2) Біол. Взаємодія вірусу з клітинами організму, внаслідок якої утво-

рюється інтерферон. 3) мовозн. Взаємодія мов, яка характеризується

проникненням елементів і рис однієї мови в систему іншої. 4) пси-

хол. Явище пам'яті, яке полягає в залежності запам'ятовування від

накладання іншого матеріалу, що вводився або вводиться в пам'ять.

ІНТЕРФЕРОН (від інтер '... і лат. ferio — б'ю, вражаю) — захисний

білок, що утворюється в клітинах ссавців, птахів, мікроорганізмів

при контакті їх з ендотоксинами та вірусами й пригнічує розмно-

ження їх. Є фактором неспецифічного противірусного імунітету.

ШТЕРЦЕСІЯ (лат. intercessio, від intercede — втручаюся, ручаю-

ся) — 1) У цивільному праві прийняття на себе чужого боргу, пору-

чительство. 2) У Стародавньому Римі право вищих службових осіб

скасовувати рішення і припиняти дії інших службових осіб.

ІНТИМА (від лат. intimus — найглибший, внутрішній) — внутрішня

оболонка стінки кровоносних судин (крім капілярів).

ІНТИМНИЙ (франц. intime, від лат. intimus — найглибший, таєм-

ний) — глибоко особистий, близький, дружній, задушевний.

ІНТОКСИКАЦІЯ (від ін... і грец. TO^IHOV — отрута) — отруєння орга-

нізму токсичними (див. Токсини) речовинами, які утворилися в ньо-

му самому або надійшли ззовні.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. intono — голосно вимовляю) — 1) Ритмоме-

лодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або понижен-

ня тону при вимові. 2) Тон, манера вимови, що виражає почуття,

ставлення до предмета висловлення. 3) Правильність чи неправиль-

ність взятого тону під час співу або гри на музичному інструменті.

ІНТРИГА (франц. intrigue, від лат. intrico — заплутую, збиваю з

пантелику) — 1) Приховані зловмисні дії, підступи, наклепи. 2) За-

в'язка, основна ситуація драми, роману тощо, навколо якої розви-

вається дія.

ІНТРОВЕРСІЯ (нім. Introversion, від лат. intro — усередину і verse-

re — обернений, направлений) — тип особистості, якому прита-

манна заглибленість у свій внутрішній світ, неконтактність. Проти-

лежне — екстраверсія.

235

ІНТРОВЕРТ

ІНТРОВЕРТ (нім. Introvert, від лат. intro — всередину і vertio —

обертаю, повертаю) — людина, якій притаманна заглибленість у

свій внутрішній світ, закритість, неконтактність. Протилежне — ек-

страверт.

ІНТРОДУКЦІЯ (лат. introductio — введення, від introduce — вво-

джу) — 1) Вступ до великого музичного твору. 2) Переселення окре-

мих видів рослин і тварин за межі природного ареалу їй. їх адаптація

до нових умов.

ШТРОЕКЦІЯ (від лат. intro — всередині і jectio — вкидання) —

входження до свідомості індивіда поглядів, мотивів, настанов інших

людей.

ІНТРОСПЕКЦІЯ (від лат. introspecto — заглядаю всередину) — ви-

вчення психічних процесів методом самоспостереження.

ІНТРУЗІЯ (лат. intrusio, від intrude — вштовхую) — проникнення в

земну кору магми, при застиганні якої утворюються різні форми ма-

гматичних тіл (батоліти, лаколіти тощо).

ІНТУЇТИВІЗМ — напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як

єдино вірогідний вид пізнання.

ІНТУЇТИВНИЙ — заснований на інтуїції.

ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюся) — 1) У філо-

софії та психології здатність безпосереднього розпізнавання істини

без обґрунтування за допомогою доказів. 2) Здатність людини під-

свідомо уловлювати істину, правильний розвиток подій; чуття, здо-

гад.

ІНФАЙТИНГ (англ. infighting, від in — всередину і fight — бій) — у

боксі' (1) — бій на близькій дистанції. Інша назва — близький

бій.

ІНФАНТ [ісп., португ. infante, від лат. infans (infantis) — дитина,

юнак] — в Іспанії і Португалії титул принців королівського роду, а

також особа, яка має цей титул. Принцеса королівського роду нази-

вається інфанта.

