7. Держава і церква в сучасній Україні

Свобода совісті та релігії є складовою загальної свободи, що – поряд із правом на життя і власність – вважається підмурівком сучасного західного суспільства з часів «батька» західного лібералізму, англійського філософа Дж. Локка (1632-1704).

Поняття свобода совісті означає свободу внутрішнього духовного вибору тих чи інших поглядів.

Поняття свобода релігії постає як свобода вибору й самоствердження індивіда у системі релігійних координат – віровченні, культовій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.

Засадничі принципи релігійної свободи викладено у декількох міжнародних правових документах:

– Загальній Декларації прав людини, ухваленій ООН у 1948 р.;

– Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.);

– Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань (1981 р.).

Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні встановлено Конституцією України, Законами України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про освіту», «Про альтернативну (невійськову) службу» та деякими іншими. Ось якими є ці гарантії:

–  свобода совісті, релігії;

–  гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її релігійних переконань, участі в релігійних організаціях, конфесійної приналежності;

–  забезпечення прав релігійних меншин;

–  окремішність Церкви й держави.

Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких сферах:

–  у царині політичної діяльності. Релігійні організації не мають права брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади;

–  у сфері міжнародних зв’язків; Згідно зі ст. 14 Закону України, іноземці можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише у тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули до країни і за погодженням із відповідними державними органами;

–  у царині освіти. Тут діє принцип відокремлення релігії від освіти. Згідно з цим принципом освіта в Україні має науковий, світський характер. Проте релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей та дорос- лих навчальні заклади і групи, а священнослужителі мають право брати участь у навчально-виховному процесі у школах, надавати педагогам консультативну допомогу.

Однією із невіддільних конституційних гарантій забезпечення свободи совісті та релігії в Україні є право на альтернативну (невійськову) службу. Цю службу громадянин проходить, якщо виконання військового обов’язку суперечить його релігійним переконанням. Альтернативну службу громадяни проходять на державних підприємствах, в установах та організаціях соціального забезпечення, охорони здоров’я та навколишнього середовища, а також у сфері комунального, сільського господарства тощо.

В Україні діє коопераційна модель відносин між державою і Церквою: держава дотримується нейтралітету щодо релігії. Тому до участі в офіційних заходах запрошуються представники всіх трьох Православних Церков, Римсько-Католицької та Греко-Католицької Церкви, протестантських, мусульманських та іудейських об’єднань.

Для регулювання відносин між Церквою та державою в Україні до 2005 р. діяв Державний комітет у справах релігії. Утворено Всеукраїнську Раду Церков та релігійних організацій. Вона є представницьким міжконфесійним консультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах.