6. Еволюція ісламу. Основні течії в ісламі

Іслам – наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної сім’ї, що жили на території Аравійського півострова.

Початком становлення ісламу вважається 610 р., коли молодому купцеві з Мекки Мухаммаду (570-610) почали з’являтися видіння про єдиного Бога – Аллаха. Мухаммад у своїх пророцтвах виклав основні положення віровчення нової релігії, визначив основні культові обряди, створив релігійну організацію мусульман. У рік смерті Пророка нова релігія поширилася на територію всього Аравійського півострова. До IX ст. мусульмани приєднали до сфери свого впливу Північну Африку, Середню Азію, Закавказзя, південь Європейського континенту. У IX–ХІІІ ст. арабська культура досягла найвищого розквіту, а ісламська цивілізація стала лідером тогочасного світу. Надалі ісламський світ утратив єдність, почалися громадянські війни, вплив ісламу неухильно скорочувався під тиском європейського християнства.

У XX ст. питома вага мусульман щодо загального населення планети зросла з 12-13 %.до 17-19 %, причому прогнозується подальше збільшення – до 20-25 % на 2025 р.

В ісламі існують різні напрями. Головною причиною розбіжностей у них є суперечка про принципи співіснування релігійної і світської влади.

Послідовники шиїзму вважають, що главою мусульман – імамом – може стати тільки крівний родич Мухаммада, бо саме на нього може зійти божественна благодать, яка осяяла засновника ісламу. Найвідоміше шиїтське свято – Ашура, жалобна декада (десятиденка), присвячена пам’яті шиїтських мучеників. Головні святині шиїтів перебувають в Іраку і пов’язані із вшануванням родича пророка халіфа Алі, якого вважають останнім «праведним» головою всіх мусульман. Це міста Куфа, де Алі було вбито, розташований неподалік Неджеф, де його поховано, Кербела, центр вищої духовної освіти, місце останнього притулку імама Хусейна, онука пророка Мухаммада.

Сунізм – ортодоксальний напрям в ісламі. Згідно з уявленнями сунітів, Суна, поряд з Кораном, є одним з джерел мусульманського віровчення і права. На думку сунітів, світського і духовного главу – халіфа-імама – повинні обирати члени громади, і спадковість тут ваги не має.

Суфізм – містична течія, представники якої закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Богові. Суфії створили власні братства, що нагадують ордени християнського чернецтва. По всьому ісламському світі братства суфіїв побудували спеціальні будинки для мандрівних суфіїв – дервішів.

З часом у суфізмі склалася й містична традиція, було розроблено власну мову, вироблено особливі обряди і вправи, що сторонньому спостерігачеві нагадують танець.

7. Віровчення і культ ісламу

Основні положення Ісламського віровчення викладено у Священній книзі – Корані (араб. аль-Куран – «читання»). Своєрідним коментарем до Корану є Суна (араб, «звичай», «приклад»). Суна – це збірка священних переказів (хадисів) про життя, чудеса та повчання пророка Мухаммада.

Віровчення Ісламу грунтується на таких основних положеннях:

–  віра в Аллаха. Аллах (араб. аль-Ілах – «божество») – Бог єдиний, вічний, мудрий і всемогутній, всемилостивий Творець усього сущого, верховний суддя, чудово обізнаний з усім, що відбувається у світі;

–  віра у надвічність Корану, списки якого споконвіку існували на небесах, перш ніж янголи довели їх до пророка Мухаммада;

–  віра у пророка Мухаммада, що доніс до правовірних слово й волю Аллаха. Згідно з ученням ісламу, були й інші пророки, але пророцтво Мухаммада найпізніше за часом і відтак найавторитетніше;

–  віра у загробну віддяку.

Ця віра ґрунтується на трьох догматах:

–  про безсмертя людської душі;

–  про існування пекла і раю;

–  про неминучість останнього – Судного – дня світу, коли всі дістануть віддяку за свої вчинки.

Характерною рисою мусульманського вчення про загробну віддяку є уявлення про матеріальний характер воскресіння і загробного життя;

–  віра у божественне провидіння. Ця віра випливає з віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі. Віра у божественне провидіння являє собою зворотний бік віри у загробну віддяку.

Існують 5 основних «стовпів» ісламу – найважливіших обрядово-культових дій:

1) проголошення першого і найважливішого положення віри, тобто короткого викладу основних догматів релігії, – ашшахади, що говорить: «Немає жод- ного божества, крім Аллаха, а Мухаммад – посланець Аллаха»;

2) ритуальна молитва (араб, ас-салят, перс, намаз) – обов’язкова п’яти- кратна молитва. Власне молитва являє собою кілька повторюваних циклів – ракатів (араб, «ставати навколішки») – певної послідовності благочестивих поз і рухів з одночасним проголошенням відповідних священних формул. Під час молитви правовірні нічого не просять в Аллаха, однак вступають із Ним у тісний духовний зв’язок;

3) піст, що розуміється як утримання від їжі, пиття, статевої близькості. Триває мусульманський піст цілий місяць, дев’ятий за місячним календарем (30 діб) – рамадан (перс., тюрк, рамазан);

4) милостиня – обов’язковий щорічний податок, розмір якого сягає у середньому 2,5 % від прибутку або майна;

5) паломництво – відвідування «святих місць», у першу чергу Мекки, де треба кілька разів обійти навколо старовинної святині – Кааби. Уважається, що таку прощу має здійснити кожен повнолітній мусульманин, якщо тільки має фізичну і матеріальну змогу.

Правовірні мусульмани мають дотримуватися також і інших, менш значних розпоряджень і заборон, а саме:

–  суворо заборонено виготовляти зображення Бога, а також зображувати живих істот взагалі;

–  заборонено споживати свинину, м’ясо падлини, пити кров тварин;

–  заборона вживати алкогольні напої;

–  заборона грати в азартні ігри.

Найважливішими обрядами в ісламі слід вважати обрізання і жертвоскладання. Обряд жертвоскладання є невіддільною частиною ісламських свят, таких як:

–  курбан-байрам – день жертвоскладань, що знаменує собою закінчення паломництва;

–  ураза-байрам – свято завершення посту.

П’ятниця має таке саме релігійне значення для мусульман, як субота для іудеїв і неділя для християн.

Важливою частиною релігійно-культової системи ісламу є шаріат.

Шаріат – зведення норм моралі, права, культових розпоряджень, що регламентують усе громадське й особисте життя мусульман.

Основу релігійної організації мусульман становить громада вірян – умма, керівником якої є імам.