

давньоримських імператорів — цезарів. 2) Старовинна назва монар-

ха, імператора старослов'янською та староруською мовами.

КЕСАРІВ розтин [лат. (sectio) caesarea, від sectio — розтин і

caedo — розрізаю] — розтин черевної порожнини й матки, який за-

стосовують при ускладненнях пологів.

КЕСбН (франц. caisson, букв. — ящик) — 1) Водонепроникна ка-

мера, яка застосовується для ведення робіт під водою або у водона-

сиченому ґрунті. 2) Сталева коробка, в якій циркулює вода, що за-

стосовується для охолодження металу. 3) архіт. Заглиблення квад-

ратної або багатокутної форми на стелях, внутрішніх поверхнях

арок і склепінь.

КЕСбННА хвороба — хворобливий стан, що виникає у людини

внаслідок діяння підвищеного атмосферного тиску з наступним

швидким його зниженням (у водолазів, космонавтів, осіб, що пра-

цюють у кесонах, тощо).

КЕТА (нанайською мовою — риба) — риба родини лососевих. По-

ширена в північній частині Тихого океану і в басейні Північного

Льодовитого океану. На нерест заходить у річки. Має промислове

значення.

КЕТГУТ (англ. catgut, букв. — кишкова струна) — нитки з кишок

дрібної рогатої худоби, що їх використовують у хірургії для перев'я-

зування судин і для внутрішніх швів.

КЕТМЕНЬ (тюрк.) — у народів Середньої Азії ручне знаряддя для

сапання, копання ариків із схожим на мотику дископодібним ле-

зом, прикріпленим до держака.

КЕТОНИ [від к(альцій) і (ац)етон] — органічні сполуки, що містять

карбонільну групу, зв'язану з двома вуглеводневими радикалами (4).

Застосовують як розчинники (напр. ацетон), як напівпродукти для

синтезу органічних речовин.

КЕТЧ (від англ. catch — хапати, ловити) — різновид професійної

боротьби, що дозволяє будь-які прийоми.

КЕТЧУП (англ. ketchup, з малайської) — гострий томатний соус з

прянощами.

КЕФАЛЬ (грец. х&раХод, від к&раХг| — голова) — рід риб родини ке-

фалевих. Поширені в басейнах Тихого, Атлантичного та Індійського

океанів. Мають промислове значення. Вирощують також у спе-

ціальних господарствах.

КЕШ (англ. cash — гроші) — 1) Законний засіб платежу готівкою.

2) Платіж, який виконується відразу повністю, без використання

кредиту.

КИРЗА (нім. Kirsei, від англ. kersey — груба вовняна тканина) —

Цупка з багатьма прошарками тканина, просочена особливою

267

кишмиш

речовиною для захисту від вологи. Використовується для виготов-

лення взуття. Назва від села в Англії, де вирощували породу овець, з

вовни яких вироблялася ця тканина.

КИШМИШ (тюрк.) — група солодких сортів винограду без кісто-

чок, а також родзинки з них.

КІБЕЛА (грец. КирШІ) — "мати богів" у Фригії (Мала Азія), уособ-

лення щорічного відродження природи і родючості. Культ К. був

поширений у всьому античному світі (пор. Гера, Юнона).

КІБЕРНЕТИКА (від грец. хи(3еруг|тіип — мистецтво керівництва) —

наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й

перетворення інформації у складних керуючих системах (машинах,

живих організмах, людському суспільстві).

КЇБОРГ [від кіб(ернетика) і орг(анізм)] — кібернетичний організм;

пристрій, у якому певною мірою здійснено симбіоз фізичних та ін-

телектуальних здібностей людини й технічних засобів автомати-

ки.

КЇВІ (маорійське) — 1) Рід птахів ряду ківіподібних; поширений у

Новій Зеландії. Розміром з велику курку; не літає, має лише зачат-

кові крила. 2) Рід субтропічних рослин родини актинідієвих з аро-

матними і соковитими плодами із коричневою шкіркою, а також їх

плоди. Розповсюджені в гірських місцевостях Китаю. Інша назва —

актинідія китайська.

