8. Становлення й основні напрями буддизму

Буддизм є світовою релігією. Основна зона поширення буддизму – країни Південної та Південно-Східної Азії. В усьому світі буддизм сповідують 360 млн. осіб. За останні сто років питома вага вірян буддистів у загальній кількості жителів планети помітно зменшилася (з 7-8 % до 5-6 %).

Вважається, що засновник буддизму – реальна історична особа, яка жила між VII–V ст. до н.е. Ця особа знана під різними іменами: Сіддхартха (особове ім’я, санскр. «той, хто досяг мети»), Ґаутама (родове ім’я), Шак’ямуні (племінне ім’я – «мудрець із племені шак’я»), нарешті – Будда («просвітлений»).

Поширення буддизму розпочинається тільки з кінця IV–III ст. до н.е. і пов’язане з ім’ям індійського царя Ашоки, який зміг об’єднати під своєю владою майже всю територію Індії і проголосив буддизм офіційною релігією своєї імперії. З III ст. до н.е. буддизм з’явився на острові Цейлон (суч. Шрі-Ланка), з І-ІІ ст. н.е. – у Китаї, з II–III ст. н.е. – у В’єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Таїланді, Бірмі, з IV ст. – у Кореї, з VI ст. – у Японії, з VII ст. – у Тибеті, з XII ст. – у Монголії.

Зумівши прижитися у багатьох країнах і врешті-решт перетворившись на світову релігію, буддизм поділився на численні напрями, що помітно відрізняються один від одного.

Хінаяна («мала колісниця»). Прихильники цього напряму вбачають у Будді Великого Вчителя, який тільки показав шлях до спасіння, але не повів цим шляхом. Досягнення нірвани уявляється їм можливим тільки для деяких обраних ченців, що беззастережно дотримуються букви буддійського ритуалу.

Хінаяну ще називають «південним буддизмом», оскільки цей напрям поширений у країнах, що розташовані на південь від Індії: це Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна («велика колісниця») розглядає Будду не як конкретну особистість, а як уособлення вищого начала – абсолютної мудрості, абсолютної досконалості тощо. Махаяна припускає можливість спасіння не тільки для ченців, а й для мирян. Досягнення нірвани загалом відкрите кожній людині. Воно здійснюється не стільки особистими праведними зусиллями, скільки за активної допомоги й підтримки бодхісатв – учителів, проповідників учення. Приміром, один з учнів Будди досяг просвітлення, щойно побачивши зів’ялу квітку в руці Вчителя.

Махаяна – це «північний буддизм», поширений у країнах, розташованих на північний схід від прабатьківщини, – у Кореї, Китаї, Японії, Непалі.

Ваджраяна (тантричний буддизм) пророкує миттєве просвітлення завдяки застосуванню певних магічних засобів. До цих засобів належать:

–  заклинання – мантри (їх більш як 2500);

–  жести – мудри;

–  символи – мандали.

Усе життя учня, згідно з теорією тантричного буддизму, має бути підпорядковане релігійній практиці, яка здійснюється за допомогою настанов учителя – гуру.

Ламаїзм – різновид буддизму, що вкоренився головним чином у Тибеті – гористій області у Центральній Азії (територія КНР). Тибетському ламаїзмові властиве:

–  зрощення державної і світської влади, створення більш централізованої та розгалуженої релігійної організації, ніж в інших буддійських країнах. Бували часи, коли в тибетських монастирях (їх на той час було понад 6200) проживало до 25-30 % усього дорослого населення Тибету;

–  учення про «живих богів», згідно з яким видатні Діячі буддизму постійно перевтілюються в ченців – лам.

Чань-буддизм і дзен-буддизм набули поширення відповідно у Китаї та Японії. Уважається, що кожна людина носить у собі Будду. Завдання людини – пробудити природу Будди у своєму серці, досягти «неперевершеного повного пробудження», яке безпосередньо передує нірвані. Через непідготованість людської свідомості здобути бажаний результат проблематично, тому треба проходити сувору практику попередньої підготовки. У ній головне місце відводиться особливим медитативним вправам – «тренуванню розуму».