Тема 32: Комісія

1. Правове регулювання та сфера застосування договору комісії.

Стаття 1011. Договір комісії

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

1. Договір комісії належить до договорів про надання послуг. Цей договір опосередковує, як правило, відносини торгового посередництва, тобто відносини по наданню торговельних послуг шляхом вчинення правочинів однією особою для другої. Договір комісії має широку сферу застосування при здійсненні експортно-імпортних операцій, торгівлі, у галузі обігу цінних паперів, у біржовій торгівлі.

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя як у договорі доручення, так і в договорі комісії. Задача обох договорів, як правило, полягає в здійсненні правочинів для іншої особи. Однак зовнішня подібність договорів доручення і комісії вичерпується тим, що обидва договори призначені врегулювати відносини по наданню посередницьких послуг.

Розходження ж між цими договорами визначено в першу чергу тим, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірник діє від імені довірителя на підставі доручення, у той час як договір комісії не породжує відносин представництва. Комісіонер діє хоча й в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення відносин представництва.

Повірник, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обов'язків; комісіонер же, навпроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обов'язки. Особа, що укладає договір з комісіонером, саме не стає учасником договору комісії. Між нею і комісіонером існує самостійний договір, що підкоряється особливим правилам залежно від того, який саме договір укладений.

Договір комісії є консесуальним, двостороннім, сплатним.

Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини, що комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Такими правочинами можуть бути будь-які правочини, що відповідають вимогам цивільного законодавства. Найчастіше предметом договору комісії бувають угоди купівлі-продажу речей. На визначення предмета договору комісії впливає предмет та зміст угоди, що комісіонер повинний укласти. Однак не слід змішувати укладений правочин як результат діяльності комісіонера і власне дії комісіонера по укладенню угоди. Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера. Предметом договору можуть бути лише юридичні правочини, а не фактичні дії. Не можуть бути предметом договору комісії правочини, для здійснення яких необхідна особиста участь особи.

На відміну від раніше діючого законодавства в ЦК України не міститься спеціальних правил про форму договору комісії, а тому застосуванню підлягають загальні правила про форму правочинів (ст. 205—208 ЦК).

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент — це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності.

Договір комісії належить до групи договорів про надання посередницьких послуг, які комітент надає комісіонеру з метою реалізації його суб'єктивних прав, і його юридичною основою є повноваження. На визначення предмета договору комісії впливає предмет і зміст правочину, який комісіонер повинен укласти в інтересах комітента. Законодавче зазначення як предмета договору комісії вчинення одного або кількох правочинів є досить вузьким. Предметом договору комісії є посередницька послуга, яку він надає комітенту, в тому числі як укладення правочину, так і діяльність, спрямована на вчинення правочинів. Договір комісії - одна з форм правової реалізації добровільного представництва і належить до числа посередницьких договорів.

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Виконавець (довірений, комісіонер) діє в інтересах і за рахунок довірителя як за договором доручення, так і за договором комісії. Але за договором комісії результатом діяльності послугонадавача є не стільки сам процес посередницького характеру, скільки результат цієї діяльності, який завершується правочином із третьою особою.

Договір комісії є однією з форм правової реалізації представництва. Але неважко помітити, що комісіонер виступає перед третьою особою від свого імені. Пояснення цього правила та його наслідків міститься у ч. 2 ст. 1015 ЦК, де зазначається, що за договором, укладеним із третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Завдячуючи договору комісії, учасники цивільного обороту мають можливість набувати прав та обов'язків, не беручи участі у вчиненні правочину і не розкриваючи, в чиїх інтересах він вчиняється. Через такі особливості договір комісії називають договором непрямого представництва. З огляду на це за договором комісії виникають два види правовідносин: внутрішні и зовнішні. Внутрішніми вважаються відносини між комітентом і комісіонером, а зовнішніми - між комісіонером і третіми особами. За договором доручення договірних відносин між повіреним і третіми особами не виникає, отже, для третьої особи при укладенні договору комісії на перший план виступає фігура комісіонера, а не комітента. За правочином, укладеним комісіонером із третьою особою, зобов'язаним є комісіонер, а не комітент. Отже, для набуття комітентом прав та обов'язків щодо третьої особи необхідна уступка прав і, відповідно, переведення боргу. У зовнішніх правовідносинах комісіонер виступає як "повноцінна" сторона договору, і не завжди контрагент знає про дії комісіонера як такі, що спрямовані на виконання комісійного договору.

