Батьківський клуб

Р

311

154

ис. 2.3. Комплексна модель організації процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулку для дітей

312

Коли бездоглядна дитина потрапляє до притулку, то спочатку вона попадає до приймального відділення, в якому спеціалісти відділення проводять її медичне, психологічне і соціально-педагогічне обстеження. Фахівцями вивчається соціальна ситуація дитини, її сім’ї та соціального оточення, здійснюється оцінка потреб дитини та розробляється індивідуально орієнтований план дій щодо вирішення проблем дитини та її захисту, так звана – індивідуальна комплексна програма роботи спеціалістів з даною конкретною дитиною та її оточенням, яка спрямована на розвиток і реалізацію внутрішнього потенціалу дитини щодо виходу із складної життєвої ситуації та соціальний захист.

Паралельно з цим, фахівцями юридичної служби притулку, проводяться всі організаційно-правові заходи щодо соціально-правового захисту дитини – встановлення особи неповнолітнього, його статусу, інформування батьків та відповідних органів влади (опіки/піклування, КМСН, соціальних служб, школи ін.) про місцезнаходження дитини, а також інші юридичні заходи пов’язані із соціальним захистом прав дитини (відновлення документів дитини і батьків, якщо вони були втрачені або їх не було зовсім, якщо дитина або батьки ніде не прописані), захист майнових інтересів, прав дитини у судових органах тощо).

Штат фахівців приймального відділення оптимально розрахований на 2 групи дітей (віком від 3 до 18 років, кількістю до 8-10 чоловік кожна група) і складається з трьох педагогів-вихователів, один з яких старший, двох соціальних педагогів і двох психологів (кожний з цих фахівців закріплений за певною групою).

Після завершення адаптаційного періоду, який триває приблизно 2-3 тижні, дитина переводиться до стаціонару – відділення соціальної реабілітації та захисту – де в умовах тимчасового проживання дитини в притулку здійснюється поетапне виконання індивідуально орієнтованої корекційно-реабілітаційної програми захисту бездоглядної дитини, яка має комплексний характер і розроблена фахівцями соціально-психологічної служби притулку. Змістовно така програма спрямована на комплексний соціально-психолого-педагогічний супровід дитини, відновлення втрачених контактів із сім’єю або пошук інших сімейних форм її влаштування і включає:

1

155

) організацію процесу соціального захисту, виховання і навчання дитини, які спрямовані на: відновлення порушених прав дитини; розкриття внутрішнього, соціально позитивного потенціалу дитини, розширення можливостей змістовного проведення вільного часу (через заняття у творчих та професійних студіях і майстернях, проведення пізнавальних і розвиваючих заходів); на розробку індивідуальних програм навчання для кожного вихованця, з урахуванням прогалин в освіті та формування позитивної навчальної мотивації;

2) корекцію психоемоційного стану дитини, її медико-психологічну реабілітацію та психіатричне обслідування, які проводяться фахівцями соціально-психологічної служби притулку, до штату якої входять: дитячий психоневролог, психіатр, психотерапевт, педіатр, сімейні і дитячі психологи;

3) роботу із сім’єю та соціальним оточенням дитини з метою стабілізації соціальної ситуації, сприяння вирішенню проблем дитини з батьками через індивідуальне та групове консультування, заняття у „Батьківському клубі” по підвищенню соціально-психолого-педагогічної компетентності батьків.

Ми вважаємо, що працюючи з дитиною у притулку, необхідно обов’язково враховувати її колишній соціальний досвід проживання в сім’ї, „на вулиці”, в школі-інтернаті, інших закладах соціально-педагогічної підтримки, де жила і виховувалася дитина до того як потрапила у притулок. Врахування попереднього соціального досвіду дитини, на нашу думку, дає можливість з’ясувати причини складної життєвої ситуації, її джерела, знайти близьких родичів, друзів, знайомих, які раніше відігравали важливу роль у житті дитини, і які можуть допомогти у вирішенні проблеми захисту дитини, її невід’ємного права на розвиток і виховання у нормальному сімейному середовищі. Одним із шляхів вирішення даного завдання та мобілізації ресурсів сім’ї, рідних дитини, представників органів опіки і піклування, інших офіційних і неофіційних осіб є метод роботи із мережею соціальних контактів дитини, технологія якого була розглянута нами у п.2.1. і 2.2.

