9.3.Медико-соціальні заходи, що організуються в закладах соціального обслуговування населення

Профілактичні програми спрямовані на попередження споживання алкоголю або наркотиків, зловживання ними, а також попередження будь-яких форм поведінки, що відхиляється. Об'єкти цілеспрямованого впливу - в основному діти і підлітки в цілому і ті групи, в яких ризик залучення до прийому ПАР особливо великий. До груп ризику відносяться діти з обтяженої (особливо в наркологічному плані) спадковістю; виховуються в неблагополучних, дисфункціональних сім'ях; виховуються в сім'ях з наявністю осіб, що зловживають алкоголем або хворих алкоголізмом і наркоманією; обтяжені в органічному, особистісному, поведінковому плані, в тому числі зі зниженим рівнем інтелекту, що відстають в особистому і соціальному розвитку. Робота з такими групами ризику ведеться в навчальних закладах, спеціалізованих установах та ін.

Лікувальні програми передбачають раннє виявлення та направлення на лікування хворих з тієї або іншої наркологічної проблематикою. Центральне місце займають власне терапевтичні програми, мета яких - надання хворим лікувальної допомоги, утримання їх у режимі тверезості або відмови від прийому наркотиків (тобто в ремісії), проведення заходів вторинної і третинної профілактики (відновлення фізичного, особистісного і соціального статусу хворих). Не менш важливі програми, в рамках яких здійснюється соціально-психологічна допомога членам сімей і найближчого оточення клієнтів, коригується їх особистісний, сімейний і трудової статус - це програми «допомоги на робочих місцях» (безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях тощо).

Спеціалізовані програми, нерозривно пов'язані з терапевтичними, передбачають реабілітацію, реадаптацію, ресоціалізацію наркологічних хворих. В рамках цих програм долаються розриви і протиріччя між особистістю і суспільством. Колишній хворий знову об'єднується у макро- і мікросоціум з максимальним урахуванням його індивідуальних особливостей, схильностей, можливостей, а також з урахуванням реалій його сімейного та трудового модусу, цієї громади, соціально-економічної ситуації в ній.

Мережа установ соціального обслуговування, що займаються профілактикою і рішенням наркологічних проблем у Росії лише почала формуватися. Створюється нормативно-правова база діяльності соціальних працівників у наркології.

До заходів паліативної допомоги відноситься і організація хоспісів. Треба відзначити, що хоспіс не слід сприймати як установу, яка призначена для безнадійних хворих, в якій вони помирають. Хоспіси допомагають помираючій людині прожити життя, не переживаючи почуття страху, по можливості повноцінно, отримуючи медичну, соціальну та психологічну допомогу. У рамках медичної допомоги проводяться симптоматичне лікування і знеболювання. Соціальні працівники організовують матеріальну підтримку, допомогу в забезпеченні гарантованих прав клієнтів та їх сімей та ін. Психологи і соціальні працівники допомагають позбутися почуття страху, депресії, проводять психологічні тренінги для родичів.

10. Тема № 6. Соціально-психологічні методи в соціальній роботі

10.1.Галузі психологічної науки, знання яких використовуються в соціальній роботі

Без відповідних знань в області психології соціальному працівникові важко претендувати на оволодіння методами психологічного впливу на клієнта.

Соціально-технологічні методи, методики, прийоми та засоби, процедури мають відносну самостійністю, але вони в першу чергу залежать від тієї наукової школи, в рамках якої вони були створені. Психологія надає великі можливості використання в соціальній роботі різних методів впливу на особистість.

Існуючі психологічні методи містять не тільки різноманітні методологічні та теоретичні положення, але й пропонують різні технології.

Коротко зупинимося на характеристиці можливих психологічних підходів до технології соціальної роботи.

Глибинна психологія (психодинамічні теорії) - психоаналіз (3. Фрейд), індивідуальна психологія (А. Адлер), аналітична психологія (А. Берн) та ін.

Поняття «психологічний захист» було введено представниками психоаналітичного напряму та трактувалося ними як здатність запобігання грізних клінічних наслідків конфлікту свідомого й несвідомого. Сучасні психодинамічні теорії мають досить широкий спектр відмінностей, але всіх їх об'єднує опора на ідеї класичного психоаналізу З. Фрейда. У ранній концептуальної схеми 3. Фрейда (свідоме - підсвідоме - несвідоме) психологічний захист виступає як засіб вирішення конфлікту між свідомим і несвідомим. По Фрейду, захисні механізми вроджені, запускаються в екстремальних ситуаціях і виконують функцію «зняття» внутрішнього конфлікту. Надалі в цю початкову концепцію були внесені істотні корективи: психологічний захист розуміється не як природжений, а як набутий в процесі індивідуального розвитку структурний компонент психіки; акцентується спрямованість психологічного захисту, насамперед, на соціогенні конфлікти; механізми і варіанти психологічного захисту розглядаються як продукти розвитку і навчання; набір захисних механізмів, на відміну від стереотипних схем 3. Фрейда («Вона» - «Я» - «Понад Я»), визначається як глибоко індивідуальна характеристика особистості, яка зумовлює загальний рівень адаптованості.

