100 Центів', д. Сша — головна валюта доларової зони.

ДОЛІХОЦЕФАЛ, ДОЛІХОКЕФАЛ (від грец. 5бХІхо<; — довгий і

...цефал) — людина, в якої відношення ширини голови до її довжи-

ни становить менше 75,9 %.

ДОЛОМІТ — 1) Мінерал класу карбонатів білого, жовтуватого,

сірого кольору. Використовують як вогнетрив, флюс, у сільському

господарстві. 2) Осадова гірська порода, що складається переважно

з цього мінералу. Від прізвища французького геолога Д. Долом'є

(1750-1801).

ДОЛЬМЕНИ (франц. dolmens, від бретонського dol — стіл і men —

камінь) — стародавні (переважно часу бронзового віку) поховальні

споруди у вигляді кількатонних вертикальних кам'яних брил, пере-

критих зверху кам'яною плитою.

ДОМБРА — казахський народний щипковий двострунний музич-

ний інструмент з грушоподібним корпусом.

ДОМЕН (франц. domaine, від лат. dominium — володіння) — 1) Спад-

кове земельне володіння короля в країнах Європи за середньовіччя.

2) Частина вотчини феодала, на якій він вів самостійне господарст-

во, використовуючи працю залежних від нього і безземельних се-

лян. 3) Частина речовини, що має відмінні від решти речовини

фізичні властивості.

ДОМІНАНТА [від лат. dominans (dominantis) — панівний] — 1) Го-

ловний принцип, ідея, ознака; найважливіша складова частина чо-

го-небудь. 2) фізіол. Тимчасово панівне вогнище збудження в цент-

ральній нервовій системі, здатне гальмувати збудження з інших

рефлекторних центрів. 3) муз. П'ятий ступінь мажорного або мінор-

ного ладу; акорд, побудований на цьому ступені; позначається літе-

рою Д. 4) мовозн. Основний член синонімічного ряду.

180

_________________________________досьє

ДОМІНАТ (лат. dominatus — панування, єдиновладдя) — необме-

жена рабовласницька монархія, що встановилася в Римській імперії

в кінці 3 ст. н. е.

ДОМІНІКАНЦІ (лат. dominicani) — католицький чернечий орден,

заснований в 1215 р. іспанським ченцем Домініком для боротьби

проти єресей. Нині один з найвпливовіших католицьких орденів.

ДОМІНІбН (англ. dominion, від лат. dominium — володіння, влада) —

термін, що застосовувався до самоврядних частин колишньої Британ-

ської імперії. З 1947 р. замінений терміном "член Співдружності".

ДОМІНО (франц., італ. domino, від лат. dominus — пан) — 1) Мас-

карадний костюм — довгий одяг з каптуром. 2) Плащ з відлогою у

католицьких ченців. 3) Гра в прямокутні пластинки з вибитими на

них крапками-очками, а також самі ці пластинки.

ДОМЩИЛІАТ (від англ. domicile, з лат. domicilium — оселя, приту-

лок) — третя особа, вказана у векселі, яка має оплатити вексель за

місцем проживання платника або в іншому обумовленому місці.

ДОМЩИЛЮВАННЯ (від англ. domicile, з лат. domicilium — оселя,

притулок) — операція надання володарем банківського рахунку пра-

ва банку регулювати платежі за його векселями.

ДОН (ісп., італ. don, від лат. dominus — пан) — 1) Шанобливе звер-

тання до чоловіка в Іспанії та інших іспаномовних країнах. 2) Поче-

сний титул духовенства і дворян у Італії.

ДОНАТОР (лат. donator — дарувальник) — 1) Особа, що робить

внесок, пожертвування. 2) Зображення будівника храму (з моделлю

в руках), замовника твору живопису. 3) Речовина, яка служить для

одержання з неї іншої речовини чи матеріалу. Напр., вода є

д. водню, вуглекислий газ — д. вуглецю.

ДОНАЦІЯ (англ. donation, від лат. donatio) — 1) Передавання в дар,

пожертвування. 2) Документ про дарування, дарча.

ДбННА (італ. donna — пані) — шанобливе звертання до жінок в

Італії, Португалії та ряді інших країн.