Стаціонарне відділення притулку складається з молодшої групи дітей віком від 3 до 6-7 років (в якій працюють позмінно два педагога-вихователя, два помічника вихователя, педагог-логопед, психолог і сімейні вихователі) та двох основних груп (групи хлопців і групи дівчат) віком від 7 до 15 років (в яких працюють позмінно чотири педагога-вихователя, чотири помічника вихователя, два чергових по режиму, два соціальних педагога і два психолога). Загальна кількість дітей стаціонару становить 60-70 осіб. Взагалі одночасно у притулку в цілому можуть проживати до 100 дітей.

Проживання дитини у державних закладах соціально-педагогічної підтримки (школах-інтернатах) – процес протиприродній, який суперечить нормальному вихованню дитини. Враховуючи це, ми вважаємо актуальним напрямком соціально-захисної діяльності притулку – реалізацію пріоритетного права дитини, яка залишилася без піклування батьків, жити і виховуватися в умовах сімейної виховної групи. Для цього при стаціонарі притулку створено відділення сімейних виховних груп, яке працює над програмою щодо подальшого устрою дитини після притулку і головне завдання якого – надати дитині безцінний досвід сімейного виховання, який може отримати дитина спілкуючись із сім’єю, бо більша частина дітей притулку не має правильного уявлення про нормальне життя в сім’ї.

Робота відділення сімейних виховних груп вибудована наступним чином:

1) фахівці відділення сімейно-виховних груп займаються пошуком сімей, які бажають взяти дитину або готові спілкуватися з дитиною, яка перебуває у притулку (створюють банк даних потенційних опікунів/усиновителів) і проводять підготовчу роботу з потенційними батьками (опікунами), зараховують їх у штат працівників відділення соціальних сімейних вихователів притулку (на 0,25-0,5 ставки);

2) при стаціонарі притулку є молодша група дітей віком від 3 до 7 років, з якою і співпрацюють, так звані, сімейні вихователі, здійснюючи „гостеві візити”, під час яких проводять разом з дитиною вільний час, приймають участь у дозвіллєвих заходах притулку, спілкуються з дитиною, разом відвідують атракціони, виставки, цирк, музеї, беруть дитину на вихідні дні додому тощо;

3) поступово відносини між дитиною і вихователем сімейної групи переходять юридично в прийомну/опікунську сім’ю, яка знаходиться під патронатом фахівців притулку і приймає активну участь у його житті (за бажанням обох сторін може бути здійснено і усиновлення дитини).

Важливу роль у соціально-захисній діяльності притулку відіграє відділення комплексної соціальної допомоги, яке складається з двох структур: соціально-правової служби і відділення соціальної діагностики.

Головним завданням соціально-правової служби є захист прав і інтересів дитини, соціально-правовий супровід дитини і сім’ї у взаємодії з органами виконавчої та законодавчої влади. Штат служби складається з двох фахівців соціальної роботи, двох юрисконсультів і представника органів внутрішніх справ. Фахівці служби охоплюють всіх дітей, що потрапляють до притулку і за необхідністю надають соціальні та юридичні послуги дитині та її рідним (консультації, заходи щодо встановлення статусу дитини, відновлення документів, представлення інтересів дитини у суді, захист її майнових прав тощо), а також, в разі потреби, займаються організацією супроводу дитини в інший регіон.

