11. Основні типи ґрунтів.

У поширенні грунтів на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. На півночі рівнинної частини нашої держави поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони утворилися на водно-льодовикових, льодовикових і давньоалювіальних піщаних і супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами; поширені на терасах, моренних і моренно-зандрових рівнинах. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмістові в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину. Для поліпшення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують. Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистяними лісами. Вони поділяються на світло-сірі, власне сірі лісові й темно-сірі опідзолені. Світло-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти; їхній верхній горизонт — сірого кольору. В ньому міститься 2,5—3,0 % гумусу. Темно-сірі опідзолені грунти, на відміну від сірих лісових, мають потужний гумусовий горизонт, під яким простежується білувата крем'яниста присипка. Чорноземні ґрунти поширені в лісостеповій і степовій зонах України. Ці грунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності утворювався гумус, він насичений кальцієм і магнієм, нагромаджується в грунті. Тому чорноземні грунти мають потужніший, аніж решта грунтів, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їхня висока родючість.Чорноземи опідзолені. Вони зовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніти й верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу — 3,5—5,5 %. Чорноземи опідзолені мають добрі агрономічні властивості, є родючими.Чорноземи типові утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню коріння і вологи. Тому їхній гумусовий горизонт досягає глибини 120— 150 см, а весь грунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Родючість їх також є висо кою. Темно-каштанові й каштанові ґрунти. Вони утворилися на засолених ґрунтотворних породах під ковилово-типчаковими і полиновими степами. Кліматичні умови там посушливі, каштановим грунтам властива солонцюватість, наявність у них легкорозчинних солей. Лучні та дернові ґрунти сформувалися в заплавах річок і зниженнях під лучною рослинністю за неглибокого залягання грунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3—6 %, вони багаті на поживні для рослин речовини. Болотні ґрунти поширені в зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях. Вони утворилися за надмірного зволоження та близького до поверхні рівня грунтових вод. Розрізняють болотні мінеральні ґрунти, торсрово-болотні, торфові грунти. Солончаки поширені на незначних ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях. Вони не мають властивого грунтам поділу на горизонти. У Передкарпатті розпросторилися буро-мозолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика. У межах південно-західних передгір'їв поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Їх профіль має буруватий колір завдяки присутності сполук заліза. Ґрунти утворилися під широколистяними лісами за теплого й вологого клімату Вище від лісового поясу на плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні та гірсько-тораюві ґрунти. Вони утворилися під лучною рослинністю за надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний оторфований горизонт.