- •Тема: фінансове забезпечення галузі охорони здоров»я
- •1. Історичні аспекти розвитку фінансування медичних послуг
- •2. Сутність та основні принципи охорони здоров»я
- •3. Джерела фінансування системи надання медичних послуг
- •4. Позабюджетні надходження лікувальних закладів
- •5. Розвиток страхової медицини та лікарняних кас
- •6. Планування видатків на охорону здоров’я
2. Сутність та основні принципи охорони здоров»я
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я у діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Право на охорону здоров’я – це закріплена міжнародними актами й гарантована Конституцією і законами України можливість людини використовувати всі засоби і заходи, спрямовані на збереження або відновлення стану повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, отримання медичної допомоги та відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.
В Україні організація системи охорони здоров’я базується на Конституції, “Основах законодавства про охорону здоров’я”, що поступово доповнюються іншими законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів, наказами МОЗ України. Відповідно до зазначених нормативних актів, здоров'я визначається як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Охорона здоров’я — це система державних, громадських, індивідуальних заходів та засобів, що сприяють здоров’ю, запобіганню захворювань та попередженню передчасної смерті, забезпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини.
Охоронооздоровчий комплекс являє собою сукупність установ, організацій, які зайняті відновленням і зміцненням здоров’я людини, профілактикою захворювань. У його складі виділяють три підкомплекси:
а) лікувально-профілактичний, в якому виділяють:
- амбулаторно-поліклінічні установи (поліклініки, амбулаторії, диспансери та ін.);
- стаціонарні установи (лікарні, клініки, інститути, шпиталі та ін.).
Склад кожної групи також диференційований. Так, поряд з багатопрофільними лікарнями, поліклініками існують спеціалізовані установи в першій і другій групах за різними ознаками (характером хвороби, групах населення, яке обслуговується, та ін.) — наприклад, онкологічні, наркологічні лікарні, туберкульозні диспансери, дитячі поліклініки тощо.
б) санаторно-курортний, який також включає різні типи установ (наприклад, дитячі санаторії);
в) аптекарських установ, що в свою чергу також можуть бути різнопрофільними (наприклад, гомеопатичні аптеки).
Провідна роль в охоронооздоровчому комплексі належить лікувально-профілактичному підкомплексу, установи якого виконують основний обсяг роботи з відновлення здоров’я людини. Установи санаторно-курортного підкомплексу продовжують і завершують цю роботу. Основна функція аптечних установ — забезпечення лікарськими засобами організацій підкомплексів.
Медичні установи виконують економічну і соціальну функції. Зміст економічної функції полягає в тому, що в результаті діяльності медичних установ поповнюється працездатність робітників і, таким чином, ці установи беруть участь у відтворенні трудових ресурсів, впливають на підвищення продуктивності праці. Зміст соціальної функції виявляється в участі медичних установ у формуванні здоров’я людини, збільшенні довголіття.
Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, основними принципами охорони здоров’я в Україні визначено наступні:
визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
дотримання прав, свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров’я;
випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;
багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.
Найважливішою ланкою національної системи охорони здоров'я, яка забезпечує практично всі основні результати її діяльності, є заклад охорони здоров’я.
Відповідно до ст. 35 Основ законодавства України про охорону здоров’я закладами охорони здоров’я надається первинна (загальна), вторинна (спеціалізована), третинна (високо-спеціалізована) медична допомога.
Первинна лікувально-профілактична допомога надається переважно за територіальною ознакою лікарями загальної практики чи сімейними лікарями.
Вторинна надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.
Третинна - лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики і лікування захворювань, встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються.
На даний час в Україні запроваджується інститут сімейної медицини, який забезпечуватиме медико-санітарну допомогу населенню на первинному рівні (Постанова Кабінету міністрів України від 20 червня 2000 року № 989).
Але все ж таки в сучасних умовах більшість населення України отримує медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах, підпорядкованих органам виконавчої влади та місцевого самоврядування (на рівні місцевого самоврядування населення отримує первинну та вторинну медичну допомогу).