У тісному взаємозв’язку із соціально-правовою службою працює відділення соціальної діагностики, яке веде співпрацю з усіма відділеннями КМСН та органами опіки і піклування, школами міста. Основною метою діяльності відділення є виявлення неблагополуччя у сім’ях на ранніх етапах, попередження втечі дитини з сім’ї на вулицю або влаштування дитини до школи-інтернату, профілактика насильства і жорстокого поводження з дитиною, а за необхідністю – тимчасове влаштування дитини до притулку, іншого закладу соціально-педагогічної підтримки, в сім’ю. До штату відділення входять п’ять фахівців: завідуючий, два фахівця із соціальної роботи та два психолога. Фахівці відділення визначають причини виникнення проблем і вирішують, які служби закладу необхідно залучити до роботи з сім’єю. Ефективності роботи відділення сприяють створені при ньому мобільні виїзні бригади, які надають інтенсивну соціально-психолого-педагогічну допомогу сім’ї на дому. Склад мобільної бригади формується в залежності від проблеми, але до звичайного складу входять – психолог, соціальний працівник, лікар, соціальний педагог.

Найважливішою складовою організації процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулку, на нашу думку, є соціально-психологічна служба, діяльність якої побудована з урахуванням віку, статі дитини і у відповідності до фахової спеціалізації психологів за напрямками:

– медико-психологічна реабілітація і корекція психоемоційного стану дитини (яку здійснюють лікарі – педіатри, психіатри, психоневрологи, психотерапевти, дитячі психологи, виводячи дітей зі станів соматичних, невротичних і психічних розладів);

– психокорекція навчальних настанов і формування позитивної мотивації навчання і праці (якою займаються психологи разом із педагогами-вихователями, керівниками творчих майстерень і студій, розробляючи індивідуальні програми корекції навчальних навичок, з урахуванням прогалин у освіті вихованців, та трудової реабілітації, актуалізація навичок самообслуговування і праці);

– корекція і відновлення втрачених сімейних зв’язків, підвищення психолого-педагогічної компетентності батьків (якою опікуються сімейні та дитячі психологи, психотерапевти і проводять її через роботу „Батьківського клубу”, індивідуальні зустрічі-консультації для батьків, групові консультації за участю як батьків, так і дітей тощо).

Соціально-психологічна служба притулку тісно співпрацює з усіма відділеннями притулку і надає своєчасну професійну комплексну соціально-психологічну допомогу як вихованцям притулку, так і їх батькам, педагогам-вихователям, соціальним педагогам і працівникам, що працюють над проблемою захисту дитини, виведенням її зі стану соціального неблагополуччя, бездоглядності і безпритульності.

Спеціального підходу і захисту потребують підлітки 15-18 років, враховуючи їх тривалий досвід проживання в асоціальних умовах. Розуміючи необхідність їх підготовки до сімейного життя і досягнення завершеності процесу соціального захисту, вважаємо бажаним створення соціального готелю, який працював би за спеціальною програмою, що спрямована на соціальну адаптацію підлітків до самостійного життя і формування соціальної компетентності, сприяє отриманню професійної освіти і працевлаштуванню, допомозі у вирішенні житлових питань. Штат соціального готелю складають два вихователя-наставники (соціальні педагоги) і психолог на групу юнаків і групу дівчат (до 10-15 вихованців у кожній).

Для забезпечення інформаційно-методичної діяльності притулку, розповсюдження прогресивних інноваційних методів роботи з бездоглядними дітьми та їх сім’ями, розробки нових програм, спрямованих на підвищення ефективності роботи фахівців притулку при стаціонарі виправданим є створення методичного кабінету, який складається із завідуючого, трьох вихователів-методистів і підпорядковується заступнику директора з виховної роботи. При методичному кабінеті існує бібліотека, яка розрахована і на педагогів-вихователів (інших фахівців притулку), і на вихованців.

Крім стаціонару, у притулку передбачене відділення денного перебування і соціального патронату, функціями якого є денна форма реабілітації дітей із сімей, які потребують допомоги і підтримки (організація вільного часу дитини у вихідні дні, після/до школи, триразове харчування, виконання шкільних домашніх завдань тощо) та патронаж дітей, які пройшли курс реабілітації у притулку і вже повернулися до власних сімей, молодих людей (до 23 років), які проживають самостійно. Штат відділення складається з двох педагогів-вихователів, соціального педагога і двох психологів.

