3) Людина, якій притаманна найвища творча обдарованість.

ГЕНІТАЛІЇ (від лат. genitalis — породжуючий, дітородний) — стате-

ві органи тварин і людини.

...ГЕНІЯ , ...ГЕННИЙ див. ... Ген.

ГЕНФМ (нім. Genom, англ. genome, від грец. y^vog — рід, похо-

дження) — сукупність генів в одинарному наборі хромосом даної

тваринної або рослинної клітини.

ГЕНОТЕЇЗМ [від грец. єіс (?vog) — один, єдиний і теїзм] — перехід-

на між політеїзмом і монотеїзмом форма релігійних вірувань, що ви-

знає існування багатьох богів на чолі з одним верховним богом.

ГЕНОТИП (від ген... і тип) — сукупність усіх спадкових структур

організму. Див. також Фенотип.

ГЕНОФОНД (від ген... і фонд) — сукупність усіх генів однієї популя-

ції, групи популяцій або видів.

ГЕНОЦИД (від грец. v^vog — рід і ...цид, букв. — винищення роду) —

винищення окремих груп населення за расовими, національними,

релігійними мотивами; один із найтяжчих злочинів проти людства.

ГЕНРІ — одиниця індуктивності у Міжнародній системі одиниць

(SI); позначається Г. 1 Г. дорівнює 1 Вб/А. Від прізвища американ-

ського фізика Дж. Генрі (1797—1878).

ГЕО... (від грец. уіі — земля) — у складних словах відповідає понят-

тю "земля", напр.: геомагнетизм, геомеханіка.

ГЕОАКУСТИКА (від гео... і акустика) — вчення про звукові, інфра-

звукові та, ультразвукові явища в земній корі.

ГЕОБОТАНІКА (від гео... і ботаніка) — наука про рослинні угрупо-

вання (фітоценози) Землі, їхній склад, будову, історію розвитку,

розподіл на території, взаємозв'язки між собою і з навколишнім

середовищем. Інша назва — фітоценологія.

124

ГЕОФІЗИКА

ГЕОГРАФІЯ (грец. уЕшурафїа, від уп— земля і урасрш — описую) —

система наук, що вивчають природні й виробничі територіальні

комплекси та їхні компоненти. Розрізняють природничі, або фізи-

ко-географічні, науки (фізична географія, геоморфологія, кліматоло-

гія, гляціологія, гідрологія, геокріологія, географія ґрунтів, біогеогра-

фія) та суспільні географічні науки (економічна географія, геогра-

фія окремих галузей народного господарства, географія населення,

політична географія). До системи географічних наук належать та-

кож картографія, країнознавство, медична географія, військова

географія.

ГЕОДЕЗІЯ (грец. уєшбактіа, від уїї — земля і 5а1ш — поділяю) — нау-

ка про методи визначення форми, розмірів і гравітаційного поля Зе-

млі, зображення земної поверхні на планах і картах, а також про ме-

тоди вимірювання на місцевості під час проведення наукових та ін-

женерних робіт.

ГЕОЛОГІЯ (від гео... і ...логія) — комплекс наук про будову й розви-

ток Землі. Вивчає склад, будову, рухи, історію розвитку земної кори

та її надр, закономірності утворення й поширення корисних копа-

лин.

ГЕОМЕТРІЯ (грец. уЕшмєтріа, від уп — земля і ...метрія) — наука,

що вивчає просторові (і схожі за структурою з просторовими) від-

ношення й форми реального світу.

ГЕОМЕХАНІКА (від гео... і механіка) — наука про механічний стан

земної кори й процеси, що відбуваються в ній внаслідок дії природ-

них фізичних факторів (термічних, механічних).

ГЕОМОРФОЛОГІЯ (від гео... [морфологія) — наука про рельєф зем-

ної поверхні (включаючи дно океанів), його походження, історію

розвитку.

ГЕОПОЛІТИКА (від гео... і політика) — теорія залежності зовніш-

ньої політики держави від географічних факторів, зокрема місце-

знаходження.

ГЕОСФЕРИ (від гео... і сфера) — різні за хімічним складом і щіль-

ністю концентричні оболонки, на які поділяють земну кулю: маг-

нітосфера, атмосфера, гідросфера, літосфера, мантія Землі та ядро;

окремо виділяють біосферу.

