3. Релігія стародавнього Єгипту

Релігія Стародавнього Єгипту в своїй основі виникла у III тисячолітті до н.е. і проіснувала до середини І тисячоліття н.е. Весь цей час у ній відбувалися вельми значні зміни. Найвідоміша з них – релігійна реформа Ехнатона, який у XIV ст. до н.е. вперше в історії релігії спробував запровадити культ єдиного бога Атона.

Пантеон Єгипту поділявся на місцевих богів, шанованих у певній місцевості, і загальноєгипетських. Загальноєгипетські боги: Ра – бог – сонце, верховний бог держави, цар богів, покровитель фараонів; Амон – іще один сонячний бог, що з часом злився з богом Ра; Ізіда – цариця богів, велика богиня-мати, божество родючості й землеробства; Озіріс – бог позаземного світу, безсмертя; Анубіс – бог мертвих, хранитель гробниць.

Крім поклоніння богам, у Єгипті був розвинений культ тварин. Найшанованіші тварини: бик Апіс; богиня-кішка Баст; крокодил; сокіл або яструб; змія (зображення змії використовувалося на головному уборі правителя Єгипту для захисту від ворогів). Тому, хто скоював замах на священних тварин, загрожувала смертна кара.

Обожнювався також правитель – фараон. Єгиптяни вірили, що фараон – нащадок династії богів, які спрадавна правили небом і землею, земне втілення бога Гора.

Віронавчальні підвалини староєгипетської релігії містяться у міфах. Найбільш поширені міфи – про Озіріса і Ізіду. Ці міфи в алегоричній формі відображають зв’язок між життям і смертю, зміну вмирання і воскресіння, яка відбувається у природі щорічно.

Особливий вид релігійно-магічної літератури становлять тексти, присвячені заупокійному культові. Велика увага у них приділяється правилам поведінки в потойбічному світі і магічним заклинанням, за допомогою яких можна подолати всі його небезпеки (умовна назва – «Книга мертвих»).

Найбільші культові центри Стародавнього Єгипту – Геліополь, Мемфіс і Фіви, де були споруджені монументальні храмові комплекси Карнак і Луксор (в головній залі Карнаку міг би вільно розміститися Собор Паризької Богоматері).

Кожне божество мало своїх жреців, на чолі яких стояв верховний жрець, якого призначав фараон. Серед жреців були також співаки й музиканти, що брали активну участь у різних обрядах. Жреці відрізнялися від решти єгиптян голеною головою, білим лляним одягом і білими сандаліями.

Зображенням божеств, що зберігалися у храмах, щоденно віддавали урочисті почесті, підносили їжу й питво, оскільки вважалося, що самі божества незримо присутні у своїх матеріальних образах. Служба відбувалася всередині храму, а її учасниками були тільки жреці. Крім того, кожен храм мав власний розклад свят на честь свого божества.

Святкування, як правило, супроводжувались урочистими процесіями із зображеннями божеств, містеріями – театралізованими виставами з життя богів, що розігрували жреці. У святах брали участь і пересічні єгиптяни.

Найважливішим елементом староєгипетської релігії був поховальний і заупокійний культ. Метою заупокійного культу було забезпечити продовження гід- ного життя людини і після її смерті. Цей культ включав: збереження тілесної оболонки померлого (муміфікація тіла); будівництво гробниці, у якій нібито перебувала Ка – двійник людини (у віруваннях фігурувала ще Ба – уявна істота, що являла собою душу людини чи божества); складання регулярних жертв (іноді у вигляді простих написів зі спеціальною магічною формулою). Живі могли звертатися до мертвих по допомогу чи пораду (наприклад, надсилаючи їм листи).

Важливе значення мав обряд відкриття вуст – магічна обробка всіх отворів тіла з метою забезпечити померлим можливість бачити, чути тощо. Подібній обробці піддавалися статуї й зображення богів: їх прагнули перетворити на живі умістища божественної душі.

Згідно з єгипетськими уявленнями, фараони після смерті баркою вирушали у східну частину неба, де перебували разом із богами. Прості смертні після завершення свого земного життя мали ще пройти суд Озіріса: бог оцінював гріховність або праведність земного шляху людини. Залежно від вироку, на людину чекало або продовження існування у замогильному світі (дуаті), або повна й остаточна загибель.