4) Купівля іноземної валюти чи інших цінностей на одному

офіційному валютному ринку і продаж на іншому валютному рин-

ку, щоб дістати прибуток за рахунок різниці в курсах валют або

цінностей.

АРБІТРАЖЕ? (від арбітраж) — дилер, який провадить торгівлю

цінними паперами або іншими товарами з метою перепродажу.

АРБІТРАЖНІ ОПЕРАЦІЇ (від арбітраж і операція) — купівля та

продаж валюти, цінних паперів, товарів з метою одержання прибу-

тку на різниці у ставках.

АРБІТРАЖУВАННЯ (від арбітраж) — діяльність, спрямована на

одержання прибутку шляхом закупівлі будь-чого на одному ринку і

перепродажу на іншому.

АРБОЛІТ (від лат. arbor — дерево і ...літ) — будівельний матеріал,

різновид легкого бетону, що являє собою суміш цементу, органічних

заповнювачів (відходів деревообробки) й води.

АРГАЛ (монг.) — сухий кізяк. Використовують як паливо в безлісих

місцевостях Азії.

АРГАМАК (тюрк. — арабський кінь) — старовинна назва верхових

коней східної породи.

52

АРИСТОКРАТІЯ

АРГО (від франц. argot — жаргон) — умовна говірка якоїсь вузької

соціальної чи професійної групи, що містить специфічні слова і ви-

рази, незрозумілі для сторонніх.

АРГОН (від грец. apyoq — бездіяльний) — хімічний елемент, символ

Аг, ат. н. 18; інертний газ без кольору, запаху, смаку. Застосовують

для наповнювання ламп розжарювання, газорозрядних трубок, ти-

ратронів.

АРГОНАВТИ [грец. 'ApvovaUTca, від 'Аруш — назва корабля і vaurnq —

мореплавець] — 1) У давньогрецькій міфологи герої, які на чолі з Ясо-

ном вирушили на кораблі "Арго" в Колхіду по золоте руно. 2) Пере-

носно — відважні мореплавці, шукачі пригод, переважно на морі.

АРГОТЙЗМИ (франц. argotismes) — слова й звороти, запозичені з

арго', в літературі вживаються переважно в мові персонажів.

АРГУМЕНТ (лат. argumentum, від arguo — показую, виявляю) —

1) Підстава, доказ, які наводяться для обгрунтування, підтверджен-

ня чого-небудь. 2) матем. А. ф у н к ц і ї — незалежна змінна вели-

чина.

АРГУМЕНТАРІЙ (від аргумент) — документація, яка вміщує пов-

ний набір доказів.

АРЕАЛ (від лат. area — площа, простір) — регіон поширення видів

тварин, рослин, корисних копалин, мов, діалектів тощо.

АРЕНА (лат. arena, букв. — пісок) — 1) Майданчик, посиланий піс-

ком, у давньоримському амфітеатрі, де відбувалися бої гладіаторів.

2) Майданчик всередині цирку для виступу артистів. 3) С п о р т й в-

н а а. — футбольне поле з прилеглими до нього секторами і біго-

вою доріжкою. 4) А. життя — сукупність усіх місць на Землі, де є

умови для існування живих організмів (див. Біосфера). 5) Перенос-

но — поле діяльності.

АРЕОМЕТР (від грец. &pai6q — рідкий і ...метр) — прилад для ви-

мірювання густини рідин. Серед А. розрізняють лактометри, спир-

тометри тощо.

АРЕОПАГ (грец. 'Арєюд iravoq, букв. — пагорб Ареса) — 1) Найви-

щий орган судової і політичної влади у Стародавніх Афінах, засідан-

ня якого відбувалися на пагорбі Ареса. 2) Переносно — зібрання ав-

торитетних осіб для вирішення важливих питань.

АР'ЄРГАРД (франц. arriere-garde, від arriere — ззаду і garde — охоро-

на, букв. — тилова охорона) — 1) військ. Частина війська, яка під

час пересування рухається позаду головних сил, щоб охороняти їх

на марші. Протилежне — авангард. 2) Переносно — бути в ар'єр-

гарді— відставати, затримувати рух.

АРИК (тюрк.) — назва каналу зрошувальної мережі в Середній Азії

та Закавказзі.

АРИСТОКРАТІЯ (грец. бсрклчжратіа, букв. — влада найкращих,

найзнатніших) — 1) Форма правління, за якої державна влада нале-

жить привілейованій знатній меншості. 2) Привілейована верства

53

АРИТМІЯ

панівного класу. 3) Переносно — верхівка певної суспільної групи,

класу.