ІНФАНТЕРІЯ (італ. infanteria, від infante — юнак, піхоти-

нець) — застаріла назва піхотних військ у деяких зарубіжних держа-

вах.

ІНФАНТИЛІЗМ (від лат. infantilis — дитячий) — 1) Затримка в роз-

витку організму, яка виявляється в збереженні у дорослої людини

фізичних і психічних рис, властивих дитячому вікові. 2) Поведінка

дорослого; що відповідає дитячій.

ІНФАНТИЛЬНИЙ (від лат. infantilis — дитячий) — 1) Який відзна-

чається інфантилізмом, недорозвинений. 2) Схожий на світосприй-

няття, поведінку дитини.

ІНФАРКТ (від лат. infarcio — набиваю) — змертвіння певної ділян-

ки тканин будь-якого органа людини, що виникає від припинення

кровопостачання внаслідок спазму чи закупорення судин (напр. і.

міокарда — м'язової стінки серця).

236

______________________________________________ІНФРА...

ІНФЕКЦІЯ (лат. infectio, від infecto — отруюю) — зараження люди-

ни, тварини хвороботворними мікроорганізмами.

ІНФІКС (від лат. infixus — вставлений) — афікс, шо вставляється

всередину основи слова при словотворенні або словозміні.

ІНФІЛЬТРАТ (від /й... і лат. filtratus — проціджений) — скупчення

в тканинах організму клітинних елементів з домішкою крові та лім-

фи.

ІНФІЛЬТРАЦІЯ (від /й... і лат. filtratio — проціджування) — 1) Про-

сочування поверхневих вод у ґрунт через капілярні пори, тріщини

тошо. 2) Проникнення й відкладання в клітинах і тканинах організ-

му сторонніх їм речовин.

ІНФІНІТИВ [лат. (modus) infmitivus] — неозначена форма дієслова;

форма, шо означає дію (стан, процес) саму по собі, без пов'язування

дії з її суб'єктом.

ІНФЛУЕНЦА, ІНФЛЮЕНЦА (італ. influenza, від лат. influo —

вливаюся; проникаю, поширююся) — застаріла назва грипу.

ІНФЛЮАЩЯ (від лат. influo — вливаюся, проникаю) — проник-

нення поверхневих вод у товщу земної кори через тріщини, карсто-

ві канали й воронки.

ІНФЛЯЦІЙНИЙ — пов'язаний з інфляцією.

ІНФЛЯЦІЯ (лат. inflatio — роздмухування, розбухання, від inflo —

вдуваю) — переповнення каналів грошового обігу масою надлишко-

вих паперових грошей, що викликає знецінювання їх, зростання

цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, падін-

ня реальної заробітної плати.

ІН-ФОЛІО (від лат. in folio, букв. — в аркуш) — формат видань, за

яким розмір сторінки становить половину стандартного паперово-

го аркуша.

ІНФОРМАНТ (від лат. informatio — пояснення, виклад) — особа,

яка бере участь в експерименті та інформує експериментатора про

своє розуміння предмета дослідження.

ІНФОРМАТИКА — наука, що вивчає загальні властивості наукової

інформації, а також закономірності її створення, перетворення, пе-

редавання й використання в різних галузях діяльності людини.

ІНФОРМАЦІЙНА мережа (від інформація) — комп'ютерна мере-

жа, за допомогою якої здійснюється доступ до віддалених баз даних

і зв'язок між користувачами за допомогою космічних і наземних ка-

бельних каналів.

ІНФОРМАЦІЯ (від лат. informatio — роз'яснення) — 1) Повідом-

лення про щось. 2) Відомості про навколишній світ, процеси, які в

ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність, що їх

сприймає людина безпосередньо або за допомогою спеціальних

пристроїв, зокрема, через керуючі машини та інші системи.

ШФРА... (лат. infra — нижче, під) — префікс, що означає перебу-

вання нижче, під, поруч, напр.: інфразвук, інфрачервоний.

237

ІНФРАСТРУКТУРА

ІНФРАСТРУКТУРА (від інфра... і структура) — сукупність галузей

та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невироб-

ничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство,

загальна і професійна освіта, охорона здоров'я та ін.) і забезпечують

нормальне функціонування економічної системи в цілому.