Людина з раннього дитинства переживає різні кризи, конфлікти між зовнішніми (соціальними) силами і внутрішніми (несвідомими), де вона (особа) намагається знайти певний баланс. Тому соціального працівника як психолога необхідно знати і навчити клієнта користуватися самосвідомим механізмом як регулятором розвитку особистості, подолання стійких негативних явищ, або «комплексів».

Існують різні варіанти основних захисних механізмів особистості, з допомогою яких індивід оберігає себе від психологічних травм і неприємних переживань. Коротко зупинимося на декількох з них: «витіснення» - нездійсненні бажання і неприйнятні подання витісняються із свідомості заради спокою, це приносить моментальне звільнення; «заміщення» - перенесення хворобливих симптомів на об'єкт заміщення; «сублімація» - енергія напруги повністю реалізується в соціально-корисної діяльності: творчість, спорт і т.д. (недоліки: упускаються причини напруги, сублімоване напруга не зникає - можлива фрустрація); «втеча» - людина уникає критики і завдяки цьому - психологічної напруги (недоліки: причини не з'ясовуються, можливі в майбутньому проблеми з саморегуляцією); «оглушення» - наркотики (алкоголь) усувають конфлікти, страхи і т.д., досягається відчуття сили, створюється ілюзія відходу від жахливої дійсності (недоліки: залежність від алкоголю, наркотиків, розвиток хвороб) і т.д.

Також важливими механізмами психологічного захисту є: фіксація (затримка на одній стороні, формою захисту), регресія (повернення при загрозі стресу в більш ранню стадію розвитку), перенесення (переміщення несвідомих переживань у фізичну сферу, наприклад в головний біль), провокаційну поведінку - людина поводиться так, щоб спровокувати у іншої людини гнів або любов.

Біхевіористський (психологія поведінки) напрям в соціальній роботі - соціальне вчення, тренінг соціальної компетентності; самонавчання; когнітивна терапія; раціонально-емоційна терапія (А. Еолліс) та ін. Сутність цього напряму полягає в тому, щоб використовувати вплив оточення на поведінку людини. Для біхевіоризму важливі думки і вчинки людини, їх мотиви. Вихідна методологічна позиція - це акцент на конкретних діях і вчинках людини.

Тому при цьому підході соціального працівника як психолога необхідно вступити в таку взаємодію з клієнтом, яка відкрила б йому цінність і сенс життя, його місце в соціальній дійсності, індивідуальність, а з іншого боку - знайти і показати перспективи життєдіяльності, нові ціннісні орієнтири.

У технологічному аспекті соціальна робота будується на наступних методичних принципах: відкритість і ясність плану роботи з клієнтом для його активізації; аналіз та володіння інформацією про вчинках і поведінці клієнта; облік детермінованості вчинку і його результатів попереднім дією (функціональний аналіз); спільне вироблення соціально значущих цілей, які передбачають конкретний план дій на майбутнє. Можливі й інші методи, технічні прийоми, наприклад: тренування наполегливості, тренування релаксації, моделювання поведінки, стратегія запобігання рецидивів і багато іншого.

Однією з форм психологічного захисту, що реалізується на поведінковому рівні, є феномени «уникнення» (деяких тим, що мають емоційно-особистісний значення, ситуацій, книг, фільмів і т.д.)і «відходу» (з сім'ї, професійної або вікової групи). Життєве поняття «уникати труднощів» часто обумовлено не стільки прагненням до легкого життя, скільки нездатністю пристосуватися до нових умов спілкування, проживання або діяльності. Багато феноменів психологічного захисту проявляються в рамках вищої форми соціального регулювання - морального вибору, реалізованого у вигляді мовчазного засудження або схвалення, або у вигляді активного захисту.

Гуманістичний напрямок - гештальттерапія (Р. Перле), групова терапія (Д. Роджерс), логотерапія (В. Франкл), психодрама (Дж. Морено) та ін. Основи теорії гуманістичного напрямку полягає в тому, що життя і доля, дії людини залежать від її внутрішнього стану, а не оточення. У цьому полягає відмінність від психодинамічної теорії, яка робить акцент на минулому, яке впливає на даний, і від біхевіористської теорії, що акцентує увагу на впливі оточення на особистість.

Послідовники цього напряму прагнуть досліджувати формування складних, цілісних психофізіологічних систем, психічних явищ односторонньо через сприйняття, пам'ять, мислення, особистість і міжособистісні відносини. Гештальттерапія використовує при цьому широко схематичні прийоми мікротехніки для аналізу психічного впливу на клієнта. Наприклад, такі, як сприйняття "тут і тепер", директивність, мовні зміни, метод "порожнього крісла" і багато іншого.