1.Естетика як наука.

До середини XVIII ст. естетичні проблеми не розглядались в чистому вигляді. Розмови про сутність прекрасного і мистецтва виникли у зв’язку з філософськими, моральними, богословськими, політичними та художніми роздумами. Можна виділити ряд факторів, що суттєво вплинули на формування естетики: філософські знання, мистецтво, ідеологія та внутрішня логіка розвитку цієї науки Фактично неможливо вказати такий період у розвитку естетики, коли б естетична проблема не була пов’язана з філософією у межах релігійних, атеістичних, позитивіських та інших тенденцій. Вплив філософії міг бути вирішальним, або другорядним. Тому, зрозуміло, що характер філософських вчень відображався на особливостях естетики та формуванні її предмету.

На всій відстані розвитку естетичної думки важко переоцінити вплив художньої практики, але в різні періоди цей вплив був різним. Найбільш репрезентативною в цьому розумінні є епоха Відродження. Саме в цей час естетика розвинулась у напрямку теорій різних видів мистецтв.

Ідеологія в різні періоди розвитку естетичної думки також примушувала естетику концентрувати увагу на певних питаннях, пов’язаних переважно з соціальними проблемами, чим, зрозуміло, також збільшувала її сферу розгляду.

Крім того, слід пам’ятати, що естетика, як люба інша сфера знань, розвивається за своєю внутрішньою логікою. В певні періоди часу вплив такого фактору був вирішальним.

2.Предмет естетики та його історична еволюція.

Термін “естетика” походить від грецького слова “естезіс” (чуттєвість, чуттєве сприйняття). Саме це поняття і ввів у науковий обіг Баумгартен. Предметом естетики стала людська чуттєвість, відповідальна за цілісне, образне сприйняття людиною світу. Те, що Баумгартен назвав людською чуттєвістю, пізніше І.Кант (1724-1804) назвав здатністю судження. Саме у Канта естетика вже стала повноправною та необхідною частиною філософської системи. Вчений прийшов до цієї думки, спираючись на дослідження Берка. Естетичне судження у Канта – це не поняття, а чуттєвість, прекрасне – форма доцільного. У XVIII ст. в Німеччині було покладено початок новій філософській дисципліні. В цей час німецький просвітник А.Г.Баумгартен (1714-1762 рр.) поруч з розумом та волею почав досліджувати сферу почуттів. Саме Баумгартен і ввів нову філософську науку про чуттєвість і назвав її естетикою.

Формування естетики як самостійної філософської дисципліни визначило і чітке формулювання предмета естетики

Далі практично вся німецька класична філософія разглядала естетику як необхідну частину філософського знання. Найбільш стало у європейській свідомості закріпилось гегелєвське уявлення про прекрасне. Прекрасне у Г.В.Гегеля (1770-1831) – це чуттєве явище істини або духа. Визначення предмета естетики як людською чуттєвості є більш сприйнятним, оскільки вбирає в себе і сферу прекрасного, і піднесеного, і комічного, і трагічного, та інших естетичних категорій, які характеризують чуттєве сприйняття людиною світу. Воно також охоплює і сферу мистецтва, яка розвиває і виховує цю особливу сферу людського духу.

Оскільки головні боки чуттєвого сприйняття людиною світу – прекрасне та мистецтво з давніх давен були предметом вивчення філософії, то вивчати історію естетики почали не з XVIII ст., а з епохи античності.

Е.В.Ільєнков вважає, що для розвитку людської чуттєвості немма іншого шляху крім виховання смаку на скарбах світового мистецтва, що і складає основу естетичного сприйняття