ІНФУЗОРІЇ (від лат. infusus — влитий, введений) — клас одноклі-

тинних тварин типу найпростіших. Більшість — мешканці вод,

окремі види живуть у грунті. Серед І. — багато паразитів тварин та

людини.

ІНЦИДЕНТ [від лат. incidens (incidentis) — який трапляється] — не-

приємна подія, непорозуміння, сутичка.

ІОНИ (від грец. icov — який іде) — електричко заряджені частинки

речовини, що утворилися з атомів або атомних груп внаслідок

втрати або приєднання до них електронів.

ІОНІЗАТОР — 1) Те, що спричиняє іонізацію (рентгенівське промін-

ня, гамма-проміння тощо). 2) Прилад для іонізації (напр., повітря в

приміщенні).

ІОНІЗАЦІЯ — утворення електричко заряджених частинок — іонів

з електричко нейтральних частинок середовища.

ІОНІЗУЮЧИЙ — який спричинює іонізацію; і-че випро-

мінювання— потоки електромагнітних хвиль або частинок

речовини, що здатні при взаємодії з речовиною утворювати в ній

іони.

ІОНІЧНИЙ ОРДЕР — архітектурний ордер, що характеризується

наявністю бази, волюти та капітелі й поступовим звуженням коло-

ни догори. Від назви давньогрецької області Іонії.

ІОНОСФЕРА (від іони і сфера) — верхній шар атмосфери (від 80 до

500 км), в якому є значна кількість іонів та вільних електронів.

ІПОДРОМ (грец. ітгтгобрбцої;, від ппгое — кінь і брбцос — місце для

бігу) — 1) Спеціально обладнаний майдан з комплексом споруд для

випробування коней та проведення кінно-спортивних змагань.

2) Установа, що проводить ці випробування та змагання.

ІПОСТАСЬ (від грец. Іжбатід — сутність) — 1) У християнстві назва

кожної особи Святої Трійці; єдиний Бог постає у трьох І.: Бог-

Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух. 2) Переносно — бутив іпоста-

с і — виступати в ролі кого-небудь.

ІПОТЕКА (від грец. inro9ifan — застава) — застава нерухомого май-

на (переважно землі, будівель) для одержання позички; закладна на

заставлене майно і борг за іпотечним кредитом.

ІПОТЕЧНИЙ (від іпотека) — який стосується іпотеки, призначе-

ний для операцій з іпотеки; і. банк — банк, що спеціалізується на

видачі позичок під заставу нерухомого майна; і - н і обліга-

ції— довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпе-

чення нерухомим майном; і. р й н о к — ринок позичкових капіта-

лів, на якому відбувається купівля-продаж іпотечних облігацій.

238

ІРРАЦІОНАЛЬНИЙ

ІПОХОНДРІЯ (від грец. uirox6v6piov — підребер'я) — хворобливий

стан людини, що характеризується надмірним занепокоєнням,

страхом за своє здоров'я. Стародавні лікарі вважали за причину І.

захворювання в ділянці підребер'я.

ІПРИТ — стійка отруйна речовина, яка роз'їдає слизову оболонку

та шкіру. Вперше застосована в битві під бельгійським м. Іпр у

1914р.

ІРЕЙТА (англ. errata, від лат. егго — помилятися) — підтвердження,

підпис на діловому документі, який засвідчує виправлення незнач-

ної помилки, допущеної при оформленні.

ІРИГАЦІЯ (лат. irrigatio, від irrigo — зрошую) — 1) Штучне зрошен-

ня певної ділянки землі для забезпечення вологою сільськогоспо-

дарських рослин. 2) Лікувальна процедура, шо полягає у зрошенні

запалених тканин водою чи ліками.

ІРИДІЙ [від грец. Ірід (їрібое) — райдуга] — хімічний елемент, сим-

вол Іг, ат. н. 77; сріблясто-білий дуже твердий крихкий метал; нале-

жить до платинових металів. Застосовують сплави І. з платиною у

виробництві еталонів мір; сплав 1. з рутенієм і родієм — у виробниц-

тві термопар тощо.

ІРИДОДІАГНбСТИКА [від грец. їріе (їрібое) — райдуга та діагнос-

тика] — діагностика хвороб на підставі дослідження райдужної

оболонки ока (ірису).