Такою ми бачимо систему ефективного і результативного соціального захисту бездоглядних дітей. На наш погляд, запропонована комплексна модель організації процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулках, по-перше, є найбільш завершеною і охоплює всі напрямки захисту, допомоги та підтримки дітей, що потрапили у складну життєву ситуацію; враховує основні положення міжнародних нормативно-правових стандартів та державних законодавчих актів щодо захисту соціально незахищених категорій дітей, хоча й потребує деяких змін нормативно-правової регламентації роботи притулків щодо терміну перебування дитини у закладі та організаційній структурі притулку як закладу соціального захисту, його територіального статусу (можливо реструктуризація їх у центри соціально-психологічної допомоги за територіальними громадами). По-друге, вона спрямована на ефективне вирішення проблем бездоглядних і безпритульних дітей та їх батьків, а отже працює на повноцінний соціальний захист вихованців притулків та передбачає своєчасну допомогу і підтримку сім’ям, які опинилися у кризі, попередження сімейного неблагополуччя, наслідком якого є вихід дитини на вулицю. По-третє, модель організації процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулках базується на ідеях комплексного, міждисциплінарного підходів та спрямована на тісну співпрацю з усіма органами і закладами системи профілактики бездоглядності і безпритульності міста, соціального захисту бездоглядних дітей, органами влади, територіальними громадами.

Таким чином, ми розуміємо, що запропонована система комплексного захисту бездоглядних дітей вимагає від державних і місцевих органів влади законодавчих змін щодо створення притулків даного типу та реструктуризації вже існуючих, зміни статей фінансування діяльності притулків щодо реалізації запропонованої моделі у бік його збільшення. Але вважаємо, що комплексний підхід, спрямований на залучення до процесу соціального захисту бездоглядних дітей всіх суб’єктів проблеми і, в першу чергу батьків, а також системну соціально-психолого-педагогічну роботу з ними, при вирішенні проблем дитини та її сім’ї є не дорожчим за утримання дітей у державній системі закладів інтернатного типу та соціально-педагогічної підтримки, але більш ефективним і соціально виправданим та результативним.

Резюмуючи зазначимо, що ми не претендуємо на вичерпність вивчення означеної проблеми і наші пропозиції носять рекомендаційний характер.

Резюме

Проведене нами дослідження дозволяє сформулювати основні висновки:

Теоретичний аналіз наукових досліджень показує, що проблема соціальної незахищеності дітей є актуальною міжнародною соціальною проблемою, яка має пріоритетний характер вирішення у державній соціальній політиці багатьох країн світу. Але, не дивлячись на широкий спектр законодавчих засад та високу, в останній час, зацікавленість учених феноменом дитячої бездоглядності і безпритульності, питання соціального захисту бездоглядних дітей в Україні є мало розробленим. Подальшого розвитку потребують науково-теоретичні підходи до вирішення проблем соціального захисту бездоглядних дітей у притулках та питання розробки новітніх технологій даного процесу. Провідною ідеєю сучасних досліджень науковців є ідея розробки та впровадження цілісної системи соціального захисту дітей та молоді в рамках цілеспрямованої державної соціальної політики з питань охорони дитинства, сім’ї та молоді, яка на сьогодні, нажаль, поки що відсутня.

Аналіз наукової літератури дозволив нам визначити теоретико-методологічні засади дослідження проблеми соціального захисту бездоглядних дітей у притулках для неповнолітніх. Головним поняттям дослідження є „соціальний захист”, який ми розглядаємо, з позицій соціальної педагогіки, як систему практичних заходів держави і суспільства, спрямованих на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей та спрямовані на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів наносять безпосередню шкоду здоров'ю дитини, її фізичному, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку, деформують природній процес соціалізації особистості дитини та її самореалізації.

