2.3. Організаційно-методичні рекомендації щодо покращення результативності соціально-захисного процесу бездоглядних дітей у притулках

У процесі наукового пошуку нами була озвучена проблема, так званої, незавершеності процесу соціального захисту вихованців у притулках та відсутності високої результативності соціально-захисного процесу і стійких гарантій щодо захищеності дітей після вибуття з притулку, а також подальшого прогресу тих соціально позитивних змін, які відбулися з дитиною під час перебування у притулку.

Проведене нами теоретичне дослідження, аналіз масиву соціально-педагогічної, психолого-педагогічної літератури та законодавчої бази стосовно проблеми захисту бездоглядних дітей, знайомство з інноваційними дослідженнями науковців і практиків щодо покращення стану дітей соціально незахищених категорій, аналіз практичного досвіду вирішення проблем соціального захисту вихованців притулків та результати проведеної нами соціально-педагогічної експериментальної роботи дозволили нам висловити власну точку зору на питання вирішення проблеми завершеності соціально-захисного процесу у межах притулків та сформулювати ряд пропозицій рекомендаційного характеру щодо покращення результативності соціально-захисного процесу бездоглядних дітей у притулках для неповнолітніх.

1. Однією з проблем відсутності стійких високих результатів захисту бездоглядної дитини у притулку наукові фахівці і практики називають недостатній термін перебування дитини у притулку, з чим ми цілком погоджуємося. Ми вважаємо, що у законодавчій базі держави щодо місії і організації роботи притулків для неповнолітніх існує певна законодавча колізія, яка закладена у Типовому положенні про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, що визначає притулок для неповнолітніх як „…заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років” [315]. На наш погляд, дане формулювання закладає певний парадокс та несумісність між місією закладу, що полягає у гарантії соціальної захищеності дитини та його статусом тимчасового перебування (протягом 90 діб). „Тримісячний термін перебування дитини у притулку є недостатнім для проведення необхідних реабілітаційних заходів та влаштування дитини у біологічну чи прийомну сім’ю” [21, с.222], її повного соціального захисту.

За даними нашого дослідження короткий термін перебування дитини у притулку породжує не лише певні складності та особливості в соціально-захисній діяльності притулків (про які ми говорили у п. 1.2), але й негативно позначається на кінцевому результаті соціально-захисної діяльності притулку та долі бездоглядної дитини (її неповна захищеність), а інколи дуже негативно відображається на виконанні професійних обов’язків педагогів-вихователів притулку, знижує їх фахову відповідальність. Тому, ми вважаємо, що зміна терміну перебування бездоглядної дитини у притулку з „тимчасового (90 діб)” на термін „перебування дитини до завершення індивідуальної корекційно-реабілітаційної програми” професійної комплексної допомоги та підтримки, в рамках соціально-педагогічного супроводу процесу соціального захисту бездоглядної дитини у притулку, буде цілком виправданою і сприятиме якісному виконанню місії притулку, підвищенню ефективності процесу соціального захисту.

2. Друга проблема, яка впливає на якість і результативність соціально-захисної діяльності, визначена нами як кадрова і пов’язана із відсутністю у притулках достатньої кількості педагогів-фахівців. Раніше ми вже зазначали, що від професійної компетентності педагогічних працівників притулків, які є суб’єктом педагогічного забезпечення соціального захисту бездоглядної дитини у притулку, через особистість яких розкривається система різних видів зв’язків між усвідомленням необхідності захисту цих дітей і діяльністю у даному напрямку, залежить успішність всієї соціально-захисної діяльності у притулку. Саме тому, на наш погляд, окремим предметом нових науково-практичних досліджень може бути тема пов’язана із системою підготовки педагогічних кадрів для роботи з соціально занедбаними категоріями дітей: бездоглядними і безпритульними, дітьми групи ризику тощо. Адже особистісні соціально-психологічні зміни, які відбулися з цими дітьми вимагають від педагогів-вихователів спеціальних знань і підходів, соціально-психолого-педагогічних технологій і фахових методів роботи у спілкуванні і взаємодії з даною категорією дітей. А поки що, ми пропонуємо більше приділити уваги питанню підвищення фахової компетентності педагогічних працівників притулків.

3. Аналіз ефективності розробленого нами комплексу педагогічних умов соціального захисту бездоглядних дітей у притулках, результати впровадження нашої експериментальної роботи, аналіз діяльності притулків та знайомство із досвідом роботи інших соціальних притулків для неповнолітніх щодо локалізації проблеми дитячої бездоглядності і безпритульності, захисту дітей соціально вразливих категорій та вирішення проблем їх соціального захисту дозволили нам систематизувати отриману інформацію і запропонувати комплексну модель організації процесу соціального захисту бездоглядних дітей (див. нижче рис. 2.3. на стор. 154), яка стала узагальнюючим варіантом досвіду та авторського бачення вирішення досліджуваної нами проблеми.

Спробуємо змістовно розкрити алгоритм процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулку за запропонованою нами схемою моделі.

За нашою думкою, для більшої ефективності соціально-захисної діяльності притулку його структура повинна складатися з 4 основних відділень: приймального, стаціонарного (або відділення соціальної реабілітації та захисту), відділення сімейно-виховних груп та відділення денного перебування і соціального патронату.