42. Психологiчна характеристика типiв темпераменту.

Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні свої характерні особливості.

Сангвінік - людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання.

Флегматик - людина із сильною, зрівноваженою, але інертною нервовою системою. Внаслідок цього на зовнішні впливи реагує повільно, неговіркий. Емоційно зрівноважений, його важко розсердити, розвеселити. Настрій стабільний, рівний. Навіть при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним.

Холерик - це людина, нервова система якої визначається перевагою збудження над гальмуванням. Через це вона дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, і коли захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Для холериків характерна циклічність у роботі.

Меланхолік - людина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Володіючи високою чутливістю нервової системи, меланхоліки нерідко мають яскраво виражені художні й інтелектуальні здібності.

Дуже часто можна зустріти різні поєднання означених типів з деякою перевагою одного з них за тих чи інших життєвих обставин. У таких випадках мова йде про проміжні форми або перехідні типи, які можуть бути наслідками природних задатків або утворюватися з основних типів протягом життєдіяльності індивіда.

Історія дослідження темпераменту.

Гіппократ(лікар) – 5 – 4 ст. до н.е. – різне співвідношення рідини в організмі людини:

• Кров (лат. сангус ) – сангвінік

• Слиз (гр. флегма) – флегматик

• Жовта жовч (гр. холе) – холерик

• Чорна жовч (гр. Мелана холе) – меланхолік.

Теорія названа гуморальна (рідина – лат.) Гіппократа – Галена.

Сім раз відмір, один – відріж. Поспішиш – людей насмішиш – холерика стосується. Кончил дело – гуляй смело – сангвініка. Не святі горшки ліплять – меланхоліка. Під лежачий камінь вода не біжить – флегматика.

Щодо направленості думок і діяльності людини на навколишній світ чи на себе поділяють на екстравертів (зовні) і інтровертів (внутрь).

43. Поняття про характер.

Фiзiологiчнi основи характеру.

Люди по-різному ставляться до оточуючого світу. Одна людина наполеглива  у праці, інша надто високо себе оцінює, інша скромна та соромлива. Працелюбність і ледачість, сміливість та боягузтво, відвертість та потайливість, доброта і байдужість, егоїзм та альтруїзм – усе це пряви людського характеру.

Термін «характер» грецького походження і в перекладі означає «відмінна риса», «особливість», «ознака», «відбиток».

Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На відміну від темпераменту характер людини може змінюватись протягом життя залежно від причин  морального, соціального та економічного змісту життя. Характер може змінюватися також  в житті кожного залежно від віку.

На протязі всього розвитку психології вчені робили багато спроб класифікувати характер.

В побуті найбільш широко розповсюджено поділення характеру за їх соціальною цінністю: хороший – плохий, легкий – тяжкий.

     Фізіологічні основи характеру

Хоча характер не вроджений, ряд особливостей організації людини впливає на його прояв та формування. У цілому ряді психологічних досліджень порівнювалися способи дій у людей з протилежними властивостями загального типу нервової системи в одних і тих самих типових ситуаціях з однаково позитивним ставленням до ситуації. При цьому виявилося, що протилежним властивостям загального типу нервової системи відповідають психологічно протилежні способи дії. Так, було показано, що при позитивному ставленні до товаришів по класу і до класного колективу учні з інертними процесами схильні до спілкування з вузьким колом добре знайомих товаришів. За своєю ініціативою вони рідко розповідають будь-що про себе. Вони з трудом заводять нові знайомства, але також важко їм припинити спілкування зі старими знайомими, якщо вони з ними надовго розлучаються. Навпаки, учні з рухливими нервовими процесами проявляють протилежні властивості у спілкуванні з людьми. Отже, властивості загального типу нервової системи – фізіологічна умова виникнення характеру.

Характер не є спадковою і не є вродженою, а також постійному і незмінно властивістю особистості. Характер формується і розвивається під впливом оточуючого середовища, життєвого досвіду людини, її виховання.