ДОНОР (від лат. dono — дарую) — людина, яка дає реципієнту свою

кров для переливання, тканину або орган для трансплантації.

ДОНЬЯ (ісп. dona — пані) — шанобливе звертання до жінок в Іспа-

нії та інших іспаномовних країнах.

ДОПІНГ (англ. doping, від dope — давати наркотик) — речовини,

що при введенні в організм викликають тимчасове підвищення його

активності.

ДОРИЧНИЙ ОРДЕР — один з основних давньогрецьких архітек-

турних ордерів, що відзначається простотою і монументальністю

оздоблення. Від назви давньогрецької області Дориди.

ДОРТУАР (франц. dortoir, від dormir — спати) — спільна спальня

Для учнів у закритому навчальному закладі.

ДОСЬб (франц. dossier, від dos — спина; зворотний бік) — сукуп-

ність документів, матеріалів, що стосуються певного питання, спра-

ви, особи, а також папка, в якій містяться ці матеріали.

181

ДОТАЦІЯ

ДОТАЦІЯ (лат. dotatio — дар, пожертвування, від лат. doto — на-

діляю) — асигнування з державного бюджету установам, організа-

ціям, ^окремим виробникам на покриття збитків; доплата.

ДОФІН (франц. dauphin) — з 12 ст. спадкоємний титул феодаль-

них володарів графств на південному сході Франції, з 14 ст. титул

спадкоємців французького престолу, скасований в 1830 p.; особа,

яка мала цей титул.

ДОЦЕНТ [від лат. docens (docentis) — той, хто навчає; викладач] —

вчене звання викладача вищих навчальних закладів (нижче профе-

сора і вище асистента), а також особа, що має це звання.

ДРАГОМАН (франц. dragoman, від араб, тарджуман — тлумач) —

перекладач при дипломатичних представництвах і консульствах

країн Сходу.

ДРАГУНИ (франц. dragons, від лат. draco — дракон, з грец. браишу —

змій) — в європейських країнах з 16 ст. вид кавалерії, призначений

для ведення бою як у кінному, так і в пішому строю.

ДРАЙВ (англ. drive) — в тенісі — один з основних ударів, що надає

м'ячу^ обертання в напрямі польоту.

ДРАЙВЕР (англ. driver — водій) — програма для управління робо-

тою периферійного обладнання комп'ютера.

ДРАКОН (від грец. брахсоу — змій) — 1) міф. Крилата вогнедишна

казкова істота — змій. 2) Рід ящірок родини агамових. 3) Сузір'я в

Північній півкулі неба.

ДРАМА (грец. брацсс, букв. — дія) — 1) Літературний твір, призна-

чений для постановки на сцені, для якого характерні серйозність

конфлікту й глибина переживань персонажів. 2) Переносно — сум-

на, трагічна подія в житті людини, в історії народу.

ДРАПРЇ (франц. draperie) — завіса, фіранка з тканини, зібраної в

складки.

ДРАТХААР (нім. Drahthaar, від Draht — дріт і Нааг — волосся, хут-

ро) — порода жорсткошерстих німецьких лягавих собак різноманіт-

них мастей з шерстю середньої довжини, а також собака цієї поро-

ди. _

ДРАХМА (грец. брссхмп, букв. — жменя) — 1) Вагова й грошова оди-

ниця в Стародавній Греції. 2) Старовинна аптекарська міра ваги,

що дорівнювала 1/8 унції.

ДРЕДНОУТ (англ. dreadnought, букв. — безстрашний) — великий

панцирний лінійний корабель з далекобійною артилерією. Похо-

дить від назви першого корабля такого класу.

ДРЕЙФ (від гол. drijven — гнати, плавати) — 1) Повільне пере-

міщення судна під дією хвиль, вітру. 2) Д. нульового рівня —

зміна в часі величини вихідної напруги, яку визначають, коли не-

має корисного вхідного сигналу.

ДРЕНАЖ, ДРЕНАЖУВАННЯ (англ. drainage, від drain — відкачува-

ти, відводити) — 1) Система заходів, спрямованих на відведення

води, осушення грунту, система штучних водотоків для такого осу-

182

_________________________________ДУЕЛЬ

шування. 2) мед. Виведення з порожнин тіла, ран гною, рідини за

допомогою особливої трубки з отворами, марлевих смужок тощо;

матеріали для цієї процедури.

