8. Стимулювання інноваційної діяльності.

Стимулювання інноваційної діяльності – це процес впливу на людей з метою досягнення загальних цілей підприємства. Це може бути конкурентне чи технологічне лідерство підприємства, утримання ринкових позицій, виробництво нової продукції і задоволення попиту споживача.

Форми і методи стимулювання інноваційної діяльно­сті на підприємстві можна поділити на три групи:

1 група - прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та пе­репідготовку кадрів;

2 група - непрямі економічні стимули: доплата за стаж, піль­гові послуги;

3 група - не грошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.

Питання для перевірки знань

1. Поняття про авторське право і промислову власність.

2. Специфіка захисту авторського права в Україні.

3. В чому спорідненість і відмінність поняття «власник» і «розробник» інноваційної продукції.

Література: [3, 4, 6, 7, 12, 15, 22, 23, 28, 29, 39, 40]

Тема 8. Фінансування інноваційної діяльності План лекції

1. Сутність фінансової інноваційної діяльності, її функції та стратегії.

2. Принципи і завдання фінансування інноваційної діяльності.

3. Джерела фінансування інноваційної діяльності.

4. Венчуре фінансування інноваційної діяльності.

5. Лізингове фінансування інноваційного процесу.

6. Фінансове планування інноваційного проекту.

7. Класифікація інноваційних проектів.

1. Сутність фінансової інноваційної діяльності, її функції та стратегії.

Вивчення даної теми необхідно починати з усвідомлення сутності та стратегії фінансування інноваційної діяльності.

В економіці ринкового типу система фінансу­вання виконує дві дуже важливі функції – розподільну і конт­рольну. Зміст першої полягає в тому, щоб забезпечити кожного суб’єкта господарської діяльності необхідними йому фінансови­ми ресурсами. Суб’єктами фінансування виступають самостійні підприємства, інноваційні підприємства, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, нарешті, приватні особи. Усі вони в тій або іншій мірі беруть участь у відтворювальному процесі і формують кінцевий суспільний про­дукт. Розподільний процес, здійснюваний за допомогою фінан­сів, характеризується складністю і багатогранністю. Він безпо­середньо пов’язаний із чинним цивільним законодавством, по­датковою системою, законодавством про банки і цінні папери, з іншими нормативними документами, що затверджуються на фе­деральному, територіальному і місцевому рівнях управління.

Фінанси будь-якого господарюючого суб’єкта, у тому числі інноваційного, охоплюють грошові відносини цього суб’єкта з іншими господарюючими суб’єктами і банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, постачаньспецобладнання, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків з фунда­торами, трудовим колективом і державними органами управління.

Контрольна функція фінансів зводиться до того, щоб сигна­лізувати про пропорції, що складаються, у розподілі коштів. Важ­ливо, наскільки ефективно вони використовуються конкретним суб’єктом, що господарює. Аналіз практики вітчизняних і закор­донних інноваційних підприємств показує, що від своєчасності й адресності розподілу фінансових ресурсів багато в чому залежить кінцевий результат будь-якої господарської діяльності і насампе­ред в інноваційній сфері.

2. Принципи і завдання фінансування інноваційної діяльності.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація системи – її зв’язок із завданням швидкого й ефективного впровадження інновацій;

б) логічність, обґрунтованість і юридична захищеність вико­ристовуваних прийомів і механізмів;

в) множинність джерел фінансування;

г) широта і комплексність системи, тобто охоплення макси­мально широкого кола технічних і технологічних новинок і на­прямів їхнього практичного використання;

д) адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настро­ювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

Раціональна система фінансування завжди націлена на підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів, зростання фінансової віддачі – це той найважливіший показник, на основі якого оцінюється не тільки дієвість проведеної фінансо­ві політики, а й кінцеві результати конкретної практичної роботи,

Фінанси інноваційних підприємств у цій системі займають вихідне, визначне положення, тому що обслуговують основну лан­ку суспільного виробництва, де, власне, і створюється основна маса матеріальних і нематеріальних благ (товарів виробничо-техніч­ного призначення, предметів споживання, нової науково-технічно] інформації й інших інтелектуальних продуктів). Ця система по­кликана забезпечити вирішення таких найважливіших завдань:

1. Створення необхідних передумов для швидкого й ефектив­ного впровадження технічних новинок в усі ланки народногоспо­дарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови.

2. Зберігання і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3. Створення необхідних матеріальних і умов для зберігання кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за кордон.

Елементами цієї системи, що взаємодіють з інноваційним підприємствами і об’єднаннями, є:

- сукупність джерел надходження коштів;

- механізм акумуляції грошових надходжень і їх укладення інвестиційні проекти та цільові програми;

- механізм контролю за інвестиціями, включаючи систем] повернення й оцінювання ефективності використання власного і| позичкового капіталів.

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці змі­ни мали дуже важливе значення. У наш час основними джере­лами коштів, що використовують для фінансування іннова­ційної діяльності, є:

- бюджетні асигнування, що виділяються на державному регіональному рівнях;

- кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДЦКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіональними органами управління;

- власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибут­ку й у складі витрат виробництва);

- фінансові ресурси різноманітних типів комерційних струк­тур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових то­вариств, ФПГ тощо);

- кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвес­тиційних банків;

- конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборон­ного комплексу;

- іноземні інвестиції промислових і комерційних фірм і компаній;

- кошти національних і закордонних фондів;

- приватні накопичення фізичних осіб.