КІДНЕПІНГ (англ. kidnapping, від kidnap — красти, вивозити сило-

міць) — викрадення людини (найчастіше — дитини) заради викупу.

Інша назва — к і д н а п.

КІЛЕР (англ. killer, від kill — вбивати) — професійний вбивця, вби-

вця-найманець.

КІЛО... (франи. kilo..., від грец. хі^оі — тисяча) — у складних сло-

вах означає "тисяча", напр.: кіловат, кілокалорія, кілометр.

КІЛЬ (гол. кіеі, англ. keel) — 1) Балка, що є основним поздовжнім

кріпленням і пов'яззю днища судна. 2) Нерухома частина верти-

кального оперення літака, дирижабля, ракети. 3) Сузір'я Південної

півкулі неба.

КІЛЬВАТЕР (гол. kielwater) — 1) Слід на воді позаду судна, що ру-

хається (кільватерний струмінь). 2) Стрій, який утворюють кораблі,

йдучи один за одним по лінії курсу.

КІМБЕРЛІТ — вивержена магматична алмазоносна гірська порода

чорного кольору з синім або зеленим відтінками, що виповнює т.

зв. трубки вибухів газів у земній корі. Від назви м. Кімберлі в Пів-

денно-Африканській Республіці.

КІМОНО (япон., букв. — одяг) — японський чоловічий і жіночий

одяг типу халата з широкими рукавами і поясом.

КІНГСТОН [від англ. kingston (valve) — забортний клапан] — кла-

пан у підводній частині судна для впускання забортної води і для

виливання її.

268

КІПУ

„КІНЕЗ, ...КІНЕЗІЯ (від фец. хіугіак — рух) — у складних словах

означає рух, переміщення, напр.: брадикінезія, гіпокінезія.

КІНЕМА (від грец. хіугіда — рух, зміна) — 1) Артикуляційна озна-

ка фонеми. 2) Структурна одиниця мімічної (жестикуляційної) мо-

ви.

КІНЕМАТИКА [від грец. гдагцна (хіуіїратод) — рух, зміна] — розділ

механіки, який вивчає залежність механічного руху тіл лише від часу,

не беручи до уваги маси тіл та дії на них сил.

КІНЕМАТОГРАФ [від грец. хїурца (хіугщатое) — рух, зміна і

...граф] — 1) Первісна назва знімально-проекційного апарата.

2) Комплекс приладів і методів, які забезпечують знімання й показ

на екрані кінофільмів. 3) Видовище, яке виникло на основі техніки

кінематографії. 4) заст. Кінотеатр.

КІНЕМАТОГРАФІЯ [від фец. ХЇУПЦСІ (хіугцаатод) — рух, зміна і

...графія) — 1) Мистецтво відтворення на екрані знятих на світлочу-

тливу плівку кінофільмів, кіножурналів. 2) Галузь діяльності, пов'я-

зана з виробництвом і демонструванням кінофільмів.

КІНЕСКОП (від фец. xivrioig — рух і ...скоп) — приймальна елект-

ронно-променева трубка з екраном, яка використовується для від-

творення зображення (у телевізорі, ЕОМ тощо).

КІНЕСТЕЗІЯ (від грец. xivrimi;, від хіутща — рух і ОІОУГІСТП — від-

чуття) — відчуття положення та переміщення частин свого тіла.

КІНЕТИКА (від фец. xivr|Tix6g — руховий, рухливий) — 1) У широ-

кому розумінні — вчення, в якому досліджуються явища, що

змінюються з часом. 2) Розділ теоретичної механіки, що об'єднує

статику й динаміку. 3) Вчення про загальні закони, механізм хіміч-

них реакцій залежно від концентрації каталізаторів.