ДРИБЛІНГ (англ. dribbling) — майстерне ведення м'яча (в футболі,

баскетболі і т. ін.) або шайби (в хокеї).

ДРІАДИ (грец. ДриабєІ;) — у давньогрецькій міфології німфи — по-

кровительки дерев, які народжувалися водночас із деревом, жили в

його гіллі і вмирали разом з ним.

„ДРОМ (від грец. 5роцо<; — місце для бігу) — у складних словах

означає місце запускання літальних апаратів, проведення змагань,

випробувань, напр.: автодром, космодром.

ДРОСЕЛЬ (нім. Drossel, від drosseln — душити, глушити, скорочу-

вати) — 1) Котушка індуктивності в електричному колі для усунен-

ня змінної складової струму в цьому колі, розділення чи обмеження

сигналів різної частоти (електричний д.). 2) Клапан для регулюван-

ня тиску рідини, пари чи газу за рахунок зменшення перерізу труби.

ДРУЗА (нім. Druse) — 1) Сукупність кристалів, що одним кінцем

наросли на спільній основі гірської породи. 2) Зіркоподібні криста-

ли щавлевокислого кальцію, що утворюються в процесі життєдіяль-

ності в клітинах багатьох рослин. 3) Скупчення в тканинах парази-

тичнрго грибка.

ДРУЇДИ (франц. druides, з кельт.) — жерці у стародавніх кельтів,

які лікували, виконували судові функції.

ДУАЙЄН (франц. doyen, букв. — старшина, старійшина) — особа,

яка очолює дипломатичний корпус в якійсь країні.

ДУАЛІЗМ (від лат. dualis — подвійний) — 1) Філософське вчення,

яке виходить з визнання двох першоначал світу — ідеального й ма-

теріального (духу і матерії) — незалежними і самостійними, на про-

тивагу монізму. 2) Двоїстість, роздвоєність чогось.

ДУБЛЕР (від франц. doubler — подвоювати) — 1) Той, хто замінює

основного виконавця певного завдання (ц.-космонавт, д.-актор то-

що). 2) Ахтор, що виконує мовну партію при дублюванні кінофіль-

му іншою мовою.

ДУБЛЕТ (від франц. doublet, з double — подвійний) — 1) Другий

однаковий примірник якоїсь речі, напр. д. книги у бібліотеці. 2) Під-

роблений дорогоцінний камінь, склеєний з двох частин, з яких верх-

ня — справжній дорогоцінний камінь.

ДУБЛІКАТ (від лат. duplicatus — подвоєний) — другий примірник

документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал.

ДУБЛОН (франц. doublon, від ісп. doblon, з doble — подвійний) —

старовинна золота іспанська монета, яка містила вдвічі більше зо-

лота, ніж кастильська, що передувала їй в обігу.

ДУБЛЯЖ (від франц. doublage — подвоєння) — озвучування кіно-

фільму іншою мовою; фільм, озвучений іншою мовою.

ДУЕЛЬ (франц. duel, від лат. duellum — війна) — 1) Смертельний

Двобій супротивників на заздалегідь визначених умовах. 2) Пере-

183

ДУЕНЬЯ___________________________________________________

носно — змагання, боротьба двох сторін (напр., словесна д. — дис-

пут).

ДУЕНЬЯ (ісп. duena — хазяйка, пані) — в Іспанії жінка похилого

віку, яка наглядала за поведінкою дівчини, молодої жінки з дворян,

всюди супроводжуючи її.

ДУЕТ (італ. duetto, від італ. і лат. duo — два) — 1) Музичний твір для

двох виконавців (співаків, музикантів, танцюристів), з яких кожен

має свою партію. 2) Виконання музичного твору двома співаками,

танцюристами або на двох інструментах. 3) Переносно — учасники

napnqro спортивного або естрадного виступу.

ДУКАТ (італ. ducato, від duca — герцог) — старовинна срібна, потім

золота монета, вперше випущена в Італії в 12 ст.

ДУМПЕР (англ. dumper, від dump — звалювати) — самоскидна ма-

шина, якою перевозять на невелику віддаль сипкі вантажі.

