4. Релігії Китаю

Даосизм – національна релігія давнього і середньовічного Китаю. Нарівні з конфуціанством і буддизмом, запозиченим з Індії, він входить до так званої «тріади вчень», які являють собою підвалини всієї духовної культури Китаю протягом більшої частини його історії.

Засновником даосизму є мислитель Лао-цзи (VI–V ст. до н.е.). Основний зміст віровчення даосизму сформувався пізніше; він може бути зведений до вчення про безсмертя і шляхи його здобуття.

Даоська практика набуття безсмертя включала в себе не тільки релігійні обряди, а й різноманітні способи фізичного та хімічного впливу на організм – від здорового способу життя до спроб виготовити особливу «пігулку безсмертя».

Існував і своєрідний «народний даосизм», зайнятий складанням гороскопів, астрологічних карт, книг для ворожіння, виготовленням талісманів і знахарством.

Елементи релігійної організації в даосизмі з’явилися тільки у II ст. н.е., коли Чжан Дао Лін на території сучасної провінції Сичуань створив своєрідну теократичну державу з чіткою структурою, принципами, підданством. Себе ж він назвав тянь-ші (небесний наставник). До 1927 р. у різних місцях і з різним офіційним статусом ця держава існувала у Китаї як автономне політичне утворення. У VII–X ст. виник інститут даоського чернецтва.

Даоський пантеон увібрав у себе всіх найпопулярніших у народі давніх божеств, духів і т. д. Верховним божеством був визнаний Юй Хуан Шанді, Нефритовий імператор, повелитель неба і землі. Поруч із ним у пантеоні розташувався сам Лао-цзи.

Конфуціанство – китайське релігійне і соціально-політичне вчення про принципи справедливого і гармонійного управлінні державою та відносини між людьми.

Засновником конфуціанства став Конфуцій (551–479 рр. до н.е.). Конфуцій – це латинізований варіант імені, китайською мовою правильніше Кун-цзи, тобто Мудрець (Учитель) з роду Кун. VII ст. до н.е. конфуціанство піднеслося до рангу офіційної ідеології і залишалося нею аж до революційних подій 1913 р.

Основний священний текст конфуціанства – «Лунь-юй», тобто «Бесіди та висловлювання» Конфуція, які записали його учні (VI–V ст. до н.е.).

У конфуціанстві немає окремо створеного пантеону. Вагоме значення надається вшануванню Неба як символу божественного верховного порядку у Всесвіті. Центром Всесвіту вважався Китай (Піднебесна). Небо, згідно з традиційними китайськими уявленнями, дає китайському імператорові верховний дозвіл на управління країною. Самого Конфуція після його смерті не перетворили на бога, але в очах простих китайців він і так вищий над усіма богами та героями.

З VI ст. на території Китаю стали будувати храми на честь Конфуція, їх число сягало 1500. Двічі на місяць у них проводилися звичайні церемонії із запалюванням свічок і куріннями ароматів, а двічі на рік – навесні й восени – особливо урочисті обряди з кривавими жертвоскладаннями. Нині статуетки Конфуція та ієрогліфічні таблички з його ім’ям можна зустріти у невеликих каплицях або храмах різних китайських божеств.

Етика конфуціанства включає у себе чотири чесноти: жень (шанобливість, людинолюбство), сі (обов’язок), лі (ритуал, етикет, культурна поведінка), і (відданість, стійкість). Відповідно до конфуціанської етики, найпершим моральним завданням будь-якої людини є суворе дотримання соціальних обов’язків, які накладаються на неї тим місцем у суспільстві, яке вона посідає від народження. Правил лі (соціального етикету), за деякими підрахунками, нараховується 300 основних і 3000 другорядних; ці правила мають жорстко виконуватися. Важливе значення мають також культ синівської шанобливості і культ предків.

5. Релігії Індії

Індуїзм сповідує переважна більшість (понад 80 %) багатонаціонального населення сучасної Індії. Загальна чисельність прихильників індуїзму наближається до 1 млрд.

