17. Діонісійське й аполлонівське в мистецтві.

Культ Аполлона приходить в Грецію з Малої Азії, В грецьких містах складаються різноманітні культи Аполлона, але скрізь видні симптоми його первісної приналежності до «нижнього світу». Аполлон асоці­юється з птахами — вороном і лебедем; в давній індо-європейській традиції лебідь і гуска («гуси-лебеді») є сакральним водоплаваючим птахом, що втілює ідею зв'язку нижнього і верхнього світу, а ворон пов'язаний з ідеєю віщування. Звірами Аполлона є також вовк — звичайно асоційований з військовою функцією, але, можливо, також і з смертю; баран і осел, символи множинності і родючості. Образ Аполлона в міфах пов'язаний із смертю та воскресінням-зціленням: Асклепій, бог лікування, — син Аполлона. Атрибут Аполлона — лук і стріла. В олімпійський період культ Аполлона стає спокійнішим і гармонійнішим. Культ Діоніса приходить як конкуруюче і доповнююче віру­вання з тих же чи близьких країв, і при цьому також як культ божества «нижнього» світу. Будучи богом виноградарства, Діоніс зберігає риси володаря соми (хаоми), священного напою давніх індоєвропейців.  Про певну близькість Діоніса до володаря під­земного світу говорить і те, що греки «упізнали» в ньому Аіда-Загрея, мисливця, що мандрує горами і хащами в супроводі хтонічних псів і ловить душі людські (щось близьке до лісовика — однієї з іпостасей Велеса).

18. Соціальні функції мистецтва.

Дослідники визначають різну кількість функцій, але, незалежно від кількості, всі ці функції взаємопов’язані, оскільки твори мистецтва існують як цілісне явище, що передбачає цілісне сприйняття: Суспільно-перетворююча та компенсаторна функція (мис­тецтво як діяльність та «втіха»), Пізнавально-евристична функція (мистецтво як знання та просвіта), концептуальна функція (мистецтво як аналіз ста­ну світу), Функція передбачення («кассандрівське начало», або мистец­тво як віщування), Інформативна та комунікативна функція (мистецтво як по­відомлення та спілкування) Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтирів) , Гедоністична функція (мистецтво як насолода).

19. Види мистецтва та принципи їхньої класифікації.

Першу систему взаємозв’язку конкретних видів мистецтва дав Г. Гегель у праці «Система окремих мистецтв», в основу якої він поклав співвідношення ідеї та форми, класифікував види мистецтва від скульптури до поезії. Види мистецтва - література, образотворче мистецтво (живопис, скульптура, графіка), музика, хореографія, архітектура, театр тощо-мають відношення до мистецтва як особливе до загального. Видові особливості, що є специфічним проявом загального, зберігаються протягом усієї історії розвитку мистецтва, хоча у кожну епоху в певних художніх культурах виявляються по-різному. Усередині кожного виду мистецтва також існує поділ на жанри, стилі, роди тощо.

20. Проблема актуального виду мистецтва в історії культури.

В кожну історичну епоху серед різноманіття художніх практик можна виявити актуальний вид мистецтва, здатний найбільш повно виражати сутність культурної самосвідомості та психології свого часу. При цьому виявляється, що інші види мистецтва (за способами художнього висловлення та лексики) тяжіють до специфічних виразних прийомів актуального виду мистецтва. В період стабільності у суспільному житті, превалювання раціональних начал в культурі, в залежності від особливостей епохи, характеру спадковості і культурних традицій, як актуальні види мистецтва можуть виступати або література, або живопис, або скульптура. Періоди криз, панування нераціональних начал в культурі викликають до життя посилення експериментально-пошукових сторін творчості, висуваючи в якості актуальних видів мистецтва “не-зображувальні” його види – музику, ліричну поезію або архітектуру.

21. Роди мистецтва.

Роди, види, жанри - це формально-змістовні категорії, класифікація видів мистецтва подібна до живого організму, що постійно розвивається й змінюється. Розвиток мистетва відбувається шляхом подолання жанрових меж, тому при аналізі конкретного художнього твору треба звертати увагу на історичну епоху, в яку воно було створено.Виділяють: Зображувальне мистецтво, Музика, Мистецтво слова, Театр, Кіно.

22. Жанрова диференціація мистецтва.

У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація особлива залежно від специфіки виду мистецтва: такий жанровий ряд, як «побутовий жанр — портрет — пейзаж —натюрморт», властивий живопису і неможливий в музиці, літературі і кіномистецтві; так само «пісня — романс — кантата — ораторія» є ряд специфічно музичних жанрів. Та все ж існують загальні для всіх мистецтв принципи жанрової диференціації, які лише по-своєму відбиваються в кожному виді. У історії європейської естетичної думки жанр стає спеціальною темою з самого початку її існування. Найвідоміші «роздуми про жанр» — це «Поетика» Аристотеля, присвячена трагедії, і «Наука поезії» Горація, присвячена сатирі. Оновлення жанрової системи в Європі починається в епоху пізнього середньовіччя і Ренесансу в 11-16 ст. Поети-трубадури (11-13 ст.) відновили систему ліричних жанрів (альба, серенада). На рубежі 16 і 17 століть англійський драматург Вільям Шекспір пише твори, що діалектично сполучають в собі жанрові елементи трагедії і комедії. У Новітній час відбувається все більше змішування жанрових форм, паралельне потрясінню соціальних ієрархій.