5. Особливості віровчення і культової практики протестантизму

Протестантизм виник унаслідок розколу всередині Римсько-Католицької Церкви. Цей розкол відбувся під впливом Реформації – широкого релігійного, соціокультурного то громадсько-політичного руху XVI-XVII ст., що висувало гасло «виправлення» католицького віровчення, культу й організації в дусі первинних євангельських ідеалів.

Фундатором і найвидатнішим діячем Реформації був німецький теолог Мартін Лютер (1483-1546). Віровчення протестантизму в найповнішому вигляді сформульовано в «Аугсбурзькому визнанні віри», ухваленому в 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями.

Підвалини віровчення протестантизму Мартін Лютер звів до формули «тільки віра, тільки Письмо, тільки милосердя Боже».

Перший догмат у цій формулі – догмат про виправдання однією лише вірою. На погляд М. Лютера, ані добрі справи, ані виняткові заслуги перед Церквою, ані знатне походження, ані багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти тільки щира й глибока віра у спокутну жертву Христа, який добровільно прийняв страшну смерть у муках, щоб змити з роду людського первородний гріх Адама.

Догмат про милосердя Боже безпосередньо випливав з першого: адже людина, яка повірила у те, що Господь, нічим не зобов’язаний світові, жертвує заради нього Своїм єдиним Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що прагне якомога швидше здійснити Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Римо-Католицька Церква), але турботливого і милосердного Отця, готового зрозуміти і простити кожного, незважаючи на міру його праведності чи гріховності.

Третім найважливішим догматом Лютера стало визнання абсолютного авторитету Святого Письма як єдиного джерела віри у Бога.

Відповідно до цих основних віронавчальних положень у протестантизмі сформувалися три основні особливості культу:

–  принцип «загального священства», що насамперед означало усунення привілейованого становища духівництва. Церковна ієрархія втрачала права посередника між Богом і людьми. Хоча служителі культу в протестантизмі зберігаються, вони позбавлені права сповідати і відпускати гріхи; вони у своїй діяльності підзвітні тій громаді, що їх обирає; для них скасовано безшлюбність;

–  принцип «дешевої Церкви». У протестантизмі скасовано всі зовнішні та внутрішні прикраси, ікони, пишність богослужіння й церемоніалу. Із семи таїнств зберігаються два: хрещення й причастя, причому вони розглядаються радше як символічні дії. Відкинуто шанування мощів і реліквій, культ святих тощо;

–  принцип «світського аскетизму», відповідно до якого повсякденна світська діяльність вірянина вважається різновидом релігійної практики і сприяє спасінню душі. Тепер від кожного простого вірянина на щодень вимагалося те, що раніше покладалося здебільшого на священиків, ченців, людей, які добровільно обрали шлях святого життя.

Основою церковної організації будь-яких протестантських віросповідань стали, як і у часи раннього християнства, автономні громади на чолі з проповідниками. Загальне керівництво тією або іншою Церквою здійснює Синод або Конгрегація, в якій пропорційно представлені як священнослужителі (якими деінде можуть бути й жінки), так і найбільш визнані й діяльні члени протестантських громад. У протестантизмі ліквідовано чернецтво і закрито монастирі.

Фахівці вбачають в особливостях світогляду і культової практики протестантизму формування капіталістичних ринкових відносин (М. Вебер).

Загальне число послідовників протестантизму наближається до 400- 500 млн. осіб (20-25 % християн). Протестантизм поширений у країнах Північної Європи й Америки.

Виділяють:

–  старі протестантські організації (лютеранство, кальвінізм, англіканство);

–  нові протестантські організації (баптизм, п’ятдесятництво, методизм, адвентизм).

В Україні перші протестантські громади з’явилися у XVI ст., через кілька десятиліть після початку Реформації. Сьогодні у країні репрезентовано різні напрями протестантизму. Разом протестантські організації за кількістю становлять майже третину всіх релігійних громад України.