КІНЕТИЧНИЙ (від грец. иіурттбс — руховий, рухливий) — пов'я-

заний з рухом; к-на енергія — енергія тіла, що рухається, енер-

гія руху, на відміну від потенціальної енергії — енергії, зумовленої

взаємним розміщенням тіл.

КІНО... (від фец. XIVEW — рухаю) — у складних словах вказує на

зв'язок з кінематографією, напр.: кінопроектор, кінофікація.

КІНОВАР (від грец. хіуусфосрі) — 1) Мінерал класу сульфідів червоно-

го кольору. Руда ртуті. 2) Червона фарба.

КІНОЛОГ [від грец. хисоу (xuvoc) — собака і ...логія] — фахівець з

кінології.

КІНОЛОГІЯ [від грец. хишу (xwoe) — собака і ...логія] — розділ зоо-

логії, що вивчає собак, їх породи, догляд за ними.

КІНОФІКАЦІЯ (від кіно... і ...фікація) — розгортання мережі кіно-

театрів.

КІПРІДА [фец. Китгрід (Китгрібос)] — у давньогрецькій міфології одне

з імен богині Афродіти.

КІПУ (мовою кечуа kipu — вузол) — вузликове письмо ряду давніх

народів Південної Америки. Має вигляд прив'язаних до мотузки

269

КІРАСА

або палиці різнокольорових шнурків з багатьма вузликами (кіль-

кість і форма вузлів означали число, кольори передавали предме-

ти). ,

КІРАСА (франц. cuirasse, від cuir — шкіра) — металеві лати, що на-

кладалися на спину й груди для захисту від ударів холодною

зброєю.

КІРАСИР (франц. cuirassier) — вершник важкої кавалерії в арміях

деяких країн 17 — початку 20 ст., який носив кірасу.

КІСТА (від грец. кисте; — міхур) — порожнистий утвір в органах і

тканинах людини й тварин, здебільшого заповнений рідиною або

кашкоподібною масою.

КІТЧ (від нім. Kitsch — халтура, брак смаку) — псевдохудожній ви-

ріб, розрахований на зовнішній ефект, а також різновид масової

культури, шо створює і використовує такі витвори.

КІФАРА (грец. иІ9йрсс) — давньогрецький струнний щипковий му-

зичний інструмент типу ліри '.

КІФОЗ (від грец. нифод — згорблений) — викривлення у людей хре-

бта (здебільшого грудного відділу) випуклістю назад.

КЛАВЕСИН (франц. clavecin, від лат. clavis — ключ) — старовин-

ний струнний клавішний музичний інструмент, попередник фор-

тепіано.

КЛАВІАТУРА (нім. Klaviatur, від лат. clavis — ключ) — сукупність

клавішів у музичних інструментах та різного роду механізмах (дру-

карських машинках, комп 'ютерах, лічильних машинах тощо).

КЛАВІКОРД (франц. clavicorde, від лат. clavis — ключ і грец.

хорбп — струна) — старовинний струнний ударний клавішний му-

зичний інструмент, за конструкцією близький до клавесина.

КЛАВІР (нім. Klavier, від лат. clavis — ключ) — 1) Загальна назва

струнних клавішних музичних інструментів (клавікорда, клавесина,

фортепіано). 2) Перекладення оркестрової п'єси, опери тощо для

співу та фортепіано або тільки для фортепіано. Інша назва — к л а-

віраусцуг.

КЛАЙМ (англ. claim — вимога) — 1) Претензія покупця до продав-

ця з приводу низької якості проданого товару. 2) Позов, рекламація,

вимога щодо відшкодування збитків покупця.

КЛАКА (франц. claque, від claquer — плескати, ляскати) — група

глядачів, яких наймають для створення через оплески, свист тощо

штучного успіху або провалу акторів, вистави.

КЛАКЕР (франц. claquer) — особа, що входить до складу клаки.

КЛАН (від гельського clann — нащадок) — 1) У шотландців та ір-

ландців родова обшина. 2) Переносно — замкнена група людей,

членів великої родини, згуртованих у господарському й побутовому

відношеннях.

