12. Трагічне як естетична категорія.

трагічне — це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та не­обхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя (колізії), насамперед, між історичною необхідністю та прак­тичною неможливістю й здійснення. Таким чином, у центрі трагічного — конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона жадає, до чого прагне (свобода).

Головний пафос трагічного — подолання меж людської не­свободи та ствердження вищих ідеалів. Тому трагічне — це ствер­дження прекрасного.

У мистецтві ще за античних часів Арістотелем була сформу­льована мета трагічного — катарсис почуття, що зображені у трагедії, очищають почуття глядача, читача, слухача тощо. Як алмаз можна відшліфувати тільки алмазом, бо це найтвердіша речовина на Землі, так і почуття можна шліфувати лише почут­тям, бо це найтонша, найтендітніша річ у всесвіті. У цьому ви­являється зв'язок між піднесеним та трагічним: піднесене відрод­жує у відповідь високі почуття.

13. Естетична категорія комічного.

Комічне, як і будь-яке естетичне явище, є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а у суб'єкті, тобто у тому, хто сприй­має протиріччя як комічне.

Комічне, таким чином, пов'язано з свободою людини та сус­пільства, із звільненням їх від різних вад, тобто також є стверд­женням прекрасного, але через заперечення всього, що заважає вдосконаленню життя.

Головними засобами створення комічного ефекту є гротеск (контраст реального й химерного) та гіпербола (перебільшення).

Залежно від відношення до предмета комічного осміяння розрізняють форми комічного:

— гумор — особлива форма комічного, яка відрізняється не­злобивим відношенням до хиб життєвих явищ, поведінки лю­дей, здатна викликати лише приязну посмішку

— сатира — форма комічного, сутність якої полягає у тому, що шляхом використання особливих засобів та прийомів дося­гається критика недоліків, пороків,

— іронія — форма комічного, що являє собою прихований глум, вибухова сила якого замаскована серйозною формою.

— сарказм — форма комічного, що викликає дошкульний сміх, який містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя..

14. Походження мистецтва.

походження мистецтва існує багато гіпотез і наукових концепцій. Історик Я. Рогінський стверджує, що людина почала творити лише тоді, коли соціальні якості її набули самодостатності, тобто в епоху, коли складалися форми родової організації (пізній палеоліт); Г. Плеханов доводить: "мистецтво — один із засобів спілкування"; Ф. Шіллер наголошує: "мистецтво — незацікавлена насолода"; С. Рейнак: "мета давнього мистецтва — магія, чаклунство мисливців"; О. Гущин: "мистецтво породили первісна магія та розвиток колективного трудового процесу"; Леонардо да Вінчі: "мистецтво — дитина природи, воно з'явилось для того, щоб людина наслідувала її". Кожне твердження авторитетних учених і митців по-своєму аргументоване і заслуговує на увагу.

Аналізуючи передумови походження мистецтва, доходимо висновку: у людини завжди існував тісний зв 'язок між виробничою та ігровою діяльністю — обряди, ігри, танці, театралізовані дійства безпосередньо пов'язані з виконуваною продуктивною роботою — полюванням, землеробством та ін.

15. Мистецтво як мімесис.

Мімезис — термін

давньогрецької філософії і естетики яким позначали основні принципи творчої діяльності митця.

Мімезис є імітацією або репрезентацією чогось/когось. В античному світі мімезисом вважалася імітація тієї чи іншої особи фізичними або мовленнєвими засобами. Проте ця «особа» могла бути також і предметом, ідеєю, героєм чи богом. У «Поетиці» Аристотеля художню творчість (поезис), визначено як імітацію (мімезис) дії (праксис).

16. Ігровий аспект мистецтва

У чому призначення мистецтва? Мистецтво, як зазначалось, викликано до життя духовної потребою людини задовольняти естетичні запити Людина такий є, що вона завжди прагне красі, досконалості, гармонії, а мистецтво одне з найяскравіших форми їх втілення. Тому, сприймаючи мистецтво, людина задовольняє найважливішу з істотних духовних запитів свого буття. У дитинстві гра — спосіб існування, на неї припадає досить багато часу який завжди вимагає партнерів, і глядачів. Дитина часто-густо грає собі на задоволення, віч-на-віч зі своїми думками, він «сам з собою веде розмову».

         Як відомо, потреба у грі є і в дорослих. Шіллер високо цінував ігрові здібності людини, незалежно з його професії. На переконання, «щасливий людина граюча тобто. здатний піти на кілька днів реальністю в обставини вигаданого світу. У грі така людина має можливість позбутися загальновизнаних норм поведінки, вінраскрепощается і тим самим скидає із себе тягар повсякденних клопотів і тривог. На думку Шіллера, людина щаслива у

рі, оскільки дозволити собі дуже серйозно ставитися до світу. Цей елемент несерйозності переноситься з гри акторів-професіоналів у реальність із допомогою відчуття гумору. У цьому сенсі гумор — захисна реакція людини, спосіб збереження душевної рівноваги, оберіг. У гуморі завжди присутній ігрове початок.

     А. Бахтін писав: «Цей «інший» світ — світ, гри — реальний феномен людської цивілізації всіх етапах». Інакше кажучи, немає не залишиться такого часу у історії людської культури, коли буде гри.