ГЕОТЕКТОНІКА (від гео... і тектоніка) — розділ геології, що

вивчає структуру, рухи, деформацію та розвиток земної кори і верх-

ньої мантії Землі.

ГЕОТЕХНОЛОГІЯ (від гео... і технологія) — хімічні, фізико-хімічні,

біохімічні й мікробіологічні методи безшахтного видобування ко-

рисних копалин на місці їхнього залягання.

ГЕОТРОПІЗМ (від гео... і грец. тротпї — поворот, напрям) — здат-

ність органів рослин при їх рості набувати певного положення сто-

совно центра Землі під дією земного тяжіння.

ГЕОФІЗИКА (від гео... і фізика) — комплекс наук про фізичні влас-

тивості Землі й фізичні процеси, які відбуваються в магнітосфері,

125

ГЕОХІМІЯ

атмосфері, гідросфері та літосфері під впливом внутрішніх сил Землі

й космічних тіл.

ГЕОХІМІЯ (від гео... і хімія) — наука про хімічний склад та закони

поширення й міграції хімічних елементів на Землі.

ГЕОХОРА (від гео... і грец. хшра — простір) — географічний ланд-

шафт.

ГЕПАРД (франц. guepard, від італ. gatto pardo, букв. — кіт-лео-

пард) — рід хижаків родини котячих. Поширений в Африці та Пів-

денно-Західній Азії; добре приручається.

ГЕПАТИТ [від грец. ртгар (птгатс) — печінка] — запальне захворю-

вання печінки.

ГЕПТА ... (від грец. іігг& — сім) — у складних словах означає "се-

ми...", напр.: гептагон, гептаедр.

ГЕРА (грец. "Нра) — у давньогрецькій міфології верховна олімпійсь-

ка богиня, сестра і дружина Зевса. Покровителька шлюбу і наро-

дження. У римлян — Юнона.

ГЕРАКЛ (грец. 'НрахАпе) — у давньогрецькій міфології син Зевса,

герой, що відзначався великою фізичною силою і здійснив 12 слав-

нозвісних подвигів. У римлян — Геркулес.

ГЕРАЛЬДИКА [лат. (ars) heraldica — геральдичне (мистецтво), від

heraldus — оповісник] — гербознавство, складання і тлумачення гер-

бів, допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби як історичні

джерела.

ГЕРБАРІЙ (лат. herbarium, від herba — трава) — 1) Колекція спе-

ціально зібраних і засушених рослин. 2) Установа, що провадить

наукову обробку колекцій засушених рослин.

ГЕРБІЦИДИ (від лат. herba — трава і... циди) — хімічні речовини

для боротьби з бур'янами та іншими небажаними трав'янистими

рослинами.

ГЕРІАТРІЯ (від грец. v^pcov — старий та ...іатрія) — розділ геронто-

логії, який вивчає особливості захворювань людей похилого та ста-

речого віку, розробляє методи запобігання та лікування їх.

ГЕРКУЛЕС (лат. Hercules) — 1) Див. Геракл. 2) Сузір'я Північної

півкулі неба, в якому міститься апекс. 3) Крупа із розплющених зе-

рен вівса% 4) Переносно — атлет, людина надзвичайної сили.

ГЕРКУЛЕСОВІ стовпи— 1) Дві скелі обабіч Гібралтарської

протоки, які, за міфами, увічнюють подвиги Геракла (Геркулеса) і

містяться на краю світу. 2) Переносно — межа чогось.

ГЕРМА (грец. ЄРДЙУ — стовп) — чотиригранний стовп, що завершу-

ється головою або бюстом. У Стародавній Греції перші Г. служили

межовими знаками, дороговказами і зображували Гермеса.

ГЕРМАНІЙ — хімічний елемент, символ Ge, ат. н. 32; сріблястий

твердий крихкий метал. Цінний напівпровідник. Від латинської

назви Німеччини — Германія.

ГЕРМАФРОДИТ (грец. 'Ерм«срр65Ітос) — 1) У давньогрецькій міфо-

логії син Гермеса й Афродіти, з'єднаний богами з німфою Салма-

126

___________________________________________________ГЕРЦОГ

кідою так, що тіла їх утворили єдине двостатеве ціле. 2) Тварина або

людина з 9знаками чоловічої та жіночої статі.

ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. epunvevrmri, від ?pnnvsi>w — пояснюю) —

інтерпретація рукописних і друкованих текстів, насамперед старо-

давніх. t

ГЕРМЕС (грец. 'Ерцпс) — 1) У давньогрецькій міфології син Зевса,

бог скотарства й пастухів, пізніше — посланець богів, покровитель

мандрівників, торгівлі й прибутку, якого зображували в сандалях із

крильцями. У римлян — Меркурій. 2) Одна з малих планет Соняч-

ної системи. _

ГЕРМЕТИЗАЦІЯ — забезпечення непроникності апаратів, ма-

шин, приміщень тощо для рідин і газів. Від імені єгипетського муд-

реця Гермеса Трісмегіста, якому, зокрема, приписувалося вміння

міцно .закупорювати посудини.

ГЕРОЇН (франц. heroine, англ. heroin) — похідне морфіну, сильний

наркотик', у медичній практиці не використовується.

ГЕРОЙ (від грец. пршд — богатир, воїн, людина казкової сили й муж-

ності) — 1) У давньогрецькій релігії і міфології син бога і смертної лю-

дини; напівбог. 2) Видатна за своїми здібностями й діяльністю люди-

на, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість у бою, а також у

праці. 3) Людина, що втілює основні, типові риси певного оточення,

епохи. 4) Головна дійова особа художнього твору. 5) Переносно — осо-

ба, яка привернула до себе загальну увагу, напр.: г. дня, г. події.

ГЕРОЛЬД (нім. Herold) — у країнах Західної Європи за середніх

віків оповісник, парламентер, церемоніймейстер при дворах коро-

лів і великих феодалів; розпорядник на балах, лицарських турнірах.

Г. відали такдж складанням гербів і родоводів.

ГЕРОНТОЛОГІЯ [від грец. yipw (vepovrog) — старий і ...логія] —

наука, що вивчає проблеми старіння живих організмів, у тому числі

людини (гор. геріатрія).

ГЕРОСТРАТ (грец. 'Нрбатрато?) — давній грек, який прагнув

будь-що увічнити своє ім'я і в 356 р. до н. е. спалив храм Артеміди в

Ефесі. Ім'я Г. стало символом неслави, ганьби.

ГЕРПЕС (грец. єртгпс — лишай, від йртгш — повзу, тягнусь) — група

інфекційних вірусних захворювань, які характеризуються висипом

дрібних пухирців на шкірі, слизових оболонках (пухирчастий ли-

шай) або вздовж окремих нервів (оперізувальний лишай).

ГЕРПЕТОЛОГІЯ (від грец. єртгєтоу — плазун і ...логія) — розділ зоо-

логії, що вивчає плазунів.

ГЕРЦ — одиниця частоти коливань, яка дорівнює одному коли-

ванню за секунду; позначається Гц. Від прізвища німецького фізика

Генріха Герца (1857—94).

ГЕРЦОГ (нім. Herzog) — 1) У давніх германців виборний військо-

вий вождь, потім глава племені. 2) У період феодальної роздробле-

ності великий феодал. 3) Один із найвищих дворянських титулів у

деяких країнах Західної Європи, а також особа, яка має цей титул.

127

ГЕСТАПО

ГЕСТАПО (нім. Gestapo, скор. від Geheime Staatspolizei) — таємна

державна поліція у фашистській Німеччині в 1933—45 pp. Здійсню-

вала масовий терор у Німеччині та на окупованих нею землях.

ГЕТЕРА (грец. ітаіра — подруга, коханка) — 1) У Стародавній Гре-

ції освічена незаміжня жінка, яка вела вільний, незалежний спосіб

життя. 2) Переносно — легковажна жінка, повія.

ГЕТЕРО... (від грец. їтєрос — інший) — у складних словах означає

різнорідність, напр.: гетерогенез, гетеропластика. Протилежне —

гомо...

ГЕТЕРОГЕНЕЗ (від гетеро... і ...генез) — 1) Зміна способів розмно-

ження у організмів протягом двох або кількох поколінь; окремий

випадок чергування поколінь. 2) Поява особин, шо дуже різняться

рядом ознак від батьківських форм.

ГЕТЕРОГЕННИЙ (від гетеро... і ...генний) — неоднорідний, який

складається з різних за складом частин (протилежне — гомогенний);

г-ні системи — фізико-хімічні системи, що складаються з

двох або кількох роздільних фаз, напр. система лід — вода — водяна

пара.

ГЕТЕРОСЕКСУАЛІЗМ (від гетеро... і лат. sexus — стать) — стате-

вий потяг Д9 особи_ іншої статі. Протилежне — гомосексуалізм.

ГЕТЕРОТРОФНИЙ (від гетеро... і ...трофний) — який живиться ор-

ганічними речовинами; г-ні організми — організми (виші пара-

зитичні рослини, гриби, багато мікроорганізмів, усі тварини й люди-

на), які для живлення використовують готові органічні речовини.

ГЕТЕРОФРАЗІЯ (від гетеро... і грец. фраспе — мовлення) — розлад

мови, при якому одні слова або звуки вживаються замість інших.

ГЕТРИ (франц. guetres) — 1) Теплі шкарпетки до колін без стоп, що

їх одягають поверх взуття. 2) Такі шкарпетки як елемент спортивної

форми.

ГЕТТО (італ. ghetto) — частина території в містах, відведена для

примусового спільного поселення певної расової, національної,

професійної, релігійної групи населення.

ГЕТЬМАН (польс. hetman, від старонім. heuptman — командир) — в

Україні в 16—18 ст. виборний голова козацького війська, наділений

вищою цивільною і військовою владою.

ГЕФЕСТ (грец. "Нфаісттое) — у давньогрецькій міфології бог вогню,

покровитель ковальства. У римлян — Вулкан.

ГЕШТАЛЬТ (нім. Gestalt — форма, образ, структура) — цілісна

структура, яка формується у свідомості людини при сприйнятті

об'єктів або їхніх образів, проте не зводиться до простої суми

сприйняття окремих складових об'єкта. Провідне поняття гештальт-

психології.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ (від нім. Gestalt — форма, образ, струк-

тура і психологія) — напрям у психології, який первинними і визна-

чальними елементами в психіці вважає суб'єктивні психічні структу-

ри (гештальти).

128

ГІДРАВЛІКА

ГЕЯ (грец. Гша) — у давньогрецькій міфології богиня Землі.

ПАДИ (грец. 'Уйбєд, від иєі, букв. — іде дощ) — 1) У давньогрецькій

і давньоримській міфології сім наяд, які оплакували смерть єдиного

брата й були перетворені Зевсом на сузір'я. 2) Зоряне скупчення

сферичної форми в сузір'ї Тельця, яке можна спостерігати у Греції в

період дощів.

ГІАЦИНТ (грец. Миіутое) — 1) Рід багаторічних цибулинних рос-

лин родини лілійних із запашними, зібраними в китиці квітами різ-

них кольорів. 2) Мінерал класу силікатів, різновид циркону, темно-

червоного або червоно-бурого кольору. Прозорі кристали — доро-

гоцінне каміння. Від імені міфологічного юнака Пакінта.

ГІБбН (англ. gibbon) — рід людиноподібних мавп, які живуть на

деревах. Поширені у тропічних лісах Південної Азії, на островах

Калімантан, Суматра, Ява.

ГІБРИД (від лат. hibrida — помісь) — потомство від схрещування

двох рослинних або тваринних організмів із різною спадковістю (ге-

нотипами), які належать до різних сортів, порід, видів, родів тощо.

ПГ див. Гічка.

ГІГАНТИЗМ [від грец. Пуад (ПуХутос) — велетень] — надмірний па-

тологічний ріст людини, тварини або окремих частин їхнього орга-

нізму, викликаний розладом діяльності залоз внутрішньої секреції

(зокрема гіпофіза).

ГІГАНТОПІТЕК [від грец. уіу«С (viYavrog) — велетенський і ... пі-

тек] — рід викопних людиноподібних мавп. За розмірами тіла пе-

ревищували людину.

ГІГІЄНА (від грец. uyieivog — здоровий) — галузь профілактичної

медицини, що розробляє й впроваджує методи запобігання захворю-'

ванням, вивчає вплив різних факторів навколишнього середовища

на здоров'я людини, її працездатність і тривалість життя.

ГІГРО... (від грец. i>vp6v — волога) — у складних словах відповідає

поняттю "волога", напр.: гігрограф, гігрофіти.

ГІГРОСКОПІЧНИЙ (від гігро... і ...скопічний) — який вбирає воло-

гу.

ГІД (франц. guide) — супровідник туристів, екскурсантів при огляді

визначних місць, історичних пам'яток тощо.