Змістовну основу соціально-захисної діяльності притулків складає професійна комплексна соціальна допомога, яка спрямована на виведення дитини зі стану бездоглядності та безпритульності. В основу ПКСД покладено принцип поєднання психологічної, медико-оздоровчої, педагогічної, правової та соціальної реабілітаційно-адаптаційної програм, що базується на діагностичній основі, індивідуальній корекції та терапії, зорієнтованій навчально-виховній діяльності, що гарантує основні права і задовольняє потреби та інтереси дитини. Провідними видами соціально-захисної діяльності, які виступають системоутворюючим чинником процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулках, є соціально-психологічна реабілітація та корекційно-виховна робота.

У результаті дослідження було виділено три групи особливостей соціального захисту бездоглядних дітей, які можна простежити у будь-якому притулку для неповнолітніх. Це особливості, що визначаються специфікою контингенту притулків та пов’язані з їх віковими властивостями та психофізіологічним станом, специфікою статусу притулків як закладів соціального захисту для тимчасового перебування неповнолітніх, а також ті, що пов’язані із сучасним процесом реформування державної системи захисту прав дитини і зумовлені соціально-економічною ситуацією в Україні. Усі групи особливостей отримали своє змістовне трактування.

В ході аналізу соціально-педагогічної, правової, психолого-педагогічної, соціологічної літератури було встановлено, що проблема виникнення та існування соціального феномену бездоглядних і безпритульних дітей та їх соціальної незахищеності міцно пов’язана із кризою інституту сім’ї, що є наслідком сучасних соціально-економічних, соціально-політичних перетворень у державі; порушенням прав дітей в галузі освіти, професійного навчання (серед факторів ризику в системі освіти: неспроможність забезпечити достатньою мірою потреби дітей у дошкільних закладах; порушення принципу загальності середньої освіти; комерціалізація шкільної справи, зокрема початкової освіти, сфери дозвілля; послаблення функцій захисту дітей у системі освіти (харчування, відпочинок, ін.); дитяча праця та ін.); неоперативним рішенням органами опіки й піклування питань життєвлаштування дітей, що залишилися без піклування батьків, міжвідомчою розкоординованістю дій міністерств та соціальних інститутів, які відповідають за захист прав дитини.

Аналіз соціально-психологічного портрету бездоглядних та безпритульних дітей показав, що це діти зі зруйнованою системою соціальних зв’язків, широким спектром особистісних деформацій, викривленими світоглядними настановами, низьким рівнем соціальної нормативності, примітивними потребами та інтересами, які мають досвід бродяжництва і вже залучились до алкоголю, наркотичних речовин, ранніх статевих зв’язків. Вони є активною частиною дитячого середовища і здатні на вчинок. Для більшості з них втеча на вулицю – це усвідомлений поведінковий механізм власного захисту від несприятливих умов, який для них є єдиним реально доступним засобом протесту.

Наукова розробка педагогічних умов соціального захисту бездоглядних дітей у притулках для дітей, опис процесу їх впровадження у практику роботи притулків і аналіз результатів практичної перевірки розроблених умов дозволяють нам зробити такі висновки.

Аналіз науково-методичної літератури, законодавчої бази щодо соціально-правового захисту бездоглядних дітей в Україні та врахування стану сучасної практики соціально-захисної діяльності притулків, а також розробка власної вихідної концепції дослідження, надали нам підстави для визначення педагогічних умов соціального захисту бездоглядних дітей у притулках.

Першу педагогічну умову ми сформулювали як необхідність організації у притулках для неповнолітніх соціально-педагогічного супроводу процесу соціального захисту бездоглядних дітей, що спрямований на надання їм професійної комплексної освітньої, медико-психологічної, соціально-правової, організаційно-комунікативної, соціально-педагогічної допомоги та підтримки.