АРИТМІЯ (від грец. арридща — неузгодженість) — порушення нор-

мального ритму серцебиття.

АРИФМЕТИКА (грец. ар\дццпщ, від арі&мод — число) — частина

математики, в якій розглядаються найпростіші властивості цілих і

дробових чисел та дії над ними.

АРІАДНА (грец. 'ApidSvn) — 1) У давньогрецькій міфології дочка

критського царя Міноса, яки вивела Тезея з лабіринту за допомогою

клубка ниток. 2) Переносно — нитка А р і а д н й — те, що допо-

магає знайти вихід з важкого становища; порятунок.

АРІАНСТВО — течія у християнстві в 4—6 ст., засновником якої

був священик Арій з м. Александрії. Всупереч офіційному вченню

церкви про єдину суть Трійці аріанці твердили, що Син Божий

(Христос) нижчий за Бога-Отця.

АРІЄТА (італ. arietta) — невелика арія, проста за викладом і пісен-

ним характером мелодії.

АРІОЗО (італ. arioso) — 1) Коротка вокальна п'єса, що закінчується

речитативом. 2) Наспівне виконання мелодії голосом або на музич-

них інструментах.

АРІЯ (від італ. aria — пісня) — закінчений за будовою епізод в опері,

ораторії, кантаті, що виконується одним співаком у супроводі ор-

кестру; самостійний музичний твір для голосу; інструментальна му-

зична п'єса наспівного характеру. Різновиди А. — аріозо, арієта,

каватина.

АРК... (від лат. arcus — дута) — компонент назв обернених тригоно-

метричних функцій, напр.: синус — арксинус, косинус — арккосинус.

АРКАДА (франц. arcade — склепіння) — ряд арок; галерея з однако-

вих за формою арок, що спираються на колони.

АРКАДІЯ (грец. 'Аршбш) — 1) Гориста область у Стародавній Гре-

ції, населення якої займалося переважно скотарством. 2) В поезії,

часто іронічно — країна щастя ("щасливих пастухів").

АРКБУТАН (франц. arc-boutant, від arc — арка і bouter — підтриму-

вати) — зовнішня кам'яна арка, елемент опори склепіння.

АРКЕБУЗА (франц. arquebuse, від старонім. hakenbiihse — гармата) —

старовинна ґнотова рушниця, яку заряджали з дула (15—16 ст.).

АРКТИЧНИЙ (від грец. архтіиб^ — північний) — який стосується

Арктики, полярний.

АРЛЕКІН (італ. Arlecchino ) — 1) Персонаж італійської народної

комедії масок, образ телепня-слуги в костюмі з різнобарвних клап-

тів. 2) У французьких арлекінадах кінця 18 ст. — щасливий коха-

нець. 3) Переносно — блазень.

АРЛЕКІНАДА (італ. arlecchinata) — 1) Невеликі сценки, головною

дійовою особою яких є арлекін; поширені у французькому ярмарко-

вому театрі 18 ст. 2) Переносно — витівка блазня.

54

АРТЕЗІАНСЬКИЙ

АРМАДА (від ісп. armada — флот, ескадра) — 1) Велике з'єднання

військових кораблів, літаків, а також танків. 2) Непереможна

а. — флот іспанського короля Філіппа II, споряджений ним у складі

130 кораблів у 1588 р. проти Англії і знищений почасти в бою, а по-

части бурею.

АРМАТУРА (від лат. armatura — озброєння, спорядження) — 1) Міц-

ні металеві стрижні, сітки, які служать каркасом для виробів і кон-

струкцій з бетону, гіпсу тощо. 2) Допоміжні пристрої і деталі апара-

тів, машин або споруд. 3) Набір обладнання для електричної про-

водки. 4) Зображення зброї і трофеїв, головним чином в архітекту-

рі класицизму і ампіру.

АРМІЯ (франц. armee, від лат. armo — озброюю) — 1) Сукупність

усіх сухопутних, морських і повітряних збройних сил держави.

2) Частина збройних сил держави, що перебуває на фронті (діюча

а.). 3) Найвище військове з'єднання з кількох корпусів або дивізій.

4) Переносно — велика маса людей, об'єднаних спільною справою,

наділених однаковими ознаками.

АРМРЕСТЛІНГ (англ. arm-wrestling, від arm — рука і wrestle — бо-

ротися) — 1) спорт. Вид спортивної боротьби — змагання двох гра-

вців на опертих на стіл руках за певними правилами. 2) Жорсткий

диктат продавця або покупця при визначенні ціни. 3) Переносно —

жорсткий тиск для досягнення своєї мети.