ЇРИС (від грец. Іріе — райдуга) — 1) Райдужна оболонка ока. 2) Ба-

гаторічна трав'яниста рослина родини півникових. Поширена пе-

реважно в помірній зоні Північної півкулі. Інша назва — півни-

ки.

ІРЩА [грец. TIpte ("Ірібое)] — у давньогрецькій міфології уособлення

веселки, посланниці богів.

ІРОНІЯ (від грец. Eipwveia — удаване самоприниження) — 1) Тонке

приховане глузування. 2) літературозн. Стилістичний прийом кон-

трасту видимого і прихованого змісту висловлювання, що створює

ефект глузування (пор. сарказм).

ІРРАДІАЦІЯ (від лат. irradio — осяюю, випромінюю) — 1) Поши-

рення процесів збудження або гальмування в центральній нервовій

системі. 2) Позірне збільшення світлих предметів на темному фоні і

навпаки. 3) мед. Поширення відчуття болю за межі безпосередньо

Ураженої ділянки або органа (напр., біль у лівій руці при стенокар-

дії).

ІРРАЦІОНАЛІЗМ (від лат. irrationalis — нерозумний, позасвідо-

мий) — філософське вчення, яке, на противагу раціоналізмові, твер-

дить про обмеженість можливостей розуму в процесі пізнання, про-

тиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

^РАЦІОНАЛЬНИЙ (від лат. irrationalis — нерозумний, позасві-

домий) — 1) у філософії — недоступний розумінню, який перебу-

ває за межами розуму; нелогічний, містичний. 2) матем. Несумір-

239

ІРРЕАЛЬНИЙ

ний; і-не число — число, яке несумірне з одиницею і тому не

може бути точно виражене ні цілими числами, ні дробом. Протиле-

жне — раціональний.

ІРРЕАЛЬНИЙ (від лат. irrealis — неречовинний) — нереальний,

який існує не в дійсності, а тільки в мисленні. Протилежне — реаль-

ний.

ІСЇДА, ІЗЇДА [грец. TIoig ("Іотбод), від єгип. Icet] — у давньоєгипет-

ській міфології богиня, уособлення подружньої вірності й материнс-

тва.

ІСЛАМ (араб., букв. — покірність) — одна з найпоширеніших у

світі релігій. Заснована, за переказами, в 7 ст. пророком Мухамме-

дом (звідси одна з назв). 1. має два основні напрями: сунізм і шиїзм.

Інші назви — мусульманство, магометанство.

ІСТЕБЛІШМЕНТ (англ. establishment, від establish — зміцнювати,

засновувати) — правлячі, привілейовані групи суспільства, а також

вся система влади і управління, за допомогою якої вони досягають

свого панування.

ІСТЕРИКА (від грец. иатєріиос — матковий) — нервовий напад,

що характеризується, зокрема, раптовим переходом від сміху до

сліз.

ІСТЕРІЯ (від грец. исиіра — матка) — 1) Психічна хвороба, вид не-

врозу з різноманітними порушеннями психіки, рухової сфери, чутли-

вості тощо. За уявленням давніх греків, виникала через захворю-

вання матки. 2) Переносно — гарячкова діяльність у якомусь на-

прямі.

ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ — соціальна філософія марксизму,

марксистська теорія рушійних сил суспільного розвитку.

ІСТОРІОГРАФІЯ (від історія і ...графія) — 1) Наука, яка вивчає

розвиток знань про історію. 2) Сукупність досліджень, присвячених

певній проблемі чи історичній епосі.

ІТЕРАЦІЯ (лат. iteratio — повторення, від itero — повторюю) — ба-

гаторазове повторення якоїсь математичної операції, яке дає мож-

ливість поступово наблизитися до потрібного результату.

ІТЕРБІЙ — хімічний елемент, символ Yb, ат. н. 70; сріблясто-сірий

метал, належить до лантаноїдів. Застосовують І. з іншими рідкісно-

земельними елементами для легування сталей. Від назви селища Іт-

тербю в Швеції.

ІТРІЙ — хімічний елемент, символ Y, ат. н. 39; сірий легкий метал;

належить до рідкісноземельних елементів. Застосовують для легу-

вання алюмінію, в електроніці, обчислювальній та телевізійній тех-

ніці. Цід назви селища Іттербю в Швеції.

