11

Лекція 4. Культура й етика в публічному адмініструванні

1. Значення культури й етики в публічному адмініструванні.

2.Етичні кодекси та етична інфраструктура в публічному адмініструванні.

3. Моральний вибір та конфлікти інтересів у публічному адмініструванні.

4. Культура організації в публічному адмініструванні.

5. Ділове спілкування колег та партнерів у публічному адмініструванні.

1. Значення культури й етики в публічному адмініструванні

Публічне адміністрування, як будь-яке інше соціальне явище, відрізняється своєю системно-символічною природою, в тому розумінні, що мова, праця, культура, етика є різними системними формами символічного (відгрец. symbol - умовний знак, прикмета) буття людини. Кризи розвитку цивілізації (екологічні, демографічні, культурної ідентичності та ін.) зумовили гуманізацію управлінських процесів у суспільстві та орієнтацію на загальнолюдські моральні цінності. Емпіричний рівень людських відносин дає змогу ввести їх у свідомість суб’єкта управлінської діяльності як систему ідеальних уявлень та орієнтирів, дозволяючи здійснити оцінку вчинків. Етика як наука про моральність (від рос. - нравственность) є важливим чинником формування морально-етичних переконань людини.

Етика - це наука про найбільш загальні закони становлення та історичного розвитку моралі.

За таких обставин зростає роль саме морально-етичного чинника в усіх сферах життєдіяльності суспільства і людини. Мораль існує як:

- особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, і чесність тощо);

- сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад у вигляді правил, заповідей - “не вкради”, “не вбий” тощо; і “справедливо”, “порядно”, “доброзичливо”, “ввічливо” тощо).

Моральні якості (або особистісні властивості) характеризують особистість з позиції її здатності до спілкування з іншими та коллективного співіснування. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Моральні норми та оціночні уявлення визначають тип поведінки, необхідний суспільству (або його більшості) на конкретно-історичному етапі його розвитку. Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з другого, реалізуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв’язки між ними. Це дозволяє говорити про мораль як результат соціальних відносин.

Необхідним суттєвим елементом культури у публічному адмініструванні є моральність.

Існують різні думки стосовно співвідношення моралі і політики - від різкого протиставлення їх один одному і до визнання моралі як важливої і необхідної складової різних видів політичної діяльності. Традиційний підхід до різкого розділення політики і моралі свідчить, що це -два види регуляції взаємостосунків між людьми, що мають багато загальних рис і навіть понять. Так, совість - категорія моральності. Але моральність визначає рівень політичної культури особи і тому має безпосередній зв’язок із політикою, зокрема у публічному адмініструванні. Реалізація етичних цінностей визначає міру гуманістичного характеру політики. Політика може сприяти моральному вдосконаленню суспільства. Більш того, сам політичний діяч повинен керуватися не тільки міркуваннями політичної вигоди, але й дотримуватися етичних принципів. Діяльність політичних і державних діячів, що відповідає інтересам більшості членів суспільства, є основою єдності моральних і політичних принципів. Проте поєднання в діяльності політика політичних інтересів і моральних принципів справа відповідальна, і часто політичні діячі жертвують моральними установками з метою досягнення політичних цілей^.

Моральні цінності і норми у сфері публічної влади та її інститутів являють собою у сукупності етику публічного адміністрування. Етика публічного адміністрування - це сукупність норм, правил, принципів, ідеалів, що визначають поведінку людей і є нормами загальнолюдської моралі у сфері управління. Таким чином, моральні норми є універсальними нормами в регулюванні суспільних відносин, соціального управління, публічне адміністрування, яке має будуватися на засадах моральності, етики, культури, пронизане ними наскрізь.

Специфіка культури та етики в публічному адмініструванні зумовлює використання інституційного підходу, оскільки інституційний підхід дозволяє розглядати публічну службу не як “жорсткий каркас”, а як гнучку опорну структуру, що змінюється під впливом практичної дії. Дія виступає як внутрішньо осмислена діяльність, що зорієнтована на дію інших (М.Вебер).