АРНІКА (лат. arnica) — рід трав'янистих рослин родини складно-

цвітих; висока трав'яниста рослина з жовтими квітками. Викорис-

товують у медицині.

АРОМАТ [від грец. йршда (аршратсх;) — пахучі трави] — приємний

запах, пахощі.

АРОМАТЕРАПІЯ [від грец. аршіш (арсодатск;) — духмяна речовина і

терапія] — використання ефірних олій у лікуванні.

АРОМОРФОЗ (від грец. ш'рш — піднімаю і ...морфоз) — один з на-

прямів еволюції організмів, який характеризується ускладненням бу-

дови і функцій організмів, розвитком пристосованості, розширен-

ням середовища проживання виду.

АРСИН (від грец. арот|у — сильний) — хімічний елемент, символ As,

ат. н. 33; металевий або сірий А. — сірі крихкі кристали. Застосову-

ють для виготовлення деяких сплавів. Сполуки А. отруйні; їх вико-

ристовують як інсектициди, у медицині. Застаріла назва — миш'як.

АРСЕНАЛ (франц., ісп. arsenal, від араб, дар-ас-сіна'а — майстерня

зброї) — 1) Склад зброї та військового спорядження; завод, майсте-

рня, що їх виготовляє. 2) Переносно — запас, наявність засобів, мо-

жливостей (напр.: мовний а., а. стилістичних засобів поезії).

АРСЕНІТИ (від арсен) — отруйні солі арсенітної кислоти.

АРТЕЗІАНСЬКИЙ колодязь — глибока свердловина, з якої за-

бирають напірні підземні води. Від назви французької провінції Ар-

туа.

55

АРТЕМІДА

АРТЕМЇДА [грец. 'Артерії; ('Артєцібої;)] — у давньогрецькій міфології

богиня — покровителька тварин і полювання. У давніх римлян —

Діана.

АРТЕРІЇ (грец. артпріаі) — 1) Кровоносні судини, що переносять

кров від серця до всіх органів і тканин. 2) Переносно — шлях сполу-

чення, напр. водні а.

АРТЕРІОСКЛЕРОЗ (від артерія і склероз) — назва кількох захворю-

вань, що характеризуються ущільненням стінок артерій внаслідок

відкладання на них солей і жирів.

АРТЕФАКТ (від лат. artefactum — штучно зроблене) — не властивий

організму за нормальних умов утвір або процес, що виникає внаслідок

дослідів над ним.

АРТИКЛЬ (франц. article, від лат. articulus — член) — службове сло-

во, вживане в деяких мовах для вираження роду іменника або його

означеності чи неозначеності.

АРТИКУЛ (від лат. articulus — член, розділ) — 1) Стаття, розділ або

параграф закону, договору, постанови тощо. 2) Військовий статут,

виданий за правління Петра І, з надзвичайно суворими карами що-

до його порушників. 3) Тип виробу, товару.

АРТИКУЛЕМА (від артикуляція) — руховий процес вимови звуків;

структура активності органів мовлення, необхідна для промовлян-

ня того чи іншого звука мови.

АРТИКУЛЯЦІЯ (від лат. articulatio — розчленування) — 1) Дія мов-

ного апарату, спрямована на утворення членороздільних звуків;

виразність вимови. 2) Зчленування кісток, суглобів. 3) Спосіб вико-

нання послідовного ряду звуків на інструменті чи голосом. 4) тех.

Міра якості систем зв'язку, призначених для передачі мовних по-

відомлень.

АРТИЛЕРІЯ (франц. artillerie) — 1) Рід сухопутних військ, озбро-

єних гарматами, ракетними установками. 2) Сукупність далекобій-

ної вогнепальної зброї (гармати, міномети, реактивні установки) з

усім необхідним для їх пересування і дії. 3) Галузь воєнної науки,

що вивчає артилерійське озброєння та його застосування в бою.

АРТИСТ [франц. artiste, від лат. ars (artis) — мистецтво] — 1) Ви-

конавець творів мистецтва (актор, музикант, співак, декламатор і

т. ін.). 2) Переносно — про особу, яка досягла високої майстерності

не в галузі мистецтва.

АРТИШОК (нім. Artischocke, італ. articiocco, від араб, аль-хар-

шоф) — рід багаторічних трав'янистих рослин родини складно-

цвітих. М'ясисте квіткове суцвіття, зрізане до початку цвітіння, ви-

користовують в їжу.