ПДАЛЬГО, ІДАЛЬГО (ісп. hidalgo, від hijo de algo — чийсь син) —

іспанський дворянин, середньовічний лицар.

ГІДР..., ГІДРО... (від грец. іібшр — вода) — у складних словах відпо-

відає поняттям "вода", "водний простір", напр.: гідролокація, гідро-

меліорація.

ГІДРА (грец. Сбра) — 1) У давньогрецькій міфології багатоголовий

Дракон із тілом змії, зрізані голови якого відростали. 2) Перенос-

но — ворог; страховисько. 3) Сузір'я Південної півкулі. 4) Див. Гідри.

ГІДРАВЛІКА (від гідр... і грец. ссиХбд — трубка) — наука про закони

рівноваги й руху рідини, а також застосування їх у інженерній прак-

тиці (пор. гідромеханіка).

129

ГІДРАНТ

ГІДРАНТ (від грец. іібшр — вода) — водорозбірна колонка, кран, які

встановлюють на лініях водопроводу для поливання вулиць, гасін-

ня пожеж тощо.

ГІДРАТАЦІЯ (від грец. і55шр — вода) — приєднання води до різних

речовин, що перебувають у розчиненому або у вільному стані.

ГІДРИ (від грец. іібра — водяна змія, гідра) — ряд кишковопорож-

нинних тварин. Живуть у прісних водоймах. Для Г. характерна вла-

стивість відновлювати втрачені частини тіла.

ГІДРО... див. Гідр...

ГІДРОБІОЛОГІЯ (від гідро... і біологія) — наука, що вивчає живі

організми прісноводних та морських водойм і водотоків у їх взаємо-

дії між собою та навколишнім середовищем.

ГІДРОБІОНТИ (від гідро... і ...біонти) — організми, що живуть у во-

ГІДРОГЕНІЗАЦІЯ (лат. hydrogenium, від грец. іібшр — вода і vewdw —

породжую) — приєднання водню до простих та складних речовин

за наявності каталізаторів, напр.: г. вугілля, г. нафти, г. олії тощо.

ГІДРОДИНАМІКА (від гідро... і динаміка) — розділ гідромеханіки, де

вивчається рух рідин без урахування стисливості, а також взаємодія

рідин із твердими тілами при їх відносному русі.

ГІДРОЛІЗ (від гідро... і ...ліз) — іонний обмін між речовиною й во-

дою. Відіграє важливу роль у життєдіяльності. Г. застосовують у

хімічній промисловості, напр., внаслідок Г. деревини одержують

глюкозу, спирти тощо.

ГІДРОЛОГІЯ (від гідро... і ...логія) — наука, що вивчає природні во-

ди (океани, моря, річки, озера, водосховища, болота, сніги, льодо-

вики, грунтові і підземні води) та явища й процеси, що відбуваються

в них.

ГІДРОЛОКАЦІЯ (від гідро... і локація) — виявлення і визначення

місцеположення у воді та розмірів рухомих і нерухомих об'єктів за

допомогою висланих і отриманих звукових сигналів.

ГІДРОМЕЛІОРАЦІЯ (від гідро... і меліорація) — поліпшення вод-

ного балансу земель шляхом їх осушення чи обводнення.

ГІДРОМЕХАНІКА (від гідро... і механіка) — наука про рух (гідроди-

наміка) і рівновагу (гідростатика) рідин та їх взаємодію з твердими

тілами при відносному русі або спокої.

ГІДРОНАВТ див. Акванавт.

ГІДРОНЕФРОЗ (від гідро... і нефроз) — захворювання, яке характе-

ризується прогресуючим розширенням ниркових чашечок та мис-

ки, що зумовлюється порушенням витоку сечі.

ГІДРОПЛАН (від гідро... і ...план) — літак, що може підійматися з

водної поверхні і опускатися на неї. Інша назва — гідролітак.

ГІДРОПОНІКА (від гідро... і ...паніка) — вирощування рослин без

ґрунту безпосередньо на водному розчині поживних солей або на

штучних замінниках грунту (напр. гравій), зволожених водним роз-

чином мінеральних добрив.

130

ГІЛЬЙОТИНА

ГІДРОСТАТ (від гідро... і ...стат) — апарат, який спускають на

тросі з судна для підводних досліджень та робіт, на відміну від ба-

тискафа, що переміщується самостійно.