ІУДАЇЗМ — релігія, поширена переважно серед євреїв. Склався на-

прикінці 2-го — на початку 1-го тис. до н. е. Характерними для І. є

віра в єдиного Бога Ягве (спочатку бог племені Іуди — звідси й на-

зва) і Месію (Спасителя),

240

ЙОТА

ІХТІО... (від грец. ixSug — риба) — у складних словах означає "ри-

ба", "риб'ячий", напр.: іхтіологія, іхтіофауна.

ІХТІОЗАВРИ (від іхтіо... і ...завр) — підклас вимерлих плазунів ме-

зозою. Жили в морях, мали рибоподібне тіло завдовжки до 13 м. Хи-

жаки.

ІХТІбРНІСИ (від іхтіо... і грец. opvig — птах) — ряд викопних зуба-

тих птахів. Були поширені в мезозої.

ІШЕМІЯ (від грец. їохш — затримую і ...емія) — зменшення вмісту

крові в тканинах певної ділянки тіла людини й тварин. Спричиня-

ється спазмом або закупорюванням відповідних артерій. Інша на-

зва— місцеве недокрів'я.

ІШІАС (грец. ісхіас, від ioxiov — стегно) — захворювання сіднично-

го нерва людини, проявом якого є біль у ділянці задньої поверхні

ноги. Інша назва — невралгія сідничного нерва.

ЙбГА (санскр., букв. — з'єднання, зосередження) — у філософсь-

ких системах давньої і середньовічної Індії вчення і метод управ-

ління психікою і психофізіологією людини шляхом спеціальних

вправ з метою самопізнання і звільнення від пут матеріального іс-

нування.

ЙОГУРТ (англ. yoghurt, від тур. jogurt) — слабокислий молочний

продукт з коров'ячого молока, заквашеного з додаванням спеціаль-

них бактерій та фруктових есенцій.

ЙОД (від грец. іоєІ5г|<; — фіалковий) — хімічний елемент, символ І,

ат. н. 53; кристали чорно-сірого кольору з металевим блиском; на-

лежить до галогенів. Застосовують Й. та його сполуки в медицині,

аналітичній хімії, фотографії тощо.

ЙОДЛЬ (нім. Jodel, від jodeln — співати з переливами) — жанр на-

родних пісень у альпійських горців. Відзначається своєрідною ма-

нерою виконання — фальцет з використанням дуже високих регіс-

трів голосу. Інша назва — й о д л е р.

ЙОРДАНЬ — народна назва християнського обряду освячення во-

ДИ на свято Водохреща (Хрещення Господнього). Назва походить

від ріки Йордан у Палестині.

ИОРКШЙРИ — група порід свиней, виведених в Англії в графстві

Йоркшир.

ЙОТА (грец. ісота — І,І) — дев'ята літера грецького алфавіту. Вираз

ні на йоту" означає "анітрохи", "зовсім нічого" (оскільки графіч-

но Й. найменша за розміром).

241

КАБАЛІСТИКА

КАБАЛІСТИКА (від давньоєвр. кабала — переказ, легенда) —

1) Містична течія в іудаїзмі, що поєднувала елементи гностицизму і

неоплатонізму з іудейською вірою в Біблію як світ символів. 2) Пере-

носно — ненаукові висновки, зроблені на основі випадкових ознак

або штучно підібраних фактів', щось незрозуміле, заплутане.

КАБАЛЬЄРО (ісп. caballero — вершник, дворянин, кавалер, ли-

цар) — 1) Лицар у середньовічній Іспанії. 2) Воїн-вершник, що спо-

ряджувався власним коштом. 3) В іспаномовних країнах ввічливе

звертання до чоловіка.

КАБАРЕ (франц. cabaret, букв. — шиночок) — у 19 ст. у Франції —

артистичний шинок, в якому читали вірші, виконували куплети,

сценки тощо; пізніше — кафе або ресторан з естрадною досить лег-

коважною програмою.

КАБЕЛЬТОВ (гол. kabeltouw) — 1) Одиниця довжини — 0,1 морсь-

кої милі (І К. дорівнює приблизно 185,2 м). 2) Прядивний трос спе-

ціального звивання.

КАБЕРНЕ (франц. cabernet) — група французьких винних сортів

винограду, а також вино з цих сортів.