Своїм корінням індуїзм сягає у II–І тисячоліття до н. е. Основні священні тексти – це чотири Веди, з яких головною є Ріґведа (Веда Гімнів).

Головна особливість індуїзму – тісний зв’язок із традиційною структурою індійського суспільства, його поділом прошарків, званих варнами і кастами.

Пантеон індуїзму включає безліч богів. На найвищому щаблі пантеону перебуває Трімурті – індуїська трійця: Брахма, Вішну і Шива.

Віровчення індуїзму може бути зведене до постулату про циклічний устрій буття і вчення про переселення душ. Світ увесь час функціонує за циклом: від «золотого віку» до «залізного» – сучасного стану загального занепаду і кризи. Епохи звуться юргами.

Душа людини перебуває у сансарі – нескінченному колі тілесних перероджень. Порядок перероджень визначається непорушним для всіх живих істот, у тому числі богів, законом етичної віддяки – кармою. Згідно із законом карми, подальші перевтілення людини залежать від суми добрих і поганих діянь, вчинених як у нинішньому втіленні, так і в попередніх.

Завдання людини – жити узгоджуючись зі своєю дхармою (обов’язком, призначенням) і робити все, щоб вийти з кола перероджень. З релігійного боку для цього потрібно:

–  регулярно здійснювати безкровні домашні жертвоскладання (пудж);

–  виконувати обряди життєвого циклу і вшанування предків;

–  відвідувати храми, здійснювати прощу, давати обітниці й додержувати їх.

Серед жрецтва великим авторитетом користуються гуру, які виступають у ролі духовних радників певної (зазвичай дуже заможної) сім’ї або групи сімей.

Найулюбленіше індуїстське свято – Голі – присвячується божеству любові Камі (в багатьох районах Індії – богові Кришні). Зараз від його прадавніх ритуалів зберігся тільки звичай посипати один одного червоним порошком і поливати підфарбованою водою.

Джайнізм виник у VI–V ст. до н.е. на сході сучасної Індії (штат Біхар). Уважається, що найбільший вплив на формування джайнізму здійснив Махавіра Джина (приблизно 599-527 рр. до н.е.).

Священний канон джайнів – Агама, або Сіддханта, ядро якого становлять проповіді Махавіри.

Джайни вірять у те, що світ існує вічно. У своєму існуванні він проходить періоди піднесення і спаду. Джайни також вірять у переселення душ згідно із законом Карми. Мета людини – покласти край потоку нескінченних перероджень. Для цього необхідно дотримуватися трьох основних принципів, що їх виклав Махавіра Джина:

–  «довершене переконання», тобто правильний погляд на світ;

–  «довершене пізнання», тобто осягнення істинної суті душі і навколишнього світу, подолання невідання, яке є причиною земних пристрастей і бажань;

–  «довершена поведінка», тобто дотримання п’яти великих морально-етичних обітниць (незаподіяння шкоди всьому живому, правдивість, непривласнення чужого, дотримання цноти, відмова від усього марнотного, тобто від власності, розваг, задоволень тощо).

Миряни зобов’язані суворо дотримуватися принципу ахімси – незаподіяння шкоди живим істотам. Слід також відвідувати святі місця, храми і храмові майданчики зі статуями великих святих, подвижників минулого.

Аскети (ченці) мандрують країною у простому білому одязі або зовсім без нього. Голова джайна-аскета позбавлена волосся, він повсякчасно постить, дотримується численних обітниць, наприклад, обітниці мовчання. Джайни-аскети крізь тканину цідять воду для пиття, бо у ній можуть знаходитися невидимі живі істоти; вони метуть перед собою шлях, щоб не роздавити ненароком мурашки; не розпалюють уночі вогонь, бо в його полум’ї можуть загинути нічні метелики.

Послідовники джайнізму становлять приблизно 0,5 % населення сучасної Індії.