ГІДРОСТАТИКА (від гідро... і статика) — розділ гідромеханіки, що

вивчає закони рівноваги рідин, а також рівноваги тіл, занурених у

рідини.

ГІДРОСФЕРА (від гідро... і сфера) — сукупність усіх вод земної кулі

(океани, моря, річки, озера, болота, підземні води, льодовики), що у

вигляді перервної оболонки обгортають земну кулю.

ГІДРОТЕРАПІЯ (від гідро... і терапія) — застосування води у вигля-

ді ванн, душів, компресів тощо з лікувальною та профілактичною

метою. Інша назва — водолікування.

ГІДРОТЕРМАЛЬНІ родовища — родовища корисних копа-

лин, що утворюються в результаті відкладання мінералів з гідро-

терм.

ГІДРОТЕРМИ (від гідро... і ...терми) — гарячі водні розчини, що

утворюються у надрах Землі в процесі застигання магми, видалення

води з мінералів під час їх перекристалізації тощо.

ГІДРОФОБІЯ (від гідро... і ...фобія) — вірусне захворювання цент-

ральної нервової системи, що проявляється у виникненні ковталь-

них судом при вигляді води або згадуванні про неї. Спостерігається

при сказі,, правці, істерії. Інша назва — водобоязнь.

ГІДРОФОН (від гідро... і ...фон) — приймач звуків, що поширюють-

ся у воді. Застосовують для виявлення підводних і надводних суден,

для зв'язку між суднами тощо.

ГІДРОЦЕФАЛІЯ (від гідро... і ...цефалія) — надмірне збільшення

кількості спинномозкової рідини в ділянці черепа внаслідок

аномалії розвитку, внутрішньоутробної інфекції, захворювання

головного мозку. Інша назва — водянка головного моз-

ку.

ГІЄНА (грец. uaiva) — рід хижих ссавців із хутром брудно-бурого

кольору з темними смугами або плямами, живляться переважно па-

длом. Поширені в Африці та Південно-Західній Азії.

ГІЛЬБЕРТ — одиниця магніторушійної сили й різниці магнітних

потенціалів у СГС системі одиниць; позначається Гб. 1 Г. дорівнює

0,796 А у Міжнародній системі одиниць (SI). Від прізвища англій-

ського фізика У. Гільберта (1544—1603).

ГІЛЬДІЯ (від нім. Gilde — корпорація, об'єднання) — 1) У період

раннього феодалізму в Західній Європі об'єднання купців, ремісни-

ків, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв членів Г.

2) У дореволюційній Росії станова категорія купецтва (за розмірами

оборотів і податку виділялися три Г.).

ГІЛЬЙОТИНА (франц. guillotine) — знаряддя для виконання смерт-

них вироків (обезголовлювання засуджених), запроваджене у Фран-

ції в період буржуазної революції кінця 18 ст. на пропозицію лікаря

Ж. Гільйотена.

131

ГІМЕНЕЙ

ГІМЕНЕЙ (rpeu. 'Yiaevcaog) — 1) У давньогрецькій міфології бог

шлюбу. 2) Урочиста весільна пісня на його честь. 3) Перенос-

но—ланцюги (пута) Гіменея — подружній союз, шлюб.

ГІМН (грец. ііцуод — похвальна пісня) — 1) У Стародавній Греції

урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2) Урочиста пісня,

прийнята як символ державної або соціальної єдності. 3) Музичний

твір урочистого характеру в оперному, симфонічному, хоровому мис-

тецтві.

ГІМНАЗІЯ (від грец. yvMvaffiov, 3 -yvMvaCto, букв. — треную, роблю

вправи) — середній навчальний заклад переважно гуманітарного

спрямування.

ГІМНАСТИКА (грец. vuiavaa-nxn, від yuMvaCw — треную, роблю впра-

ви) — 1) Система фізичних вправ, методичних прийомів для зміц-

нення здоров'я, гармонійного фізичного розвитку. 2) Вид спорту

(спортивна г., художня г.). 3) Вид циркового мистецтва (партнерка г.,

повітряна г.).

ГІНЕКОЛОГІЯ [від грец. vwrj (yuva йод) — жінка і ...логія] — розділ

медицини, що вивчає анатомо-фізіологічні, фізичні та психічні особ-

ливості організму жінки, хвороби статевих жіночих органів, засоби

профілактики таких хвороб та їх лікування.

ГІНЕЯ (англ. guinea) — англійська золота монета, що дорівнювала