В ході дослідження соціально-педагогічний супровід процесу соціального захисту вихованців притулків було визначено як цілеспрямований процес, що базується на комплексі освітніх, медико-психологічних, соціально-правових, організаційно-комунікативних, соціально-педагогічних заходів, які спрямовані на допомогу у подоланні дитиною кризової життєвої ситуації, на її подальший особистісний розвиток та гарантію реалізації найважливішого права дитини – виховання у сімейному середовищі. Іншими словами, сутність соціально-педагогічного супроводу соціального захисту бездоглядних дітей у притулках полягає у тому, що це цілеспрямована діяльність, яка інтегрує зусилля адміністрації притулку, педагогів-вихователів, вихованців притулку та їх батьків, а також фахівців соціально-педагогічної підтримки, представників громадськості та місцевих органів влади.

Дослідження показало, що в основі даного супроводу покладена ідея міждисциплінарної взаємодії педагогічних працівників притулків із спеціалістами різних фахів соціальної сфери, що ґрунтується на принципах цілісності та неперервності, структурності та системності, керованості та цілеспрямованості, комунікативності, принципі розвитку і гуманістичної орієнтації у взаємодії, соціального загартування дітей, створення корегуючого і виховуючого середовища та врахування інтересів і захисту прав дитини. Ми визначили, що поетапний процес комплексного соціально-педагогічного супроводу(КСПС) соціального захисту бездоглядних дітей у притулках – це системна діяльність, яка спрямована на актуалізацію механізмів підвищення ефективності процесу соціального захисту та охоплює три основні напрямки: 1) безпосередньо соціально-захисну діяльність щодо бездоглядних дітей, які потрапили до притулку; 2) науково-методичну роботу щодо підвищення професійного кваліфікаційного рівня педагогів-вихователів притулку із соціального захисту вихованців; 3) просвітницьку соціально-психолого-педагогічну роботу із батьками чи особами, що їх замінюють, потенційними усиновителями (опікунами) вихованців притулку.

Кінцевим результатом комплексного соціально-педагогічного супроводу процесу соціального захисту бездоглядних дітей є гарантія соціальної захищеності бездоглядної дитини та реалізація її найважливішого права на життя, розвиток, навчання й виховання у нормальному сімейному середовищі, яке є невід’ємним правом кожної дитини.

Друга педагогічна умова спрямовує акцент на забезпечення соціальної взаємодії педагогів і вихованців притулків на підставі активного, емоційно-позитивного, особистісного спілкування з урахуванням принципів гуманізму і ненасильницької взаємодії.

Основною сутнісною характеристикою другої педагогічної умови є орієнтація процесів соціальної взаємодії та спілкування педагогів і вихованців притулків на ідеї гуманістичної педагогіки та педагогіки зустрічних зусиль, які, по-перше, передбачають визнання самоцінності та унікальності особистості дитини, врахування її життєвого досвіду, по-друге, створення умов, які забезпечили б вихованцям притулку не лише нормальний розвиток і задоволення вітальних потреб, а й сприяли б розумінню вихованцями необхідності власного саморозвитку, самовизначення, по-третє, передбачають професійне й особистісне зростання педагогів-вихователів разом із вихованцями. В даному контексті нами були сформульовані педагогічні вимоги та практичні рекомендації щодо спілкування і соціальної взаємодії педагогів та вихованців притулку.

Третьою педагогічною умовою в дослідженні виступає ідея використання у програмі соціального захисту бездоглядних дітей у притулках та її методичному підґрунті соціально-педагогічних технологій, що забезпечують врахування соціально-психологічних особливостей бездоглядних дітей та сприяють їх соціальній захищеності.

Змістовна розробка третьої умови дозволила нам визначити соціально-педагогічну технологію соціального захисту бездоглядних дітей у притулках як своєрідний політехнологічний комплекс, який інтегрує в собі ряд спеціалізованих технологій, методів, які працюють на вирішення кінцевої мети соціального захисту.

