1.Поняття про грунт. Роль грунту у біосфері

Грунт – особливе тiло природи , тобто вiн поєднує живi органiзми i коснi – гiрськi породи, мiнерали, магму. 

До його складу входять мiнерали, живi органiзми, ґрунтовий гумус. Вiн складається з твердої, рiдкої, газової та живої фаз. Грунт утворений з послідовних шарів – генетичних горизонтів, якi змiнюються з глибиною. Вони утворилися з вихiдної гiрської породи в процесi ґрунтоутворення

Ґрунт розмiщується мiж лiтосферою, атмосферою i гiдросферою. Вiн формує особливу геосферу –педосферу, або ґрунтовий покрив Землi. Ґрунт є компонентом біосфери, областю поширення життя на Землi. Це зумовлює необхiднiсть його раціонального використання, охорони.

Ґрунт, поряд з рослинами, тваринами, мікроорганізмами, ґрунтовими водами й атмосферним повітрям, є компонентом екосистеми. Вони сформувались у результатi взаємодiї всіх цих компонентів через активну (при житті) i пасивну (після відмирання) дiяльнiсть живих органiзмiв.

2.Докучаєвський етап розвитку науки грунтознавство

Oсновоположником вчення про ґрунт став В. В. Докучаєв (1846 -   1903). В основу цього вчення було покладено генезис, розвиток і еволюцію ґрунту

Найважливішими розділами ґрунтознавства є:

Вчення про формування і розвиток ґрунтів; екологія і географія ґрунтів (вчення про ґрунтовий покрив як цілісне просторове утворення)яке пов’язане із зовнішнім середовищем; учення про родючість ґрунтів і заходи, що можуть її поліпшити; охорона ґрунтового покриву.

У науковій творчості В.В.Докучаєва можна виділити такі основні етапи:

•  геолого-геоморфологiчнi дослiдження моренної областi пiвнiчно-захiдної Росiї;

•  участь у завершеннi складання карти ґрунтів Чаславського;

•  експедицiя по Чорноземнiй смузi, створення нової наукової концепції про чорнозем;

•  обґрунтування положення “ґрунт – особливе тiло природи” i практична перевiрка цього положення при детальному вивченнi ґрунтів Нижньоновгородської та Полтавської губерній;

•  обґрунтування методiв польового дослiдження ґрунтів та їх картування;

•  вивчення причин посухи i складання першого комплексного плану пiдвищення родючостi ґрунтів;

•  створення генетичної класифікації ґрунтів та принципу їх бонітування;

•  обґрунтування вчення про горизонтальні та вертикальні природні й сільськогосподарські зони;

•  передбачення майбутнього розвитку ландшафтознавства й екологiї, центральне місце у яких належить вченню про ґрунт.

4.Родючість грунту та її категорії

Родючість ґрунту — це здатність йогобезперервно й одночасно забезпечувати рослини водою та еле-ментами живлення.Родючість ґрунту — результат розвиткуприродного ґрунтотворного процесу, а при сільськогосподарсь-кому використанні — результат процесу окультурення ґрунту.Виділяють три категорії родючості ґрунту: природну, абопотенціальну; штучну, або ефективну; економічну.Природна родючість визначається властивостями ґрунту, щоформуються у процесі його розвитку під впливом факторів ґрун-тоутворення без втручання людини.Штучна родючість властива ґрунтам, що використовуються усільськогосподарському виробництві і здатні формувати той чиінший рівень родючості. Така родючість ґрунту залежить від рівнярозвитку науки і техніки, можливості оптимально використову-вати природну родючість ґрунту для вирощування сільськогос-подарських культур.Економічна родючість пов'язана з різною оцінкою ділянокґрунтів залежно від їх розташування, віддаленості від споживачівпродукції, зручності використання.

7.Азотфіксация - фіксація молекулярного атмосферного азоту, діазотрофи. Процес відновлення молекули азоту і включення її до складу своєї біомаси прокаріотних мікроорганізмами. Найважливіший джерело азоту в біологічному круговороті. У наземних екосистемах азотфіксатори локалізуються в основному в грунті.Фіксація азоту, азотфіксація або діазотрофія — процес зв'язування молекулярного азоту атмосфери у своїй відносно інертній молекулярній формі (N2) у хімічні сполуки, корисні для інших хімічних процесів (наприклад, аміак, нітрати і діоксид азоту)[1].Фіксація азоту виконується природно рядом прокаріотичних організмів, як бактеріями, так і археями. Мікроорганізми, що фіксують азот, називаютьсядіазотрофами або азотфіксуючими мікроорганізмами. Деякі рослини, гриби і тварини формують симбіотичні асоціації з діазотрофами.Найактивнішими фіксаторами атмосферного азоту є бульбочкові бактерії в асоціації з бобовими рослинами. За рік вони можуть нагромадити на площі 1 га до 60—300 кг азоту. Також до 30—60 кг/га азоту на рік зв'язує вільноживуча аеробна грунтова бактерія Azotobacter, і до 20—40 кг/га — анаеробна маслянокисла бактерія Clostridium. Джерелом енергії і вуглецевого живлення для азотфіксаторів є кореневі виділення рослин, продукти розкладу клітковини та інших органічних решток. Для підвищення азотфіксуючої здатності ґрунту вносять бактеріальні добрива.

8. Виві́трювання — процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералів земної поверхні та приповерхневих шарівлітосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності організмів та продуктів їхнього розкладення. Відповідно до вищенаведених факторів розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне.Розрізняють також наземне (атмосфера) й підводне (гальміроліз) вивітрювання. Процеси вивітрювання призводять до утворення різних осадових гірських порід та кори вивітрювання.