КЛАРНЕТ (франц. clarinette, італ. clarinetto, від лат. clams — ясний,

чистий) — дерев'яний духовий музичний інструмент.

270

_______________________________________________________КЛІКА

КЛАСИК (від лат. classicus — взірцевий) — видатний письменник,

митець, діяч науки, твори якого мають світове значення.

КЛАСИКА (від лат. classicus — взірцевий) — сукупність наукових

праць, художніх творів, що мають світове визнання, віками зберіга-

ють своє значення.

КЛАСИФІКАЦІЯ (від лат. classis — розряд і ...фікація) — розподіл

предметів за спільними ознаками з утворенням певної системи кла-

сів даної сукупності предметів.

КЛАСИЦИЗМ (від лат. classicus — взірцевий) — один з основних

напрямів у європейській літературі й мистецтві 17—18 ст., зразком

для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецт-

во.

КЛАСТЕР (від лат. classis — розряд) — група об'єктів, клас.

КЛАСТЕРНИЙ АНАЛІЗ (від кластер) — метод групування експе-

риментальних даних у класи (кластери, таксони). Використовуєть-

ся як один із прийомів статистичного аналізу.

КЛАУЗУЛА (від лат. clausula — закінчення) — 1) Кожна окрема

умова, положення в законі, статуті, договорі, інструкції тощо. 2) У

риториці — завершення промови, в якому особливу роль відіграють

стилістична побудова й звукові елементи мови. 3) У поезії— заклю-

чна частина віршового рядка, починаючи від останнього наголоше-

ного складу.

КЛЕМА (від нім. Klemme — лещата) — затискач, переважно для за-

кріплення електричних проводів.

КЛЕПТОМАНІЯ (від грец. иХєтгтш — краду, хапаю і ...манія) — хво-

робливий потягдо крадіжки, один із симптомів психічного розладу.

КЛЕРИКАЛ (від лат. clericalis — церковний) — 1) Представник цер-

кви, що має духовний сан. 2) Прихильник клерикалізму, член кле-

рикальної партії.

КЛЕРИКАЛІЗМ (від лат. clericalis — церковний) — політичний на-

прям, що обстоює панування церкви (зокрема католицької) і духів-

ництва в суспільно-політичному та культурному житті країни.

КЛЕРК (англ. clerk, франц. clerc, від лат. clericus — духовна осо-

ба) — 1) У Західній Європі за середньовіччя духовна особа. 2) У де-

яких країнах конторський службовець, діловод, стажер при нота-

ріусі тощо.

КЛІВЕР (гол. kluiver) — косе трикутне вітрило, що його встановлю-

ють перед передньою щоглою.

КЛІЄНТ [від лат. cliens (clientis) — підопічний] — 1) У Стародавньо-

му Римі вільна людина, яка добровільно перейшла під опіку покро-

вителя, патрона '. 2) Особа, що доручила ведення своєї справи ад-

вокатові. 3) Постійний відвідувач, покупець, замовник, вкладник

тощо.

КЛІКА (франц. clique — банда, зграя) — група, об'єднання осіб, які

прагнуть за всяку ціну задовольнити свої корисливі прагнення.

271

КЛІМАКС

КЛІМАКС, КЛІМАКТЕРІЙ (від грец. хХїца? — драбина,

щабель) — перехідний період у житті людини від статевої зрілості до

повного припинення функцій статевих залоз; у жінок супроводиться

розладом, а потім припиненням менструації.

КЛІМАТРОН (від клімат і грец. 8povo<; — місцеперебування, зосе-

редження) — оранжерея, в якій створюються умови для вирощуван-

ня рослин різних географічних зон, створюється штучний клімат.

КЛІНГЕР — скло, крізь яке спостерігають рівень води в парових

котлах при високому тиску пари.

КЛІНІКА (грец. xAivixrj — лікування, догляд за лежачим хворим, від