Тема ііі сучасні релігії, їх характеристика, місце і роль у житті людини і суспільства План

1. Іудаїзм – релігія єврейського народу.

2. Виникнення та еволюція християнства.

3.  Православне віровчення і культ.

4.  Католицизм.

5.  Особливості віровчення і культової практики протестантизму.

6. Еволюція ісламу. Основні течії в ісламі.

7. Віровчення і культ ісламу.

8.  Становлення й основні напрями буддизму.

9.  Віровчення та культ буддизму.

1. Релігія єврейського народу (іудаїзм)

Іудаїзм – релігійна система єврейського народу. Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 млн. осіб у 80 державах.

Іудаїзм виник на межі II-І тисячоліть до н.е. у Палестині. Найважливіша подія в історії іудаїзму – побудова у Єрусалимі, столиці давнього Ізраїльсько-Іудейського царства, храму на честь Ягве (Єгови).

Наприкінці І ст. н. е. Ізраїль повністю втратив свою незалежність, храм було дощенту спалено. Євреї розселилися по всьому світі, зберігаючи, однак, почуття духовної єдності (діаспора). Державну незалежність Ізраїлю було відновлено тільки наприкінці 1947 р.

Віровчення й основи культу іудаїзму викладені у Святому Письмі. Самі євреї називають своє Святе Письмо Танах; для християн це Старий Заповіт у Біблії.

Між III і V ст. н.е. було створено Талмуд (давньоєвр. «вивчення») – побудований на біблійному віровченні багатотомний релігійно-філософський, мо- ральний, побутовий, законодавчий і судовий кодекс.

Віровчення іудаїзму базується на вірі у Заповіт – угоду між Богом та єврейським народом. Цей Заповіт містить два основні положення:

–  Бог Ягве (Єгова) – не просто один з богів, а єдиний Бог, творець і владар усього, що відбувається в природі; суспільстві і долі кожної людини;

–  єврейський народ є богообраним народом – месією. Він перебуватиме під особливим заступництвом Бога доти, доки поклонятиметься Йому і свято дотримуватиметься Його законів.

Основний зміст законів, дотримання яких вимагає Заповіт, складає Декалог, або 10 заповідей. Ось ці заповіді:

–  вшановувати єдиного Бога;

–  не створювати собі кумира – об’єкт марного поклоніння;

–  не згадувати імені Бога без необхідності;

–  шанувати день суботній;

–  поважати батьків;

–  не вбивати;

–  не чинити перелюбу;

–  не красти;

–  не лжесвідчити;

–  не бажати нічого від ближнього свого.

Особливе значення мають також правила вживання «правильної» (кошерної) їжі. Наприклад, і досьогодні євреям не можна їсти деяких видів м’яса.

Серед релігійних обрядів найбільшого значення іудаїзм надає обрізанню як наочному символові Заповіту. Обрізання – відтинання пропонця (крайньої плоті) у хлопчиків за допомогою спеціального інструменту. Цю операцію здійснює особливий фахівець (могел).

До остаточної втрати державності й розселення євреїв їхнє релігійне життя зосереджувалось у Єрусалимському храмі, а основним обрядом було жертво- складання. Пізніше (у період діаспори) функції Храму перебрала на себе синагога, а функції храмових служителів – рабини (давньоєвр. «учителі»).

Синагога – це молитовний будинок, свого роду громадський та релігійний центр самостійної єврейської громади, де рабини й інші знавці тлумачать людям священні тексти, моляться (але не складають жертв).

Рабин – людина, яка очолює автономну єврейську релігійну громаду. Його призначення – розв’язувати всі питання у житті громади, виходячи з релігійних постанов, які він зобов’язаний знати напам’ять.

Іудейське богослужіння складається з індивідуальної та спільної молитви, читання Тори (П’ятикнижжя Мойсеєвого), виконання особливих релігійних співів.

Окреме місце у святковому циклі євреїв посідає шабат – субота, яка є не просто вихідним днем, а щотижневим святом.

Свято Великодня триває тиждень, знаменуючи початок Виходу євреїв з Єгипту. Найяскравіша його подія – Седер, ритуальна трапеза. Наступні сім діб потрібно вживати в їжу мацу – прісні перепічки, спечені без дріжджів та солі.

Серед представників різних напрямів в іудаїзмі звертають на себе увагу ортодокси – хасиди. Сформувалася хасидська течія лише у середині XVIII ст. серед євреїв України (тоді частини Російської імперії). Фундатор хасидизму Бешт (1700–1760) проповідував, що рабинська вченість і дотримання численних ритуальних правил не потрібні, що треба прагнути до безпосереднього спілкування з Богом, яке полягає у молитовній розмові. Це дещо зближує єврейський хасидизм із християнським протестантизмом.

Віровчення (особливо принцип монотеїзму) і культ (особливо принцип молитовного богослужіння, свята Великодня і П’ятдесятниці) іудаїзму стали джерелом для християнства та ісламу.