Серед відмінних ознак договору комісії від договору доручення називають і таку ознаку: дії повіреного за договором доручення базуються на повноваженнях, а комісіонер діє від власного імені й тому повноваження йому не потрібні1. Проте погодитися з цим не можна. Право на виступ від власного імені не слід ототожнювати з відсутністю повноважень. Адже повноваження - це пов'язаність осіб правом, реалізація яких відбулася шляхом укладення договору комісії. Повноваження - це в певному розумінні дозвіл іншій особі шляхом вчинення дій створювати, змінювати та припиняти власні права й обов'язки. А твердження, що комітент не є юридично байдужим до правочинів комісіонера, заперечень не викликає. Більше того, воля комісіонера, яка проявляється у договорі з третіми особами, є похідною від волі комітента, хоч для третіх осіб і є завуальованою. Отже, наявність повноважень - це ознака, яка об'єднує посередницькі договори, а не розділяє їх. Додатковим свідченням наявності повноважень у комісіонера є той факт, що право власності на майно, придбане комісіонером на виконання комісійного правочину, виникає у комітента (ст. 1018 ЦК). Право виступати від власного імені хіба що відносить досліджувану конструкцію до договорів непрямого представництва, на відміну від договору доручення, який є класичним представницьким договором.

Договір комісії є двосторонньо зобов'язуючим, оскільки права й обов'язки покладаються на обидві сторони зобов'язання. Основним обов'язком комісіонера є укладення правочинів відповідно до повноваження. Але з урахуванням положень ст. 1017 ЦК, правильніше буде сказати: не стільки "відповідно до вказівок", скільки "в інтересах комітента". Такий висновок можна зробити на підставі того, що комісіонеру дозволяється відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати про це або відповідь не надійшла в розумний строк. За цієї ситуації комісіонер зобов'язаний повідомити комітента щойно це стане можливим. Якщо ж послуга носить підприємницький характер, то комісіонеру може бути надано право відступати від вказівок комітента без запиту, але з обов'язковим повідомленням комітента. Свідченням того положення, що договір комісії - це договір, який вчиняється в чужих інтересах, є обов'язок комісіонера вчинити правочин на умовах, найбільш вигідних для комітента. Вся додатково отримана вигода належить комітентові. Хоч, на нашу думку, ця норма могла б носити диспозитивний характер. Закріплення в договорі іншого слугувало б стимулом комісіонеру до якнайкращого виконання доручення. Принаймні, частковий гонорар за вигідніші, ніж передбачалося договором, умови продажу чи купівлі повинні були б стимулювати комісіонера до максимально ефективного виконання договору комісії.

Залишивши у легітимному визначенні поняття договору комісії формулювання, що правочини комісіонером учиняються за рахунок комітента, законодавець швидше за все мав на увазі оплатність відносин за цим договором, оскільки буквальне тлумачення словосполучення "за рахунок" може включати в себе тільки оплату витрат, які були необхідні для укладення правочинів. Комісія як вид посередницького договору за час реформування економіки стала більше видом підприємницького договору, аніж, як раніше, договором на реалізацію вживаних товарів і залишків продукції сільськогосподарського призначення. Ціна в договорі комісії - це оплата всієї посередницької послуги, яка надається комісіонером комітенту. Структура її є традиційною для усіх посередницьких договорів - оплата проведених витрат і оплата трудової діяльності посередника. Правда, за договором комісії, оскільки він сконструйований як такий, що вчиняється за рахунок комітента, частіше за все контрагенту видають аванс на виконання доручення. Форма авансу залежить від того, яку економічну спрямованість мають дії посередника - продати товар чи купити. Якщо продати, то аванс набуває товарної форми. Якщо йдеться про власне оплату за надані послуги, то вона може бути як фіксованою, так і може набувати найрізноманітніших варіантів гнучкої форми, яка прив'язується до економічного результату діяльності послугонадавача.

Стаття 1028. Особливості окремих видів комісії

1. Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна.

1. ЦК не виділяє різновиди договору комісії, однак припускає їх існування, вказуючи, що особливості договору комісії щодо окремих видів майна можуть бути встановлені законом. Комісійна торгівля здійснюється за допомогою кількох видів договорів, які різняться між собою за суб'єктним складом, предметом, формою і порядком укладання чи розірвання договору та за іншими ознаками. Комісійна торгівля поділяється на такі основні види: комісійна торгівля непродовольчими товарами; комісійна торгівля продовольчими товарами; комісійна торгівля продукцією виробничо-технічного призначення тощо. Крім норм ЦК, кожен з названих видів регулюється спеціальними нормативними актами. Наприклад, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами від 13.03.1995 р., затверджені наказом МЗЕЗ України №37, визначають специфіку комісійної торгівлі саме непродовольчими товарами.

Специфіка діяльності професійних учасників ринку цінних паперів — брокерів в якості комісіонерів відображається в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 р. Особливості брокерської діяльності на товарних біржах визначаються Законом України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 р.