2. Структура сучасних релігій

Кожна релігія має два аспекти: зовнішній – як вона уявляється сторонньому спостерігачеві, і внутрішній, який відкривається вірянину, що живе згідно з її духовними й моральним приписами.

Із зовнішнього боку релігія є:

–  у суспільно-практичному відношенні – організацією з певною структурою управління (Церква), правилами життя своїх послідовників, культом;

–  у філософському плані – світоглядом, який включає в себе систему конкретних положень (істин). До істин релігії належить передусім визнання Бога. Утілення ідеї Бога у різних релігіях – дуже різноманітні за формою, змістом і ступенем ясності.

Із внутрішнього боку релігія – це особливе духовне життя, що відкриває людині надприродний світ.

Існують і інші точки зору на структуру релігії. Згідно з однією з них, до зовнішньої структури релігії належать:

–  релігійні уявлення (спільний для вірян комплекс ідей і образів, пов’язаних із вірою в надприродне);

–  релігійні дії (обряди, ритуали і звичаї, за допомогою яких віряни спілкуються з надприродним);

–  релігійні вияви (зовнішні вияви емоційно-психологічних станів, викликані вірою у надприродне);

–  релігійні організації.

До внутрішньої структури релігії відносять:

–  релігійну картину світу (погляди на навколишній світ, освітлені ідеєю надприродного);

–  релігійну науку життя (моральні й соціальні правила поведінки вірянина).

У вітчизняному релігієзнавстві доволі поширеним є соціологічний напрям. Його представники створили більш загальну структуризацію релігії. Згідно з цією концепцією, у структурі релігії виділяють:

–  релігійну свідомість;

–  релігійну діяльність;

–  релігійні відносини;

–  релігійні організації.

Нарешті, згідно зі ще однією точкою зору, релігія складається з чотирьох основних частин:

–  віри;

–  віровчення;

–  релігійного культу;

–  релігійної організації.

Віра – особливий психічний стан повного визнання і прийняття якого-небудь твердження чи настанови без достатніх обґрунтувань.

Віра буває релігійною і нерелігійною. Основна ознака релігійної віри – це тверде переконання людини в існуванні надприродного, тоді як нерелігійна віра (наприклад, віра в існування живих організмів на інших планетах) цієї ознаки позбавлена.

Основу віровчення становить систематизований виклад змісту віри у догматах. Догмати – це релігійні істини, що раз і назавжди визнані незмінними й не підлягають критиці. Але віровчення охоплює не тільки догмати, тобто безпосередньо релігійні істини, але й погляди на економічний, політичний, суспільний устрій, моральні основи людського життя тощо, які на цих догматах базуються.

Віровчення найзначніших релігій міститься у священних книгах (Біблія для християн, Коран для мусульман). Святе Письмо за своєю суттю вважається Посланням, із яким Бог звернувся до людей, причому в істинність цього Послання залишається лише вірити.

Культ – система певних, детально встановлених індивідуальних і колективних обрядів, за допомогою яких людина містичним чином спілкується з Богом. Обряди релігійного культу – це, наприклад, хресне знамення, поклони, кроплення святою водою, жертвоскладання, запалювання свічок та ін. Найпоширенішим з обрядів є молитва – індивідуальне або колективне словесне звернення вірянина до предмета своєї віри.

Релігійна організація – оформлене об’єднання вірян однієї релігії, яке частіше за все очолюють служителі культу. Церква є вищою формою релігійної організації.