КАБІНЕТ (франц. cabinet, зменш, від cabine — кабіна) — 1) Окрема

відповідно обладнана кімната для занять, ділових розмов; меблі для

такої кімнати. 2) Приміщення в лікарні, поліклініці з необхідною

медичною апаратурою тощо. 3)К. міністрів — офіційна назва

уряду в деяких країнах.

КАБОТАЖ (франц. cabotage) — судноплавство між портами однієї

країни; в межах одного моря — малий к., в межах кількох мо-

рів — в е л й к й й к.; флот прибережного плавання.

КАБОШОН (франц. cabochon) — опуклий відшліфований з одного

чи двох боків, але не огранений дорогоцінний камінь.

КАБРІОЛЕТ (франц. cabriolet, від cabrioler — стрибати) — 1) Лег-

кий двоколісний однокінний екіпаж. 2) Кузов легкового автомобіля

з відкидним верхом, а також автомобіль з таким кузовом.

КАБУКІ (япон.) — один з видів японського класичного театру з му-

зикою і танцями.

КАВАЛЕРІЯ (франц. cavalerie, італ. cavalleria, від лат. caballus —

кінь) — один з родів сухопутних військ, кіннота.

КАВАЛЬКАДА (франц. cavalcade, італ. cavalcata, від cavalcare — їха-

ти верхи) — група вершників, що їдуть разом.

КАВАТИНА (італ. cavatina, від cavare — добувати, витягати) — неве-

лика оперна арія, переважно лірико-розповідного характеру; мело-

дійна інструментальна п'єса.

КАВЕР див. Ковер.

242

КАЗУЇСТИКА

КАВЕРИНГ (англ. covering, від cover — покривати) — 1) Купівля

біржового товару, аналогічного раніше проданому, з метою запо-

бігання штучному зниженню ціни на нього при певній ситуації на

біржі.

КАВЕРНА (лат. caverna — порожнина, печера) — 1) Порожнина в

органі людини й тварин (легенях, печінці, нирках), що утворюється

внаслідок руйнування тканин цього органа в процесі хвороби.

2) Порожнина в гірських породах, яка виникає здебільшого внас-

лідок вплутування водою розчинних частин.

КАВІТАЦІЯ [від лат. cavitas (cavitatis) — порожнина] — утворення

порожнин, бульбашок у потоці рухомої рідини.

КАГАНАТ (тюрк.) — державне утворення у ряду тюркомовних на-

родів за раннього середньовіччя.

КАДАНС [франц. cadence, від лат. cadens (cadentis) — який падає,

закінчується] — гармонійний або мелодійний зворот, який завершує

музичний твір. Інша назва — каденція.

КАДАСТР (франц. cadastre) — 1) В античному світі — список осіб

для подушного оподаткування. 2) Систематизоване зведення відо-

мостей (реєстр) про відповідний об'єкт (земельний к., водний к.).

КАДЕТ (франц. cadet, букв. — молодший) — вихованець кадетсько-

го корпусу — закритого військово-навчального закладу для дітей

дворян.

КАДІ (араб. — суддя) — духовна особа у мусульман, яка здійснює су-

дочинство на основі мусульманського права (шаріату) і місцевого

звичаєвого права (адату). Інші назви — к а з і, казій.

КАДМІЙ (грец. иабцєіа — цинкова руда) — хімічний елемент, сим-

вол Cd, ат. н. 48; сріблясто-білий метал, м'який і тягучий. Застосо-

вують як уповільнювач в ядерних реакторах, у лужних акумулято-

рах, для виготовлення легкоплавких сплавів, для захисного покрит-

тя (кадміювання).

КАЗЕЇН (від лат. caseus — сир) — складний білок молока, що міс-

тить фосфор. Добре засвоюється, є джерелом фосфору й кальцію для

організму. Використовують у харчовій промисловості, медицині, у

виробництві пластмас, клею.

КАЗЕМАТ (франц. casemate, від італ. casamatta, букв, невидиме

укріплення) — 1) Приміщення в оборонних спорудах, яке захищає

від снарядів і авіабомб. 2) Броньоване закрите приміщення на кораб-

лях для корабельної артилерії у 2-й половині 19 — 1-й половині

20 ст. 3) Приміщення у фортеці, де тримали ув'язнених.

КАЗИНО (італ. casino, букв. — будиночок) — гральний дім, перева-

жно з естрадою, рестораном.

