Тема 10 Страховий ринок

Програмні питання:

10.1 Соціально-економічний зміст і роль страхування в умовах ринкової економіки

10.2 Структура національного страхового ринку України та основні проблеми його розвитку

10.1

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для всіх суб'єктів ринку та соціальні перетворення в державі зумовлюють суттєві зміни в організації страхової справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року, з подальшими змінами і доповненнями, страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб за настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Отже, страхування – це система економічних відносин, а будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів. У страховій справі страховик та страхувальник – головні суб'єкти страхового ринку України.

Страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Страховик – це фінансова установа, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, а в окремих випадках - і державної організації (фонди соціального страхування), що має статус юридичної особи та володіє ліцензією на право здійснення страхової діяльності.

Страхувальник – це юридична або дієздатна особа, яка уклала договір на страхування (або є страхувальником згідно з чинним законодавством), сплатила належні внески і має право за настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої в полісі.

Виходячи з цього, страхування – це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) за настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні (попереджувальні) заходи, спрямовані на зменшення ризику, а за потреби - перестраховує частину своєї відповідальності.

Об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- з володінням, користуванням та розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності), рис. 10.1.1.

Рис. 10.1.1. Класифікація страхування за об'єктами

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Добровільне страхування – форма страхування, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником, згідно з правилами страхування, що їх розробляє страховик і реєструє в Уповноваженому органі. Добровільному страхуванню підлягає: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування інвестицій, страхування судових витрат, страхування фінансових ризиків, страхування вантажів та багажу, страхування кредитів, інші види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування – форма страхування, що ґрунтується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика. Такому страхуванню підлягає: страхування спортсменів вищих категорій, авіаційне страхування, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування засобів водного транспорту, страхування об'єктів космічної діяльності, інші види.

Сучасне страхування ґрунтується на певних специфічних принципах, до яких, насамперед, належать: конкурентність, страховий ризик, страховий інтерес, максимальна сумлінність, відшкодування в межах реально завданих збитків, франшиза, суброгація, контрибуція, співстрахування і перестрахування, диверсифікація.

Із розвитком ринкових відносин зростає міра ризику, отже, зростає потреба суспільства у засобах захисту та механізмах обмеження ризику. Страхування компенсує збитки (або частину їх) у грошовій формі, а не відшкодовує товарно-матеріальні цінності і, таким чином, не може повністю усунути порушений хід відтворювального процесу. Але воно послаблює залежність суспільного виробництва і окремого підприємця від не передбачуваних небажаних випадків і є виробленим суспільством механізмом боротьби із порушенням економічної рівноваги. Така часткова або повна компенсація збитків - не єдина функція страхування. Існують й інші, зокрема: ризикована, функція створення і використання страхових резервів (фондів), функція заощадження коштів та превентивна.

У чому ж полягає роль страхування в ринковій економіці:

По-перше, страхування надає впевненості в розвитку бізнесу, тому що в умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке управління – справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією, на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жоден власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів.

Завдяки переданню за окрему, порівняно невелику, плату відповідальності за наслідки ризикованих подій страховим організаціям інвестор упевнений, що в разі пожежі, стихійного лиха чи крадіжки завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже давно функціонують, так і для новостворених, або тих, що тільки організуються і ще не набули достатнього виробничого потенціалу та не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва, поповнити товарну масу у торговельній мережі тощо.

Часто страхування сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій, наукових розробок.

По-друге, страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію економічної безпеки, оскільки страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи іншим чинникам, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає реальною тільки за належного рівня розвитку страхової справи.

По-третє, страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

Страховий метод формування й використання коштів соціального спрямування усуває знеособлення таких коштів, а завдяки цьому й зрівнялівку в їх розподілі, коли однакові за розміром пенсії одержують головні конструктори та прибиральниці, підвищує відповідальність за якість медичних та інших послуг.

Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вищому навчальному закладі сприяє тому, щоб кожен громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.

І, по-четверте, у страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку. Грошові резерви тим відрізняються від натуральних, що вони навіть і тоді, коли тимчасово виходять із обігу коштів конкретного підприємства-власника, не перестають "працювати" на нього та економіку країни загалом.

Ресурси, які тимчасово вивільняються на одних підприємствах, через кредитну систему, ринок цінних паперів, інвестиційні товариства переходять у користування інших суб'єктів господарювання. Останні, своєю чергою, сплачують власникам залучених ресурсів відсотки - дивіденди.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, дістають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати власні резерви, здійснювати відрахування до бюджету, стимулювати персонал, збільшувати дивіденди своїх акціонерів.

Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі загалом.

Отже, в ринковій економіці страхування має величезні можливості сприяти економічному й соціальному розвитку нашої держави, задовольняти інтереси щодо захисту життя і здоров'я, майна та доходів як юридичних, так і фізичних осіб.

10.2

Страховий ринок України – це частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Головною функцією національного страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

В Україні періодом створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Усі компанії страхового ринку України можна поділити таким чином:

1) за формою власності (приватні, акціонерні, взаємні, державні, урядові тощо);

2) за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та перестрахувальні);

3) за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні);

4 ) за розміром статутного капіталу та обсягами нагромадження страхових платежів (великі, середні, малі).

Рис. 10.2.1. Найтиповіші організаційні форми функціонування страхових організацій України

В Україні Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю в 1997 році було зареєстровано близько 700 страховиків, але за період з 1998 по 2003 роки відкликано ліцензії майже у 250 із них. Основна причина – нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником.

До внутрішньої структури страхового ринку нашої держави належать:

- страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

- система організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

- гнучка система тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

- власна інфраструктура страховика (агентства, контори, філії, представництва, канали комерційного зв'язку);

- матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

- людські ресурси страхової компанії;

- фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

- ліквідність страхового фонду.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен їх враховувати у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку тощо.

До складових, на які страхові компанії впливати не можуть, належать: чисельність населення, його вікова та статева структури, сезон міграції, купівельна спроможність населення тощо.

Отже, страховий ринок – це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку України, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.

Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями.

Територіальна структура страхового ринку представлена на рис. 10.2.2.

Рис. 10.2.2. Територіальна структура національного страхового ринку

За галузевою ознакою розрізняють ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності. Кожна із названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Особисте страхування – це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є життя, здоров'я, працездатність та пенсійне забезпечення людини. Таке страхування спрямоване на забезпечення захисту сімейних доходів громадян, а також на нагромадження ними коштів для підвищення рівня свого фінансового благополуччя. До особистого страхування належать такі види страхування: страхування життя і здоров'я громадян, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування спортсменів вищих категорій, працівників державної лісової охорони, спеціалістів ветеринарної медицини, службових осіб державних податкових інспекції, суддів, донорів крові, народних депутатів, працівників прокуратури, митних органів, осіб складу органів і підрозділів внутрішніх справ, контрольно-ревізійної служби в Україні тощо.

Майнове страхування – це галузь страхування, в якій об'єктом страхування є майно, що належить юридичним або фізичним особам. До майнового страхування належать такі види страхування: страхування залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, страхування вантажів та багажу, страхування кредитів, фінансових ризиків, виданих гарантій, страхування авіаційних суден, врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах тощо.

Страхування відповідальності – це галузь страхування, де об'єктом є відповідальність перед третіми особами в разі, якщо їм внаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника буде завдано шкоди. Страхування відповідальності охоплює такі види страхування: страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного, водного транспорту, страхування відповідальності перед третіми особами.

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена у вигляді страхових компаній, страхових спілок, асоціацій та страхових пулів, товариств взаємного страхування, страхових посередників.

Страховий посередник – це одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.

Посередницька діяльність страхових брокерів у страхуванні здійснюється як винятковий вид діяльності і може поєднувати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування, в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою зі страхувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні.

Страхові брокери – це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник, а також брокери не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Актуарій – це офіційно вповноважена особа, котра, маючи відповідну фахову підготовку, за допомогою методів математичної статистики обчислює страхові тарифи і на котру покладається відповідальність за те, щоб страхові фонди уможливлювали виконання компаніями своїх зобов'язань за виданими полісами.

Сюрвейєр – це експерт, інспектор, агент страховика, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування.

Аварійний комісар – це особа, яка на прохання страховика з'ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків).

Диспашер (джастер) – це фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем і фрахтом.

До основних проблем розвитку національного страхового ринку належать: недосконалість страхового законодавства, фінансово-економічну нестабільність країни, відсутність державної цілеспрямованої політики щодо розвитку страхування та низьку страхову культуру населення. Упровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів наштовхнулося на перешкоди законодавчого характеру, існують випадки зволікання страхових компаній із виплатами страхових сум і страхових відшкодувань, неправомірних відмов від виплат усупереч страховому законодавству. Усе це свідчить про незадовільне державне регулювання страхової діяльності та недосконалу систему державного контролю за фінансовою надійністю страховиків.