ДУМПКАР (англ. dump-car, від dump — звалювати, викидати і саг —

візок) — залізничний напіввагон з кузовом, що має пневматичний

пристрій цля розвантажування.

ДУОДЕНАЛЬНИЙ (від лат. duodeni — по дванадцяти) — дванадця-

типалий; який стосується дванадцятипалої кишки.

ДУОДЕЦИМАЛЬНИЙ (лат. duodecimus) — дванадцятий; д - н а

система числення — система, за якою кожна вища одиниця

складається з 12 нижчих.

ДУ&ЛЬ (від лат. duo — два) — дводольна ритмічна фігура в музиці.

ДУПЛЕТ (від франц. double — подвоєний) — 1) У більярді удар ку-

лею в іншу кулю, яка, вдарившись об борт, відскакує і потрапляє в

лузу. 2) Два майже одночасні постріли з двоствольної мисливської

рушниці.

ДУТАР (перс, дотар, від до — два і тар — струна) — щипковий інст-

румент грушоподібної форми з двома струнами, поширений у та-

джиків, туркменів, узбеків.

ДУХАН (від араб, дуккан — крамниця) — корчма, невеликий ресто-

ран, крамничка на Кавказі та Близькому Сході.

ДХАРМА (санскр.) — одне з центральних понять давньоіндійської

філософії, що означає закон, правило, принципи, мораль, слово; у ре-

лігійних системах — Бог, Абсолют.

ДЮБЕЛЬ (нім. Diibel — закріпка, шип, цвях) — порожнистий стри-

жень, гострий кінець якого забивають у цегляну або бетонну стінку

для вгвинчування шурупів.

ДЮЙМ (від гол. duim, букв. — великий палець) — міра довжини в

англійській системі мір (2,54 см). До 1918 р. використовувалася і в

Росії.

ДЮКЕР (нім. Duker, від лат. duco — веду) — напірний трубчастий

водовід, прокладений нижче від дна річки чи каналу, по схилах та

дну яру, під залізницею або шляхом, шо перетинають водотік.

ДЮШЕС (від франц. duchesse — герцогиня) — назва кількох десерт-

них сортів груші з соковитими солодкими плодами.

184

ЕВТЕКТИКА

ЕБОНІТ (англ. ebonite, від ebony — чорне дерево, з грец.

твердий чорний з блискучою поверхнею злому матеріал, який одер-

жують вулканізацією гумових сумішей. Широко застосовують в елект-

ротехніці, медицині.

ЕВАКУАЦІЯ (лат. evacuatio, від evacuo — спорожнюю) — 1) Виве-

зення людей, тварин та матеріальних цінностей з місцевості, що пе-

ребуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха. 2) Відве-

дення військ з районів, які вони раніше займали. 3) мед. Видалення

з якого-небудь органа або організму в цілому якихось речовин.

ЕВАЛЬВАЦІЯ (франц. evaluation, від value — ціна, вартість) —

оцінювання, обчислення.

ЕВДЕМОНІЗМ (грец. єйбаїцоуіацбі;, від єибтцоуіа — щастя) — етич-

ний принцип, який основою моральності вважає прагнення людини

до щастя. г

ЕВЕНТУАЛЬНИЙ (від лат. eventus — випадок) — можливий у яко-

мусь випадку, за певних обставин, ймовірний.

ЕВКАЛІПТ (від грец. EU — добре і иаХшгтос; — вкритий) — рід австра-

лійських деревних або чагарникових рослин родини миртових. Бага-

то видів культивують. З листя добувають ефірну олію, деревина ціну-

ється як будівельний матеріал, кору використовують як дубитель.

ЕВОЛЮЦІЙНИЙ (від еволюція) — безперервний, поступовий,

який розвивається поступово.

ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio, від evolvo — розгортаю) — 1) Одна з ос-

новних форм руху, розвитку в природі — безперервний поступовий

розвиток при збереженні якості в процесі кількісних змін (на від-

міну від революції). 2) Процес зміни, розвитку, перетворення ко-

гось, чогось. 3) Різного роду перегрупування, зміни положення в

просторі (напр. е. літака).