КАЗУАЛЬНИЙ (лат. casualis, від casus — випадок) — випадковий,

який не підлягає узагальненню.

КАЗУЇСТИКА — І) Застосування чинних норм права до окремих

юридичних випадків (казусів). 2) У середньовічній юриспруденції і бо-

243

КАЗУС

гослов'ї — застосування до окремих випадків загальних догматич-

них (див. Догма) положень. 3) Сукупність клінічних спостережень

над перебігом однієї й тієї самої хвороби у кількох хворих. 4) Пере-

носно — спритність у суперечці при доведенні хибних або сумнів-

них положень; крутійство.

КАЗУС (від лат. casus — випадок) — 1) У праві — подія, настання

якої не викликане виною особи і яка, як правило, не тягне за собою

покарання. 2) Випадок, оказія, пригода. 3) Складна судова справа.

КАЗУС БЕЛЛІ (лат. casus belli — привід до війни) — формальний

привід для оголошення війни.

КАЗУСНИЙ (від казус) — надзвичайно складний, заплутаний.

КАЗУС ФЕДЕРІС (лат. casus foederis — випадок союзу) — визначені

міжнародним договором обставини, настання яких зумовлює необ-

хідність виконання договірними державами взятих на себе зобов'я-

зань про взаємну допомогу за союзним договором.

КАЙЗЕР (нім. Kaiser, від лат. caesar — цезар) — назва імператора в

Священній Римській імперії (962—1806) та в Німеччині (1871—

1918).

КАЙМАН (ісп. caiman, з карибської) — рід плазунів родини аліга-

торів. Поширені в річках і болотах Центральної та Південної Аме-

рики.

КАЙНОЗОЙ, КАЙНОЗОЙСЬКА ЕРА (від грец. жшбд - новий і

...зой) — найновіша ера в геологічній історії Землі; розпочалася

67 млн років тому. Відклади цієї ери становлять кайнозойську гру-

пу. За К. рослинний і тваринний світ набув рис, подібних до сучас-

них, наприкінці ери виникла людина. Поділяється на три періоди:

палеоген, неоген, антропоген.

КАЙФ див. Кейф.

КАКАДУ (нім. Kakadu, від гол. kakatoe, з малайського kakatua) —

птахи підродини гладенькоязикових папуг із чубчиком з пір'я. По-

ширені в Австралії та навколишніх островах.

КАКОФОНІЯ (від грец. иаибд — поганий і ...фонія) — безладне, хао-

тичне нагромадження звуків у музиці, віршах.

КАКТУС (грец. исситое) — багаторічна південна рослина з м'ясис-

тим стеблом, вкритим колючками, волосинками і щетинками. Ба-

гато видів культивують як декоративні кімнатні й тепличні росли-

ни.

КАЛАМБУР (франц. calembour — гра слів) — дотепна гра слів, по-

будована переважно на гумористично-пародійному використанні

різних значень того самого слова.

КАЛАНДР (франц. calandre) — машина (прес) для надання тканині,

паперу або гумі глянсуватості, більшої щільності, нанесення на них

тисненням малюнка або візерунка.

КАЛЕЙДОСКОП (від грец. коХос — гарний, єТбод — вид і ...скоп) —

1) Іграшка — трубка, в якій кольорові скельця, вміщені між дзерка-

244

КАЛОМЕЛЬ

лами, при обертанні створюють різні візерунки. 2) Переносно —

швидка зміна образів, подій, вражень; строкатість.

КАЛЕНДАР (від лат. calendarium, букв. — боргова книжка) —

1) Покажчик усіх днів року із зазначенням днів відпочинку, свят,

визначних подій, іноді з цікавими матеріалами для щоденного чи-

тання. 2) Система числення великих проміжків часу, що ґрунтуєть-

ся на періодичності явищ природи, пов'язаній з рухом небесних

світил; Юліанський к. ("старий стиль") запроваджений у 46 р.

до н. е. за Юлія Цезаря; Григоріанський к. ("новий стиль")

запроваджений у 1582 р. Папою Григорієм XIII. Різниця між

"старим" і "новим" стилем становить 13 діб. 3) А с т р о н о-

м і ч н й й к. — таблиці з передбачуваними положеннями небесних

світил. 4) Розподіл за днями і місяцями окремих видів діяльності.

