38. Форми переживання почуттiв.

.

Особливе місце серед причин, що зумовлюють той чи інший настрій, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, спричинює пасивність, страх, розлад психічної діяльності

Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху особистості. Рівень поступливості людини впливам настроїв має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не підпадають під вплив настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є певні підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі особи швидко піддаються настроям, часто потребують підтримки колективу. Зміна настрою є абсолютно нормальним явищем, яке однак, не повинно бути надто частим.

У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, виявляються неадекватні емоції, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, уваги, сприймання, пам'яті та мислення. Лише чітко засвоєні вміння та навички в стані стресу можуть залишатися сталими.

Дистрес спричинюється довготривалим переживанням стресового стану внаслідок постійної дії проблемного або небезпечного фактора; збереженням психофізіологічного напруження навіть після усунення загрози; надмірно сильною психофізіологічною напругою, що не відповідає ступеню загрози.

Переживання дистресу має негативні наслідки для людини, оскільки послаблює, морально травмує її.

Фрустрація (від лат. - брехня, розлад, руйнування планів) - психічний стан людини, що викликається об'єктивно нездоланними (або такими, що суб'єктивно переживаються) труднощами на шляху до досягнення мети; переживання неуспіху.

Фрустрація виникає внаслідок конфліктів особистості з оточуючими, особливо в колективі, в якому людина не має підтримки, співчуття. Вона часто виникає в людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Слід відмітити, що істотні відмінності в прояві емоцій та почуттів в значній мірі обумовлюють неповторність конкретної людини, тобто визначають її індивідуальність.

Різновиди фрустрації: агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, для яких характерними є сум, невпевненість, безсилля, відча

39. Поняття про волю, її значення в життi людини.

Так, воля проявляється не лише в умінні досягати мети, а й в умінні утриматися від чогось.

Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Конкретною одиницею волі є вольове зусилля.

Вольове зусилля - це стан психічної та фізичної мобілізації людини, спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди

Поняття волі в психології звичайно визначається такими шляхами:

• через вольові якості особистості: ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо.

• через довільну регуляцію поведінки, психічних процесів.

• через вольові дії. Визначаються такі ознаки вольових дій: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби. Жодна з наведених ознак сама по собі не є достатньою для визначення змісту волі, але разом вони відрізняють вольову дію у її специфіці.

Функції волі:

1. Спонукальна – побуджує активність людини, допомагає долати труднощі .

2. Гальмівна – утримання від небажаних дій, контроль своєї поведінки.

Значення волі.

1. Допомагає формувати особистість людини, є основою самовиховання.

2. Допомагає планувати і доводити до кінця діяльність.

3. Допомагає долати перешкоди і протистояти труднощам.

40. Структура вольової дії. Вольові дії - довільні дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і зв’язані з подоланням перешкод. Вольові дії можуть бути простими і складними.

Здійснюючи прості вольові дії, людина без вагань наближається до поставленої мети, їй зрозуміло, що і яким чином вона досягатиме.

Складні вольові дії потребують значного напруження сил, терплячості, наполегливості й здійснються в певній послідовності. В даній структурі вольової дії можна виокремити два етапи:

1) підготовчий (етап дії подумки, обміркування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби досягнення мети і приймається рішення)

2) виконавчий етап (виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії).

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки її влади над собою. Залежно від впливу і наслідків розрізняють:

1. Позитивні - цілеспрямованість-уміння формулювати особистісно значимі цілі й утримувати їх.

Наполегливість - здатність тривалий час системно йти до поставленої мети.

Принциповість - спроможність дотримуватися прийнятого рішення.

Об'єднуючись, ці риси виявляються у силі волі особистості

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти через порушення співвідношення між корою великих півкуль і підкоркою

Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку

Організованість - вміння планувати і впорядковувати свої дії.

Сміливість - здатність діяти, не зважаючи на загрозливі обставини (небезпека для життя, здоров'я, престижу).

Пунктуальність - дотримання свого слова і вчасне виконання певної дії.

Витримка-вміння гальмувати небажані прояви активності.

Дисциплінованість - можливість впорядковувати свою поведінку відповідно до суспільних вимог.

Самостійність - спроможність приймати рішення та виконувати його, покладаючись на самого себе.

Відповідальність - здатність дотримуватися певних норм і відповідати за наслідки своїх дій.

2.Негативні - впертість, лінощі, боягузтво, недисциплінованість, імпульсивність, навіюваність тощо. Дані негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

41.Поняття про темперамент, його фiзiологiчнi основи. Темперамент – латинське слово – співвідношення – це сукупність індивідуальних особливостей особистості, що характеризують динамічну і емоційну сторону її діяльності і поведінки і залишаються майже незмінними в процесі життя. Особливістю темпераменту є те, що він виявляється у людини в різній обстановці: як людина говорить, і спілкується з людьми, як засмучується або радіє, як він працює і відпочиває, як ходить і як реагує на події.

Сила нервових процесів характеризується, витривалістю нервової системи і означає здатність її переносити дуже сильне збудження або гальмування.

Слабкість нервових процесів – нездатність нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження або гальмування.

Рухливість нервових процесів – це здатність їх швидко змінювати один одного, швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування.

Врівноваженість нервових процесів – співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці процеси взаємно врівноважуються, а у інших переважає один з процесів.

Тип нервової системи (сильний або слабкий) – це природжена її властивість, яка тільки в незначному ступені може змінюватися під впливом умов життя і діяльності.

Кожному типу нервової системи відповідає тип темпераменту.

У чистому вигляді вищеназвані темпераменти зустрічаються рідко. Зазвичай у людини переважають риси якого-небудь одного темпераменту, але при цьому можуть спостерігатися і окремі риси, властиві іншому темпераменту.

Центральне завдання теорії темпераменту полягає в знаходженні системи показників, інваріантних різноманіттю життєвих ситуацій і етапів життєвого шляху людини і здатних охарактеризувати його психічний вигляд.