ЕВРИКА (грец. єОрпха — я знайшов) — 1) Приписуваний давньо-

грецькому вченому Архімеду (бл. 287—12 до н. е.) вигук у ту мить,

коли він відкрив основний закон гідростатики (закон Архімеда).

2) Переносно — вигук радості з приводу вдалого розв'язання задачі,

виникнення ідеї, нової думки.

ЕВРИСТИКА (від грец. єиріаиіо — знаходжу) — 1) В античній філо-

софії— сукупність прийомів навчання за допомогою навідних запи-

тань, теорія такої методики. 2) Сукупність логічних прийомів і ме-

тодичних правил теоретичного дослідження і пошуків істини.

3) Наука, що вивчає творчу діяльність.

ЕВРИТМІЯ (від грец. ейрі%їа — гармонійність, ритмічність, роз-

міреність) — рівномірність ритму в музиці, танці та у вимові.

ЕВТЕКТИКА (від грец. єитг)ито<; — легкоплавкий, швидкорозчин-

ний) — суміш двох (або кількох) речовин у такому співвідношенні,

185

ЕВТЕРПА

за якого температура плавлення її нижча, ніж температура плав-

лення суміші цих самих речовин в інших співвідношеннях. Е. за-

стосовують для виробництва композиційних матеріалів.

ЕВТЕРПА (грец. ЕіпірптІ) — у давньогрецькій міфології одна з дев'я-

ти муз, покровителька музики.

ЕВФЕМІЗМ (від грец. єі>српмістм°<; — пом'якшений вираз) — слово,

вираз, які замінюють у мові слова і вирази з грубим або непристой-

ним змістом чи забарвленням (напр., "говорити неправду" замість

"брехати").

ЕВФОНІЯ (від грец. eucpwvict — милозвучність) — 1) Гармонійний

добір звуків у тексті художнього твору. 2) Уникання в мові нехарак-

терних для неї сполучень звуків.

ЕГІДА [від грец. aiyk (аіуібод) — шкіра кози; вихор, буря] — 1) У да-

вньогрецькій міфології щит Зевса. 2) Переносно — під егідою —

під захистом, наглядом, під покровительством.

ЕГО... (лат. ego — я) — у складних словах вказує на виділення

своєї особи, підкреслення власної значущості, напр.: егоїзм, его-

центризм.

ЕГОЇЗМ (франц. egoi'sme, від лат. ego — я) — моральний принцип і

негативна риса характеру, що полягають у нехтуванні інтересами

суспільства й інших людей заради особистих інтересів. Протилеж-

не — альтруїзм.

ЕГОПСИХОЛОГІЯ (від лат. ego — я і психологія) — один з напрямів

психоаналізу, що ставить у центр дослідження проблеми людського

"Я".

ЕГОТИЗМ (франц. egotisme — самозакоханість, від лат. ego — я) —

переоцінення своєї особи, самозакоханість.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (від лат. ego — я і центр) — 1) Суб'єктивно-ідеа-

лістичний філософський та моральний принцип, за яким індивід, осо-

бистість вважається центром Всесвіту. 2) Негативна риса характеру,

що полягає в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

ЕДАФОН (від грец. єбасрое — грунт, земля) — сукупність усіх живих

істот, що .живуть у грунті.

ЕДЕЛЬВЕЙС (нім. Edelweip, від edel — благородний і weip —

білий) — рід багаторічних трав'янистих рослин родини складно-

цвітих із схожим на зірку суцвіттям. Поширені у горах Європи і

Азії. Вирощують як декоративну рослину. Інша назва — б і л о т к а.

ЕДЕМ (давньоєвр. — рай) — 1) За Біблією, земний рай, місцепере-

бування людини до гріхопадіння. 2) Переносно — благодатний ку-

точок Землі.

ЕДИКТ (лат. edictum, від edico — оголошую) — 1) У Стародавньому

Римі заява, шо містила програму діяльності магістрату або службо-

вої особи (претора, консула). 2) Особливо важливий указ імперато-

ра чи короля.

ЕДІП (грец. Оібпгоид) — 1) У давньогрецькій міфології цар м. Фів,

шо зумів розгадати три загадки сфінкса, яких ніхто до нього розга-

186

ЕКВІЛІБРИСТИКА

дати не міг. 2) Переносно — мудра людина, що знаходить вихід із

складних життєвих ситуацій.