АРТР..., АРТРО... (від грец. ap&pov — суглоб) — у складних словах

відповідає поняттю "суглоб", напр. артрологія.

АРТРИТ (від грец. apOpov — суглоб) — запальна хвороба суглобів.

АРТРО... див. Артр...

56

АРХІВ

АРТРОПОДИ (від артро... і ...поди) — тип безхребетних тварин.

Включає комах, павукоподібних, ракоподібних, багатоніжок, тихо-

ходок тощо. Поширені в усіх частинах світу. Інша назва — члени-

стоногі.

АРФА (нім. Harfe) — великий щипковий музичний інструмент у

вигляді трикутника з багатьма струнами.

АРХАЇЗМ (від грец. архаїое — стародавній) — 1) Слово, фразеоло-

гізм або інший мовний зворот, що застарів або вийшов із ужитку.

2) Пережиток минулого, застаріле явище.

АРХАЇКА (від грец. йрхаїибі; — старовинний) — 1) Ранній етап роз-

витку мистецтва, переважно давньогрецького та єгипетського.

2) Давнина; старовинні речі.

АРХАР (тюрк.) — дикий гірський баран. Поширений у Середній і

Центральній Азії. Цінна мисливсько-промислова тварина. Інша на-

зва — а р г а л і.

АРХЕ... (від грец. &рх^ — початок, походження) — у складних

словах означає "початок", напр. архетип.

АРХЕЙ, АРХЕЙСЬКА ЕРА (від грец. АрхаТод — стародавній, первіс-

ний) — найдавніша ера в геологічній історії Землі; розпочалась по-

над 3500 млн років тому. Тривала понад 900 млн років.

АРХЕО... (від грец. архоїос; — стародавній) — у складних словах

означає "стародавній", "належний до давнини", напр.: археографія,

археологія.

АРХЕОГРАФІЯ (від архео... і ...графія) — галузь історичної науки,

що займається збиранням, описом і виданням рукописів, докумен-

тів минулого.

АРХЕОЛбГІЯ (від архео... і ...логія) — галузь історичної науки, що

вивчає історичне минуле людського суспільства на основі речових

пам'яток (місць поселення, поховання, решток жител, предметів

побуту, зброї, знарядь праці, прикрас тощо).

АРХЕОПТЕРИКС, АРХЕбРНІС (від архео... і грец. тгтєри?, 6pvi<; -

птах) — викопний первісний птах. Був поширений у мезозойській

ері. Схожий на рептилії, від яких він походить. Інша назва — п е р-

воптах довгохвостий.

АРХЕТИП (від архе... і тип) — 1) Прообраз, ідея у пізньоантичній

філософії. 2) Первинні природні образи, ідеї, переживання, властиві

людині як суб'єкту колективного несвідомого (в психології К. Юнга).

АРХІ... (грец. осрхь..) — префікс, що означає "головний", "стар-

ший"; найвищий ступінь чогось, напр.: архідиякон, архієпископ.

АРХІВ (лат. archivum, від грец. apxetov — урядовий будинок) — 1) Ус-

танова, в якій зберігаються старовинні пам'ятки, рукописи і доку-

менти. 2) Установа (або відділ в установі), де збирають, упорядко-

вують і зберігають документальні матеріали. 3) Сукупність листів,

Рукописів, знімків тощо, які стосуються діяльності певної установи

або особи.

57

АРХІВАРІУС

АРХІВАРІУС (нім. Archivarius, з лат. archivarius — охоронець ар-

хіву) — працівник архіву, знавець архівних матеріалів.

АРХІЄПИСКОП (від архі... і єпископ) — почесний духовний сан

єпископів; у православній церковній ієрархії старший єпископ.

АРХІЄРЕЙ (грец. архієрєид — первосвященик) — у православній

церкві особа, що належить до вищих священнослужителів (єпископ,

архієпископ, митрополит, патріарх).

АРХІМАНДРИТ (грец. архімау5рїтгіе, букв. — старший над паст-

вою) — у православній церкві титул настоятелів великих чоло-

вічих монастирів, ректорів духовних семінарій, глав духовних мі-

сій.

АРХІПЕЛАГ (від архі... та грец. ліХауос— море) — велика група ост-

ровів, що лежать на незначній відстані один від одного, мають зде-

більшого однакове походження, подібну геологічну будову і розгля-

даються як одне ціле.

АРХІТЕКТОНІКА (від грец. архітєитсмип — будівельне мистецт-

во) — 1) Художнє вираження конструктивної структури споруди.