Виділені нами педагогічні умови процесуально взаємопов’язані між собою, а також є взаємодоповнюючими складовими процесу соціального захисту бездоглядних дітей, що сприяють його ефективності.

У дослідженні подано соціально-педагогічну технологію впровадження розроблених педагогічних умов, яка містить, по-перше, створення інноваційних організаційних структур – Служби комплексного соціально-педагогічного супроводу процесу соціального захисту бездоглядних дітей при притулку та Мобільного науково-методичного консультаційного центру, діяльність якого була спрямована на науково-методичну підтримку соціально-захисного процесу у притулках для неповнолітніх. Обидві структури у своїй діяльності реалізують експериментальну авторську Програму соціально-педагогічного супроводу „Захист”, спрямовану на комплексне вирішення проблем соціального захисту вихованців притулків та надання їм кваліфікованої медико-психологічної, соціально-правової, соціально-педагогічної, освітньої, організаційно-комунікативної допомоги.

По-друге, застосування та творчий розвиток традиційних і впровадження інноваційних форм і методів роботи, спрямованих на соціальний захист бездоглядних дітей (організація занять-практикумів соціально-психологічного захисту від стресу і соціально-реабілітаційної та психокорекційної роботи з дітьми та підлітками, що зазнали насильства, імітаційні та ситуаційно-рольові, ділові ігри на формування навичок самозахисту, конструктивного спілкування, толерантності, правової культури; психолого-педагогічне консультування; організація циклу освітніх тренінгів, спрямованих на покращення теоретичної, практичної та психологічної підготовки педагогічних працівників притулків до соціально-захисної діяльності; тематичних форумів; впровадження інтерактивних технологій у програмах соціального захисту з формування здорового способу життя серед дітей та молоді, інноваційних технологій соціальної роботи з дітьми та сім’ями; просвітницька соціально-психолого-педагогічна робота з батьками чи особами, що їх замінюють, потенційними усиновителями (опікунами), майбутніми прийомними батьками вихованців притулку тощо).

По-третє, орієнтується на сучасні технології активної емоційно-позитивної особистісної взаємодії та діалогічного спілкування педагогічних працівників притулків із вихованцями на засадах гуманізму і ненасильницької взаємодії, а також врахування соціально-психологічних особливостей бездоглядних дітей.

Аналіз результатів проведеного дослідження, здійснений за розробленими критеріями: емоційно-психічного стану дітей, що перебувають у притулку, ціннісно-поведінкових змін у вихованців та критерію якості соціально-правового забезпечення основних прав бездоглядних дітей, показав достатньо високу ефективність процесу впровадження розроблених педагогічних умов соціального захисту бездоглядних дітей, що є переконливою підставою вважати виконаними завдання дослідження й досягнутою його мету.

Проведене теоретичне дослідження, знайомство з інноваційними розробками науковців-практиків щодо покращення стану дітей соціально незахищених категорій, аналіз практичного досвіду вирішення проблем соціального захисту вихованців притулків та результати проведеної нами експериментальної роботи дозволили нам сформулювати ряд пропозицій рекомендаційного характеру щодо покращення результативності соціально-захисного процесу бездоглядних дітей у притулках, які пов’язані із обґрунтуванням питання перегляду юридичного статусу притулків та зміною терміну перебування дитини у закладі, реструктуризацією притулків у центри соціально-психологічної допомоги; практичною реалізацією комплексної моделі соціального захисту бездоглядних дітей у притулках.

Виконана робота не претендує на остаточне розв’язання заявленої проблеми. Подальшої розробки потребують питання оптимізації процесу розвитку сімейних форм виховання і влаштування дитини після перебування у притулку, професійної підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів притулків, розробки новітніх прикладних соціально-психолого-педагогічних реабілітаційних технологій роботи із категорією бездоглядних дітей, створення сучасної державної системи екстреної допомоги „дітям вулиць”, вивчення досвіду роботи зарубіжних країн щодо проблеми соціального захисту бездоглядних дітей.