КАЛЕНДИ (лат. Calendae) — назва перших днів кожного місяця в

давньоримському календарі. Вираз "відкласти до грецьких календ"

означає "ніколи не зробити" (у грецькому календарі К. не було).

КАЛЕНДУЛА (лат. calendula) — рід рослин родини складноцвітих.

Напівчагарники, багаторічні або однорічні трави із жовтогарячими

квітами. Поширені переважно в Середземномор'ї. К. лікарську

культивують як декоративну й лікарську рослину. Інша назва — н а-

г ід к й.

КАЛІБР (франц. calibre, від араб, каліб — форма) — 1) Діаметр

снаряда, кулі, каналу ствола вогнепальної зброї. 2) Безшкальний

вимірювальний інструмент для перевірки форми, розмірів або вза-

ємного розміщення частин виробів. 3) Товщина дроту й тонких ме-

талевих листів. 4) Розмір, рід, величина чого-небудь.

КАЛІГРАФІЯ (грец. иссХХІурасріа — гарний почерк) — мистецтво

розбірливо, чисто і красиво писати. Інші назви — краснопис,

чистописання.

КАЛІЙ (від араб, аль-калі — поташ) — хімічний елемент, символ К,

ат. н. 19; м'який сріблясто-білий метал. Сполуки К. застосовують у

сільському господарстві як добрива, для виготовлення скла, вибу-

хових речовин, у медицині тощо.

КАЛІПСб (грец. КаХифсо) — у давньогрецькій міфологи німфа, яка 7

років тримала на своєму острові Одіссея (див. Одіссея).

КАЛЇФ див. Халіф.

КАЛІФАТ див. Халіфат.

КАЛЛІОТІА (грец. КаХХІбІгп — гарноголоса) — у давньогрецькій

міфологи одна з дев'яти муз, покровителька епічної поезії й красно-

мовства.

КАЛЛЇСТО (грец. KaXXicmo) — 1) У давньогрецькій міфології німфа,

яка була перетворена на ведмедицю і стала сузір'ям (Великий Віз,

або Велика Ведмедиця). 2) Один із супутників планети Юпітер.

КАЛОМЕЛЬ (від грец. жхХод — гарний і ц?Хосд — чорний) — хлорид

Ртуті; білі або жовтуваті кристали. Застосовують у медицині — зов-

245

КАЛОРИЗАЦІЯ

нішньо як протимікробний засіб (присипки, мазі), а також як про-

носний, сечогінний і жовчогінний засоби; в електротехніці.

КАЛОРИЗАЦІЯ (від лат. саіог — тепло, жар) — те саме, що й аліту-

вання.

КАЛОРИМЕТР (від лат. саіог — тепло і ...метр) — прилад для ви-

мірювання кількості тепла, що його виділяє або вбирає тіло при

якому-небудь фізичному, хімічному або біологічному процесі.

КАЛОРИМЕТРІЯ (від лат. calor — тепло і ...метрія) — 1) Методи

вимірювання теплоємності газів, рідин і твердих тіл або теплових

ефектів різних фізичних, хімічних або біологічних процесів. 2) Ви-

значення кількості тепла, що його виділяє організм внаслідок об-

міну речовин.

КАЛОРИФЕР (франц. calorifere, нім. Kalorifer, від лат. calor — теп-

ло і fero — несу) — пристрій для нагрівання повітря в системах опа-

лення, вентиляції та сушіння.

КАЛОРІЙНІСТЬ — виражена в калоріях енергетична цінність хар-

чових продуктів.

КАЛОРІЯ [від лат. calor (caloris) — тепло, жар] — одиниця кількості

тепла, що дорівнює 4,1868 джоуля; позначається кал.

КАЛЬВІНІЗМ — протестантська (див. Протестантизм) релігійна

течія, що виникла в процесі Реформації, засновником її був швей-

царський священик Ж. Кальвін (1509—64).

КАЛЬКА (від франц. caique — копія) — 1) Прозорий папір (паперова

К.) або тонка тканина (полотняна К.) для знімання копій з крес-

лень, малюнків та виготовлення синьок, а також сама копія на та-

кому матеріалі. 2) Слово або вираз, скопійовані засобами рідної мо-

ви з іншої мови.

КАЛЬКУЛЯТОР (від лат. calculatio — рахунок, підрахунок) —