ЕДІПІВ КбМШІЕКС — несвідомий потяг дитини до батьків про-

тилежної статі та агресивне почуття до батьків своєї статі. Одна з

провідних категорій психоаналізу. Назва походить від міфічного ца-

ря Едіпа, який убив власного батька та одружився з матір'ю.

...ЕДР (від грец. ббрсс — основа, бік, сторона) — кінцева частина

назв багатогранників, напр.: чексаедр, октаедр.

ЕЖЕКТОР (франц. ejecteur — викидний, від лат. jacto — кидаю) —

1) Струминна помпа для відсмоктування (при значному розріджен-

ні) рідин, газів, пари або сипких тіл. 2) Механізм у вогнепальній

зброї, який автоматично викидає стріляний патрон.

ЕЗОПІВСЬКА мова — замасковане висловлювання думок. Від

імені давньогрецького байкаря Езопа.

ЕЗОТЕРИЧНИЙ (від грец. іаштєрікбд — внутрішній) — який міс-

тить внутрішній, глибинний або таємний, прихований смисл. Про-

тилежне — екзотеричний. Е-не знання — таємне вчення, відоме

лише вузькому колу обраних осіб.

ЕЙДЕТИЗМ (від грец. єібої; — форма, вигляд) — психол. здатність

відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через

тривалий час після припинення його сприйняття.

ЕЙКУМЕНА див. Ойкумена.

ЕЙФОРІЯ (від грец. єі5 — добре і срорєіо — переношу) — 1) Стан без-

причинного піднесеного настрою, відчуття радості, безтурботності,

що спостерігається при деяких психічних хворобах. 2) Переносно —

радісний настрій, піднесення, часто без зв'язку із зовнішніми об-

ставинами. Інша назва — е в ф о р і я.

ЕКАУНТИНГ (від англ. accounting — облік, звітність) — сфера дія-

льності, пов'язана із збиранням, обробленням та аналізом фінансо-

вої інформації.

ЕКВАТОР (від лат. aequator, з aequus — рівний) — лінія перетину

земної кулі площиною, що проходить через центр Землі, перпенди-

кулярно до осі її обертання; поділяє Землю на дві півкулі — Північ-

ну й Південну; е. небесний — лінія перетину небесної сфери

площиною, перпендикулярною до осі світу; поділяє небесну сферу на

дві півкулі — Північну й Південну.

ЕКВАТОРІАЛЬНИЙ 1) Який стосується екватора. 2) Розміщений

близько до екватора; властивий районам, розміщеним біля еквато-

ра.

ЕКВІВАЛЕНТ [від aequivalens (aequivalentis) — рівноцінний] —

шо-небудь рівноцінне, рівносильне, рівнозначне; предмет або кіль-

кість, що відповідає іншим предметам або кількостям, може за-

мінювати або виражати їх.

ЕКВІЛІБРИСТИКА (від лат. aequilibritas — рівновага) — 1) Жанр

Циркового мистецтва, заснований на вмінні виконавця робити

складні акробатичні вправи, зберігаючи рівновагу при нестійких

187

ЕКВІПОЛЕНТНІСТЬ

положеннях тіла (на канаті, кулі тощо). 2) Переносно — вміння лег-

ко виходити із складних ситуацій, пристосовуватися до різних об-

ставин.

ЕКВІПОЛЕНТНІСТЬ [від лат. aequipollens (aequipollentis) — рівно-

сильний, рівнозначний] — у логіці — збіг за значенням при можли-

вій відмінності за смислом.

ЕКВІРИТМІЯ (від лат. aequus — рівний і ритм) — якнайточніша

передача перекладачем ритмічних особливостей кожного окремого

вірша оригіналу.

ЕКЗАЛЬТАЦІЯ (лат. exaltatio, від exaltus — дуже високий) — збу-

джений стан, іноді самочинно викликаний; надмірна захопленість.

У психіатрії — стан збудження без затьмарення свідомості.

ЕКЗАМЕН (лат. examen — зважування, дослідження, випробуван-

ня) — 1) Перевірка, іспит з якого-небудь навчального предмета.